18 вересня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/18773/24 пров. № А/857/10562/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Носа С.П., Шевчук С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЗОН" на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2025 року (ухвалене головуючою-суддею Мричко Н.І. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Львові) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЗОН" до Львівської митниці про скасування податкових повідомлень-рішень,
У вересні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ОЗОН" (далі - ТзОВ "ОЗОН", Товариство, позивач) звернулося в суд із адміністративним позовом до Львівської митниці (далі - відповідач), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення (далі - ППР) Львівської митниці №UA209000202453, №UA209000202454 від 16.08.2024.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20.02.2025 у задоволенні позовних вимог було відмовлено повністю.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Товариство подало апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що Товариство долучило копії митних декларацій та сертифікатів з перевезення (EUR.1), згідно яких було задекларовано товари під час ввезення на митну територію України та які були прийняті митним органом. Митне оформлення товару було здійснено без будь-яких зауважень, що підтверджує надання достатньої кількості документів щодо преференції зі сплати митних платежів. Застосовуючи преференцію при митному оформленні товарів за митними деклараціями Товариство обґрунтовано сподівалося на добросовісність дій свого контрагента експортера, митних органів, які видавали сертифікати з перевезення (EUR.1), митних органів, які приймали митне оформлення товару згідно сертифікатів з перевезення (EUR.1) та не мало підстав для сумніву щодо правомірності видачі сертифікатів з перевезення (EUR.1) на кожну партію такого товару. Крім того, з листа №2401-IO.4331.132.2021.RS.MK від 14.11.2021, долученого відповідачем до відзиву на позовну заяву видно, що видача та справжність даних сертифікатів з перевезення (EUR.1), які були надані позивачем, підтверджена Митно-податковим управлінням в місті Катовіце (Республіка Польща). Позивач не є відповідальний за інформацію, яку подає або не подає на запити відповідних органів Експортер, відповідно цей лист не можна вважати єдиним і беззаперечним доказом порушення саме Позивачем митних правил, оскільки не надання Експортером документів не свідчить про невідповідність вимогам «преференційного походження товарів». Вказує, що позиція позивача, викладена у позовній заяві є обґрунтованою, достовірною та законною, оскільки позивач дотримувався вимог чинного законодавства, надав всі необхідні документи, вчиняв всі необхідні дії під час декларування «преференційного походження» товарів, діяв добросовісно та для застосування тарифної преференції за зниженим рівнем ставки ввізного мита, були належні правові підстави, що поставлені експортером товари, які супроводжувалися сертифікатами з перевезення EUR.1 - є товарами «преференційного походження» відповідно до положень Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження, в рамках Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, ратифікованої Законом України №1678-VIІ від 16.09.2014, МК України.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги Товариства повністю, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що на підставі наказу Львівської митниці №242 від 18.07.2024 було проведено документальну невиїзну перевірку дотримання ТзОВ «ОЗОН» вимог законодавства з питань митної справи щодо обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування та своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів при переміщення через митний кордон України товарів за митними деклараціями №UA209180/2019/037565 від 10.06.2019, №UA209180/2019/066945 від 11.10.2019, №UA209170/2020/023606 від 08.04.2020, №UA209170/2020/026972 від 27.04.2020, №UA209170/2020/030760 від 14.05.2020, №UA209170/2020/032787 від 21.05.2020, №UA209170/2020/038035 від 09.06.2020, №UA209170/2020/044952 від 02.07.2020, №UA209170/2020/047379 від 09.07.2020.
За результатами проведеної документальної невиїзної перевірки ТзОВ «ОЗОН» Львівською митницею складено акт №18/24/7.4-19/22344556 від 01.08.2024, яким встановлено порушення статті 15 Доповнення 1 до Регіональної конвенції, вимог частини 1 статті 257, статті 280 МК України в результаті чого занижено податкове зобов'язання по сплаті ввізного мита на загальну суму 164659,03 грн; підпункту “в» пункту 185.1 статті 185, пункту 187.8 статті 187, пункту 190.1 статті 190 ПК України, в результаті чого занижено податкове зобов'язання по сплаті податку на додану вартість на загальну суму 32931,81 грн.
На підставі акта перевірки Львівською митницею були сформовані ППР №UA209000202453 від 16.08.2024, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем мито на товари, що ввозяться на територію України суб'єктами господарювання на суму 173590, 26 грн (грошове зобов'язання 164659,03 грн, штрафна санкція 8931,23 грн) та ППР №UA209000202454 від 16.08.2024, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість з товарів, ввезених на територію України суб'єктами господарювання на суму 41164,76 грн (грошове зобов'язання 32931,81 грн, штрафна санкція 8232,95 грн).
Вважаючи оспорювані ППР протиправними, Товариство звернулося до адміністративного суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог повністю, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки у відповідь на запит митного органу листами уповноваженого органу Республіки Польща не підтверджено преференційне походження товару, щодо якого виник спір, у позивача були відсутні підстави для застосування права на преференції при його розмитненні.
Проте, колегія суддів вважає, що до таких висновків суд першої інстанції прийшов з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, виходячи з наступного.
10.04.2008 Україна шляхом ратифікації Протоколу про вступ України до Світової організації торгівлі (далі - СОТ) приєдналася до Генеральної угоди з тарифів та торгівлі (далі - ГАТТ), чим взяла на себе зобов'язання, серед іншого, дотримуватися положень ГАТТ/СОТ.
Згідно ч.1 ст.8 ГАТТ держави-члени СОТ визнають скорочення до мінімуму обсягу і складності імпортних та експортних формальностей, а також зменшення і спрощення вимог щодо митної документації.
Відповідно до положень Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур (у редакції протоколу від 26.06.1999, до якого Україна приєдналася Законом України № 227-V від 05.10.2006, основними принципами митного оформлення є мінімізація процедур митного контролю для випуску товарів.
Таким чином, на міжнародному та національному рівні закріплено принцип мінімального та вибіркового митного втручання на етапі пропуску та під час здійснення митного оформлення для скорочення часу на митні формальності з метою сприяння міжнародному товарообігу та суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності.
В той же час відповідно до статті 17 Угоди про застосування статті 7 ГАТТ ніщо не повинно тлумачитись так, що обмежує або ставить під сумнів право митних адміністрацій упевнитися в істинності або точності будь-якої заяви, документа чи декларації, поданої для цілей митного оцінювання. Тому, разом з принципом мінімального втручання на етапі пропуску та митного оформлення в системному та логічному зв'язку для забезпечення повноти нарахування та сплати податків і зборів закріплено право митних органів здійснювати контрольні функції після операцій митного контролю та митного оформлення.
Зазначене право митних органів закріплене у стандартному правилі розділу 2 Міжнародної Конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, зокрема: митна служба має можливість до стягнення платежів шляхом здійснення поглибленого аудиту після закінчення операцій митного контролю.
Відповідно до п. 4.14 зазначеної Конвенції у випадках, коли митна служба виявляє, що помилки, допущені в декларації на товари або при нарахуванні мита та податків, призведуть або призвели до стягнення чи призначення суми мита та податків меншої, ніж це встановлено законодавством, вона виправляє помилки та стягує недоплачені суми.
Статтею 336 МК України передбачено, що митний контроль здійснюється безпосередньо посадовими особами митних органів шляхом, зокрема, проведення документальних перевірок дотримання вимог законодавства України з питань митної справи, у тому числі своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів.
Відповідно до ч.1, 2 ст.351 МК України, предметом документальних невиїзних перевірок є дані про своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати митних платежів при переміщенні товарів через митний кордон України підприємствами, а також при переміщенні товарів через митний кордон України громадянами з поданням митної декларації, передбаченої законодавством України для підприємств. Документальна невиїзна перевірка проводиться у разі : 1) виявлення фактів або отримання документів, інформації (відомостей), що свідчать про порушення законодавства України з питань митної справи, під час здійснення пост-митного контролю, аналізу електронних копій митних декларацій, інформації, що стосується товарів, митне оформлення яких завершено, отриманої від суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та виробників таких товарів, з висновків акредитованих відповідно до законодавства експертів; 2) надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про непідтвердження дотримання критеріїв походження або автентичності поданих митному органу документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, недостовірність відомостей, що в них містяться, а також запитів стосовно надання інформації про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності - резидентів України.
За приписами частин третьої, четвертої статті 351 МК України, документальна невиїзна перевірка проводиться на підставі наказу митного органу. Документальна невиїзна перевірка проводиться посадовими особами митного органу в приміщенні цього органу за умови направлення керівнику відповідного підприємства або відповідному громадянину рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особистого вручення зазначеним особам чи уповноваженим ними представникам під розписку письмового повідомлення про дату початку та місце проведення перевірки.Результати перевірки оформлюються актом (довідкою) та є підставою для самостійного визначення митним органом суми податкового зобов'язання підприємства щодо сплати митних платежів, застосування заходів, передбачених законами України.
Згідно ст.354 МК України, результати перевірок оформлюються у формі акту або довідки, які підписуються посадовими особами митного органу та керівником підприємства, що перевірялося, або уповноваженою ним особою.
Згідно ч.6 ст.345 МК України, результати перевірки є підставою для самостійного визначення митним органом суми податкового зобов'язання підприємства щодо сплати митних платежів, застосування заходів, передбачених законами України.
Відповідно до ч.2 ст.345 МК України, документальні перевірки дотримання вимог законодавства України з питань митної справи, у тому числі своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів, проводяться митними органами з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 ПК України.
Відповідно до п.102.1 ст.102 ПК України, контролюючий орган має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання.
Частинами 1, 2, 6 статті 36 МК України передбачено, що країна походження товару визначається з метою оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, застосування до них заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, заборон та/або обмежень щодо переміщення через митний кордон України, а також забезпечення обліку цих товарів у статистиці зовнішньої торгівлі. Країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених цим Кодексом. Положення цього Кодексу застосовуються для визначення походження товарів, на які при ввезенні їх на митну територію України поширюється режим найбільшого сприяння (непреференційне походження), з метою застосування до таких товарів передбачених законом заходів тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.
За змістом ч.1 ст.43 МК України документами, що підтверджують країну походження товару, є сертифікат про походження товару, засвідчена декларація про походження товару, декларація про походження товару, сертифікат про регіональне найменування товару.
Відповідно до ч.3 ст. 43 МК України сертифікат про походження товару - це документ, який однозначно свідчить про країну походження товару і виданий компетентним органом даної країни або країни вивезення, якщо у країні вивезення сертифікат видається на підставі сертифіката, виданого компетентним органом у країні походження товару.
Згідно ч.8 ст.43 МК України у разі, якщо в документах про походження товару є розбіжності у відомостях про країну походження товару або митним органом встановлено інші відомості про країну походження товару, ніж ті, що зазначені у документах, декларант або уповноважена ним особа має право надати митному органу для підтвердження відомостей про заявлену країну походження товару додаткові відомості.
За змістом ч.9 ст.43 МК України додатковими відомостями про країну походження товару є відомості, що містяться в товарних накладних, пакувальних листах, відвантажувальних специфікаціях, сертифікатах (відповідності, якості, фітосанітарних, ветеринарних тощо), митній декларації країни експорту, паспортах, технічній документації, висновках-експертизах відповідних органів, інших матеріалах, що можуть бути використані для підтвердження країни походження товару.
Відповідно до ч.1, 2 ст.44 МК України для підтвердження країни походження товару митний орган у передбачених законом випадках має право вимагати та отримувати оригінали документів про походження такого товару. У разі переміщення товарів через митний кордон України країна походження товару заявляється (декларується) митному органу в обов'язковому порядку лише у разі, якщо це необхідно для застосування митно-тарифних заходів регулювання зовнішньоекономічної діяльності, кількісних обмежень (квот), інших заходів економічного або торговельного характеру, що здійснюються в односторонньому порядку або відповідно до двосторонніх чи багатосторонніх міжнародних договорів, укладених відповідно до закону, або заходів, що здійснюються відповідно до закону для забезпечення здоров'я населення чи суспільного порядку, а також у разі, якщо в митного органу є підстави для підозри в тому, що товар походить з країни, товари якої заборонені до переміщення через митний кордон України згідно із законодавством України.
Згідно ч.1 ст.45 МК України у разі виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару, митний орган може звернутися до компетентного органу, що видав документ, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, із запитом про проведення перевірки цих документів про походження товару чи надання додаткових відомостей.
Законом України №1678-VII від 16.09.2014 була ратифікована Угода від 27.06.2014 про асоціацію між Україною, з однієї сторони та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, якою, серед іншого, передбачено поглиблену та всеохоплюючу зону вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом (Угода про асоціацію з ЄС).
Згідно ч.1 ст.26 глави 1 розділу IV Угоди про асоціацію положення цієї Глави застосовуються до торгівлі товарами, що походять з територій Сторін. Для цілей цієї Глави походження означає, що товар підпадає під правила походження, викладені в Протоколі I Щодо визначення концепції походження товарів і методів адміністративного співробітництва (далі - Протокол І).
Частина 1 ст.2 розд.2 Протоколу І передбачає, що з метою впровадження цієї Угоди наступні товари мають вважатися як такі, що походять з Європейського Союзу : 1) товари, цілком вироблені в Європейському Союзі, як це визначається у статті 5 цього Протоколу; 2) товари, отримані в Європейському Союзі з матеріалів, які не були вироблені цілком у Європейському Союзі, за умови, що такі матеріали пройшли достатню обробку в ЄС відповідно до ст.6 цього Протоколу.
Відповідно до ч.1 ст.16 розділу 5 Протоколу І товари, що походять з Європейського Союзу, і товари, що походять з України, після ввезення до України чи Європейського Союзу, відповідно, підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів : 1. Сертифікат з перевезення товару EUR.1; 2. У випадках, вказаних у статті 22(1) цього Протоколу, - декларація, що надалі іменуватиметься декларацією інвойс, надана експортером до інвойсу, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати.
Процедура видачі сертифіката з перевезення товару EUR.1 встановлена статтею 17 розділу 5 Підтвердження походження Протоколу 1, згідно з положеннями якої сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами країни експорту на письмову заяву експортера або, під відповідальність експортера, його уповноваженим представником.
Для цього експортер або його уповноважений представник має заповнити сертифікат з перевезення товару EUR.1, а також бланк заяви, зразок якої наведений у Додатку. Ці бланки мають бути заповнені однією з мов, якими складено цю Угоду, і згідно з нормами законодавства країни експорту. Якщо їх заповнюють від руки, це має бути зроблено чорнилом і друкованими літерами. Опис товарів потрібно викласти у виділеній для цього комірці, не залишаючи вільних рядків. Якщо комірка заповнена не повністю, під останнім рядком опису потрібно накреслити горизонтальну лінію й перекреслити вільний залишок комірки.
Експортер, який подає заяву про видачу сертифіката з перевезення товару EUR.1, повинен бути готовим у будь-який час на вимогу митних органів країни експорту, в якій видається сертифікат з перевезення товару EUR.1, надати всі належні документи на підтвердження статусу походження розглядуваних товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу.
Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами країни-члена Європейського Союзу або України, якщо розглядувані товари можуть бути визнаними такими, що походять з Європейського Союзу або України, і задовольняють іншим умовам цього Протоколу.
Митні органи, які видають сертифікати з перевезення товару EUR.1, повинні вжити всіх необхідних заходів для перевірки статусу походження товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними. Ці органи також мають забезпечити правильне заповнення бланків, зазначених у пункті 2 цієї статті. Вони зокрема повинні перевірити, чи заповнена комірка, призначена для опису товарів, таким чином, щоб запобігти зловмисному дописуванню.
Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами й переданий експортерові одразу ж після здійснення чи забезпечення фактичного експортування товару.
Стаття 28 Протоколу І передбачає, що до складу документації, зазначеної в статтях 17(3) і 22(3) цього Протоколу, використовуваної для підтвердження того, що товари, вказані в сертифікаті з перевезення товару EUR.1 або декларації інвойс можуть бути визнані такими, що походять з Європейського Союзу або України й відповідають іншим вимогам цього Протоколу, можуть входити, (переклад - також), в тому числі : (a) прямі свідчення процесів, виконаних експортером чи постачальником для отримання розглядуваного майна, що містяться, наприклад, у його обліковій документації чи у міжнародній системі обліку; (b) документи, що підтверджують статус походження використаних матеріалів, видані чи складені в Європейському Союзі або Україні, якщо застосування таких документів відповідає чинному законодавству відповідної країни; (c) документи, що підтверджують обробку матеріалів у Європейському Союзі або Україні, видані чи складені в ЄС або Україні, якщо застосування таких документів відповідає чинному законодавству відповідної країни; (d) сертифікати з перевезення товару EUR.1 або декларації інвойс, що підтверджують статус походження використаних матеріалів, видані чи складені в Європейському Союзі або Україні згідно з цим Протоколом; (e) належні свідчення про обробку, виконану з межами Європейського Союзу або України згідно з положеннями статті 12 даного Протоколу, які підтверджують, що вимоги цієї статті були виконані.
Згідно з положеннями Закону України №2187-VIII від 08.11.2017, Україна приєдналася до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження (далі Конвенція).
Дана Конвенція набрання чинності для України 01.02.2018.
Положеннями ст.32, 33 Протоколу І (Доповнення І Конвенції) передбачено процедуру перевірки достовірності підтверджень походження товарів та правильності інформації, що в них міститься. Зокрема, відповідно до ст.32 Протоколу І (Доповнення І Конвенції) з метою забезпечення правильного застосування Протоколу І Європейський Союз і Україна повинні допомагати один одному через компетентні митні адміністрації у перевірці достовірності підтверджень походження товарів та правильності інформації, що міститься в документах.
Стаття 33 Протоколу І (Доповнення І Конвенції) передбачає, що митні органи країни імпорту мають право здійснювати подальші перевірки підтверджень походження у довільному порядку або тоді, коли мають обґрунтовані сумніви в достовірності таких документів, статусі походження відповідних товарів або виконання інших вимог даного Протоколу І (Доповнення І Конвенції).
Відповідно до ч.1 ст.289 МК України обов'язок із сплати митних платежів виникає, зокрема, після завершення митного оформлення товарів та їх випуску, якщо внаслідок перевірки митної декларації чи за результатами документальної перевірки митний орган самостійно визначає платнику податків додаткові податкові зобов'язання (п. 4); в інших випадках, встановлених ПК України (п. 5).
Згідно п.54.4 ст.54 ПК України, у разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджених відомостей щодо країни походження, вартісних, кількісних або якісних характеристик, які мають значення для оподаткування товарів і предметів при ввезенні (пересиланні) на митну територію України або територію вільної митної зони або вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з митної території України або території вільної митної зони, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення, контролюючий орган має право самостійно визначити базу оподаткування та податкові зобов'язання платника податків шляхом проведення дій, визначених пунктом 54.3 цієї статті, на підставі відомостей, зазначених у таких документах.
Суд першої інстанції погодився з доводами митного органу, що надані до митного оформлення сертифікати з перевезення товару EUR.1 від 06.06.2019 № PL/MF/AR 0426454, від 09.10.2019 №PL/MF/AR 0449173, від 06.04.2020 № PL/MF/AR 0388355, від 24.04.2020 № PL/MF/AR 0388552, від 12.05.2020 № PL/MF/AR 0388720, від 20.05.2020 № PL/MF/AR 0386057, від 05.06.2020 № PL/MF/AR 0386246, від 30.06.2020 № PL/MF/AR 0386836, від 08.07.2020 N№PL/MF/AR 0386619 не є належними та достатніми документами, які підтверджують преференційне походження товарів, оформлених за відповідними МД і не надають статус преференційного походження імпортованим товарам відповідно до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження, а отже і не є підставою для застосування Товариством преференції по сплаті ввізного мита.
З цього приводу колегія суддів зазначає, що згідно ч.1, 3 ст.43 МК України сертифікат про походження товару є документом, що однозначно підтверджує країну походження товару.
При цьому, на товари, до яких застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України, сертифікат про походження товару подається обов'язково (ч. 3 ст. 44 МК України).
Вказана норма узгоджується з ч.1 ст.16 розділу V "Підтвердження походження" Протоколу 1 до Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (далі Угода про асоціацію), відповідно до якої товари, що походять з Європейського Союзу, і товари, що походять з України, після ввезення до України чи Європейського Союзу відповідно, підпадають під дію цієї Угоди за умови подання, зокрема, сертифіката з перевезення товару EUR.1, зразок якого наведений у Додатку III до цього Протоколу. Процедура видачі сертифіката з перевезення товару EUR.1 встановлена статтею 17 розділу V «Підтвердження походження» Протоколу 1 до Угоди про асоціацію. Так, у відповідності до ч. 1 цієї статті сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами країни експорту на письмову заяву експортера або, під відповідальність експортера, його уповноваженим представником.
Таким чином, факт оформлення Митним органом Республіки Польща сертифікатів з перевезення товару свідчить про ідентифікацію товару та країни походження, а також вказує на те, що у Митного органу Республіки Польща не виникало сумнівів щодо вказаних обставин.
При цьому, нормами чинного законодавства не передбачено обов'язку декларанта перевіряти дані, що зазначені в товаросупровідних документах при заповненні митних декларацій, у тому числі і сертифікату з перевезення товару EUR.1, а отже, не було підстав не враховувати дані, які надав сам постачальник (відправник/експортер), який володів зазначеним товаром, а також підстав не враховувати ті дані, які були перевірені митницею при оформленні експортної декларації.
Як видно з матеріалів справи, при митному оформленні позивачем декларацій, що виявились спірними, у митного органу не виникло сумнівів щодо належності та достатності для здійснення митного оформлення товару згідно поданих позивачем разом із декларацією документів.
На переконання колегії суддів, відповідальність за оформлення та видачу сертифікату і правдивість інформації, що в ньому зазначена, покладається виключно на експортера (продавця).
Сертифікат є офіційним документом, у відповідності до якого настають визначені законом юридичні наслідки, а тому такий документ потребує встановлення його у відповідності до закону нечинним, підробленим, недійсним чи інше, інакше до нього застосовується презумпція правомірності.
Відповідачем не надано доказів визнання недійсним сертифікату з перевезення товару форми EUR.l чи про притягнення експортера до відповідальності за фальсифікацію офіційних документів.
Отже, спірні сертифікати з перевезення товару форми EUR.l є чинним документом, що підтверджує походження товару з країни Європейського Союзу та надає пільги зі сплати митних платежів.
Статтею 17 Розділу V Протоколу 1 встановлено, що сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами країни експорту на письмову заяву експортера або, під відповідальність експортера, його уповноваженим представником.
Для цього експортер або його уповноважений представник має заповнити сертифікат з перевезення товару EUR.1, а також бланк заяви, зразок якої наведений у Додатку III. Ці бланки мають бути заповнені однією з мов, якими складено цю Угоду, і згідно з нормами законодавства країни експорту. Якщо їх заповнюють від руки, це має бути зроблено чорнилом і друкованими літерами. Опис товарів потрібно викласти у виділеній для цього комірці, не залишаючи вільних рядків. Якщо комірка заповнена не повністю, під останнім рядком опису потрібно накреслити горизонтальну лінію й перекреслити вільний залишок комірки.
Експортер, який подає заяву про видачу сертифіката з перевезення товару EUR.1, повинен бути готовим у будь-який час на вимогу митних органів країни експорту, у якій видається сертифікат з перевезення товару EUR.1, надати всі належні документи на підтвердження статусу походження товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу.
Під час перевірки встановлено, що ТзОВ «ОЗОН» за митними деклараціями від 10.06.2019 за №UA209180/2019/037565, від 11.10.2019 за №UA209180/2019/066945, від 08.04.2020 за №UA209170/2020/023606, від 27.04.2020 за №UA209170/2020/026972, від 14.05.2020 за №UA209170/2020/030760, від 21.05.2020 за №UA209170/2020/032787, від 09.06.2020 за №UA209170/2020/038035, від 02.07.2020 за №UA209170/2020/044952, від 09.07.2020 за №UA209170/2020/047379 ввезено товар, який декларувався платником податків із застосуванням преференції за кодом «410» і, як наслідок, з нарахуванням та сплатою ввізного мита за преференційними ставками від митної вартості в рамках дії норм статті 15 Доповнення 1 «Підтвердження походження» до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференції правил походження.
Для підтвердження застосування преференцій ТзОВ «ОЗОН» надано при митному оформленні товару сертифікати з перевезення EUR.1 від 06.06.2019 № PL/MF/AR 0426454, від 09.10.2019 №PL/MF/AR 0449173, від 06.04.2020 № PL/MF/AR 0388355, від 24.04.2020 № PL/MF/AR 0388552, від 12.05.2020 № PL/MF/AR 0388720, від 20.05.2020 № PL/MF/AR 0386057, від 05.06.2020 № PL/MF/AR 0386246, від 30.06.2020 № PL/MF/AR 0386836, від 08.07.2020 N№ PL/MF/AR 0386619.
Як видно з матеріалів справи, на звернення митниці щодо перевірки сертифікатів походження товарів форми EUR.1 отримана відповідь уповноваженого органу Республіки Польща листа № 2401-10A.4331.132.2021.RS.MK від 14.11.2021.
Згідно вказаного листа, Регіональним офісом Податкового управління в Катовіце Республіки Польща підтверджено, що сертифікати від 06.06.2019 за №PL/MF/AR 0426454, від 09.10.2019 за №PL/MF/AR 0449173, від 06.04.2020 за №PL/MF/AR 0388355, від 24.04.2020 за №PL/MF/AR 0388552, від 12.05.2020 за №PL/MF/AR 0388720, від 20.05.2020 за №PL/MF/AR 0386057, від 05.06.2020 за №PL/MF/AR 0386246, від 30.06.2020 за №PL/MF/AR 0386836, від 08.07.2020 за №PL/MF/AR 0386619 є справжніми. Проте, в ході проведеної перевірки експортер товару не надав достатніх доказів або документів, які дозволяли б застосовувати преференції. У зв'язку з цим товари/продукція, на які поширюються сертифікати з перевезення товару, не підпадають під дію преференційного режиму.
Слід зауважити, що умовами Протоколу встановлено, що сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами країни-члена Європейського Союзу або України, якщо товари можуть бути визнаними такими, що походять з Європейського Союзу або України, і задовольняють іншим умовам цього Протоколу.
Митні органи, які видають сертифікати з перевезення товару EUR.1, повинні вжити всіх необхідних заходів для перевірки статусу походження товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними. Ці органи також мають забезпечити правильне заповнення бланків, зазначених у пункті 2 цієї статті. Вони, зокрема повинні перевірити, чи заповнена комірка, призначена для опису товарів, таким чином, щоб запобігти зловмисному дописуванню.
Разом з тим, за змістом вказаної відповіді, таку надано за результатом перевірки сертифікатів, тоді як відомості про перевірку експортера та/або походження товарів відповідь не містить.
Слід зауважити, що спірні сертифікати, автентичність яких підтверджено митним органом Республіки Польща, містять повну інформацію щодо задекларованого товару, будь-які розбіжності в документах про країну походження товару відсутні.
Крім того з Листа №2401-IO.4331.132.2021.RS.MK від 14.11.2021, долученого відповідачем до відзиву на позовну заяву видно, що видача та справжність даних сертифікатів з перевезення (EUR.1), які були надані позивачем, підтверджена митно-податковим управлінням в місті Катовіце (Республіка Польща).
Зі змісту листа не вбачається підтвердження фіктивності (недійсності) сертифікатів з перевезення EUR.1 чи підтвердження походження товару іншого, ніж ЄС.
Аналізуючи у сукупності положення статті 33 Протоколу 1 слід дійти висновку, що митні органи країни імпорту можуть вирішити призупинити надання преференційного режиму для товарів, щодо яких здійснюється перевірка, до надходження результатів цієї перевірки (частина 4 статті 33 Протоколу 1).
Позивачем до митного оформлення надані всі документи, визначені чинним законодавством, що надані експортером та підтверджують право позивача на преференцію, водночас, в матеріалах справи відсутні та митним органом не надано доказів, які б свідчили про подання позивачем недостовірних документів або недостовірної інформації під час митного оформлення щодо права на преференцію.
Крім того, положеннями п.2 ч.2 ст.351 МК України, які стали підставою для проведення документальної невиїзної перевірки, визначено, що документальна невиїзна перевірка проводиться у разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про не підтвердження автентичності поданих органу доходів і зборів документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, недостовірність відомостей, що в них містяться, а також запитів стосовно надання інформації про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності - резидентів України.
Отже, проведення документальної невиїзної перевірки з підстави, наведеної у п.2 ч.2 ст.351 МК України, можливе лише за умови, якщо інформація, що надійшла від уповноважених органів іноземних держав, свідчить про непідтвердження автентичності поданих контролюючому органу документів або про недостовірність відомостей, що в них містяться, а також запитів стосовно надання інформації про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності - резидентів України.
Основні вимоги до оформлення документальних перевірок, закріплені у Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №727 від 20.08.2015 (далі - Порядок №727).
Відповідно до п.5 розд.2 Порядку №727, факти виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших суб'єктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджують наявність зазначених фактів.
Згідно п.п.7 п.4 розд.3 Порядку №727, результати документальної перевірки щодо дотримання вимог законодавства з питань державної митної справи оформляються аналогічно результатам перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства. У разі встановлення перевіркою порушень законодавства з питань державної митної справи необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків; зазначити невідповідність даних, які містяться в документах, поданих платником податків для здійснення митного оформлення, фактичним даним, виявленим під час перевірки, на підставі первинних документів платника податків; вказати первинні документи та інші матеріали, що свідчать про наявність порушень. Рішення щодо правильності визначення заявлених у митних деклараціях кодів товарів згідно з УКТ ЗЕД, митної вартості та країни походження товарів, підстави для звільнення від оподаткування митними платежами окремими документами не оформляються, а зазначаються в акті (довідці) документальної перевірки.
Колегія суддів зазначає, що в акті перевірки №18/24/7.4-19/22344556 від 01.08.2024 відсутній виклад з підтвердженням відповідними первинними документами або іншими матеріалами надання позивачем недостовірних документів чи недостовірної інформації, або інших протиправних дій декларанта, які спричинили заниження обов'язкових платежів під час митного оформлення, невідповідності даних, які містяться в документах, поданих платником податків для здійснення митного оформлення, фактичним даним, виявленим під час перевірки та не вказано на наявність первинних документів та інших матеріалів, що свідчать про наявність порушень. Відповідно й наведеного не встановлено в ході розгляду справи.
З поданих доказів не має можливості зробити висновок, які саме обставини передували проведенню перевірки сертифікатів уповноваженим органом Республіки Польща, у зв'язку з чим та на підставі якої інформації проводилася така перевірка, при цьому при проведенні відповідачем документальної невиїзної перевірки такі обставини не встановлювалися.
Виключно лист уповноваженого органу Республіки Польща колегія суддів не вважає достатнім доказом для висновку, що позивач неправомірно використав преференційний режим при розмитненні імпортованого товару та у його діях наявні порушення митного законодавства, більш того, таким листом підтверджено автентичність сертифікатів.
Колегія суддів погоджується з позицією скаржника, що Товариство не є відповідальним за інформацію, яку подає або не подає на запити відповідних органів експортер, відповідно вищевказаний лист не можна вважати єдиним та беззаперечним доказом порушення саме Товариством митних правил, оскільки ненадання Експортером документів не свідчить про невідповідність вимогам «преференційного походження товарів».
Крім того, посилання суду першої інстанції на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 05.06.2024 по справі №380/2397/22, від 11.04.2022 по справі №260/2805/20, як на такі, що містять висновки щодо застосування норм права у аналогічних правовідносинах, не може бути прийняте з огляду на те, що у даних справах проводилась перевірка декларацій інвойс. Предметом розгляду у даних справах не були сертифікати з перевезення (EUR.1), які видаються компетентними органами країни походження товару або країни вивезення товару, оскільки такі сертифікати не видавались. Висновок Верховного Суду у вказаних справах викладений за інших умов, на підставі дослідження інших обставин справи, що не є аналогічними до даної справи.
Проте вказані обставини залишились поза увагою суду першої інстанції.
Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, колегія суддів дійшла висновку про протиправність оспорюваних ППР та наявності підстав для їх скасування.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі “Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Згідно п.4 ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги є суттєвими та складають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, у зв'язку з чим оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям постанови про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6, 10 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 317, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЗОН" задовольнити.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2025 року по справі №380/18773/24 скасувати та прийняти постанову, якою позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЗОН" до Львівської митниці про скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Львівської митниці Державної митної служби України №UA209000202453 та № UA209000202454 від 16 серпня 2024 року.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. П. Нос
С. М. Шевчук