16 вересня 2025 рокуСправа № 300/5845/24 пров. № А/857/8232/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача - Качмара В.Я.,
суддів - Гудима Л.Я., Онишкевича Т.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 січня 2025 року (суддя Панікар І.В., м.Івано-Франківськ), -
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 (далі МТЦК, в/ч НОМЕР_1 , в/ч НОМЕР_2 відповідно), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ «Про призов резервістів, військовозобов'язаних на військову службу по мобілізації» від 03.06.2024 № 213, виданий МТЦК (далі Наказ №213), в частині призову та направлення для проходження військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним та скасувати наказ командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 04.06.2024 за № 158 (далі Наказ №158) в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу в/ч НОМЕР_1 ;
- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 30.07.2024 за № 275 (далі Наказ №275) в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу в/ч НОМЕР_2 ;
- зобов'язати в/ч НОМЕР_2 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу в/ч НОМЕР_2 та звільнити його з військової служби.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 січня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив позивач, який із покликанням на неповне з'ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
В доводах апеляційної скарги вказує, що в Дзержинському районному суді м. Харкова на розгляді перебували матеріали справи № 638/17890/14 за обвинувальним актом відносно позивача у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 307 Кримінального кодексу України. Окрім того, позивач здійснював догляд за його бабусею - ОСОБА_2 , оскільки вона є особою з інвалідністю та потребує стороннього нагляду та допомоги за станом здоров'я. Однак, такі обставини не були взяті відповідачами до уваги під час видання оскаржуваних наказів.
Відповідачі в/ч НОМЕР_1 та НОМЕР_2 у відзивах на апеляційну скаргу заперечують вимоги такої, вважають судове рішення законним та обґрунтованим, просять залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Відповідач МТЦК відзиву на апеляційну скаргу не подав.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на судове рішення, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять жодних доказів того, що під час проведення мобілізаційних процедур, позивачем до МТЦК надавалися будь-які документи на підтвердження того, що він здійснює сторонній догляд за ОСОБА_2 та має право на відстрочку від призову. Також суд дійшов висновку, що обвинувачення в кримінальному провадженні не є правом або підставою для надання відстрочки, та у встановленому законодавством порядку такі особи можуть бути мобілізовані до лав Збройних Сил України.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з додержанням норм матеріального і процесуального права, з таких міркувань.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що Наказом № 213 солдата ОСОБА_1 направлено для проходження військової служби по мобілізації резервістів та військовозобов'язаних відповідно до поіменного списку, які призвані на військову службу по мобілізації в складі команди № НОМЕР_1 .
Наказом № 158 солдата ОСОБА_1 з 04.06.2024 зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення, призначено на посаду «курсант», ВОС-100.
В подальшому, згідно з Наказом командира в/ч НОМЕР_1 (по строковій частині) від 29.07.2024 за № 219, солдата ОСОБА_1 з 18.07.2024 вважати таким, що вибув до нового місця служби, в розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 .
Наказом № 275 солдата ОСОБА_1 з 30.07.2024 зараховано до списків особового складу в/ч НОМЕР_2 та на всі види забезпечення.
Водночас, на розгляді Дзержинського районного суду м. Харкова перебували матеріали справи №638/17890/14 за обвинувальним актом відносно ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі Закон №2232-XII).
Згідно із статтею 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану» у зв'язку з військовою агресією російської федерації в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який неодноразово продовжувався Указами Президента України та триває по теперішній час.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію», у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі Закон №3543-XII).
Статтею 1 Закону №3543-XII визначено, що мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу; Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Загальна мобілізація згідно частиною другою статті 4 Закону №3543-XII проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Статтею 22 Закону №3543-XII встановлені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації. Громадяни зобов'язані, зокрема, з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
Відповідно до частини третьої статті 39 Закону №2232-XII під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки).
Відповідно до частини п'ятої статті 22 Закону №3543-XII призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Таким чином, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Під час мобілізації на військову службу призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації, за винятком осіб, зазначених у статті 23 Закону №3543-ХІІ. Призови на військову службу військовозобов'язаних у воєнний час проводяться територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.
Нормою статті 23 Закону №3543-ХІІ передбачено перелік підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Як слідує з матеріалів справи, ОСОБА_3 (бабуся позивача) є особою з інвалідністю ІІІ групи безстроково, що підтверджується довідкою від 25.07.1994 серії ВТЭ-34 №047986. Заключення про умови та характер праці: «протипоказана важка фізична праця, робота пов'язана з тривалою ходьбою».
Водночас, процедуру надання військовозобов'язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення визначає «Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації», на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (далі Порядок №560).
Згідно з пунктом 56 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону №3543-XII.
Згідно з пунктом 58 Порядку №560, за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
Відповідно до пункту 60 Порядку №560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6. У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
Відповідно підпункту 8 пункту 1 Додатку 2 «Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів», затверджених постановою Кабінету міністрів України від 30.12.2022 №1487, саме на позивача покладений обов'язок надавати ТЦК та СП документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону №3543-XII.
Виходячи з аналізу наведених правових норм, можна констатувати, що право на відстрочку від призову на військову службу повинно бути реалізоване військовозобов'язаним шляхом вчинення ним активних дій та оформлення його у відповідний спосіб уповноваженим органом (зокрема, районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки). При цьому реалізація такого права може бути здійснена лише до моменту набуття ним статусу військовослужбовця.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11 квітня 2024 року у справі №520/7954/22 та 18 січня 2024 року у справі № 280/6033/22.
На момент прийняття оспорюваного Наказу №213 щодо призову на військову службу під час загальної мобілізації позивача, останній можливістю реалізації права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації та оформлення його у відповідний спосіб не скористався: заяву про надання відстрочки від призову на військову службу не подавав, документів, які б підтверджували наявність у нього законних підстав для відстрочки від мобілізації, зокрема у зв'язку з здійсненням догляду за бабусею ОСОБА_2 не надавав.
Крім того, безпідставними є покликання позивача на навність обвинувального акта щодо нього у вчиненні кримінального правопорушення, оскільки нормою статті 23 Закону №3543-XII передбачено вичерпний перелік підстав для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язаних, серед яких відсутня така підстава як обвинувачення у кримінальному провадженні. Відповідно, такі особи підлягають мобілізації на військову службу у встановленому законом порядку.
До того ж, з 18.05.2024 редакція частини шостої статті 37 Закону №2232-ХІІ не передбачає такої підстави для виключення з військового обліку як засудження до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Зважаючи на викладене, позивач правомірно був включений до списків осіб, які підлягають призову на військову службу, відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваного Наказу №213.
Слід зазначити також і те, що оскаржуваний Наказ №213, як акт індивідуальної дії, реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження не є належним та ефективним способом захисту права позивача, оскільки скасування наказу не може привести до відновлення порушеного права. Вказані акти втратили своє юридичне значення, оскільки позивач мобілізований та продовжує перебувати на військовій службі та їх скасування не матиме наслідком звільнення позивача з військової служби.
Верховний Суд неодноразово висловлював позицію щодо скасування акту індивідуальної дії разового застосування, який вичерпав свою дію фактом його виконання, відповідно до якої, такий акт не може бути скасованим після його виконання через порушення гарантій стабільності суспільних відносин та принципу правової визначеності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2021 року у справі №9901/286/19, від 08 вересня 2021 року у справі №816/228/17, постанови Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі №9901/96/21, від 27 жовтня 2022 року у справі №П/9901/97/21).
Щодо решти позовних вимог, суд апеляційної інстанції вважає на потрібне зазначити таке.
Видаючи оспорюваний Наказ №158, яким позивача зараховано до списків особового складу військової частини, відповідач (в/ч НОМЕР_1 ) виходив з того, що перед направленням особи до військової частини, МТЦК здійснив всі передбачені законом заходи, спрямовані на встановлення наявності/відсутності законних підстав, що дають право на звільнення позивача від призову на військову службу.
Крім цього, згідно з абзацом 2 пункту 2.8 розділу ІІ «Інструкції з організації обліку особового складу Збройних Сил України», затвердженою наказом Міністра Оборони України від 26.05.2014 №333 (далі Інструкція №333), зарахування до списків військової частини прибулого особового складу є іменні списки команд, приписи та документи, що посвідчують особу військовослужбовця.
Відповідно до абзацу 10 пункту «Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 (далі Положення №154), формування команд поповнення та їх відправлення із збірних пунктів територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки областей до військових частин покладено на районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
У матеріалах справи відсутні докази того, що на момент прийняття оскаржуваного Наказу №158 позивач не підлягав призову на військову службу під час мобілізації. Як встановлено вище, позивач не звертався до МТЦК із заявами та клопотаннями про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, будь яких документів на підтвердження його на таке право не надавав.
З урахуванням встановлених обставин справи та наведених правових норм, апеляційний суд дійшов висновку, що оскаржуваний Наказ №158 в частині, що стосується призначення та зарахування позивача до списків особового складу в/ч є правомірним. Суд першої інстанції правильно констатував, що командування в/ч НОМЕР_1 не могло відмовити в зарахуванні позивача до особового складу даної військової частини, адже були беззаперечні правові підстави для видання відповідного наказу. Водночас, доводи позивача про незаконність наказу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи та не доведені жодними належними і допустимими доказами.
Оцінюючи доводи позивача про скасування Наказу №275 в частині зарахування його до списків особового складу в/ч НОМЕР_2 , апеляційний НОМЕР_3 зазначає наступне.
Відповідно до частини тринадцятої статті 6 Закону № 2232-ХІІ військовослужбовці у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби, можуть бути направлені для подальшого проходження військової служби з одного військового формування до іншого з виключенням із списків особового складу формування, з якого вибули, та включенням до списків особового складу формування, до якого прибули.
Відповідно до вимог «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі Положення), військовослужбовці можуть бути переміщені з однієї військової частини до іншої без їхньої згоди у разі службової необхідності, зокрема під час особливого періоду. Згода не потрібна, якщо немає винятків, передбачених пунктом 112 вказаного Положення (стан здоров'я, обставини сімейного характеру тощо). Втім, позивачем не наведено та судом не встановлено підстав, які вимагали б його згоди на таке переміщення.
Отже, Наказ №275 в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу в/ч НОМЕР_2 був виданий у межах повноважень на підставі Положення, тому підстав для його скасування немає.
Щодо вимог позивача про зобов'язання в/ч виключити його зі списків особового складу в/ч, суд апеляційної інстанції зазначає, що частиною четвертою статті 26 Закону №2232-XII, визначено вичерпний перелік підстав, коли військовослужбовці, що проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період під час дії правового режиму воєнного стану звільняються з військової служби. Підстави, які б надавали позивачу можливість звільнення з військової служби в зазначеному переліку наразі відсутні.
Процедура проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України регламентована Положенням; «Інструкцією про організацію виконання Положення №1153/2008», затвердженою наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170 (далі Інструкція №170); Інструкцією №333.
Такий вид військової адміністративної процедури як «виключення зі списків особового складу військової частини» можливий лише у окремих випадках, а саме: направлення військовослужбовця для проходження військової служби до інших військових формувань у тому числі за кордон (п. 10 Положення, абз.8 пп. 1 п.1.5 розділу І Інструкції №170, абз. 2 п. 2.9. розділу 2 Інструкції №333); звільнення з військової служби (п.34-37 Положення, п. 14.10 Інструкції №170, абз.2 п.2.9 Інструкції №333); на підставі вироку суду у виді позбавлення волі, обмеження волі, позбавлення військового звання (п.77 Положення, абз,2 п. 3.22 Інструкції №170, абз.7,8 п.2.9 Інструкції №333); зарахування військовослужбовця на навчання до військового навчального закладу (абз.6 п. 144 Положення, абз.9 п. 4.8 Інструкції №170, абз.5 п.2.9 Інструкції №333); смерті (загибелі) військовослужбовця або визнання безвісти відсутнім на підставі рішення суду про таке визнання (п.230, 247 Положення, абз.10,11 п. 2.9 Інструкції №333).
Зазначені вище випадки застосування процедури «виключення зі списків особового складу» вказують на те, що виключити військовослужбовця зі списків військової частини можливо здійснити на підставі рішення суду лише: 1) про визнання безвісти відсутнім та 2) визнання винним у вчиненні кримінального правопорушення та засудження до позбавлення / обмеження волі та/або позбавлення військового звання. Інших підстав, де б рішення суду було підставою для виключення зі списків військової частини законодавство у сфері регулювання правовідносин проходження військової служби не містить.
Враховуючи викладене, підстави для виключення позивача із списків особового складу в/ч НОМЕР_2 відсутні.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Суд першої інстанції в повній мірі встановив фактичні обставини справи, надав об'єктивний та обґрунтований їх аналіз з урахуванням доводів наведених як позивачем так і відповідачем, у зв'язку з чим, відсутні підстави вважати, що обставини справи встановлено не повно чи неправильно, а отже і наведені скаржником доводи в апеляційній скарзі щодо цього не спростовують правильних по суті висновків суду першої інстанції.
Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції, правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 січня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС.
Суддя-доповідач В. Я. Качмар
судді Л. Я. Гудим
Т. В. Онишкевич