16 вересня 2025 рокуСправа № 260/1955/24 пров. № СК-А/857/20766/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача - Качмара В.Я.,
суддів - Гудима Л.Я., Кузьмича С.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 8 липня 2024 року (суддя Іванчулинець Д.В., м.Ужгород), -
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі Відділ), в якому просив:
визнати протиправними дії Відділу, які полягають у застосуванні у період із 29.01.2020 по 12.05.2023 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, при нарахуванні щомісячного грошового забезпечення, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби;
зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату за період із 29.01.2020 по 12.05.2023 щомісячного грошового забезпечення, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, у зв'язку із проходженням військової служби, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023, із врахуванням раніше виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 (далі Порядок №44).
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 8 липня 2024 року (далі Рішення суду) позов задоволено.
Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить Рішення суду скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.
В апеляційній скарзі зазначає, що він не мав правових підстав для здійснення перерахунку з 29.01.2020 по 12.05.2023 грошового забезпечення позивача відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704, визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовими званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020, 2021, 2022, 2023 роки, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно пункту 2 Порядку №44. Також зазначає, що позивачем пропущено строк звернення до суду.
Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду 13 грудня 2024 року апеляційну скаргу Відділу задоволено частково. Рішення суду скасовано та прийнято постанову, якою позов залишено без розгляду.
Постановою Верховного Суду від 18 квітня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2024 року скасовано та направлено справу для продовження розгляду до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на судове рішення, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач застосовуючи при нарахуванні позивачу щомісячного грошового забезпечення, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби у вищезазначеному зональному відділі за період із 29.01.2020 по 12.05.2023 такої розрахункової величини як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, діяв протиправно.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з додержанням норм матеріального і процесуального права, з таких міркувань.
Відповідно до частини першої статті 308 КАС суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що відповідно до Витягу з наказу начальника Відділу (по стройовій частині) від 20.12.2021 № 251, підполковника ОСОБА_1 , начальника відділення військової інспекції безпеки дорожнього руху зонального відділу (далі Посада-1), призначеного наказом тимчасово виконуючого обов'язки начальника Військової служби правопорядку у Збройних Силах України - начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (по особовому складу) від 07.12.2021 №154 на посаду начальника штабу - заступника начальника Відділу (далі Посада-2), вважати, що з 20.12.2021 справи та Посаду-1 здав, Посаду-2 прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою. Встановити оклад за посадою 6630 гривень на місяць, шпк «підполковник».
27.02.2024, позивач звернувся до начальника Відділу з рапортом надання довідки про нараховане та виплачене його грошове забезпечення за період з 2020 року по лютий 2024 року включно в розрізі місяців із зазначенням складових такого та копію картки особового рахунку.
За результатами розгляду рапорту, відповідач разом із відповіддю від 29.02.2024 за №814/10/856 копії карток особових рахунків про нараховане та виплачене грошове забезпечення за період з 2020 по 2024 роки із зазначенням складових такого (оклад, надбавки, премії, тощо).
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону №2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно із частиною другою статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Частиною третьою цієї норми передбачено, що грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Згідно із абзацом першим частини четвертої статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
30.08.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №704, якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців.
Відповідно до пункту 10 Постанови № 704, ця постанова набрала чинності з 01.03.2018.
Відповідно до пунктів 2, 3 Постанови №704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації (державні органи).
Пункт 4 Постанови №704 (в первинній редакції на дату прийняття) визначав, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
У подальшому, пунктом 6 Постанови №103 внесено зміни до Постанови №704.
Зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції, який установлював розміри посадових окладів, окладів за військовими званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Тобто, на момент набрання чинності Постановою № 704 (01.03.2018) пункт 4 було викладено в редакції змін згідно із пунктом 6 Постанови № 103.
Отже, станом на 01.03.2018 пункт 4 Постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.
Водночас, текст примітки, зокрема, додатків 1, 14 до Постанови №704 у зв'язку із прийняттям Постанови №103 не змінився, а тому, відповідно, виникла неузгодженість тексту примітки з положеннями пункту 4 Постанови № 704 в редакції, викладеній згідно з пунктом 6 Постанови № 103.
Кабінет Міністрів України постановою від 28.10.2020 № 1038 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2006 р. №1644 і від 30 серпня 2017 р. №704» виправив цю неузгодженість, виклавши, зокрема, примітку до додатку 1 до Постанови №704 у новій редакції: 1. Посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704. У разі коли розмір окладу визначено у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище заокруглюються до 10 гривень.
В аналогічній редакції викладена також і примітка додатку 14 до Постанови №704.
Водночас, суд апеляційної інстанції зазначає, що Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі Закон № 2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (стаття 6 Закону № 2017-III).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому, згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Апеляційний суд наголошує на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Разом з цим, пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закони України Про Державний бюджет України на 2020, 2021, 2022, 2023 роки таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема, грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018 на 2020, 2021, 2022 та 2023 роки, відповідно, не містять.
Таким чином, положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, до 01.01.2020 - набрання чинності Законом України від 14.11.2019 №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі Закон № 294-IX) не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
В подальшому після 01.01.2020 така суперечність виникла і продовжувала існувати на час спірних правовідносин.
Відповідно до статті 7 КАС суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи.
Тобто, згідно з правовою позицією Верховного Суду правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19).
Більше того, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким були внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704.
Враховуючи те, що з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовим актам, які мають вищу юридичну силу Закону № 294-IX, Закону № 1082-IX, Закону № 1928-IX, Закону № 2710-IX із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Аналогічні правові висновки були зроблені Верховним Судом у постановах від 31.08.2022 року у справі №120/8603/21-а, від 16.11.2022 року у справі №120/648/22-а, від 04.01.2023 року у справі №640/17686/21, від 10.01.2023 року у справі №440/1185/21, від 15.03.2023 року у справі №420/6572/22.
Враховуючи наведене в сукупності, апеляційний суд вважає, що відповідач, застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням за відповідною посадою позивача у спірний період такої розрахункової величини як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018, діяв протиправно.
Пунктом 2 Постанови №704 встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Таким чином, інші складові грошового забезпечення, про виплату яких ставить вимогу у позові позивач, та розрахунок яких здійснюється відповідно до посадового окладу військовослужбовця, також підлягають перерахунку, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023.
Щодо доводів скаржника про пропуск позивачем строку звернення до суду з позовом, то апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Частинами першою та другою статті 233 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП) в редакції, чинній до 19.07.2022, передбачалося, що «працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком».
Разом із тим, Законом України від 01.07.2022 №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП викладено у такій редакції: Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Отже, до 19.07.2022 КЗпП не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, від 6 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22, від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22.
З метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у правовідносинах щодо застосування приписів статті 233 КЗпП, Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду здійснила перегляд судового рішення у справі № 460/21394/23 (постанова від 21 березня 2025 року).
Так, Судова палата дійшла висновку, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-ІХ).
Початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову (у частині вимог за період з 19.07.2022) необхідно обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.
Повертаючись до обставин справи, що розглядається, апеляційний суд зауважує, що предметом спору у цій справі є перерахунок грошового забезпечення військовослужбовця, а також виплачених грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період з 29.01.2020 по 12.05.2023.
Спірний період з 29.01.2020 по 12.05.2023 умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (19.07.2022) та після цього.
Період з 29.01.2020 до 18.07.2022 регулюється положеннями статті 233 КЗпП, у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження будь-яким строком.
Проте період з 19.07.2022 по 12.05.2023 регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Щодо позовних вимог, які стосуються періоду з 19.07.2022 по 12.05.2023, з урахуванням частини першої статті 233 КЗпП (у чинній редакції), слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум. Таким моментом може бути день вручення розрахункового листа, довідки про нараховані та виплачені суми тощо.
Такий підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23, постановленій Судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, а також підтриманий Верховним Судом у постанові від 30 травня 2025 року у справі №380/19729/24.
З огляду на обставини цієї справи, для правильного вирішення питання дотримання позивачем строку звернення до суду з позовними вимогами за період з 19.07.2022 по 12.05.2023 слід з'ясувати наявність/відсутність у відповідача документального підтвердження ознайомлення позивача з розміром та складовими нарахованого та виплаченого у спірному періоді грошового забезпечення.
Так, 27.02.2024, позивач звернувся до начальника Відділу з рапортом надання довідки про нараховане та виплачене його грошове забезпечення за період з 2020 року по лютий 2024 року включно в розрізі місяців із зазначенням складових такого та копію картки особового рахунку.
За результатами розгляду рапорту, відповідач разом із відповіддю від 29.02.2024 за №814/10/856 надав копії карток особових рахунків про нараховане та виплачене грошове забезпечення за період з 2020 по 2024 роки із зазначенням складових такого (оклад, надбавки, премії, тощо).
Таким чином, відлік тримісячного строку звернення до суду з цим позовом розпочався з моменту, коли позивач дізнався про порушення його прав, свобод чи інтересів, тобто після 29.02.2024.
Із вказаним позовом позивач звернувся у березні 2024 року.
Отже, наведені обставини у їх сукупності свідчать про те, що тримісячний строк звернення до суду позивачем не пропущено.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції, правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 8 липня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС.
Cуддя-доповідач В. Я. Качмар
судді Л. Я. Гудим
С. М. Кузьмич