Єдиний унікальний номер 448/5/25
Провадження № 2-а/448/9/25
Іменем України
17.09.2025 року Мостиський районний суд Львівської області в складі:
головуючого судді Кічака Ю.В.
при секретарі судового засідання Романченко І.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Мостиська справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Відділення поліції №2 (м.Миколаїв) Стрийського районного управління поліції ГУНП у Львівській області та Головного управління Національної поліції у Львівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - інспектор ВП №2 (м.Миколаїв) Стрийського районного управління поліції ГУНП у Львівській області капітан поліції Гірник Володимир Михайлович про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до відділення поліції №2 (м.Миколаїв) Стрийського районного управління поліції ГУНП у Львівській області та Головного управління Національної поліції у Львівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - інспектор ВП №2 (м.Миколаїв) Стрийського районного управління поліції ГУНП у Львівській області капітан поліції Гірник В.М. про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №3509083 від 19.11.2024 року, якою його (позивача) притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.126 КУпАП.
Стверджував, що відповідно до вказаної постанови, він (позивач) нібито 19.11.2024 року об 14:28 год. в с.Рудки, а/д «Пустомити-Меденичі», керував автомобілем марки «MAN L200», реєстр.номер НОМЕР_1 , у якого наявна тріщина лобового скла в районі склоочисників, а також при перевірці водійського посвідчення було встановлено, що водій не має категорії С1, а також у такого відсутня довідка про проходження курсів на категорію С1, як це передбачено у постанові КМУ №360 від 25.03.2022 року, чим своїми діями порушив вимоги п.2.1 «а» ПДР України.
Вказував, що згідно правил ПДР України тріщина на склі не відноситься до технічної несправності автомобіля, за якої забороняється її експлуатація. Тріщина всього лише вказує на пошкодження скла, а не про технічну несправність автомобіля. Більше того, згідно із п.31.1, 31.3 та 31.4 ПДР України дозволяється рух на транспорних засобах з тріщиною на лобовому склі. Також згідно з постановою КМУ №348 від 22.03.2022 року, у період дії воєнного стану до керування транспортними засобами категорії С, С1 на території України допускаються особи, які мають посвідчення водія категорії В.
Вважає дану постанову безпідставною, необґрунтованою та такою, що не відповідає нормам КУпАП, оскільки працівниками поліції не з'ясовано і не доведено обставини, які б свідчили, що в його (позивача) діях є ознаки адміністративного правопорушення та не зібрано/не надано жодного доказу на підтвердження його вини.
З огляду на наведене, просить суд скасувати постанову про накладення на нього (позивача) адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №3509083 від 19.11.2024 року та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.126 КУпАП. Крім того, просить стягнути з відповідача на його користь судові витрати по справі.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, однак надіслав клопотання, в якому зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі. Просить розгляд справи проводити у його відсутності.
Представники відповідачів - ГУНП у Львівській області та ВП №2 (м.Миколаїв) Стрийського РУП ГУНП у Львівській області, в судове засідання не з'явилися, хоча були своєчасно і належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується повідомленнями про вручення рекомендованих поштових відправлень з відповідними відмітками про вручення уповноваженим особам. Про причини неявки представники відповідача суд не повідомили, клопотання про розгляд справи за їх (представника) відсутності чи про відкладення розгляду на адресу суду не надходили.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, - інспектор ВП №2 (м.Миколаїв) Стрийського районного управління поліції ГУНП у Львівській області капітан поліції Гірник В.М. в судове засідання не з'явився, хоча був своєчасно і належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи. Про причини неявки суд не повідомив, клопотання про розгляд справи за його відсутності чи про відкладення розгляду не подав, пояснень на адресу суду не надіслав.
Відповідачі відзиву та документів до суду не надіслали, письмових пояснень з приводу позовних вимог не надали.
Згідно ч.4 ст.159 КАС України неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Враховуючи вимоги ч.3 п.1 ст.205 КАС України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін, на підставі наявних доказів.
Відповідно до ст.229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи та докази в їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.
Предметом оскарження в даній справі є постанова про вчинення адміністративного правопорушення, що передбачене ч.2 ст.126 КУпАП.
Судом встановлено, що інспектором ВП №2 (м.Миколаїв) Стрийського РУП ГУНП у Львівській області капітан поліції Гірник В.М. була винесена постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №3509083 від 19.11.2024р., в якій зазначено, що вказаного вище дня об 14:28 год. на 46 км а/д «Пустомити-Меденичі» водій ОСОБА_1 (позивач) керував транспортним засобом марки «MAN L200», реєстр.номер НОМЕР_1 , у якого наявна тріщина лобового скла в районі склоочисників, а також при перевірці водійського посвідчення було встановлено, що водій не має категорії С1, а також у такого відсутня довідка про проходження курсів на категорію С1, як це передбачено у постанові КМУ №360 від 25.03.2022 року, чим своїми діями порушив вимоги п.2.1 «а» ПДР України.
Згідно з постановою до позивача ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.126 КУпАП, застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Завданням провадження у справах про адміністративне правопорушення відповідно до ст.245 КУпАП є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно з вимогами ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Приписами п.11 ч.1 ст.23 Закону України «Про Національну поліцію» та ст.222 КУпАП встановлено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками, правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично - дорожній мережі та розглядає справи, зокрема, про порушення правил дорожнього руху. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
З метою встановлення нормативно-правового регулювання здійснення проваджень уповноваженими особами Національної поліції України у справах про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, наказом №1395 від 07.11.2015 року МВС України затверджено відповідну Інструкцію (далі - Інструкція).
Відповідно до п.4 Розділу І Інструкції, у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
Пунктами 1.1, 1.9 ПДР визначено, що ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
За приписами пункту пп.1.5 ПДР дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків.
Особа, яка створила такі умови, зобов'язана негайно вжити заходів до забезпечення безпеки дорожнього руху на цій ділянці дороги та вжити всіх можливих заходів до усунення перешкод, а якщо це неможливо, попередити про них інших учасників дорожнього руху, повідомити уповноважений підрозділ Національної поліції, власника дороги або уповноважений ним орган.
Відповідно до ч.5 ст.14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Щодо посилання працівників поліції про наявність тріщини на лобовому склі транспортного засобу в районі склоочисників позивача ОСОБА_1 та заборону керування транспортним засобом із вказаним пошкодженням, суд звертає увагу на наступне.
Перелік несправностей, з якими експлуатація транспортних засобів забороняється, описано у п.31.1, 31.3 та 31.4 ПДР України.
Пунктом 31.1 ПДР України встановлено, що технічний стан транспортних засобів та їх обладнання повинні відповідати вимогам стандартів, що стосуються безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища, а також правил технічної експлуатації, інструкцій підприємств-виробників та іншої нормативно - технічної документації.
Відповідно до п.31.3 ПДР України забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством: у разі їх виготовлення або переобладнання з порушенням вимог стандартів, правил і нормативів, що стосуються безпеки дорожнього руху; якщо вони не пройшли обов'язковий технічний контроль (для транспортних засобів, що підлягають такому контролю); якщо номерні знаки не відповідають вимогам відповідних стандартів; у разі порушення порядку встановлення і використання спеціальних світлових і звукових пристроїв.
Додатковий чіткий перелік технічних несправностей та вимог відповідності, у разі настання яких забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством визначено нормами п.п. 31.3 та 31.4 Правил дорожнього руху за наявності яких забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством, при цьому такий перелік несправностей при яких заборонена експлуатація транспортного засобу, носить вичерпний характер.
Відповідно до ст.23 Закону України «Про стандартизацію», національні стандарти та кодекси усталеної практики застосовуються безпосередньо чи шляхом посилання на них в інших документах. Національні стандарти та кодекси усталеної практики застосовуються на добровільній основі, крім випадків, якщо обов'язковість їх застосування встановлена нормативно-правовими актами.
Отже, ПДР України закріплює обов'язок відповідати вимогам стандартів, що стосуються безпеки дорожнього руху, а Закон України «Про стандартизацію» обумовлює обов'язковість застосування національних стандартів виключно у випадку, якщо така обов'язковість встановлена іншими нормативно-правовими актами.
У ДСТУ 3649:2010 викладені вимоги до технічного стану колісних транспортних засобів, які знаходяться в експлуатації.
Пунктом 6.8. ДСТУ 3649:2010 передбачено вимоги до інших елементів конструкції.
Зокрема, пунктом 6.8.5 ДСТУ 3649:2010 визначено, що на вітровому склі КТЗ не дозволено сколи чи тріщини в зоні роботи склоочисників.
Отже, у розумінні ПДР України тріщина на вітровому склі авто не віднесена до технічної несправності автомобіля, з якою експлуатація авто забороняється.
Подібні правовідносини були висловлені також у постанові 7ААС у справі №127/33416/23 від 23.01.2024 року.
З огляду на вищезазначене, наявність тріщини чи сколу на вітровому склі у зоні роботи склоочисників транспортного засобу, яким керував позивач ОСОБА_1 , не забороняє його експлуатацію, що виключає можливість притягнення до адміністративної відповідальності за вказане діяння.
Щодо посилання працівників поліції на відсутність посвідчення водія відповідної категорії у позивача ОСОБА_1 на право керування транспортним засобом, то з приводу вказаного суд зазначає наступне.
Частиною 2 ст.126 КУпАП передбачено відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом.
Пунктом 2.1 «а» Правил дорожнього руху встановлено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Відповідно до матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 має право керування транспортними засобами категорії В, що стверджується копією посвідчення водія серії НОМЕР_2 . Право на керування транспортними засобами категорії С1 у такого відсутнє.
Згідно із п.2 Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, що затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1993 року за №340 (Положення №340), особи допускаються до керування транспортними засобами за наявності у них національного посвідчення водія України на право керування транспортними засобами відповідної категорії (далі посвідчення водія), крім випадків встановлення особам тимчасового обмеження у праві керування транспортними засобами.
Відповідно до п.1 Положення №340 особливості допуску громадян до керування транспортними засобами у період воєнного стану та протягом року з дня його припинення або скасування визначаються постановою Кабінету Міністрів України від 03 березня 2022 №184 «Деякі питання допуску водіїв до керування транспортними засобами».
Положеннями п.1-1 Постанови Кабінету Міністрів України №184 від 03.03.2022 «Деякі питання допуску водіїв до керування транспортними засобами», установлено, що у період воєнного стану до керування транспортними засобами категорії C, C1 на території України допускаються особи, які мають посвідчення водія категорії B.
Тобто, єдиною умовою застосування вищевказаної постанови Кабінету Міністрів України є період воєнного стану.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» введено воєнний стан з 24 лютого 2022 року, дія якого неодноразово продовжувалася та триває станом на час розгляду справи.
Таким чином, позивач ОСОБА_1 , маючи посвідчення водія категорії В у період воєнного стану, може бути допущений до керування транспортними засобами категорії С1, зокрема на керування автомобілем марки «MAN L200», реєстр.номер НОМЕР_1 .
Разом з тим, як вбачається із оскаржуваної постанови серії ЕНА №3509083 від 19.11.2024 року інспектором відділення поліції №2 (м.Миколаїв) Стрийського районного управління поліції ГУ НП у Львівській області Гірником В.М. зазначено про порушення позивачем постанови Кабінету Міністрів України №360 від 25.03.2022 року.
Згідно з п.п.3 п.1 постанови Кабінету Міністрів України №360 від 25.03.2022 «Деякі питання підготовки та допуску водіїв до керування транспортними засобами в період дії воєнного стану на території України або окремих її місцевостях», установлено, що в період дії правового режиму воєнного станув Україні або окремих її місцевостях: право на керування транспортними засобами категорій C, C1 надається особам, які мають посвідчення водія категорії B і навички керування транспортними засобами відповідної категорії більше трьох років протягом останнього часу, пройшли перепідготовку з практичного керування транспортними засобами за встановленими програмами та склали практичний іспит на право керування транспортними засобами категорій C, C1.
Тобто, така постанова встановлює порядок підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації водіїв в період воєнного стану, а вказаний пункт постанови передбачає спрощену процедуру для осіб, які мають посвідчення водія категорії B, для отримання документа про право керування транспортними засобами категорій C, C1.
Відтак, суд приходить до висновку, що положення Постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2022 року за № 360 не могли бути застосовані для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.126 КУпАП.
У силу вимог ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Cтаттею 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ст.72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Наведена норма передбачає покладення на відповідача, як суб'єкта владних повноважень, тягаря доказування наявності складу адміністративного правопорушення у діях особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, яка у протилежному випадку вважається добросовісною.
Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду у справі № 686/16535/16-а від 17.10.2019 року.
Частини 1-3 ст.90 КАС України визначають, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Заперечуючи свою вину у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.126 КУпАП, позивач ОСОБА_1 покликається на те, що поліцейський до винесеної постанови не додав жодних доказів виявленого ним порушення, не пояснив причини зупинки транспортного засобу під його (позивача) керуванням та не дотримався вимог щодо оформлення адміністративних матеріалів.
Як вбачається з оскаржуваної постанови серії ЕНА №3509083 від 19.11.2024 року, у такій відсутні будь-які покликання на докази вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ч.2 ст.126 КУпАП, а у п.7 вказаної постанови «до постанови додаються» - відсутні будь-які записи.
Крім того, в оскаржуваній постанові відсутні будь-які покликання на технічні засоби як докази вчинення правопорушення.
Верховний Суд також звернув увагу на те, що процесуальний обов'язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень діючого на час виникнення спірних правовідносин процесуального законодавства покладено на відповідача.
Саме ж по собі описання відповідачем в оскаржуваній постанові складу адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення, оскільки така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, передуванню якому і є фіксування цього правопорушення.
Підсумовуючи, суд приходить до переконання, що фактично відсутні будь-які докази, які б вказували на вчинення позивачем ОСОБА_1 правопорушення, зазначеного у постанові серії ЕНА №3509083 від 19.11.2024 року.
Всупереч встановленому КАС обов'язку доказування, відповідачі не надали суду жодних належних доказів на підтвердження правомірності їх дій при розгляді справи про адміністративне правопорушення, доказів, які б підтвердили вказані обставини та спростовували твердження позивача.
Згідно статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог статті 7 КУпАП, ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.
Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №3509083 від 19.11.2024 року є такою, що винесена з порушенням зазначених вище вимог закону, оскільки стороною відповідача не доведено, що в діях позивача ОСОБА_1 наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.126 КУпАП.
Згідно з п.1 ст.247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події та складу адміністративного правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до ст.62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Обов'язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція (Рішення ЄСПЛ у справі «Дактарас проти Литви » від 24 листопада 2000 року).
Також Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Салабіаку проти Франції» від 07 жовтня 1988 року зазначив, що тягар доведення вини покладається на обвинувачення і будь - які сумніви повинні бути на користь обвинуваченого. З метою судового переслідування необхідно приєднати до справи достатньо доказів для засудження обвинуваченого.
Правова природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов'язана із застосування державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.
У справі «Надточій проти України» Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 15 травня 2008 року відзначив, що Уряд України визнав карний кримінально - правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення ( п. 21 рішення).
Крім того, Конституційний Суд України в рішенні від 22 грудня 2010 року №23 - рп/2010 дійшов до висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п.4.1).
Постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб'єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов'язки для особи, щодо якої він винесений.
Таке рішення суб'єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб'єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб'єкта владних повноважень.
В контексті наведеного, дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об'єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб'єктом владних повноважень (в даному випадку інспектором поліції) при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об'єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.
Саме до таких висновків дійшов Верховний суд (положення викладено у постанові Верховного суду від 30 травня 2018 року справа №337/3389/16-а (2-а/337/154/2016).
Відповідно до правових позицій Верховного суду від 23.10.2019р. по справі №357/10134/17, від 11.12.2019р. по справі №761/41786/16-а, від 26.04.2018р. по справі №202/2862/17, від 26.04.2018р. по справі №200/5590/17 - відсутність доказів свідчить про недоведеність правопорушення.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Суд також враховує позицію, вказану у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 286 КАС України передбачено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності, зокрема, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, зокрема, скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Суд наполягає на обов'язковій реалізації принципу невідворотності юридичної відповідальності, разом з тим правоохоронні органи повинні діяти виключно в межах повноважень та у спосіб, встановлені законом, дотримуючись процедури притягнення винних осіб до відповідальності. Вимоги, які пред'являються до суб'єктів владних повноважень при здійсненні владних управлінських функцій спрямовані державою, перш-за все, на запобігання свавілля та неухильного дотримання прав фізичних і юридичних осіб.
З врахуванням викладеного, суд приходить до переконання, що стороною відповідача не доведено належними та допустимими доказами наявність події адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.126 КУпАП, а також вини ОСОБА_1 у його вчиненні. Постанова про накладення адміністративного стягнення не підтверджена належними доказами вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.126 КУпАП, а тому суд, відповідно до вимог п.3 ст.293, п.3 ч.3 ст.286 КАС скасовує вказану постанову і закриває справу про адміністративне правопорушення.
Враховуючи вищенаведене та оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає до задоволення в повному обсязі, з наведених вище мотивів і підстав.
Що ж стосується вимог про стягнення судових витрат, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, зважаючи на те, що судом ухвалюється рішення про задоволення позовних вимог позивача ОСОБА_1 , то за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - ГУНП у Львівській області на користь позивача ОСОБА_1 слід стягнути сплачений судовий збір в розмірі 605,60 грн.
На підставі викладено, керуючись статтями 1, 2, 6, 9, 77, 90, 132, 139, 241-246, 286, 295 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 до Відділення поліції №2 (м.Миколаїв) Стрийського районного управління поліції ГУНП у Львівській області та Головного управління Національної поліції у Львівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - інспектор ВП №2 (м.Миколаїв) Стрийського районного управління поліції ГУНП у Львівській області капітан поліції Гірник Володимир Михайлович про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі - задовольнити.
Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №3509083 від 19 листопада 2024 року, винесену інспектором ВнП №2 (м.Миколаїв) Стрийського РУП ГУНП у Львівській області капітаном поліції Гірником Володимиром Михайловичем про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.126 КУпАП, а справу про адміністративне правопорушення, - закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Львівській області на користь ОСОБА_1 сплачений ним судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 коп.
Рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 , адреса реєстрації та фактичного місця проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідачі:
- Головне управління Національної поліції у Львівській області, місцезнаходження: 79007, м.Львів, пл.Генерала Григоренка, 3, ЄДРПОУ: 40108833, адреса електронної пошти: zvernenya@lv.police.gov.ua; gupolice@lv.police.gov.ua;
- Відділення поліції №2 (м.Миколаїв) Стрийського районного управління поліції ГУНП у Львівській області; місцезнаходження: 81600, м.Миколаїв, пл.Ринок, 9, Стрийського району Львівської області.
Третя особа: інспектор ВП №2 (м.Миколаїв) Стрийського районного управління поліції ГУНП у Львівській області капітан поліції Гірник Володимир Михайлович, місце служби за адресою: 81600, м.Миколаїв, площа Ринок, 9, Стрийського району Львівської області.
Суддя Ю.В.Кічак