ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/8509/25
провадження № 2/753/7212/25
18 вересня 2025 року суддя Дарницького районного суду м. Києва Лужецька О.Р., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами цивільну справу за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором
У квітні 2025 року товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» звернулося до суду з позовною заявою до відповідача, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що 31.07.2024 року між ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 148424, у формі електронного документа з використанням електронного підпису.
Відповідно до кредитного договору відповідачу надано кредит на наступних умовах: сума (загальний розмір) кредиту становить 12942.00 грн., надається не пізніше наступного дня після укладення Договору в наступному порядку: у розмірі 10997.10 грн. для погашення заборгованості Позичальника за договором про споживчий кредит №143611 від 14.06.2024 укладеним з Кредитодавцем; у розмірі 3.60 грн. на № рахунку/картки Позичальника № НОМЕР_1 , у національній валюті; у розмірі 1941.30 грн. шляхом погашення заборгованості Позичальника за комісією, нарахованою згідно п.2.5 індивідуальної частини (п. 2.2.1); проценти за користування кредитом нараховуються за ставкою 0,10 % річних, тип процентної ставки - фіксована (п.2.3.); комісія за надання кредиту складає 1 941,30 грн., що нараховується та підлягає сплаті одноразово в день укладення цього Договору за ставкою 15,00% від загальної суми кредиту за рахунок власних коштів Позичальника або за рахунок кредиту,якщо це передбачено п.2.2.1. цієї індивідуальної частини (п.2.5.); загальний строк кредитування за цим Договором складає 183 днів з 31.07.2024 р. (дата надання кредиту) по 30.01.2025 р. (п.2.6.). Відповідач зобов'язався повернути кредит, сплатити відсотки за користування коштами і виконати свої зобов'язання згідно з договором у повному обсязі.
10.10.2024 року між ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс» та ТОВ «ЕЙС» укладено договір факторингу № 10102024, відповідно до умов якого ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс» відступило ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» за платуправа грошової вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників.
Відповідно до витягу з Реєстру боржників №3 до Договору факторингу № 10102024 від 10.10.2024, ТОВ «ЕЙС» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 148424 від 31.07.2024 р. у розмірі 13 326 грн. 35 коп., з яких: заборгованість за тілом кредитом - 12 722 грн.; заборгованість за відсотками - 3 грн. 35 коп.; заборгованість за комісією - 601 грн.
Оскільки відповідач зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконав та має заборгованість, позивач був змушений звернутися з відповідним позовом до суду та просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 13 326 грн. 35 коп., та судові витрати.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 16.05.2025 р. відкрито провадження у справі за вищевказаним позовом та призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою суду від 16.05.2025 р. клопотання представника позивача про витребування доказів задоволено. Витребувано у АТ «ТАСКОМБАНК» інформацію щодо отримання на ім'я ОСОБА_1 картки маска-картки № НОМЕР_2 та про зарахування на вказану картку за період 31.07.2024- 05.08.2024 коштів у сумі 3,6 грн.
04.06.2025 р. від АТ «ТАСКОМБАНК» до суду надійшла відповідь від 28.05.2025,в якій зазначено, що ОСОБА_1 видано миттєву банківську платіжну картку № НОМЕР_2 , іншої картки не емітувалися, фінансовий номер телефону ОСОБА_1 НОМЕР_3 .Також надано виписку про рух коштів по рахунку за карткою № НОМЕР_2 за період 31.07.2024- 05.08.2024 року.
Відповідно до ч. 1 ст.174 ЦПК України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 8 ст.178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
У відповідності до ст.ст.174, 178 ЦПК України відповідач не скористався своїм процесуальним правом та у встановлений судом строк не подав відзиву на позовну заяву, у зв'язку з чим суд вирішив розглянути справу за наявними матеріалами.
Згідно із частинами 1, 8 ст.279 ЦПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 31.07.2024 року між ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 148424, у формі електронного документа з використанням електронного підпису.
Відповідно до п.1.1. Договору, договір складається з індивідуальної частини договору про споживчий кредит, графіку(ів) платежів, які містять персональні умови кредитування Позичальника та загальної для всіх клієнтів Кредитодавця, публічної частини про споживчий кредит, що розміщена на веб-сайті Кредитодавця https://finx.com.ua за посиланням: https://finx.com.ua/docs. Позичальник укладає Договір, приєднується до публічної частини, приймає умови індивідуальної частини та графіку(ів) платежів, як невід'ємних частин (складових) Кредитного договору, шляхом підписання індивідуальної частини/акцепту, як це передбачено розділом V цієї індивідуальної частини.
Відповідно до кредитного договору відповідачу надано кредит на наступних умовах: сума (загальний розмір) кредиту становить 12942.00 грн., надається не пізніше наступного дня після укладення Договору в наступному порядку: у розмірі 10997.10 грн. для погашення заборгованості Позичальника за договором про споживчий кредит №143611 від 14.06.2024 укладеним з Кредитодавцем; у розмірі 3,60 грн. на № рахунку/картки Позичальника № НОМЕР_1 , у національній валюті; у розмірі 1941.30 грн. шляхом погашення заборгованості Позичальника за комісією, нарахованою згідно п.2.5 індивідуальної частини (п. 2.2.1); проценти за користування кредитом нараховуються за ставкою 0,10 % річних, тип процентної ставки - фіксована (п.2.3.); комісія за надання кредиту складає 1 941,30 грн., що нараховується та підлягає сплаті одноразово в день укладення цього Договору за ставкою 15,00% від загальної суми кредиту за рахунок власних коштів Позичальника або за рахунок кредиту,якщо це передбачено п.2.2.1. цієї індивідуальної частини (п.2.5.); загальний строк кредитування за цим Договором складає 183 днів з 31.07.2024 р. (дата надання кредиту) по 30.01.2025 р. (п.2.6.). Відповідач зобов'язався повернути кредит, сплатити відсотки за користування коштами і виконати свої зобов'язання згідно з договором у повному обсязі.
З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс» повністю виконало свої зобов'язання перед відповідачем за кредитним договором та надало йому кредит в сумі 3,60 грн., шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача № НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою №13 від 29.01.2025 щодо здійснення переказу коштів.
Відповідно до листа-відповіді АТ «ТАСКОМБАНК» від 28.05.2025 р., ОСОБА_1 видано миттєву банківську платіжну картку № НОМЕР_2 , іншої картки не емітувалися, фінансовий номер телефону ОСОБА_1 НОМЕР_3 .
Крім того, згідно виписки про рух коштів по картковому рахунку, наданої АТ «ТАСКОМБАНК», 31.07.2024 року здійснено зарахування в сумі 3,60 грн.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму.
Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно з п. 6 ч.1 ст.3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону).
Відповідно до ч.3 ст.11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Згідно з ч.6 ст. 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За змістом ч.8 ст.11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст.12 цього Закону є оригіналом такого документа.
Надаючи правову оцінку кредитному договору, суд дійшов висновку про його укладення в електронній формі у спосіб, визначений законом, адже такий договір містить електронний підпис відповідача одноразовим ідентифікатором, що прирівнюється до власноручного підпису позичальника, що повністю відповідає вимогам ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» та засвідчує волю відповідача на укладання договору на погоджених умовах.
Отже, вказаний кредитний договір укладений у формі електронного документу, що не суперечить вимогам Цивільного кодексу України та іншого законодавства.
10.10.2024 року між ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс» та ТОВ «ЕЙС» укладено договір факторингу № 10102024, відповідно до умов якого ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс» відступило ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» за платуправа грошової вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників.
Відповідно до витягу з Реєстру боржників №3 до Договору факторингу № 10102024 від 10.10.2024, ТОВ «ЕЙС» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 148424 від 31.07.2024 р. у розмірі 13 326 грн. 35 коп., з яких: заборгованість за тілом кредитом - 12 722 грн.; заборгованість за відсотками - 3 грн. 35 коп.; заборгованість за комісією - 601 грн.
Статтею 512 ЦК України передбачено підстави заміни кредитора у зобов'язанні, а саме: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
На підставі ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язані в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно умов вищевказаного Договору факторингута відповідно до вимог ст.ст. 512, 513, 514, 516, 517 ЦК України у зобов'язанні позичальника за кредитним договором відбулася заміна кредитора, а ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» набуло статусу нового кредитора.
Первісний кредитодавець виконав взяті на себе зобов'язання в повному обсязі, відповідно до умов договору.
З матеріалів справи вбачається, що позичальник зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконав, в результаті чого виникла прострочена заборгованість.
Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого Позивачем, загальна заборгованість Відповідача за кредитом складає 13 326 грн. 35 коп., з яких: заборгованість за тілом кредитом - 12 722 грн.; заборгованість за відсотками - 3 грн. 35 коп.; заборгованість за комісією - 601 грн.
Будь-яких доказів на спростування наданих позивачем розрахунків заборгованості відповідач суду не надав, як і не надав доказів щодо належного виконання ним умов вищезазначеного договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.
У відповідності до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до змісту ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.
Ст. 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини, якщо інше не встановлено договором або законом. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Як вбачається з матеріалів справи, зобов'язання не виконані з вини відповідача.
Згідно ст.1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно із ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною 2 ст. 1050 ЦК України встановлено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.
Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» не повернуті, що свідчить про порушення його прав, суд погоджується із тим, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштівта сплати процентів.
Згідно частин 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Будь-яких заперечень по суті позовних вимог Відповідачем суду не надано.
З огляду на викладене, суд вважає встановленим факт порушення прав позивача, тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту в розмірі 12 722 грн., та заборгованості за відсотками у розмірі 3 грн. 35 коп. є законними і обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги про стягнення заборгованості за комісією в розмірі 601 грн. 00 коп. суд вважає, що в її задоволенні слід відмовити виходячи з наступних підстав.
Відповідно до п.2.4. Кредитного договору, знижений тариф комісії за управління та обслуговування кредиту складає 1,00 гривень. Стандартний (базовий) тариф комісії за управління та обслуговування кредиту складає 200,00 гривень. Розмір комісії за управління та обслуговування кредиту не може бути змінено.
Разом з тим, сторона позивача в позовній заяві не вказує та не обґрунтовує, які саме послуги за вказану комісію надавались відповідно до умов кредитного договору. Позивач обмежився лише зазначенням суми заборгованості за комісією в розрахунках та позовних вимогах.
10 червня 2017 року набув чинності Закон України "Про споживче кредитування", у зв'язку з чим у Законі України "Про захист прав споживачів" текст статті 11 викладено в такій редакції: "Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування".
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України "Про споживче кредитування" загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Відповідно до частини другої статті 8 Закону України "Про споживче кредитування" до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Таким чином, Законом України "Про споживче кредитування" безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержания процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов'язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів.
Закон України "Про споживче кредитування" розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України "Про споживче кредитування" після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування" умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України "Про споживче кредитування" (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування".
Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 р. у справі № 496/3134/19
Щодо наслідків включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації, що за законом повинна надаватися безоплатно, має застосовуватися той нормативно-правовий акт, який набув чинності на момент виникнення спірних правовідносин та в цій частині відміняє дію попереднього нормативно-правового акта, тобто застосуванню підлягає Закон України "Про споживче кредитування".
Враховуючи, що в договорі встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, Велика Палата Верховного Суду вказала, що пункти договору щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено правомірності стягнення з відповідача передбаченої умовами договору комісії за обслуговування кредиту, з огляду на висновки ВП ВС та на те, що з тексту позовної заяви не вбачається і зміст вказаної послуги, і обґрунтованість встановлення плати за її надання відповідно до Закону України «Про споживче кредитування».
З огляду на викладене позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості за комісією в розмірі 601 грн. 00 коп. задоволенню не підлягає.
Отже, з огляду на викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Щодо вимоги про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов до наступного.
Як вбачається із матеріалів позову, позивач просить суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7 000 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно із ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Для підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу адвокатом слід саме у договорі з клієнтом визначити механізми розрахунку свого гонорару. Лише рахунку замало. Саме такий висновок випливає з правової позиції ВС/КГС у справі №922/1163/18 від 06.03.2019 р.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
Варто також зауважити, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується численними постановами Верховного суду, наприклад у справах № 923/560/17, № 329/766/18, № 178/1522/18.
На підтвердження понесених витрат на отримання професійної правничої допомоги до суду надано копію Договору про надання правничої допомоги №04/02/25-01 від 04.02.2025 р., укладеного між адвокатським об'єднанням «Тараненко та партнери» та ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС», копію додаткової угоди 25 до Договору про надання правничої допомоги №04/02/25-01 від 04.02.2025, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю щодо ОСОБА_2 , копію довіреності на представництво інтересів позивача адвокатом Тараненком А.І., копію акту прийому-передачі наданих послуг від 04.02.2025 до Договору про надання правничої допомоги №04/02/25-01 від 04.02.2025 на суму 7 000 грн.
Із розрахунків витрат на правничу допомогу, які наведені в акті прийому-передачі наданих послуг від 04.02.2025, вбачається, що адвокатом надано послуги, загальна вартість яких складає 7 000 грн.
Визначаючи час на надання зазначених в Акті послуг та видів правничої допомоги, суд виходить із наявності у адвоката повної вищої юридичної освіти, стажу роботи в галузі права, у зв'язку з чим такі дії не вимагали значного обсягу юридичної і технічної роботи.
Крім того, дана справа є типовою та нескладною за своєю суттю.
У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
Водночас у частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.
Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року N 922/1964/21.
У постановах від 19 лютого 2022 року N 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі N 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.
Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.
Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2024 р.№ 686/5757/23.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі N 755/9215/15-ц).
Розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, слід дійти висновку про те, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2024 № 686/5757/23).
Суд вважає, що понесені витрати є неспівмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг, які не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.
За вказаних вище обставин, враховуючи складність справи та виконаної адвокатом роботи, які підтверджені належними доказами, принципу справедливості, співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи суд приходить до висновку про необхідність зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу до 4 000 грн.
Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням часткового задоволення позову відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Так, заявлений розмір позовних вимог складав 13 326,35 грн.
За результатами розгляду справи суд дійшов висновку стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 12 725,35 грн. Тобто у відсотковому відношенні заявлений розмір позовних вимог зменшений до 95,49 % (100/13 326,35 х 12 725,35).
Отже з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір в розмірі 2 313 грн. 14 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 819 грн. 60 коп.
Розподіл судових витрат здійснити відповідно до ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 509, 525, 526, 530, 536, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 5, 7, 12, 13, 76, 77, 80, 81, 89, 259, 263-265, 268, 273, 279 ЦПК України, суд,
Позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором- задовольнити.
Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС»(код ЄДРПОУ 42986956, місцезнаходження: м. Київ, вул. Харківське шосе, 19, оф. 2005) заборгованість за тілом кредиту в розмірі 12 722 грн., заборгованості за відсотками у розмірі 3 грн. 35 коп., судові витрати по справі у вигляді судового збору в розмірі 2 313 грн. 14 коп., та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 819 грн. 60 коп.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СУДДЯ О.Р. ЛУЖЕЦЬКА