головуючий суддя у першій інстанції: Воробель Н.П.
09 вересня 2025 рокуЛьвівСправа № 607/8288/25 пров. № А/857/24949/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
головуючого судді: Бруновської Н.В.
суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М.
за участю секретаря судового засідання: Пославського Д.Б..
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Тернопільській області на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 червня 2025 року у справі № 607/8288/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення,-
23.04.2025р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, у якому просив суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ББА №340915 від 04.04.2025р. і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04.06.2025р позов задоволено.
Не погоджуючись із даним рішенням суду першої інстанції, апелянт Головне управління Національної поліції в Тернопільській області подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Просить суд, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04.06.2025р скасувати та прийняти нову постанову якою в позові відмовити.
Особи в судове засідання не з'явились, хоча належним чином повідомленні про дату, час і місце розгляду справи в порядку ст.126 КАС України, що не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності відповідно до ст.313 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна не скарга підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.
04.04.2025р. постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, що складена поліцейським Чортівського РУП ГУНП в Тернопільській області капітаном ОСОБА_2 , серії ББА №340915, ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.121 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн.
Із змісту оскаржуваної постанови видно, що 04.04.2025р. в 17:01 на автодорозі Івано-Франківськ - Бучач - Тернопіль, км 69+900, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Iveco Daily», р.н. НОМЕР_1 , за межами населеного пункту, у якого не горіла ліва фара в режимі ближнього світла, чим порушив п.31.4.3 (в) ПДР.
ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В ст.1 Закону України від 30.06.1993р. № 3353-XII «Про дорожній рух» (далі Закон 3353-XII) видно, що Закон регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об'єднань).
У відповідності до ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
ч.5 ст.14 Закону України «Про дорожній рух» передбачено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Згідно ст.10 КУпАП адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
В п.1.3 ПДР України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001р. № 1306 (далі ПДР України), видно, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати та неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
п.1.9 ПДР, передбачено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до ст.7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. При цьому, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законів.
Презумпція невинуватості застосовується і до адміністративних правопорушень. Таку позицію констатував і Європейський суд з прав людини, зокрема у справі “Надточій проти України» від 15 травня 2008 року. В силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягається до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеності невинуватості цієї особи.
п.24 Постанови Пленуму Верховного суду України від 23 грудня 2005 року №14 “Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
У зв'язку з цим, посадова особа зобов'язана розглянути всі сторони адміністративного правопорушення, оцінити його наслідки, переконатись, що внаслідок його вчинення не завдана значна шкода окремим громадянам або суспільству, дослідити обстановку, в якій вчинене порушення, особу порушника, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність та інше.
Слід наголосити також на тому, для виконання відповідних функцій, зокрема, для регулювання дорожнього руху та здійснення контролю за дотриманням Правил дорожнього руху працівники патрульної поліції уповноважені застосувати технічні прилади та технічні засоби, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису (ст. 40 Закону України “Про національну поліцію»).
В п.8 ч.1 ст. ст.23 Закону України «Про Національну поліцію» видно, що поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
п.4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ № 1395 від 07.11.2015р. (зі змінами та доповненнями) передбачено, що у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу. Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених деякими статтями КУпАП, у тому числі ст.122 КУпАП.
В ст.280 КУпАП, видно, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
п.1 ст.247 КУпАП встановлено, що обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події та складу адміністративного правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
На підтвердження правомірності оскаржуваної постанови, суб'єктом владних повноважень долучено диск із матеріалами відеофіксації порушення.
Із змісту наявних доказів, зокрема дослідженого відеозапису в судовому засіданні з'ясовано, що він складається з трьох відеофайлів.
Відеофайли із записом з нагрудної камери поліцейського фіксують події, які мали місце після зупинки транспортного засобу «Iveco Daily», р.н. НОМЕР_1 . Зокрема, працівник поліції озвучує причину зупинки транспортного засобу, а саме порушення водієм ПДР - керування транспортним засобом із не увімкнутою фарою ближнього світла за межами населеного пункту, на що позивач запитує, чи має він право виправити цю несправність. Відповіді на дане питання не прозвучало. На 46 с відеофайлу « 0000000_00000020250404170945_0005» на диску ОСОБА_1 стверджує, що він не бачив, що згоріла лампочка по дорозі, після чого витягнув цю лампочку, аби переконатися, що вона дійсно згоріла та запитав, чи може він переставити на цю фару, де згоріла лампочка, лампочку з іншої фари. Відповіді на дане питання не прозвучало. На 02 хв 42 с відеофайлу « 0000000_00000020250404170945_0005» на диску позивач знову стверджує, що він не бачив, що лампочка згоріла, оскільки вона згоріла по дорозі. На 03 хв 55 с відеофайлу « 0000000_00000020250404170945_0005» на диску ОСОБА_1 повідомляє: «Якщо я маю можливість усунути несправність на дорозі, то я її маю усунути», на що працівник поліції відповідає: «Якщо ви керуєте транспортним засобом з технічною несправністю, то продовжувати рух категорично заборонено. Після того, як ви усуваєте дане правопорушення, вам тільки тоді можна продовжити дорожній рух». Після цього, перевіривши документи водія, працівник поліції оголошує позивачу про розгляд справи за ч. 1 ст.121 КУпАП та роз'яснює права, передбачені ст.268 КУпАП та ст.63 Конституції України. Права позивачу зрозумілі, бажає скористатися послугами адвоката, оскарживши рішення працівника поліції в суді. На 13 хв 20 с відеофайлу « 0000000_00000020250404170945_0005» на диску зафіксовані усні пояснення позивача щодо інкримінованої йому події, а саме: «Я їхав на транспортному засобі, я не знав, що у ньому лампочка згоріла по ходу руху. Тоді лампочка про помилку не світила, можливо, я не звернув увагу. Перед тим, як я зупинився на заправці, що зафіксовано на камеру відеоспостереження, я оглянув транспортний засіб, усі лапочки і габарити світилися, а тому я продовжив рух далі». Надалі працівник поліції ознайомив позивача зі змістом оскаржуваної постанови. ОСОБА_1 повідомив, що він із цією постановою не згідний та відмовився від отримання копії її примірника на місці.
Доводи позивача про те, що в його діях відсутня подія та склад інкримінованого правопорушення, оскільки останній керував транспортним засобом в світлу пору доби, а тому його діяння не правильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 121 КУпАП, колегія суддів відхиляє, з огляду на таке.
Диспозиція ч.1 ст.121 КУпАП передбачає відповідальність водія за керування транспортним засобом, що має, серед іншого, інші технічні несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється.
п.31.4.3 (в) ПДР передбачено, що забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством за наявності таких технічних несправностей і невідповідності таким вимогам: зовнішні світлові прилади: не горить лампа лівої фари в режимі ближнього світла.
Таким чином, посадовою особою, яка винесла оскаржувану постанову, правильно кваліфіковані дії особи за ч.1 ст.121 КУпАП.
Відповідно до ст.10 КУпАП адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Суб'єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КУпАП характеризується наявністю вини у формі прямого чи не прямого умислу та настає лише за умови, що особа усвідомлювала протиправний характер своїх дій і мала умисел на керування транспортним засобом з технічними несправностями. Вчинення цього діяння через необережність виключає притягнення особи до адміністративної відповідальності. Усвідомлення означає не лише розуміння фактичних обставин вчиненого діяння, які стосуються предмета, об'єктивної сторони складу конкретного правопорушення, а й розуміння його суспільної небезпеки.
Недоведеність суб'єктивної сторони адміністративного правопорушення тягне за собою недоведеність складу такого правопорушення у цілому.
В абз.9 ч.2 ст.16 Закону України «Про дорожній рух» видно, що водій зобов'язаний перевірити перед вирушенням у дорогу технічний стан транспортного засобу та стежити за ним у дорозі.
п.2.3 (а) ПДР передбачено, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний перед виїздом перевірити і забезпечити технічно справний стан і комплектність транспортного засобу.
Як видно з матеріалів справи, ОСОБА_1 перед початком руху перевірив технічний стан транспортного засобу та переконався, що всі зовнішні світлові прилади справні, в тому числі і ліва фара в режимі ближнього світла.
Крім того, водій рухався транспортним засобом у світлу пору доби, а тому, на переконання суду, міг не замітити вказану несправність і вчасно усунути її.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_1 умисно виїхав на транспортному засобі з указаними несправностями, як і доказів руху його з цими несправностями, однак цей факт не заперечував сам позивач, та вказав, що несправність трапилася під час руху, чого не спростував відповідач.
Згідно п.31.5 ПДР у разі виникнення в дорозі несправностей, зазначених у п.31.4 цих Правил, водій повинен вжити заходів для їх усунення, а якщо це зробити неможливо - рухатися якомога коротшим шляхом до місця стоянки або ремонту, дотримуючись запобіжних заходів з виконанням вимог п.9.9, п.9.11 цих Правил.
Апеляційний суд зазначає, що вихід з ладу лампи лівої фари в режимі ближнього світла, який виник в ході експлуатації транспортного засобу, позивач не виявив в ході керування автомобілем, а тому він не мав можливості вжити передбачених п. 31.5 ПДР заходів.
Доводи ОСОБА_1 щодо того, що поліцейський не виконав вимоги ч.9 ст.258 КУпАП, а саме не склав протокол, оскільки як видно із відео, позивач неодноразово не визнавав та оспорював вчинення порушення та наполягав на складенні протоколу, апеляційний суд до уваги не бере, оскільки вони прямо суперечать даній нормі ч.9 ст.258 КУпАП.
ч.9 ст.256 КУпАП встановлено, якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, уповноважена посадова особа зобов'язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст.256 цього Кодексу. Цей протокол є додатком до постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Положення цієї частини не застосовуються у разі притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст.185-3 цього Кодексу, правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксованих за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, та правопорушень, передбачених ст.132-2 цього Кодексу, або порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису), а також правопорушень, передбачених ст.210, ст.210-1 цього Кодексу, у випадках, якщо особа не оспорює допущене порушення, згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності та подала про це відповідну заяву.
Враховуючи відсутність у матеріалах справи належних та допустимих доказів умисного вчинення позивачем порушення п.31.4.3 (в) ПДР, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст. 121 КУпАП, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад інкримінованого адміністративного правопорушення, а тому оскаржувану постанову серії ББА №340915 від 04.04.2025р. слід скасувати, а справа провадженням - закрити.
При цьому, колегія суддів враховує правові висновки Верховного Суду, наведені в постанові від 08 липня 2020 року у справі №463/1352/1-а, де суд вказав на те, що в силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Колегія суддів наголошує, що сама по собі постанова у справі про притягнення до адміністративної відповідальності не є беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», не випливає зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (постанова Верховного Суду від 14 травня 2020 року в справі № 240/12/17).
В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції) неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів:(п.45 Рішення ЄСПЛ у справі «Бочаров проти України» від 17.06.2011 р., заява №21037/05;п,53 Рішення ЄСПЛ у справі «ОСОБА_3 проти України» від 15.10.2010 р., заява №38683/06; п.75 Рішення ЄСПЛ у справі «Огороднік проти України» від 05.05.2015 р., заява № 29644/10; п.52 Рішення ЄСПЛ у справі «Єрохіна проти України» від 15.02.2013 р., заява №12167/04).
Згідно ч.1 ст.69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
За визначенням ст.70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Відповідно до ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачиться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Всі факти встановлені судом у сукупності викликають сумніви щодо факту самого правопорушення та законності його фіксації. Рішення суб'єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначав, шо допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважені оцінювати надані їм докази (п.34 рішення у справі «Тейксейра де Кастор проти Португалії» від 09 червня 1998 року, п. 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19 лютого 2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі встановлення вини особи в його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами, а не підтвердження здійснення водієм правопорушення відповідними доказами не породжує правових підстав для притягнення його до адміністративної відповідальності.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 26.06.2019р. у справі №536/1703/17.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, оскільки суб'єкт владних повноважень в особі Головного управління Національної поліції в Тернопільській області діяв не у спосіб визначений законами та Конституцією України.
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як зазначено в п.58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
В п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, видно, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновків, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.
Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків рішення суду першої інстанції не спростовують.
Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
Керуючись статтями 241-245, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Тернопільській області - залишити без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 червня 2025 року у справі № 607/8288/25 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Н. В. Бруновська
судді Р. Б. Хобор
Р. М. Шавель
Повне судове рішення складено 17.09.2025р.