18 вересня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/7940/24 пров. № А/857/28317/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Носа С.П., Гуляка С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2024 року (ухвалене головуючою-суддею Смокович В.І. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Луцьку) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач-1), Військової частини НОМЕР_1 (далі - в/ч НОМЕР_1 , відповідач-2), в якому просив визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_3 , які полягають у застосуванні з 25.02.2022 та з 30.06.2022 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 при нарахуванні капітану медичної служби ОСОБА_1 грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення та інших виплат, зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити перерахунок та виплату капітану медичної служби ОСОБА_1 з 25.02.2022 по 30.06.2022 грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення та інших виплат нарахованих та виплачених у зв'язку з проходженням військової служби із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, з урахуванням виплачених сум, визнати протиправними дії в/ч НОМЕР_1 , які полягають у застосуванні з 01.07.2022 та з 27.04.2024 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 при нарахуванні капітану медичної служби ОСОБА_1 грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення та інших виплат та зобов'язати в/ч НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату капітану медичної служби ОСОБА_1 з 01.07.2022 по 27.04.2024 грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення та інших виплат нарахованих та виплачених у зв'язку з проходженням військової служби із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та 01.01.2023, з урахуванням виплачених сум.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 16.10.2024 позовні вимоги були задоволені частково. Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_3 , які полягають у застосуванні з 25.02.2022 по 30.06.2022 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення та інших виплат, нарахованих та виплачених у зв'язку з проходженням військової служби, зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 25.02.2022 по 30.06.2022 грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення та інших виплат, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, з урахуванням виплачених сум, визнано протиправними дії в/ч НОМЕР_1 , які полягають у застосуванні з 01.07.2022 по 19.05.2023 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення та інших виплат, нарахованих та виплачених у зв'язку з проходженням військової служби та зобов'язано в/ч НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 01.07.2022 по 19.05.2023 грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення та інших виплат, нарахованих та виплачених у зв'язку з проходженням військової служби, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та 01.01.2023, з урахуванням виплачених сум. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ІНФОРМАЦІЯ_2 подав апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що згідно постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704), розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, а тому дії відповідача є правомірними і нарахування спірних виплат здійснювалось відповідно до норм чинного законодавства.
Позивач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк, а відповідач-2 правом оскаржити судове рішення в частині, що його стосується.
Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що відповідно до наказу командира в/ч НОМЕР_2 (по стройовій частині) №1 від 25.02.2022, старшого лейтенанта ОСОБА_1 , призваного ІНФОРМАЦІЯ_4 , зараховано до списків особового складу в/ч НОМЕР_2 та на всі види забезпечення (арк. спр. 47).
Наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 29.03.2024 за №91 (по стройовій частині), капітана медичної служби ОСОБА_1 , призначеного наказом командира в/ч НОМЕР_3 (по особовому складу) №48 від 20.02.2024 на посаду начальника медичного пункту стрілецького батальйону в/ч НОМЕР_1 , вважати таким, що з 29.03.2024 справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою з посадовим окладом 3520 грн на місяць, шпк “старший лейтенант медичної служби» (арк. спр. 43).
Наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 27.04.2024 за №31 (по стройовій частині), капітана медичної служби ОСОБА_1 , начальника медичного пункту НОМЕР_4 стрілецького батальйону в/ч НОМЕР_1 , звільненого наказом командира в/ч НОМЕР_3 (по особовому складу) №109 від 17.04.2024 з військової служби у відставку за підпунктом “б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» (за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку) та 27.04.2024 виключено зі списків особового складу в/ч НОМЕР_1 , та усіх видів забезпечення (арк. спр. 50).
Розпорядженням Міністерства оборони України №116/14/1/733, відповідно до Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України, затверджених наказом Міністерства оборони України від 22.03.2018, зараховано військові частини НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , НОМЕР_7 , НОМЕР_8 , НОМЕР_9 на фінансове забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_3 (арк. спр. 48).
Листом Міністерства оборони України, відповідно до рішення Міністерства оборони України №12653/з від 13.06.2022 про включення ІНФОРМАЦІЯ_5 до мережі розпорядників коштів та окремого доручення Міністерства оборони України №248/1200 від 02.03.2022 щодо надання права начальнику фінансового органу розпорядника коштів другого ступеня зараховувати військові частини на фінансове забезпечення до інших військових частин та з метою оптимізації фінансового забезпечення військових частин Сил територіальної оборони Збройних Сил України, запропоновано зарахувати на фінансове забезпечення з 01.07.2022, серед інших, в/ч НОМЕР_2 до в/ч НОМЕР_1 (арк. спр. 49).
З довідки начальника фінансово-економічної служби головного бухгалтера в/ч НОМЕР_10 №144 від 19.08.2024 видно, що позивач, був призваний на військову службу за призовом під час мобілізації в період дії воєнного стану відповідно до наказу командира в/ч НОМЕР_2 від 25.02.2022 за №1 на посаду начальника медичної служби - начальника медичного пункту в/ч НОМЕР_2 , що відповідає 17 тарифному розряду. З 29.03.2024 згідно наказу командира в/ч НОМЕР_1 № 91 від 29.03.2024 переведений на посаду начальник медичного пункту, що відповідає 13 тарифному розряду. Грошове забезпечення ОСОБА_1 виплачувалось відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Міністерством оборони України №260 від 07.06.2018, з урахуванням вимог п.4 Постанови №704 та додатків до неї №1, №14, а саме : посадовий оклад в розмірі 4090,00 грн (за період з 01.07.2022 по 28.03 2024), 3520,00 грн (за період з 29.03.2024 по 27.04.2024) відповідно до додатку №1 Постанови №704); оклад за військовим званням “капітан» в розмірі 1270,00 грн, визначеним у додатку 14 до Постанови №704; надбавка за вислугу років у розмірі 25%, посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням за період з 01.07.2022 по 17.10.2022 та 30% за період з 18.10.2022 по 27.04.2024; щомісячна премія складала : з 01.07.2022 по 31.12.2022 - 163% від посадового окладу (відповідно до рішення Міністра оборони України №248/1210 від 04.03.2022), з 01.01.2023 по 31.01.2023 - 168% від посадового окладу, з 01.02.2023 по 28.03.2023 - 420%, з 29.03.2024 по 27.04.2024 - 467% від посадового окладу (відповідно до окремого доручення Міністра оборони України №2683/з від 01.02.2023); надбавка за особливості проходження військової служби в розмірі 65% посадового окладу, окладу за військове звання та надбавки за вислугу років (згідно з рішенням Міністра оборони України №248/1210 від 25.02.2022).
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, розпорядження Міністра оборони України №248/1217 від 07.03.2022, наказу Міністерства оборони України №44 від 25.01.2023 виплачувалась додаткова винагорода на період дії воєнного стану в розмірі 30000 грн або 100000 грн пропорційно у розрахунку на місяць залежно від виконання бойових (спеціальних) завдань.
У 2022 році військовослужбовцю ОСОБА_1 була виплачена матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік в розмірі окладу за військовим званням в сумі 1270,00 грн (наказ Міністерства оборони України №83 від 06.03.2022).
У березні 2023 року виплачена грошова допомога на оздоровлення за 2023 рік в розмірі в розмірі місячного грошового забезпечення в сумі 29084.20 грн.
При звільненні ОСОБА_1 виплачено грошове забезпечення за період 01.04.2024 - 27.04.2023; додаткова винагорода під час дії воєнного стану за період 01.04.2024 - 27.04.2023; грошова допомога на оздоровлення за 2024 рік в розмірі місячного грошового забезпечення в сумі 26683,10 грн; компенсація за невикористані дні щорічної основної відпустки: за 2022 рік - 15 діб; за 2023 рік - 20 діб; за 2024 рік 30 діб (відповідно до абз.3 п.14 ст.12 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»); компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2023 рік - 14 діб; за 2024 рік - 14 діб (відповідно до п.12 ч.1 ст.12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»); одноразову грошову допомогу у разі звільнення в розмірі 100% місячного грошового забезпечення, передбачену постановою Кабінету Міністрів України №460 від 17.09.2014 “Про затвердження Порядку та умов виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у ра н звільнення з військової служби» (арк. спр. 54-57).
Вважаючи дії відповідачів щодо застосування розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що грошове забезпечення позивача за період з 25.02.2022 по 19.05.2023 повинно було визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та 01.01.2023, а не на 01.01.2018. Також зазначив, що, п.4 Постанови №704 в первинній редакції, яка визначала застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, був застосовним до 19.05.2023 то задоволення позовних вимог необхідно здійснити по 19.05.2023.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Згідно ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржується, а тому суд апеляційної інстанції не надає правової оцінки спірним правовідносинам у цій частині та не вбачає підстав для застосування положень частини другої цієї статті.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей врегульовано Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон №2011).
Частиною другою статті 9 Закону №2011 передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до ч.3, 4 ст.9 Закону №2011, грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Постановою №704 було встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу, пунктом 2 якої визначено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови №704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови №704 (в первинній редакції) передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова №103), пунктом 6 якої внесено зміни до Постанови №704, п.4 якої викладено в такій редакції : “Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Отже, на момент набрання чинності Постановою №704, що відбулось 01.03.2018, п.4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із п.6 Постанови №103, а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
При цьому, зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.
Таким чином, станом на 01.03.2018 п.4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п.6 Постанови №103, а в іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 - залишено без змін.
Отже, з 29.01.2020 (дня набрання законної сили рішенням по справі №826/6453/18) п.6 Постанови №103 втратив чинність та була відновлена дія п.4 Постанови №704 у первинній редакції.
При цьому, слід зазначити, що згідно ч.2 ст.92 Конституції України, виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Законом України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» №2017-III від 05.10.2000 (далі - Закон №2017) визначено правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
В той же час, згідно ст.6 Закону №2017, базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Верховний Суд у постановах від 12.09.2022 по справі №500/1813/21, від 02.08.2020 по справі №440/6017/21 вказав, що зазначення у п.4 Постанови №704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом №2262-ХІІ.
Колегія суддів наголошує на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі встановлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
При цьому, п.8 Прикінцевих положень Закону України “Про Державний бюджет України на 2019 рік» №2629-VIII від 23.11.2018 (далі - Закон №2629) було встановлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01.01.2018.
У свою чергу, Закони України “Про Державний бюджет України на 2020 рік», “Про Державний бюджет України на 2021 рік», “Про Державний бюджет України на 2022 рік» та “Про Державний бюджет України на 2023 рік» таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018, на 2020, 2021, 2022 та 2023 роки відповідно, не містять.
Отже, положення п.4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з цією постановою, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 до 01.01.2020 - набрання чинності Законом №294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Аналізуючи наведене нормативне регулювання, колегія суддів зазначає, що з 01.01.2020 положення п.4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню п.4 Постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу, а саме Закону №294-IX та пізніше Закону №1082-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 02.08.2022 по справі №440/6017/21, від 31.08.2022 по справі №120/8603/21-а, від 19.10.2022 по справі №400/6214/21, від 28.02.2023 по справі №380/18850/21, від 11.12.2023 по справі №560/1291/21, від 06.02.2023 по справі №160/2775/22, від 23.05.2023 у справі №380/22021/21, від 15.11.2023 по справі №120/965/22-а.
Колегія суддів також зазначає, що у постанові від 02.08.2022 по справі №440/6017/21 Верховний Суд дійшов висновку, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величиною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Судом встановлено, що позивачу з 30.01.2020 і до дня звільнення зі служби відповідач здійснював нарахування та виплату грошового забезпечення із застосуванням неправильної розрахункової величини.
У вказаний період грошове забезпечення позивача повинно розраховуватися з використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, який з 01.01.2020 було збільшено, внаслідок чого настала подія підвищення розміру винагороди за службу військовослужбовця.
Однак, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, у спірний період відповідач розраховував розмір грошового забезпечення позивача, виходячи з розміру прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки норма п.3 р.ІІ Закону №1774-VІІІ не втратила чинності і має вищу юридичну силу за положення п.4 Постанови №704, у редакції до внесення змін, внесених Постановою №103, а також додатків 1, 12, 13, 14 до Постанови №704, відповідачем протиправно не здійснено перерахунок та виплату грошового забезпечення позивачу з урахуванням збільшення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 2022, 2023 роки.
Статтею 7 Закону України від 07.12.2017 №2246-VIII “Про Державний бюджет України на 2018 рік» установлено у 2018 році прожитковий мінімум для основних соціальних і демографічних груп населення: працездатних осіб з 01 січня 2018 року - 1762 гривні.
Натомість Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» з 1 січня - 2481 гривні, Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» з 1 січня - 2684 гривні, Законом України “Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 1 січня - 3028 гривні.
Отже, обчислення грошового забезпечення у спірний період із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 не відповідає жодному діючому на теперішній час нормативно-правовому акту.
Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Порядок №260), грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.
Відповідно до пункту 1 розділу IV Порядку №260, військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) щомісячно виплачується надбавка за вислугу років на військовій службі у відсотках посадового окладу (за основною чи тимчасово займаною посадою) з урахуванням окладу за військовим званням.
За змістом пункту 1 розділу VІ Порядку №260, військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) щомісячно виплачується надбавка за особливості проходження служби в розмірах до 100 відсотків посадового окладу, окладу за військове звання та надбавки за вислугу років залежно від складності та важливості виконуваних обов'язків.
Відповідно до пунктів 1, 2 розділу XVI Порядку №260, командири (начальники) військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій Збройних Сил України мають право щомісяця здійснювати преміювання військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби) відповідно до їх особистого внеску в загальні результати служби. Розмір щомісячної премії, але не менше 10 відсотків посадового окладу, встановлює Міністр оборони України для відповідних категорій військовослужбовців виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України, та особливостей проходження військової служби.
Згідно з пунктами 1, 6 розділу XXIII Порядку №260, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення. Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення (пункт 1 розділу XXIV Порядку № 260).
Пунктом 5 розділу XXXII Порядку №260 передбачено, що одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби обчислюється з розміру місячного грошового забезпечення, до якого включаються: звільненим із займаних посад - щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за останньою займаною посадою.
Відповідно до п.6 розділу XXXI Порядку №260, розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.
Суд зазначає, що як основні, так і щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення, залежать від посадового окладу та окладу за військовим званням.
Відтак, при визначенні розмірів як основні, так і щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення відповідачі протиправно не врахували розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на січень 2022 року, січень 2023 року відповідно як розрахункової величини, що призвело до виплати грошового забезпечення позивача не в тому розмірі, який визначений чинним законодавством.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що грошове забезпечення позивача за період з 25.02.2022 по 19.05.2023 повинно було визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та 01.01.2023, а не на 01.01.2018.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі “Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2024 року по справі №140/7940/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді В. В. Гуляк
С. П. Нос