16 вересня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/24154/24 пров. № А/857/24661/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,
з участю секретаря судового засідання - Василюк В.Б.,
а також сторін (їх представників):
від відповідача - Кравців Р.Ю.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12.05.2025р. в адміністративній справі за позовом представника адвоката Трофімова Руслана Валерійовича, діючого на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до Міністерства оборони України, треті особи без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання протиправним та скасування рішення щодо призначення одноразової допомоги матері загиблого військовослужбовця, спонукання до вчинення певних дій (суддя суду І інстанції: Мартинюк В.Я., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 11 год. 37 хв. 12.05.2025р., м.Львів; дата складання повного рішення суду І інстанції: 13.05.2025р.),-
28.11.2024р. (згідно з відомостями реєстраційної позначки суду першої інстанції - 29.11.2024р.) представник адвокат Трофімов Р.В., діючий на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду із позовом, у якому просив:
визнати протиправним та скасувати частково рішення у формі протоколу засідання комісії Міністерства оборони /МО/ України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 189/168 від 16.08.2024р. в частині призначення одноразової допомоги матері, загиблого ОСОБА_4 у розмірі 1/3 частини 15000000 грн., в сумі 5000000 грн.;
зобов'язати МО України, як головного розпорядника бюджетних коштів, прийняти відповідне рішення про виплату ОСОБА_1 в повному обсязі одноразової грошової допомоги у зв'язку з загибеллю в період дії воєнного стану під час захисту Батьківщини її сина ОСОБА_4 відповідно до постанови Кабінету Міністрів /КМ/ України № 168 від 28.02.2022р. «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», з урахуванням раніше виплачених сум (а.с.1-5).
Відповідно до ухвали суду від 04.12.2024р. вирішено розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (а.с.21-22).
Згідно ухвали від 03.02.2025р. суд перейшов до розгляду справи за правилами загального позовного провадження (а.с.35-36).
Протокольною ухвалою суду від 24.02.2025р. залучено до участі до справи в якості третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 / (а.с.46 і на звороті).
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12.05.2025р. заявлений позов задоволено; визнано протиправним та скасовано рішення у формі протоколу засідання комісії МО України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 189/168 від 16.08.2024р. в частині призначення одноразової допомоги матері загиблого ОСОБА_4 розмірі 1/3 частини 15000000 грн., в сумі 5000000 грн.; зобов'язано МО України прийняти рішення про виплату ОСОБА_1 в повному обсязі одноразової грошової допомоги у зв'язку з загибеллю в період дії воєнного стану під час захисту Батьківщини її сина ОСОБА_4 відповідно до постанови КМ України № 168 від 28.02.2022р. «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», з урахуванням раніше виплаченої суми; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань МО України на користь позивача сплачений судовий збір в розмірі 968 грн. 96 коп. (а.с.99-105).
Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив відповідач МО України, який, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні заявленого позову відмовити (а.с.110-120).
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що виплата одноразової грошової допомоги здійснюється особам, які підтвердили своє право на її отримання, при цьому їхня частка, виплачується незалежно від реалізації права на одноразову грошову допомогу іншими особами. Своє право на отримання грошової допомоги особи можуть реалізувати протягом трьох років. У разі нереалізації цього права протягом трьох років, або відмови осіб, які мають право на таку допомогу, їх частки розподіляються між іншими особами, які мають право на одноразову грошову допомогу.
Як слідує із долученої заяви ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 від 29.04.2024р. про виплату їй одноразової грошової допомоги у зв'язку із загибеллю сина, на наданому бланку заяви вона вказала двох дітей свого загиблого сина від шлюбу під фразою «Мені відомо про інших членів сім'ї та утриманців загиблого».
Крім того, із долученого до позовної заяви висновку ІНФОРМАЦІЯ_3 № 1159/12/7198 від 15.05.2024р. слідує, що останнім встановлено наявність у загиблого двох повнолітніх дітей: доньки 2000р.н. та сина 2001р.н., які також можуть мати право на отримання одноразової грошової допомоги, однак із заявою про виплату одноразової грошової допомоги не звертались та відмовляються надавати відмову.
Виходячи з таких обставин, комісія МО України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, матері загиблого ОСОБА_4 призначила одноразову грошову допомогу в розмірі 1/3 частини від 15000000 грн., тобто, в сумі 5000000 грн.
Окрім цього, факт досягнення дітьми загиблого ОСОБА_4 повноліття не позбавляє їх реалізувати своє право на звернення про виплату одноразової грошової допомоги з іншої підстави, оскільки право на таке звернення не обмежено законом.
Долучені до справи клопотання дітей загиблого - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в яких вони зазначають, що проти позовних вимог не заперечують, нотаріально не засвідчувались та на розгляд комісії МО України не подавались, а відтак не були предметом розгляду згаданої комісії.
Оскільки за своєю природою одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті) військовослужбовця має компенсаторний характер, яка спрямована матеріально підтримати, наскільки це можливо, членів сім'ї (батьків, дітей, дружину) та утриманців загиблого військовослужбовця після втрати близької людини (годувальника), а тому виключення із кола осіб, які мають право на отримання допомоги, повнолітніх дітей без встановлення обставин, зокрема, щодо перебування таких на утриманні у загиблого, з підстав дати їх народження не відповідає змісту і меті закону.
Таким чином, оскільки дітьми загиблого військовослужбовця не було надано документів, які відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» підтверджують, що вони перебували на утриманні загиблого ОСОБА_4 , або нотаріально засвідчених заяв про відмову від отримання частки допомоги або закінчення строку на звернення для отримання частки допомоги (3 роки з дня загибелі військовослужбовця), відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом.
Окрім цього, зобов'язання МО України призначити та виплатити кошти позивачу є втручанням суду в дискреційні повноваження останнього.
Інші учасники справи не подали до суду апеляційної інстанції відзиви на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Протокольною ухвалою від 16.09.2025р. колегія суддів ухвалила відхилити клопотання представника позивача, що надійшло електронною поштою до апеляційного суду 12.09.2025р. (а.с.161-162), про відкладення апеляційного розгляду справи через перебування адвоката Трофімова Р.В. у відпустці, оскільки доказів такого до вказаного клопотання не долучено.
Згідно з ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Водночас, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність в судовому засідання учасників справи (їх представників), а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
За сукупності таких обставин, заслухавши позицію представника відповідача, апеляційний суд дійшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника позивача та інших учасників справи, які були належним чином повідомлені про час розгляду справи, однак до суду не з'явилися.
Додатково колегія суддів враховує, що відповідно до ч.5 ст.44 КАС України учасники справи зобов'язані: 1) виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; 2) сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; 3) з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; 4) подавати наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; 5) надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; 6) виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; 7) виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки суду, а й учасників справи.
Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989р. у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Він не буде відповідальним за відкладення, викликані станом його здоров'я, оскільки вони пов'язані з форс-мажорними обставинами.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача на підтримання поданої скарги, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Як достовірно встановлено під час судового розгляду, згідно сповіщень ОСОБА_4 під час виконання бойового завдання в районі Серебрянського лісу Донецької обл. внаслідок мінометного обстрілу з боку збройних сил російської федерації отримав тяжкі поранення, несумісні з життям.
Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що 14.09.2023р. складений відповідний актовий запис № 5540 (а.с.9).
Згідно з витягом із протоколу засідання військово-лікарської комісії Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України № 2175 від 31.03.2024р. травма, поранення, які призвели до смерті ОСОБА_4 та причина смерті, пов'язані із захистом Батьківщини (зворот а.с.10).
30.04.2024р. позивач звернулася до начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 із заявою від 29.04.2024р., в якій просила виплатити одноразову грошову допомогу в зв'язку із загибеллю (смертю) сина ОСОБА_4 (а.с.12 і на звороті).
Відповідно до висновку ІНФОРМАЦІЯ_3 № 1159/12/7198 від 15.05.2024р. члени сім'ї, батьки, утриманці, яким можливе призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку із смертю ОСОБА_4 : мати ОСОБА_1 ; батько ОСОБА_5 , помер ІНФОРМАЦІЯ_6 ; дочка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , із заявою не зверталась, відмовляється надавати відмову; син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , із заявою не звертався, відмовляється надавати відмову (зворот а.с.11).
Згідно з витягом із протоколу засідання комісії МО України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 189/168 від 16.08.2024р. остання дійшла висновку про призначення позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі 1/3 частини 15000000 грн. в сумі 5000000 грн. (а.с.13).
Листом № 220/13/9226 від 06.11.2024р. відповідач повідомив представника позивача про те, що від дітей загиблого ОСОБА_2 та ОСОБА_3 документи та відомості, які знаходяться у їх особистому розпорядженні та свідчать про наявність або відсутність у них права на частку допомоги, не надходили. Вичерпна інформація про те, чи перебували повнолітні діти військовослужбовця на його утриманні, є відсутньою. Про свої наміри щодо реалізації права на допомогу вони також не повідомляли (а.с.14 і на звороті).
Вважаючи рішення комісії МО України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою грошової допомоги та компенсаційних сум від 16.08.2024р., яке викладене в п.4 протоколу засідання комісії № 189/168 від 16.08.2024р., протиправним (щодо часткової виплати спірної одноразової грошової допомоги), представник позивача звернувся до суду з цим позовом.
Приймаючи рішення по справі та задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що норма ст.16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» чітко передбачає, що право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, серед інших, мають батьки, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого).
На день смерті ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 його діти були повнолітніми, а тому останні не належали до осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги.
Окрім того, в матеріалах справи відсутні будь-які відомості та відповідачем не доведено, що діти загиблого ОСОБА_4 були його утриманцями. За таких обставин треті особи не повинні були подавати нотаріально засвідчені заяви про відмову від отримання одноразової грошової допомоги.
Звідси, позивач, як мати загиблого, є єдиною особою в розумінні ст.16-1 вказаного Закону, яка має право на призначення та отримання спірної одноразової грошової допомоги у розмірі 15000000 грн.
Більше того, в матеріалах справи наявні клопотання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в яких вони не заперечують проти задоволення позовних вимог своєї бабці ОСОБА_1 .
З огляду на викладене, рішення у формі протоколу засідання комісії МО України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 189/168 від 16.08.2024р. в частині призначення одноразової допомоги матері загиблого ОСОБА_4 у розмірі 1/3 частини від 15000000 грн., в сумі 5000000 грн., не відповідає вимогам закону.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильних та обґрунтованих висновків про наявність підстав для задоволення позову із визначеним способом захисту позивача, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі здійснює Закон України № 2011-XII від 20.12.1991р. «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (надалі - Закон № 2011-XII, в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з п.1 ст.16 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Відповідно до підпунктів 1-3 п.2 ст.16 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі:
1) загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби;
2) смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов'язаних з проходженням військової служби;
3) загибелі (смерті) військовозобов'язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов'язків військової служби або служби у військовому резерві.
Згідно з ст.16-1 Закону № 2011-XII у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім'ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).
Відповідно до п.3 ст.16-2 Закону № 2011-XII розмір одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця в період дії воєнного стану визначається Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 ст.16-3 Закону № 2011-XII передбачено, що одноразова грошова допомога у випадках, передбачених підпунктами 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується рівними частками всім особам, які мають право на її призначення та отримання, за їх особистою заявою чи заявою їх законних представників. У разі відмови якоїсь з осіб, зазначених у статті 16-1 цього Закону, від призначення та отримання одноразової грошової допомоги, або якщо одна із зазначених осіб у строк, встановлений пунктом 8 цієї статті, не реалізувала своє право на призначення та отримання такої допомоги, її частка розподіляється між іншими особами, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги. Особам, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, її виплата здійснюється незалежно від реалізації права на призначення та отримання такої допомоги будь-якою з осіб, зазначених у статті 16-1 цього Закону.
Згідно з п.п.9 і 10 ст.16-3 Закону № 2011-XII особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.
Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
28.02.2022р. КМ України прийняв постанову № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (надалі - Постанова № 168, в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до абз.1-3 п.2 Постанови № 168 сім'ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15000000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», крім громадян російської федерації або Республіки Білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.
Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної у пункті 1 цієї постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть.
У разі відмови однієї або кількох осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, від її отримання або якщо зазначені особи протягом трьох років з дня виникнення у них такого права його не реалізували, їх частки розподіляються між іншими особами, які мають право на одноразову грошову допомогу. Особам, які мають право на одноразову грошову допомогу, виплата їх частки здійснюється незалежно від реалізації такого права іншими особами.
Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовців під час дії воєнного стану передбачений Порядком і умовами призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовців Збройних Сил України в період дії воєнного стану, затв. наказом МО України № 45 від 25.01.2023р. (надалі - Порядок № 45; в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин), згідно приписів якої:
п.1.2 розділу І - одноразова грошова допомога /ОГД/ призначається та виплачується у разі загибелі військовослужбовця Збройних Сил України (далі - військовослужбовець) під час дії воєнного стану, а також смерті осіб, які померли внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), отриманого на військовій службі в Збройних Силах України у період дії воєнного стану під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора у період здійснення зазначених заходів, не пізніше ніж через один рік після поранення (контузії, травми, каліцтва) (далі - під час захисту Батьківщини).
п.1.3 розділу І - сім'ям загиблих військовослужбовців відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» виплачується ОГД, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», крім громадян російської федерації або республіки білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.
п.1.4 розділу І - особи, які мають право на отримання ОГД, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі (смерті) особи, зазначеної у пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», що вказана у свідоцтві про смерть. Право осіб на отримання ОГД визначається станом на дату загибелі (смерті) військовослужбовця.
п.1.5 розділу І - у разі відмови однієї або кількох осіб, які мають право на отримання ОГД, від її отримання або якщо зазначені особи протягом трьох років з дня виникнення у них такого права його не реалізували, їх частки розподіляються між іншими особами, які мають право на ОГД. Відмова засвідчується відповідно до Закону України «Про нотаріат» або міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Особам, які мають право на ОГД, виплата їх частки здійснюється незалежно від реалізації такого права іншими особами.
п.1.6 розділу І - якщо після призначення та виплати ОГД у повному розмірі, за її отриманням звертаються інші особи, які мають на неї право, питання щодо перерозподілу суми такої допомоги між особами, які мають на неї право, вирішується за взаємною згодою осіб або в судовому порядку.
п.1.7 розділу - ОГД призначається і виплачується рівними частками всім особам, які мають право на її призначення та отримання, за їх особистою заявою чи заявою їх законних представників. Заява (додаток 1) подається до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - ТЦКСП) незалежно від місця реєстрації заявника
Матеріалами справи стверджується, що 10.09.2023р. ОСОБА_4 при виконанні бойового завдання в районі Серебрянського лісу Донецької обл. під час мінометного обстрілу з боку збройних сил російської федерації загинув, отримавши тяжкі поранення, несумісні з життям.
Позивач, як мати загиблого сина під час захисту Батьківщини, звернулася до відповідача для виплати їй одноразової грошової допомоги в розмірі 15000000 грн.
Приймаючи рішення про часткове задоволення заяви ОСОБА_1 та виплату 1/3 частки допомоги, відповідач керувався тим, що у загиблого ОСОБА_4 є двоє повнолітніх дітей, які можуть претендувати на свої частки згаданої грошової допомоги.
Водночас, норма ст.16-1 Закону № 2011-ХІІ (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачала, що право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, серед інших, мають батьки, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого).
Оскільки на день смерті ОСОБА_4 його діти досягли повноліття, тому вони не належали до кола осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги. Окрім того, в матеріалах справи відсутні будь-які відомості про те, що діти загиблого були його утриманцями.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач, як мати загиблого, є єдиною особою в розумінні ст.16-1 Закону № 2011-ХІІ, яка має право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги у розмірі, передбаченому пп.«а» п.1 ст.16-2 Закону № 2011-ХІІ та п.2 Постанови № 168, а саме 15000000 грн.
При вирішенні справи суд також обґрунтовано врахував заяви ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в яких вони не заперечують проти задоволення позовних вимог своєї бабці ОСОБА_1 (а.с.42, 44).
З огляду на викладене, рішення у формі протоколу засідання комісії МО України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 189/168 від 16.08.2024р. в частині призначення одноразової допомоги матері загиблого ОСОБА_4 у розмірі 1/3 частини, не відповідає вимогам закону.
Окрім цього, за усталеною судовою практикою дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980р. на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, дискреційним є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.
Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96).
Оцінюючи в сукупності обставини справи та враховуючи вищенаведені положення законодавства, колегія суддів приходить до переконання про наявність правових підстав для задоволення заявленого позову, з вищевикладених мотивів.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими вимоги позивача задоволено у визначений спосіб.
Таким чином, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
З огляду на результат апеляційного розгляду та відповідно до ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта МО України.
Керуючись ст.139, ч.3 ст.243, ст.310, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12.05.2025р. в адміністративній справі № 380/24154/24 залишити без задоволення, а вказане рішення суду - без змін.
Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Міністерство оборони України.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді Н. В. Бруновська
Р. Б. Хобор
Дата складання повного судового рішення: 18.09.2025р.