16 вересня 2025 рокуСправа № 140/13767/24 пров. № А/857/6552/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача - Качмара В.Я.,
суддів - Заверухи О.Б., Онишкевича Т.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 10 січня 2025 року (суддя Дмитрук В.В., м.Луцьк), -
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі в/ч), в якому просив:
визнати протиправними дії, які полягають у невключенні до складу місячного грошового забезпечення винагороди за участь в АТО/ООС при нарахуванні та виплаті грошової допомоги на оздоровлення за 2014 - 2021 роки;
зобов'язати здійснити перерахунок та виплату грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої у 2014 - 2021 роках з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення грошової винагороди за участь в АТО/ООС.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 10 січня 2025 року позов задоволено.
Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
В доводах апеляційної скарги вказує, що додаткова винагорода передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.2016 №18 «Про деякі питання грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та поліцейських» (далі Постанова №18) не має постіи?ного характеру та не є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, а виплачується лише при настанні певних обставин. Вважає, що відповідач правомірно не включив винагороди за участь в АТО/ООС до складу місячного грошового забезпечення позивача, при нарахуванні та виплаті йому грошової допомоги на оздоровлення за 2014-2021 роки. Також звертає увагу на пропуск строку звернення до суду.
Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на судове рішення, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що надбавка за участь АТО/ООС включається до складу місячного грошового забезпечення військовослужбовців, а тому і повинна враховуватися при обчисленні та виплаті грошової допомоги на оздоровлення.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з додержанням норм матеріального і процесуального права, з таких міркувань.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що ОСОБА_1 з 17.03.1999 по 14.06.2023 проходив військову службу за контрактом у в/ч та виключений із списків особового складу в/ч з 14.06.2023.
Відповідно до даних особистих карток грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2014-2022 роки останньому за вказаний період було проведено нарахування та виплату грошової допомоги на оздоровлення: у серпні 2014 року у розмірі 2 660,70 грн, у серпні 2015 року у розмірі 4 691,00 грн, у червні 2016 року у розмірі 5 375,00 грн, у вересні 2017 року у розмірі 5 394,00 грн, у травні 2018 року у розмірі 9 790,99 грн, у вересні 2019 року у розмірі 11 860,65 грн, у грудні 2020 року у розмірі 13 709,75 грн, у грудні 2021 року у розмірі 13 416,60 грн, без включення до складу місячного грошового забезпечення грошової винагороди за участь в АТО/ООС нарахованої та виплаченої у ці місяці.
Також особисті картки заробітної плати позивача за 2014-2021 роки містять дані про виплату ОСОБА_1 винагороди за участь в АТО/ООС.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі Закон №2232-XII).
Згідно з частиною першою статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон №2011-ХІІ).
Відповідно до статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №522/2738/17 (постанова від 6 лютого 2019 року) де остання зазначила, що згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Вказана позиція також висловлена Великою палатою Верховного Суду у постанові від 10 листопада 2021 року у справі №825/997/17.
Відповідно до пункту 1 статті 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
Аналізуючи вищенаведене, апеляційний суд зазначає, що розмір грошової допомоги на оздоровлення розраховується виходячи із розміру місячного грошового забезпечення військовослужбовця.
Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Постановою №18 встановлено, що за час участі у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях чи в антитерористичній операції, у воєнних конфліктах, інших заходах в умовах особливого періоду військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується винагорода в порядку, визначеному керівниками відповідних державних органів.
Порядок та розміри виплати винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України та розвідувального органу Адміністрації Державної прикордонної служби України за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи в антитерористичній операції (далі АТО), інших заходах в умовах особливого періоду визначає Інструкція про порядок та розміри виплати винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, розвідувального органу Адміністрації Державної прикордонної служби України за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду, визначено інструкцією, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18.03.2016 року №188 (далі Інструкція).
Відповідно до пункту 3 розділу І «Загальні положення» вказаної Інструкції винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем проходження служби за минулий місяць одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць на підставі наказу начальника (командира) органу Держприкордонслужби, начальникам (командирам) органів Держприкордонслужби - на підставі наказів начальників вищого рівня.
Матеріалами справи підтверджено, що за 2014-2021 роки протягом періоду проходження служби у в/ч позивач отримував винагороду за участь в АТО/ООС.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що оскільки надбавка за участь в АТО/ООС виплачувалася позивачу щомісяця до дня звільнення з військової служби та мала постійний (систематичний) характер, така має враховуватись при визначенні розміру компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Зважаючи на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що винагорода за участь в АТО/ООС є частиною місячного грошового забезпечення військовослужбовця і має враховуватись при обчисленні допомоги на оздоровлення.
Щодо доводів скаржника про пропуск позивачем строку звернення до суду з позовом, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.
У постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок щодо питання про те, положення якої норми підлягають застосуванню у питанні визначення строку звернення до суду у справах, пов'язаних з порушенням закону про оплату праці у публічно-правових відносинах.
У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду зазначає, що положення статті 122 КАС не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час недопуску до продовження виконання повноважень) у разі порушення законодавства про оплату праці.
В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів КЗзПП у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 7 травня 2002 року №8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України (далі КЗпП), у якому визначені основні трудові права працівника.
Норми статті 233 КЗпП є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Тобто Верховний Суд вчергове підтверджує висновок про те, що положення статті 233 КЗпП в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні над частиною п'ятою статті 122 КАС.
Відтак, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апелянта про перевагу застосування норми частини п'ятої статті 122 КАС над частиною другою статті 233 КЗпП.
Відповідно до частин першої та другої статті 233 КЗпП (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі Закон №2352-IX), «працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.».
Законом №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу статті 233 КЗпП викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Суд апеляційної інстанції зазначає, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП, в редакції Закону №2352-IX, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП у редакції Закону №2352-IX.
Як слідує з матеріалів справи, позивач виключений із списків особового складу в/ч з 14.06.2023. Разом з тим, позивачем заявлено позовні вимоги щодо включення до складу місячного грошового забезпечення винагороди за участь в АТО/ООС при нарахуванні та виплаті грошової допомоги на оздоровлення за 2014 - 2021 роки.
Зважаючи на те, що спірні правовідносини виникли в період до 19.07.2022, необхідно застосовувати попередню редакцію статті 233 КЗпП, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком. Таким чином, позивачем не пропущено строк звернення до суду.
Вказана позиція апеляційного суду також узгоджується із позицією Верховного Суду у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, що викладена у постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23.
Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції, правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 10 січня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС.
Суддя-доповідач В. Я. Качмар
судді О. Б. Заверуха
Т. В. Онишкевич