18 вересня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/12095/24 пров. № А/857/5093/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Носа С.П., Шевчук С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 06 січня 2025 року (ухвалене головуючим-суддею Борискіним С.А. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Рівне) у справі за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Рівненській області до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу,
У жовтні 2024 року Головне управління ДПС у Рівненській області (далі - ГУ ДПС, контролюючий орган, позивач) звернулося в суд із адміністративним позовом до Фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з ФОП ОСОБА_1 податковий борг - штрафні санкції за порушення законодавства про патентування, за порушення норм регулювання обігу готівки та про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі громадського харчування та послуг в сумі 211813,00 грн.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 06.01.2025 позовні вимоги були задоволені повністю.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ФОП ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити ГУ ДПС у задоволенні позовних вимог повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що згідно даних ГУ ДПС у ФОП ОСОБА_1 рахується податковий борг - штрафні санкції за порушення законодавства про патентування, за порушення норм регулювання обігу готівки та про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі громадського харчування та послуг в сумі 211813,00 грн, який виник на підставі податкового повідомлення-рішення №836617000705 від 02.07.2024. Проте, наявне в матеріалах справи податкове повідомлення-рішення датоване іншим днем, а саме 06.06.2024, і має частково інший номер. Жодного документу з вихідними даними (податкового повідомлення-рішення №836617000705 від 02.07.2024), відповідно до яких з'явився податковий борг ГУ ДПС до позову не долучило. Вказане свідчить, що судом першої інстанції визнано встановленими обставини, які є недоведеними, а відтак є підставою для скасування оскаржуваного рішення. Крім того, з долученого до позовної заяви податкового повідомлення-рішення №836617-000705-22 від 06.06.2024 видно, що на підставі акта перевірки №6966/Ж5/17-00-07-05-17/ НОМЕР_1 від 07.05.2024 встановлено порушення п.1, 2, 12 ст.3 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» №265/95-ВР від 06.07.1995 (далі - Закон №265/95-ВР), й на підставі п.п.54.3.3 п.54.3 ст.54 ПК України та згідно п.1 ст.17, ст.20 Закону №265/95-ВР застосовано суму штрафних санкцій у сумі 211813,00 грн. Водночас, жодне з рішень суб'єктів владних повноважень (акта перевірки та ППР) платник податків (ФОП ОСОБА_1 ) не отримувала та не мала жодних очікувань на їх отримання, оскільки не є тим суб'єктом господарювання щодо якого здійснювалася податкова перевірка. При цьому, доказів отримання податкової вимоги немає. Також матеріали справи не містять копії наказу про призначення перевірки, а тому встановити щодо якого саме суб'єкта господарювання була проведена фактична перевірка, за наслідками проведення якої був складений акт перевірки №6966/Ж5/17-00-07-05-17/ НОМЕР_1 від 07.05.2024, а згодом і податкове повідомлення-рішення №836617-000705-22 від 06.06.2024 не є можливим. Проте, вказана обставина судом узагалі не з'ясувалася. Скаржниця звертає увагу на те, що постановою Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 16.07.2024 по справі №559/1660/24, провадження в справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.1 ст.1551 КУпАП закрито на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП у зв'язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення. При цьому, ГУ ДПС володіло інформацією та документами щодо належного суб'єкта господарювання, який провадив господарську діяльністю за адресою місця податкової перевірки, однак не взяв їх до уваги та безпідставно наклав стягнення на іншу особу - ФОП ОСОБА_2 , при чому приховавши вказані інформацію та документи від суду першої інстанції під час розгляду даної справи в районному суді.
ГУ ДПС не скористалось правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.
Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову, якою відмовити ГУ ДПС у задоволенні позовних вимог повністю, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що за даними ГУ ДПС за ФОП ОСОБА_1 рахується податковий борг - штрафні санкції за порушення законодавства про патентування, за порушення норм регулювання обігу готівки та про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі громадського харчування та послуг, на суму 211813,00 грн, який виник на підставі податкового повідомлення-рішення форми №836617000705 від 02.07.2024.
З метою погашення податкового боргу ГУ ДПС для відповідачки було сформовано та надіслано податкову вимогу форми №0004955-1305-1700 від 18.07.2024.
Оскільки ФОП ОСОБА_1 добровільно не сплачено суму податкового боргу, контролюючий орган звернувся до адміністративного суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що такі ґрунтуються на вимогах закону, відповідають обставинам справи, підтверджені належними та допустимими доказами.
Проте, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні, не відповідають обставинам справи, виходячи з наступного.
Спірні правовідносини регулюються нормами Конституції України та Податкового кодексу України (далі - ПК України).
Згідно дефініції, наведеній у п.14.1.137, п.п.14.1.39, п.п.14.1.175 п.14.1 ст.14 ПК України, орган стягнення - державний орган, уповноважений здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу в межах повноважень, встановлених цим Кодексом та іншими законами України. Контролюючий орган має право застосовувати до платників податків фінансові (штрафні) санкції, стягувати до бюджету та державних цільових фондів суми грошових зобов'язань та/або податкового боргу; “грошове зобов'язання платника податків» - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності; податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
Органами стягнення є виключно контролюючі органи, уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску у межах повноважень, а також державні виконавці у межах своїх повноважень, у відповідності до положень п.41.2 ст.41 ПК України.
Пунктом 59.1 статті 59 ПК України визначено, що у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Податкова вимога може надсилатися (вручатися) контролюючим органом за місцем обліку платника податків, в якому обліковується податковий борг платника податків.
Також податкова вимога надсилається (вручається) коли платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суми податкових зобов'язань у встановлені цим Кодексом строки, без попереднього надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення (п.59.4 ст.59 ПК України).
Підпунктом 14.1.153 п.14.1 ст.14 ПК України, визначено, що податкова вимога - це письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу.
Підпунктом 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 ПК України визначено право контролюючих органів у випадках, встановлених законом, звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг.
Згідно п.95.4 ст.95 ПК України, контролюючий орган на підставі рішення суду здійснює стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу за рахунок готівки, що належить такому платнику податків. Стягнення готівкових коштів здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
З матеріалів справи видно, що на підставі акта перевірки №6966/Ж5/17-00-07-05-17/ НОМЕР_1 від 07.05.2024 та податкового повідомлення-рішення №836617-000705-22 від 06.06.2024 встановлено порушення пунктів 1, 2, 12 статті 3 Закону №265/95-ВР, й на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 ПК України та згідно пункту 1 статті 17 та статті 20 Закону №265/95-ВР застосовано суму штрафних санкцій у сумі 211813,00 грн.
Колегія суддів звертає увагу, що постановою Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 16.07.2024 по справі №559/1660/24 провадження по справі про притягнення до адміністративної відповідальності ФОП ОСОБА_1 за ч.1 ст.1551 КУпАП закрито на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП у зв'язку з відсутністю події та складу адміністративного.
При цьому, судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів, що ФОП ОСОБА_1 дійсно здійснює свою господарську діяльність в магазині “ ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою : АДРЕСА_1 .
Більше того, таких доказів не долучено до матеріалів справи, оскільки господарську діяльність за цією адресою здійснює інша фізична особа підприємець, а саме ОСОБА_3 .
Крім того, в матеріалах справи наявний договір суборенди нежитлового приміщення №1-С від 10.04.2024 між ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_3 , предметом якого є передача в суборенду приміщення за адресою : АДРЕСА_1 , площею 35 кв.м. для використання суборендарем у його господарській діяльності.
Також наявний договір про співпрацю від 15.04.2024 між ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_1 , згідно якого діючи в порядку ст.1130 ЦК України сторони зобов'язуються шляхом об'єднання фінансових активів і зусиль спільно діяти з приводу управління та організації роботи торгової точки, а саме підтримувати позитивну репутацію магазину, аналізувати конкурентоспроможності, вносити пропозиції з підвищення продажів (п.1.1 Договору). Сторони даним договором засвідчують, що всі наявні товарні запаси, що знаходяться в магазині належать на праві власності ФОП №1 (п.1.2 Договору). Сторони встановлюють, що спільна діяльність здійснюється без створення юридичної особи, даний договір є договором простого товариства (в порядку ст. 1132 ЦК України) (п.1.3 Договору). Місцезнаходження вул. Данила Галицького, 5 магазин “ ІНФОРМАЦІЯ_1 », м. Рівне. Будь які розрахунки Сторона №2 здійснює від імені Сторони №1. Все майно (товари та товарно матеріальні цінності), що знаходяться в магазині належать на праві власності Стороні №1 (п.1.5 Договору).
Вищевказаними доказами підтверджується, що господарську діяльність за цією адресою здійснює ФОП ОСОБА_3 .
Колегія суддів зазначає, що підстав для застосування до ФОП ОСОБА_2 штрафних санкцій немає, оскільки вона жодних порушень не вчиняла, господарську діяльність за спірною адресою не здійснювала.
На переконання колегії суддів, ГУ ДПС невірно визначено суб'єкта відповідальності за податковим повідомленням-рішенням №836617-000705-22 від 06.06.2024, у зв'язку з чим податковим органом безпідставно винесено податкову вимогу.
Відповідно до ст.17 Закону №265/95-ВР відповідальність за порушення вимог цього Закону застосовується до суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги).
Відповідно до ст.20 Закону №265/95-ВР, до суб'єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, та/або не надали під час проведення перевірки документи, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті), за рішенням контролюючих органів застосовується фінансова санкція у розмірі вартості таких товарів, які не обліковані у встановленому порядку, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян
Дана норма визначає кілька правових підстав для застосування фінансової санкції, а саме : (1) реалізація товарів, які не обліковані у встановленому порядку; (2) не надання під час проведення перевірки документів, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті).
Колегія суддів погоджується з доводами ФОП ОСОБА_2 про те, що вона була виключно представником ФОП ОСОБА_3 на підставі відповідного договору про співпрацю, про що було повідомлено інспекторів ГУ ДПС до початку перевірки. При цьому, всі документи, в тому числі документи щодо ведення обліку товарних запасів велись саме ФОП ОСОБА_3 за адресою : АДРЕСА_1 .
Проте вказані обставини залишились поза увагою суду першої інстанції.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог ГУ ДПС.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі “Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Згідно п.3 ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги є суттєвими та складають підстави для висновку про невідповідність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні, обставинам справи, у зв'язку з чим оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню з прийняттям постанови про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 317, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 06 січня 2025 року по справі №460/12095/24 скасувати та прийняти постанову, якою відмовити Головному управлінню ДПС у Рівненській області у задоволенні позовних вимог до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу повністю.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. П. Нос
С. М. Шевчук