18 вересня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/2273/25 пров. № А/857/26902/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Носа С.П., Шевчук С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 травня 2025 року (ухвалене головуючою-суддею Гулкевич І.З. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Львові) у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення,
У лютому 2025 року Фізична особа-підприємець (далі - ФОП) ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Львівській області (далі - ГУ ДПС, відповідач), в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення (далі - ППР) від 29.08.2024 за №2281466-2414-1325-UA46060170000014754, №2281467-2414-1325-UA46060170000014754.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28.05.2025 позовні вимоги були задоволені повністю.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ГУ ДПС подало апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що позивач, як власник земельних ділянок з кадастровими номерами 4623681600:01:011:0364, 4623681600:01:011:0650, які знаходяться за адресою : Львівська область, Львівський район, с. Зимна Вода, відповідно до п.269.1 ст.269 ПК України є платником земельного податку.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що позивач з 27.03.2001 зареєстрований як ФОП, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Відповідно до єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадський формувань позивач обрав такі види діяльності : 23.70 Різання, оброблення та оздоблення декоративного та будівельного каменю (основний) 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля 47.78 Роздрібна торгівля іншими невживаними товарами в спеціалізованих магазинах 47.91 Роздрібна торгівля, що здійснюється фірмами поштового замовлення або через мережу Інтернет 49.41 Вантажний автомобільний транспорт 49.42 Надання послуг перевезення речей (переїзду) 52.24 Транспортне оброблення вантажів 52.29 Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.
З 01.04.2016 є платником Єдиного податку, ставка єдиного податку 2 група, що підтверджується витягом №11939 з реєстру платників єдиного податку, місце провадження господарської діяльності : урвище біля ШЕД Пустомитівського р-н, біля автодороги Західний Обхід м. Львова КМ 5+090, Львівська область, Пустомитівський район, с. Зимна Вода, Львівська область, Пустомитівський район, с. Зимна Вода, вул. Дорошенка, 2Б.
За даними витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-4606455152018 від 09.02.2018 ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,1970 га за кадастровим номером 4623681600:01:011:0364, яка знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, форма власності - приватна.
За даними витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-1800672252022 від 07.12.2022 ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,3048 га за кадастровим номером 4623681600:01:011:0650, яка знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов'язаною з отриманням прибутку, форма власності - приватна.
29.08.2024 ГУ ДПС на підставі п.п.54.3.3 п.54.3 ст.54, п.286.5 ст.286 розділу ХІІ ПК України сформувало ППР : №2281466-2414-1325-UA46060170000014754, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2024 рік в сумі 66567,11 грн; №2281467-2414-1325- НОМЕР_1 , яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2024 рік в сумі 102993,18 грн.
09.10.2024 позивач звернувся до ГУ ДПС із заявою, в якій повідомив, що є ФОП - платником 2-ї групи єдиного податку та земельні ділянки, які вказані в ППР від 29.08.2024, безпосередньо використовуються ним у підприємницькій діяльності як майданчик для торгівлі та зберігання природного каменю, що у свою чергу звільняє його від необхідності сплати земельного податку.
Листом від 27.11.2024 Зимноводівська сільська рада Львівського району Львівської області у відповідь на запит ГУ ДПС повідомила, що ОСОБА_1 здійснює діяльність на земельних ділянках площею 0,1970 га із кадастровим номером 4623681600:01:011:0364 та площею 0,3048 га із кадастровим номером 4623681600:01:011:0650, які знаходяться за адресою : АДРЕСА_1 .
Листом №39384/6/13-01-24-11 від 17.12.2024 ГУ ДПС відмовило у скасуванні ППР, з посиланням на норми п.284.3 ст.284 ПК України та зазначило, що ОСОБА_1 є платником земельного податку на загальних підставах.
Вважаючи оспорювані ППР протиправними, ФОП ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що основною умовою за якої земельний податок не нараховується, є використання земельних ділянок платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності (крім діяльності з надання земельних ділянок та/або нерухомого майна, що знаходиться на таких земельних ділянках, в оренду (найм), позичку, на іншому праві користування). Суд дійшов висновку, оскільки ФОП ОСОБА_1 використовує вищевказані земельні ділянки в своїй господарській діяльності, як майданчик для торгівлі та зберігання природного каменю, то вказане звільняє позивача від необхідності сплати земельного податку.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.206 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України визначено, що платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Згідно дефініції, наведеної у п.п.14.1.72, 14.1.73 п.14.1 ст.14 ПК України, земельний податок - це обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу), а землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Відповідно до п.п.269.1.1, 269.1.2 п.269.1 ст.269 ПК України, платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі
Згідно п.п.270.1.1 п.270.1 ст.270 ПК України, об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Пунктом 291.3 статті 291 ПК України передбачено, що юридична особа чи фізична особа-підприємець можуть самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим главою 1 розділу ПК України та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.
Відповідно до п.291.2 ст.291 ПК України, спрощена система оподаткування, обліку та звітності полягає в запровадженні особливого механізму справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
Пунктом 269.2 статті 269 ПК України також передбачено, що суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу XIV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).
Відповідно до п.п.4 п.297.1 ст.297 ПК України, платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно в частині земельного податку за земельні ділянки, що використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності (крім діяльності з надання земельних ділянок та/або нерухомого майна, що знаходиться на таких земельних ділянках, в оренду (найм, позичку) та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.
Приведені вище норми дають підстави дійти висновку, що спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у п.297.1 ст.297 ПК України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати та встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.
Так, умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності.
Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.
Таким чином, за вказаних вище умов земельна ділянка не об'єктом оподаткування.
Отже, платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.
Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов'язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб'єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб'єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов'язку сплати земельного податку.
У свою чергу, п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
З матеріалів справи видно, що позивач є власником земельної ділянки площею 0,1970 га із кадастровим номером 4623681600:01:011:0364, яка знаходиться за адресою : Львівська область, Пустомитівський район, с. Зимна Вода, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, форма власності - приватна та є власником земельної ділянки площею 0,3048 га із кадастровим номером 4623681600:01:011:0650, яка знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 , із цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов'язаною з отриманням прибутку, форма власності - приватна.
Як вірно встановлено судом, ФОП ОСОБА_1 використовує вищевказані земельні ділянки в своїй господарській діяльності, як майданчик для торгівлі та зберігання природного каменю.
Колегія суддів зазначає, що використання позивачем земельних ділянок у господарській діяльності та отримання прибутку підтверджується заявками-договорами про перевезення вантажу автомобільним транспортом, накладними, товарно-транспортними накладними (адреса в заявках-договорах та в ТТН зазначена АДРЕСА_2 , оскільки земельні ділянки за кадастровим номером 4623681600:01:011:0364, 4623681600:01:011:0650 не мають адреси, а вищевказана адреса безпосередньо межує із спірними земельними ділянками).
Також, на підтвердження здійснення господарської діяльності позивачем надано лист Зимноводівської сільської ради Львівського району Львівської області від 27.11.2024 у відповідь на запит ГУ ДПС в Львівській області, витяг №11939 від 30.03.2023 з реєстру платників єдиного податку у якому визначено місце провадження господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 , фотографіяї земельних ділянок, податкову декларацію платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця.
Таким чином, аналіз сукупності наданих доказів дає підстави стверджувати, що у спірний період ФОП ОСОБА_1 перебуваючи на спрощеній системі оподаткування та будучи платником єдиного податку ІІ групи, використовував земельну ділянку у своїй господарській діяльності.
Разом з тим, відповідачем зазначені обставини не спростовано та не надано доказів на підтвердження того, що у спірний період ФОП використовував вказану земельну ділянку в інший спосіб, ніж для провадження власної господарської діяльності у відповідності до видів господарської діяльності за КВЕД.
Вказані обставини (звільнення від обов'язку сплати земельного податку), на думку колегії суддів, є визначальними у даній справі та є самостійною підставою для задоволення даного позову.
Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність оспорюваних ППР та наявності підстав для їх скасування.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі “Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 травня 2025 року по справі №380/2273/25 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. П. Нос
С. М. Шевчук