17 вересня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/8206/24 пров. № А/857/25664/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого-судді Кузьмича С. М.,
суддів Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2024 року (ухвалене головуючим - суддею Крутько О.В. у м. Львові) у справі № 380/8206/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення грошового забезпечення,
Позивач звернулася до суду із адміністративним позовом до відповідача в якому просив:
визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 10.06.2022 по 09.12.2022 (включно);
стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 10.06.2022 по 09.12.2022 (включно) в розмірі 179715,15 грн.
В обґрунтування позовних вимог вказувала на те, що відповідачем на час виключення із списків частини повністю не проведено з нею розрахунку при звільненні з військової служби, а виплачуючи заборгованість відповідач не нарахував та не виплатив середнє грошове забезпечення за затримку розрахунку при звільненні, тому вважає, що вона набула право на пред'явлення вимоги до відповідача про зобов'язання нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ч. 1 ст. 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) в судовому порядку.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11.09.2024 адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні. Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 179715,15 грн.
Приймаючи оскаржене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка у цій справі просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні лише за шість місяців. Оскільки у спірному випадку позивачка має право на виплату її середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні за шість місяців у повному обсязі відповідно до статті 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ з 19.07.2022, тому суд вважає, що до стягнення з відповідача на користь позивача належить 179715,15 грн середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні (за шість місяців в межах позовних вимог).
Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм матеріального права з неповним з'ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.
З матеріалів справи слідує, що згідно з витягом з наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 06.06.2022 №271-ОС майстер-сержанта ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за підпунктом «б» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Згідно з витягом з наказу від 09.06.2022 №281-ОС майстер-сержанта ОСОБА_1 виключено із списків особового складу та усіх видів забезпечення з 09.06.2022.
При виключенні ОСОБА_1 із списків особового складу, ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) не здійснено з позивачкою повного розрахунку при звільненні.
02.09.2023 та 26.09.2023 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25.01.2023, залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.06.2024, справі №380/14892/22, відповідачем виплачено ОСОБА_1 грошове забезпечення у розмірі 79463, 75 грн та 155408,71 грн відповідно.
23.03.2024 відповідачем на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21.08.2023, залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.12.2023, справі №380/15245/22 виплачено позивачці заборгованість грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, виходячи з її грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби в сумі 42 716, 47 грн.
Позивачка вважаючи, що має право на виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні з військової служби та звернулась до суду зв відповідними позовними вимогами.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Згідно зі ст.1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч.2 ст.1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Крім того, у пункті 1 статті 9 цього Закону закріплено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Абзац третій пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 передбачає, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Згідно з ч.2 ст.24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст.117 КЗпП України відсутні, так як при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розмір, оскільки військова служба носить особливий характер, і законодавець передбачив право позивача на отримання усіх невиплачених коштів при звільненні.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачка була звільнена з військової служби 06.06.2022 та з 09.06.2022 виключено її із списків особового складу та усіх видів забезпечення, однак повного розрахунку при звільненні з нею проведено не було.
Як згадувалось вище 02.09.2023 та 26.09.2023 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25.01.2023, залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.06.2024, справі №380/14892/22, відповідачем виплачено ОСОБА_1 грошове забезпечення у розмірі 79463, 75 грн та 155408,71 грн відповідно.
23.03.2024 відповідачем на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21.08.2023, залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.12.2023, справі №380/15245/22 виплачено позивачці заборгованість грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, виходячи з її грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби в сумі 42 716, 47 грн.
Відтак, відповідачем виплачено позивачці грошове забезпечення та заборгованість грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, виходячи з її грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби з порушенням строку, визначеного у статті 116 КЗпП України.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно зі ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
З аналізу наведених норм можна дійти висновку про те, що вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Відповідно до ст.117 КЗпП України (у редакції, чинний до 19.07.2022) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Умовами застосування ч.1 ст.117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, індексація грошового забезпечення тощо).
Вказаний у ч.1 ст.117 КЗпП України законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові в день його звільнення.
За змістом ст.117 КЗпП України (у редакції, чинній після 19.07.2022) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Частина 2 статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 у справі №810/451/17 (провадження №11-1210апп19) та у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17.
Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Верховний Суд зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, що спростовує доводи апеляційної скарги відповідача в цій частині.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат у день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.12.2024, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 Кодексу законів про працю України, у редакції Закону №3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону №2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 Кодексу законів про працю України (у попередній редакції №3248-IV); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 117 Кодексу законів про працю України (у новій редакції Закону №2352-IX).
Колегія суддів звертає увагу на те, що 06 грудня 2024 року Верховний Суд у справі 440/6856/22 зауважив про необхідність врахування норми статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Як встановив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 виключена зі списків особового складу НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України згідно наказу від 06.06.2022 №271-ОС та всіх видів забезпечення 09.06.2022, станом на цей день відповідач протиправно не виплатив позивачці в повному розмірі грошове забезпечення, компенсацію за невикористану відпустку.
Відповідно до Перерахунку посадового окладу, військового звання та інших видів грошового забезпечення та виплат, які розраховуються із посадового окладу та окладу за військовим званням, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2022 згідно рішення суду від 25.01.2023 №380/14892/22 ОСОБА_1 (а.с.14) розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за два місяця служби перед звільненням становив: у квітні 2022 року - 27 284,50 грн та у травні 2022 року - 31 035,50 грн.
Крім цього відповідно до особистої картки грошового забезпечення за 2022 рік, позивачці нараховувалася та виплачувалася індексація грошового забезпечення: - у квітні 2022 року - 672,35 грн; - у травні 2022 року - 913,01 грн.
Розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за два місяця служби перед звільненням становив 59 905,36 грн (у квітні 2022 року - 27 956,85 грн, у травні 2022 року - 31 948,51 грн).
Кількість календарних днів за квітень 2022 року (30 днів), травень 2022 року (31 день) становить 61 днів.
Відтак, середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням складає 982,05 грн (59 905,36 грн / 61 календарних дні).
Відтак, правовідносини щодо стягнення на корись позивачки середнього заробітку за період з 10.06.2022 по 18.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється статтею 117 КЗпП України в редакції, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, а за період з 19.07.2022 по 23.03.2024 - статтею 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ з 19.07.2022 з застосуванням обмеження виплати шістьма місяцями.
Таким чином, з урахуванням приписів статті 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ починаючи з 19.07.2022 позивачка має право на виплату її середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, який відбувся 23.03.2024 в межах шести місяців.
Позивачка у цій справі просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні лише за шість місяців.
Враховуючи наведене вище, апеляційний суд поділяє висновок суду першої інстанції, що оскільки у спірному випадку позивачка має право на виплату її середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні за шість місяців у повному обсязі відповідно до статті 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ з 19.07.2022, а тому вважає, що до стягнення з відповідача на користь позивача належить 179715,15 грн середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні (за шість місяців в межах позовних вимог).
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.
Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без змін, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2024 року у справі № 380/8206/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя С. М. Кузьмич
судді Л. Я. Гудим
В. Я. Качмар