Справа № 578/257/25
Провадження № 2/591/1811/25
17 вересня 2025 року м. Суми
Зарічний районний суд м. Суми в складі: головуючого судді Косар А. І.
справа № 578/257/25 про стягнення заборгованості за кредитним договором
сторони:
позивач - ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС» /далі - ТОВ «ФК«СОЛВЕНТІС»/
в особі керівника - Ланового Євгена Миколайовича
відповідач - ОСОБА_1 /далі - ОСОБА_1 /
вимоги позивача: стягнення заборгованості за Кредитним договором № 1755383 від 14.03.2020 у розмірі 24 315.00 грн; судові витрати, що складаються з 2 422.40 грн судового збору та 6 000.00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Заявлені позовні вимоги мотивовано тим, що на підставі договору факторинку позивач набув право вимоги до відповідача за Кредитним договором № 1755383 від 14.03.2020, укладеного між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 , на загальну суму 24 315.00 грн.
Заяву із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзив у визначений судом строк відповідач не подала.
Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі
У березні 2025 року в системі Електронний суд позивач через представника подав до Краснопільського районного суду вказаний позов.
На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.03.2025 судову справу єдиний унікальний номер № 578/257/25 передано для розгляду головуючому судді Алевтині Іванівні Косар.
22 травня 2025 року рішенням №1105/0/15-23 Вища рада правосуддя передала територіальну підсудність судових справ Краснопільського районного суду Сумської області Зарічному районному суду м. Суми.
Крім того, рішенням від 1 липня 2025 року №1384/0/15-23 Вища рада правосуддя відрядила суддю Краснопільського районного суду Сумської області Косар Алевтину Іванівну до Зарічного районного суду м. Суми для здійснення правосуддя строком на один рік з 14 липня 2025 року.
На підставі протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 16.07.2025 судову справу єдиний унікальний номер № 578/257/25 передано для розгляду головуючому судді Алевтині Іванівні Косар.
24 липня 2025 року Ухвалою суд відкрив провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
У порядку частини другої статті 191 Цивільного процесуального кодексу України /далі - ЦПК/ суд вирішує спір за наявними матеріалами справи.
Інші процесуальні дії передбачені пунктом 3 частини третьої статті 265 ЦПК, судом не здійснювались.
Судом встановлено, 14.03.2020 ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 уклали договір про споживчий кредит № 1755383.
Відповідно до п. 1.2 договору сума (загальний розмір) кредиту становить 9 200.00 грн.
Згідно з п. 1.3, 1.4 договору кредит надається строком на 9 днів з 14.3.2020 (строк кредитування), термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом - 20.03.2020.
Згідно з п. 1.5.1 договору комісія за надання кредиту: 1 840.00 грн, яка нараховується за ставкою 20.00 відсотків від суми кредиту одноразово.
Відповідно до п. 1.5.2 договору проценти за користування кредитом: 2070.00 грн, які нараховуються за ставкою 2,50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
Згідно з п. 1.6 договору стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 2,50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
Позивач на підтвердження перерахування відповідачу коштів в сумі 9 200.00 грн за вказаним договором надав платіжне доручення № 16573609 від 14.03.2020.
Підписанням договору відповідач підтвердила, що вона ознайомлена з усіма його істотними умовами та йому була надана вся інформація, передбачена вимогами чинного законодавства. Таким чином, відповідач здійснила дії, спрямовані на укладання договору шляхом заповнення заяви про надання (отримання) кредиту на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої, в подальшому, Кредитодавцем було перераховано грошові кошти у розмірі, встановленому Договором.
Згідно з розрахунком, складеним ТОВ «МІЛОАН», заборгованість ОСОБА_1 становить 24 315.00 грн, з яких: 7 282.28 грн - сума заборгованості за тілом, 15 192.72 грн - сума заборгованості за відсотками, 1 840.00 грн - сума комісії, 0 грн. - пеня.
Згідно зі статтею 205 Цивільного кодексу України /далі - ЦК/ правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Відповідно до положень чч. 1, 2 статті 207 ЦК правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом стст. 626, 628 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 629 ЦК договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною першою статті 638 ЦК встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з чч. 1, 2 статті 639 ЦК договір може бути укладений у будь-якій формі якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладення електронного підпису завершується створення електронного документа. Відносини інших електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб'єктами електронного документообігу на договірних засадах.
За статтею 3 Закону України «Про електрону комерцію» електронний договір є домовленістю двох або більше сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформленою в електронній формі.
Відповідно до частини 3 статті 11 Закону України «Про електрону комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Відповідно до частини п'ятої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію»).
09.10.2020 між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» укладено договір відступлення прав вимоги №03/10.
Відповідно до витягу з додатку до договору відступлення прав вимоги від 09.10.2020 ТОВ «Мілоан» відступило ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» право вимоги до боржника ОСОБА_1 на загальну суму 24 315.00 грн.
24 січня 2022 року між ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» та ТОВ «ФК«ПІНГ-ПОНГ» був укладений договір факторингу№ 1/15.
Відповідно до витягу з додатку до договору факторингу від 24 січня 2022 року ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» відступило ТОВ «ФК«ПІНГ-ПОНГ» право вимоги до боржника ОСОБА_1 на загальну суму 24 315.00 грн, з яких: 7 282.28 грн - сума заборгованості за тілом, 15 192.72 грн - сума заборгованості за відсотками, 1 840.00 грн - сума комісії, 0 грн. - пеня.
Також, відповідно до Наказу №70-к від 01.07.2025 на виконання Рішення єдиного учасника ТОВ "ФК "ПІНГ ПОНГ" №1778 від 01.07.2025 перейменовано з 01.07.2025 ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПІНГ ПОНГ» на ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС», що підтверджується рішенням №1778 від 01.07.2025 та Наказу №70-к від 01.07.2025.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно з частиною першою статті 514 ЦК до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом частини другої статті 1056-1 ЦК розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно із статтею 1049 ЦК позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
У постанові Верховного Суду від 30.11.2022 у справі № 334/3056/15 зроблено висновок, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що позичальник ОСОБА_1 допустила неналежне виконання зобов'язань за кредитним договором, у зв'язку з чим виникла заборгованість, яка добровільно не сплачена. Враховуючи зазначене, з урахуванням обставин та підтверджуючих документів, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за основним боргом та відсотками.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом це витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо (частина друга статті 8 Закону України «Про споживче кредитування»).
Таким чином, Закон України «Про споживче кредитування» передбачив право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування. Але законодавство визначає і низку пов'язаних із цим обмежень для банку.
На виконання вимог, зокрема пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» правління Національного банку України постановою від 08.06.2017 №49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі Правила про споживчий кредит).
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Отже, банк має надати споживачу за визначеною формою детальний опис усіх складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів, включно з передбаченою комісією за обслуговування за кожним платіжним періодом.
На виконання вимог, зокрема п. 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» правління Національного банку України постановою від 08.06.2017 №49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі Правила про споживчий кредит).
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Отже, банк має надати споживачу за визначеною формою детальний опис усіх складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів, включно з передбаченою комісією за обслуговування за кожним платіжним періодом.
Згідно з п. 1.5.1 договору комісія за надання кредиту: 1 840.00 грн, яка нараховується за ставкою 20.00 відсотків від суми кредиту одноразово.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таким чином, за змістом загальних норм права об'єктом зобов'язання не можуть бути дії, які одна із сторін вчиняє на власну користь (аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №496/3134/19 (пункти 28, 29), у справі №363/1834/17 (пункт 27).
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки (частина перша статті 1054 ЦК). Отже, суть зобов'язання за кредитним договором полягає в обов'язку банку надати гроші (кредит) позичальникові та в обов'язку останнього їх повернути і сплатити за користування ними проценти (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №363/1834/17 (пункт 28)). Тому у кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов'язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів (аналогічний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №496/3134/19 (пункт 31.25)).
Розрахунок для позичальника суми його чергового платежу, суми дострокового повернення заборгованості, а також інформування позичальника у вигляді SMS-повідомлень, довідок за телефоном, електронною поштою, через інтернет-сервіс банку або в іншій формі щодо суми платежу, щодо стану кредитної заборгованості, щодо надходження та зарахування коштів на рахунок для повернення заборгованості, щодо зарахування коштів платежу на рахунок для погашення заборгованості тощо, є діями, які банк вчиняє, насамперед, на власну користь. Надання за ціною встановленої у кредитному договорі комісії інших послуг за обслуговування, не пов'язаних із інформуванням позичальника, не передбачено.
Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг (частина третя статті 55 Закону «Про банки і банківську діяльність»), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (пункт 3 частини третьої статті 47 цього Закону), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за обслуговування, встановленому у договорі, який підписали сторони, оскільки такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов'язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.
Принципи справедливості, добросовісності та розумності є фундаментальними засадами цивільного законодавства та основами зобов'язання (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК), спрямованими, зокрема, на реалізацію правовладдя та встановлення меж поведінки у цивільних відносинах. Добросовісність у діях їхнього учасника означає прагнення сумлінно використовувати цивільні права і сумлінно виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями, бездіяльністю шкоди правам та інтересам інших осіб.
З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов'язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства.
Згідно з частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Враховуючи зазначене, умови кредитного договору №1755383 від 14.03.2020 щодо сплати комісії, пов'язаної з наданням кредиту та сплаті процентів, в розмірі 1 840.00 грн задоволенню не підлягають.
Нікчемність і, відповідно, недійсність з моменту укладення кредитного договору його умов щодо сплати позичальником комісії (за надання фінансового інструменту, за надання кредитних ресурсів, за обслуговування кредитної заборгованості), має наслідком здійснення перерахунку усіх складових заборгованості, які стягує банк.
Суд відхиляє здійснений позивачем у довідці-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором №1755383 від 14.03.2020, розрахунок заборгованості в частині заборгованості за комісією в розмірі 1 840.00 грн.
Таким чином, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №1755383 від 14.03.2020 становить у розмірі 22 475 грн, з яких 7 282.28 грн основний борг та 15 192.72 грн проценти, а тому позов ТОВ «ФК«СОЛВЕНТІС» до ОСОБА_1 підлягає до задоволення часткового.
Щодо розподілу судових витрат між сторонами
Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Понесення позивачем судових витрат у виді судового збору в розмірі 2 422.40 грн із застосуванням понижуючого коефіцієнта 0,8, що передбачено частиною третьою статті 4 Закону України «Про судовий збір» підтверджено випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України.
Відповідно до статті141 ЦПК, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищенаведене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 239.09 грн пропорційно розміру задоволених позовних вимог, виходячи з розрахунку: 22 475.00 грн (розмір задоволених позовних вимог) * 2 422.40 грн (сума сплаченого судового збору) / 24315.00 грн (розмір заявлених позовних вимог) = 2 239.09 грн.
Щодо підстав стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов наступних висновків.
Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до положень частини третьої статті 133 ЦПК до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати в тому числі витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною четвертою статті 137 ЦПК розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
За змістом пунктом частини другої статті 137 ЦПК здійснені стороною у справі судові витрати на правничу допомогу визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
На підтвердження надання правової допомоги представником позивача надано договір про надання правової допомоги № 43657029 від 01.11.2024, укладений між позивачем та адвокатом Білецьким Б. М., додаткову угоду№1755383 від 03.03.2025, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом на суму 6 000.00 грн, акт №1755383 про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) на суму 6 000.00 грн від 03.03.2025, Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 5618/10 від 17.03.2016.
Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
На думку суду, розмір заявлених витрат на професійну правничу допомогу у сумі 6 000.00 грн є завищеним, не співмірним зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для сторони.
Отже, суд вважає за необхідне стягнути із відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу, оскільки, стороною позивача було надано суду достатні докази їх фактичного понесення позивачем, однак, на переконання суду, розумним та справедливим розміром зазначених витрат з огляду на перелік наданих послуг та їх вартість буде сума в розмірі 4 000.00 грн.
Керуючись стст. 7, 141, 191, 258, 259, 263-265, 268, 272, 352, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
Ухвалив:
Позов ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС» задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС» (ЄДРПОУ: 38548598; IVAN: НОМЕР_2 в АТ «СЕНС БАНК» МФО: 300346; місцезнаходження юридичної особи: вул. Симона Петлюри, 21/1, м. Бровари, Київська область, 07406, Україна) заборгованість за Кредитним договором №1755383 від 14.03.2020 у розмірі 22 475 (двадцять дві тисячі чотириста сімдесят п'ять) грн 00 коп.
У задоволенні позовних вимог в іншій частині - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС» (ЄДРПОУ: 38548598; IVAN: НОМЕР_2 в АТ «СЕНС БАНК» МФО: 300346; місцезнаходження юридичної особи: вул. Симона Петлюри, 21/1, м. Бровари, Київська область, 07406, Україна) в рахунок відшкодування понесених судових витрат по сплаті судового збору за подання позову 2 239 (дві тисячі двісті тридцять дев'ять) грн 09 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС» (ЄДРПОУ: 38548598; IVAN: НОМЕР_2 в АТ «СЕНС БАНК» МФО: 300346; місцезнаходження юридичної особи: вул. Симона Петлюри, 21/1, м. Бровари, Київська область, 07406, Україна) в рахунок відшкодування понесених витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 4 000 (чотири тисячі) грн 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Сумського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (частина п'ята статті 268 ЦПК).
Інформація про сторони та інших учасників справи:
Позивач: ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС» ЄДРПОУ:38548598;місцезнаходження юридичної особи: вул. Симона Петлюри, 21/1, м. Бровари, Київська область, 07406, Україна.
Керівник Лановий Євген Миколайович РНОКПП: НОМЕР_3 , дата запису в ЄДРПОУ:18.10.2023; адреса: вул. Симона Петлюри, 21/1, м. Бровари, Київська область, 07406, Україна.
Відповідач: ОСОБА_1 РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 .
Повне судове рішення складено 17 вересня 2025 року.
Суддя А. І. Косар