16 вересня 2025 рокуСправа № 460/6205/25 пров. № А/857/26231/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
судді-доповідача - Качмара В.Я.,
суддів - Гудима Л.Я., Онишкевича Т.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 29 травня 2025 року (суддя Дуляницька С.М., м. Рівне), -
У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - ГУПФ) в якому просила:
визнати протиправними дії ГУПФ щодо відмови позивачу у зарахуванні до спеціального стажу роботи її стаж роботи в районах Крайньої Півночі та в місцевості, прирівняній до районів Крайньої Півночі згідно з трудовою книжкою від 13.09.1982 серії НОМЕР_1 (далі - Трудова книжка) у періоди з 08.09.1988 по 31.12.1991, з 01.01.1992 по 09.10.2001 для нарахування та виплати грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій, станом на день призначення пенсії за віком, відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-ІV);
зобов'язати зарахувати ОСОБА_1 до спеціального стажу роботи, який дає право на одержання грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій, станом на день призначення пенсії за віком, відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-ІV, періоди роботи в районах Крайньої Півночі та в місцевості, прирівняній до районів Крайньої Півночі, згідно з Трудовою книжкою - з 08.09.1988 по 31.12.1991, з 01.01.1992 по 09.10.2001, а період роботи з 08.09.1988 по 31.12.1991 в районі Крайньої Півночі в кратному розмірі з розрахунку один рік роботи за один рік шість місяців стажу;
зобов'язати ГУПФ нарахувати та виплатити позивачу грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій, станом на день призначення пенсії за віком, відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-ІV.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 29 травня 2025 року позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії ГУПФ щодо відмови ОСОБА_1 у зарахуванні до спеціального стажу роботи її стаж роботи в районах Крайньої Півночі та в місцевості, прирівняній до районів Крайньої Півночі згідно Трудової книжки у періоди з 08.09.1988 по 31.12.1991, з 01.01.1992 по 09.10.2001 для нарахування та виплати грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій, станом на день призначення пенсії за віком, відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-ІV. Зобов'язано ГУПФ зарахувати позивачу до спеціального стажу роботи, який дає право на одержання грошової допомоги, у розмірі десяти місячних пенсій, станом на день призначення пенсії за віком, відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-ІV, періоди роботи в районах Крайньої Півночі та в місцевості, прирівняній до районів Крайньої Півночі, згідно Трудової книжки з 08.09.1988 по 31.12.1991, з 01.01.1992 по 09.10.2001, а період роботи з 08.09.1988 по 31.12.1991 в районі Крайньої Півночі в пільговому обчисленні один рік роботи за один рік шість місяців стажу. Зобов'язано ГУПФ нарахувати та виплатити позивачу грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону №1058-ІV.
Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
В апеляційній скарзі вказує, що з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, відтак до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території російської федерації по 31.12.1991. Щодо страхового стажу, що дає право для призначення грошової допомоги, не враховано періоди роботи позивача у 1988-2001 роках, оскільки відсутня інформація про час перебування (не перебування) у відпустках без збереження заробітної плати за періоди роботи у закладах освіти та про форму власності установи (закладу) освіти, відтак підстав для нарахування та виплати позивачу одноразової грошової допомоги немає у зв'язку з відсутністю 30 років страхового стажу на посадах, що дають право на призначення пенсії за вислугу років.
Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подала.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач досягла пенсійного віку, має необхідний страховий стаж, працювала в закладах та установах державної та комунальної форми власності, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-ХІІ), а також до моменту виходу на пенсію за віком будь-якого іншого виду пенсії не отримувала, то в даному випадку дотримано всіх необхідних умов для виплати їй грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій, що визначені пунктом 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону №1058-ІV.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального права, з таких міркувань.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що позивач перебуває на обліку у ГУПФ та з 13.12.2024 отримує пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV.
Позивач звернулася до ГУПФ із заявою щодо пенсійного забезпечення.
19.02.2025 ГУПФ листом № 2754-1737/Д-02/8-1700/25 повідомило, що з 13.12.2024 позивач перебуває на обліку в ГУПФ та отримує пенсію за віком, розмір якої визначено відповідно до Закону №1058-ІУ. На підставі поданих документів та відомостей реєстру застрахованих осіб позивачу визначений страховий стаж роботи 34 роки 8 місяців 29 днів. При цьому, до страхового стажу не зараховано:
- період роботи з 08.09.1988 по 31.12.1991, оскільки в заяві про призначення пенсії була відсутня інформація щодо нездійснення за призначений період пенсійних виплат від органів пенсійного забезпечення російської федерації (станом на дату прийняття рішення про призначення пенсії);
- період роботи з 01.01.1992 по 09.10.2001, оскільки установи знаходяться на території держави, з якою розірвано дипломатичні відносини на підставі Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.20022 № 64/2022.
Окрім цього, вказано, що до страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону, не враховано періоди роботи у 1988 - 2001 роках (на території російської федерації), оскільки відсутня інформація про час перебування (не перебування) у відпустках без збереження заробітної плати за періоди роботи у закладах освіти та про форму власності установи (закладу) освіти.
Позивач вважає дії відповідача щодо відмови у призначенні грошової допомоги, відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" та не зарахуванні стажу протиправними та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим звернулася до суду з зазначеним позовом.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (надалі також - Закон № 1788-ХІІ) та Законом № 1058-ІV.
Умови і порядок пенсійного забезпечення громадян України визначаються законодавством про пенсійне забезпечення, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, закону про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні (частина перша статті 4 Закону № 1058-IV).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
У справі, що розглядається, спірними є питання зарахування до страхового стажу позивача періоди роботи: з 08.09.1988 по 31.12.1991, з 01.01.1992 по 09.10.2001.
Так, згідно з частиною першою статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною другою статті 24 Закону № 1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-ІV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду до прийняття Закону № 1058-IV регулював Закон №1788-ХІІ.
Приписами статті 56 Закону № 1788-XII визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до статті 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання статті 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 № 637 затвердив «Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі - Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
В силу вимог абзацу першого пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Тобто, законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.04.2020 у справі № 159/4315/16-а та від 26.04.2021 у справі № 348/2180/16-а.
Згідно з записами Трудової книжки ОСОБА_1 у період з 08.09.1988 по 09.10.2001 працювала в середній школі № 25 міста Воркута.
Відповідно до основних положень Угоди, держав-учасниць цієї Угоди, керуючись статтями 2, 4 Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав, виходячи з необхідності захисту прав громадян в області пенсійного забезпечення, усвідомлюючи, що кожна держава-учасниця Співдружності повинна нести безпосередню відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, визнаючи, що держави-учасниці Співдружності мають зобов'язання щодо непрацездатних осіб, які придбали право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди, визнаючи необхідність неухильного дотримання зобов'язань за міжнародними угодами, укладеними СРСР по питань пенсійного забезпечення.
Згідно з вимог статті 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації від 14.01.1993 «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Слід зауважити, що наведені положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, враховується при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалася трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Частиною другою статті 13 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення передбачає, що пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Така Угода була чинна як для України, так і для рф в спірні періоди роботи позивача, а тому такі обставини як припинення участі рф з 01.01.2023 в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, не може бути підставою для відмови пенсійним органом у врахуванні стажу позивача за періоди роботи на території росії, які мали місце до вказаних подій.
Згідно з пунктом 7-1 «Прикінцевих положень» Закону № 1058-IV особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, та механізм її виплати визначає Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1191 (далі - Порядок № 1191).
Відповідно до пункту 1 Порядку № 1191, цей Порядок визначає умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до пункту 2 Порядку № 1191 до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» і «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що передбачені: переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років».
Пунктом 5 Порядку № 1191 встановлено, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону № 1058-IV та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
Згідно з пунктом 6 Порядку № 1191 для визначення розміру грошової допомоги враховується місячний розмір пенсії, обчислений згідно із статтями 27 і 28 Закону № 1058-IV, станом на день її призначення.
Відповідно до пункту 7 Порядку № 1191 виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати.
Аналізуючи наведені норми права, суд вказує, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується з досягненням нею пенсійного віку, наявністю у неї необхідного страхового стажу, вихід на пенсію саме з посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV будь-якого іншого виду пенсії.
Правову позицію щодо права особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій також висловив Верховний Суд у постанові від 13.03.2018 у справі № 234/13835/17, в якій зазначив, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується з наявністю у неї необхідного спеціального стажу роботи на певних, визначених законодавством, посадах й вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної або комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV будь-якого іншого виду пенсії.
Згідно з пунктом «е» статті 55 Закону № 1788-XII право на пенсію за вислугу років мають: працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
Постановою № 909 затверджено Перелік №909, яким установлено заклади освіти і посади, робота на яких дає право на пенсію за вислугою років: у загальноосвітніх навчальних закладах, військових загальноосвітніх навчальних закладах, музичних і художніх школах - учителі, логопеди, вчителі-логопеди, вчителі-дефектологи, викладачі, сурдопедагоги, тифлопедагоги, вихователі, завідуючі та інструктори слухових кабінетів, директори, завідуючі, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної), навчально-виробничої частини або роботи з виробничого навчання, завідуючі навчальною і навчально-виховною частиною, завідувачі філіями, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної) роботи, соціальні педагоги (організатори позакласної та позашкільної виховної роботи з дітьми), практичні психологи, педагоги-організатори, майстри виробничого навчання, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи; - у позашкільних навчальних закладах: директори, їх заступники з навчально-виховної, навчальної, виховної роботи, завідуючі відділами (лабораторіями, кабінетами), художні керівники, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.
Разом з тим, відповідно до «Переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.06.2000 № 963, до посад педагогічних працівників відносяться, зокрема, вчителі, викладачі всіх спеціальностей, асистент вчителя, асистент вчителя-реабілітолога, старший викладач вищого навчального закладу I і II рівня акредитації, майстер виробничого навчання, педагог професійного навчання, старший вихователь, вихователь, асистент вихователя, соціальний педагог по роботі з дітьми з інвалідністю, логопед закладу охорони здоров'я та соціального забезпечення, методист, педагог-організатор, практичний психолог, соціальний педагог, керівник гуртка, секції, студії, інших форм гурткової роботи; концертмейстер, художній керівник, культорганізатор, акомпаніатор, екскурсовод, інструктор з туризму закладів освіти; старший вожатий, вожатий, вихователь-методист, музичний керівник, інструктор з фізкультури, інструктор з праці, інструктор слухового кабінету, фахівець (консультант) інклюзивно-ресурсного центру, старший керівник та керівник туристських груп (походу, екскурсії, експедиції) у позашкільних закладах; старший майстер у професійно-технічному навчальному закладі, перекладач-дактилолог; помічник директора з режиму, старший черговий з режиму, черговий з режиму у закладах освіти для громадян, які потребують соціальної допомоги і реабілітації.
З матеріалів справи видно, що позивач з 08.09.1988 працювала вихователем, з 01.09.1990 вчителем хімії, 01.09.1993 переведена на посаду заступника директора школи.
Вищезгадані посади передбачені Переліком № 909.
Однак, відповідач, відмовляючи у призначенні одноразової грошової допомоги з підстав ненадання відомостей про перебування у відпустках без збереження заробітної плати не врахував тієї обставини, що Порядком №1191 не передбачено виключення з періодів роботи періодів перебування у відпустці без збереження заробітної плати.
Як вірно зазначив суд першої інстанції, оскільки під час перебування у короткотермінових відпустках без збереження заробітної плати так чи інакше позивач продовжував перебувати у трудових відносинах із роботодавцем, зазначені періоди мають бути включені до страхового стажу, тому правові підстави для виключення цих періодів із спеціального стажу відсутні.
Враховуючи, що позивач працювала на посаді, яка дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-XII, загальний педагогічний стаж роботи позивача на час призначення пенсії за віком складав понад 30 років, вона має право на нарахування та виплату допомоги відповідно до пункту 7- 1 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на викладене вище, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 29 травня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС.
Суддя-доповідач В. Я. Качмар
судді Л. Я. Гудим
Т. В. Онишкевич