18 вересня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/7433/24 пров. № А/857/30558/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Носа С.П., Ільчишин Н.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2024 року (ухвалене головуючою-суддею Братичак У.В. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Львові) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції у Львівській області (далі - ГУ НП, відповідач), в якому просив визнати протиправною бездіяльність ГУ НП щодо незарахування до стажу її служби в поліції вислугу років за період служби в Державній кримінально-виконавчій службі України у період з 19.05.2009 по 03.01.2023 та зобов'язати відповідача зарахувати їй до стажу служби в поліції вислугу років вказаних спірний період.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17.10.2024 позовні вимоги були задоволені повністю.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачці у задоволенні позовних вимог повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що ч.2 ст.78 Закону України “Про Національну поліцію» №580-VIII від 02.07.2015 (далі - Закон №580) містить вичерпний перелік посад (видів служби) та періодів роботи в органах і установах, служба у яких зараховується до стажу служби в поліції. У зазначеному переліку відсутня служба в органах Державної кримінально-виконавчої служби (Державної пенітенціарної служби України).
Позивачка не скористалася правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.
Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що згідно з записами трудової книжки серії НОМЕР_1 від 30.06.2003 ОСОБА_1 у період з 19.05.2009 по 03.01.2023 проходила службу в Державній кримінально-виконавчій службі України; з 04.01.2023 прийнята на службу в Національну поліцію України.
Відповідно до витягу з наказу Державної установи “Центр пробації» Міністерства юстиції України №7/к вiд 03.01.2023 майора внутрішньої служби ОСОБА_1 , заступника начальника Львівського районного відділу №1 філії Державної установи “Центр пробації» у Львівській області, звільнено зі служби 03.01.2023.
Також згідно копії послужного списку позивачки, 04.01.2023 вона прийнята на посаду поліцейського сектору реагування патрульної поліції відділення поліції №2 Червоноградського районного відділу поліції ГУ НП, з 20.02.2024 прийнята на посаду дізнавача сектору дізнання Відділу поліції №2 Львівського районного управління поліції №1 поліції ГУ НП.
Довідкою Державної установи “Центр пробації» Міністерства юстиції України №157 вiд 16.05.2023 та витягом з наказу Державної установи “Центр пробації» Міністерства юстиції України №7/к вiд 03.01.2023 підтверджено, що вислуга років позивачки на дату звільнення - 03.01.2023, в календарному обчисленні становить 13 (тринадцять) рокiв 07 (сім) місяців i 14 (чотирнадцять) днів, у пільговому обчисленні - 18 (вісімнадцять) років 01 (один) мiсяць 28 (двадцять вісім) днів.
У відповідь на рапорт позивачки щодо зарахування стажу служби у Державній кримінально-виконавчій службі України до стажу служби в Національній поліції України, відповідач листом від 27.03.2024 повідомив про відсутність законних підстав для зарахування до стажу служби в поліції періоду служби ОСОБА_1 в органах Державної кримінально-виконавчої служби та поінформував, що стаття 78 Закону №580 містить вичерпний перелік посад (видів служби) та періодів роботи в органах і установах, служба у яких зараховується до стажу служби в поліції. У зазначеному переліку відсутня служба в органах Державної кримінально-виконавчої служби (Державної пенітенціарної служби України).
Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що служба в Державній пенітенціарній службі України здійснювалась в порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та відповідно до п.3 ч.2 ст.78 Закону №580 повинна зараховуватися до стажу служби в поліції. Суд дійшов висновку про безпідставність незарахування відповідачем до стажу служби позивачки в поліції вислугу років з 19.05.2009 по 03.01.2023 у Державній кримінально-виконавчій службі.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Згідно ч.1 ст.59 Закону №580, служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Відповідно до ст.78 Закону №580, стаж служби в поліції дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.
До стажу служби в поліції зараховуються : 1) служба в поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими, з дня призначення на відповідну посаду; 2) військова служба в Збройних Силах України, Державній прикордонній службі України, Національній гвардії України, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній спеціальній службі транспорту; 3) служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду; 4) час роботи у Верховній Раді України, місцевих радах, центральних і місцевих органах виконавчої влади із залишенням на військовій службі, на службі в органах внутрішніх справ України або на службі в поліції; 5) час роботи в органах прокуратури і суду осіб, які працювали на посадах суддів, прокурорів, слідчих; 6) дійсна військова служба в Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР.
Під час обчислення стажу служби в поліції враховуються тільки повні роки вислуги років без округлення фактичного розміру вислуги років у бік збільшення.
Порядок обчислення вислуги років у поліції встановлює Кабінет Міністрів України.
Відповідно до п.5 Прикінцевих положень Кримінально-виконавчого кодексу України до законодавчого врегулювання питань проходження служби персоналом органів і установ виконання покарань та його соціального захисту на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи поширюються дія статей 22, 23 Закону України “Про міліцію», а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для працівників органів внутрішніх справ.
Згідно ч.1, 2 ст.14 Закону України “Про державну кримінально-виконавчу службу України» №2713-IV від 23.06.2005 (далі - Закон №2713), до персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу (далі - особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби), спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України (далі - працівники кримінально-виконавчої служби).
Служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. Час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.
Згідно ч.5 ст.23 Закону №2713 (в редакції Закону №1774-VIII від 06.12.2016), на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом №580, а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
У попередніх редакціях вказана частина передбачала, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюються дія статей 22, 23 Закону України “Про міліцію», а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для працівників органів внутрішніх справ. На працівників кримінально-виконавчої служби поширюються умови оплати праці, передбачені для працівників органів внутрішніх справ, які не мають спеціальних звань.
Системний аналіз викладених вище норм права дозволяє стверджувати, що служба в органах Державної кримінально-виконавчої служби України здійснювалась в порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, тобто має такий же правовий статус, як і служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу, а тому повинна зараховуватись до стажу служби в поліції на підставі п.3 ч.2 ст.78 Закону №580.
Крім того, аналізуючи повноваження, завдання та функції відповідних органів, Верховний Суд у постанові від 20.10.2022 по справі №160/11127/20 сформував висновок, відповідно до якого, всі обов'язки, обмеження служби в органах внутрішніх справ та поліції, її специфічні умови, порядок та підстави дисциплінарної відповідальності визнані законодавцем тотожними умовам проходження служби персоналом органів і установ виконання покарань. У підсумку Верховний Суд констатував, що служба в органах Державної кримінально-виконавчої служби України (Державної пенітенціарної служби) має такий же правовий статус, як і служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 01.08.2023 по справі №240/30024/21, від 20.10.2022 по справі №160/11127/20.
З огляду на вищевикладене, доводи апелянта про неврахування ним стажу роботи позивачки в Державній кримінально-виконавчій службі України відповідає вимогам Закону №580, колегія суддів вважає безпідставними.
З матеріалів справи видно, що записами трудової книжки позивачки серії НОМЕР_1 від 30.06.2003 підтверджується період служби позивачки з 19.05.2009 по 03.01.2023 в Державній кримінально-виконавчій службі України.
Отже, спірний період підлягає зарахуванню до стажу служби в поліції.
Стосовно покликання апелянта на правові позиції Верховного Суду, які викладені у постановах від 31.03.2020 по справі №520/2067/19, від 19.11.2019 по справі №520/903/19, колегія суддів вважає, що такі не є релевантними до спірних правовідносин, оскільки у цих справах спірним було питання зарахування до стажу служби в поліції для встановлення надбавки за вислугою років та надання додаткової оплачуваної відпустки та до календарної вислуги років часу навчання у вищому навчальному закладі. Разом з тим, спірні правовідносинах у розглядуваній справі стосуються не зарахування до стажу служби в поліції роботи в Державній кримінально-виконавчій службі України.
Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо незарахування позивачки до стажу її служби в поліції вислугу років з 19.05.2009 по 03.01.2023 у Державній кримінально-виконавчій службі України та зобов'язання відповідача зарахувати їй до стажу служби в поліції спріну вислугу років.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі “Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2024 року по справі №380/7433/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. П. Нос
Н. В. Ільчишин