Справа № 560/8060/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Матущак В.В.
Суддя-доповідач - Граб Л.С.
18 вересня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Граб Л.С.
суддів: Матохнюка Д.Б. Сторчака В. Ю. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 03 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління ДФС у Житомирській області (далі ГУ ДФС у Житомирській області), в якому просила:
-визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 23.05.2024 №932380130134 щодо відмови в переведені з 16.05.2024 на пенсію державного службовця відповідно до п.10 Прикінцевих положень Закону України "Про державну службу" №889-VIII з урахуванням довідок про заробітну плату від 16.05.2024 №04-21-121 про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця та від 16.05.2024 №04-21-121 про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби;
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області перевести з 16.05.2024 на пенсію державного службовця відповідно до п. 10 Прикінцевих положень Закону України "Про державну службу" №889-VIII з урахуванням довідок про заробітну плату від 16.05.2024 №04-21-121 про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця та від 16.05.2024 №04-21-121 про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 вересня 2024 року позов задоволено:
-визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 23.05.2024 №932380130134 щодо відмови в переведені з 16.05.2024 ОСОБА_1 на пенсію державного службовця відповідно до пункту 10 Прикінцевих положень Закону України "Про державну службу" №889-VIII з урахуванням довідок про заробітну плату від 16.05.2024 №04-21-121 про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця та від 16.05.2024 №04-21-121 про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, виданих Рокитнянською селищною радою;
-зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу державної служби період з 04.07.2001 в органах місцевого самоврядування;
-зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області призначити, здійснити нарахування та виплати ОСОБА_1 з 16.05.2024 пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-ХІІ "Про державну службу" в розмірі 60% заробітної плати, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, врахувавши до розрахунку пенсії виплати, зазначені у довідках про складові заробітної плати від 16.05.2024 №04-21-121, №04-21-121/1, виданих Рокитнянською селищною радою, з урахуванням проведених виплат.
10.12.2024 позивач звернулася до суду з заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення Хмельницького окружного адміністративного суду №560/8060/24 від 09.09.2024 та зобов'язання ГУ ПФУ у Київській області подати звіт про виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду №560/8060/24 від 09.09.2024.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 13.12.2024, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03.06.2025, у задоволенні заяви, відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив із того, що остання не містить обґрунтувань щодо обов'язковості здійснення судового контролю за виконанням судового рішення з метою забезпечення його повного, правильного і своєчасного виконання, позивач не навів та не надав суду докази можливого ухилення відповідачем від виконання судового рішення та створення перешкод щодо його виконання, що свідчить про передчасність звернення позивача до суду із заявою про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.
ОСОБА_1 подано касаційну скаргу на вищезазначені судові рішення, однак ухвалою Верховного Суду від 01 травня 2025 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 13.12.2024 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10.04.2025 у справі №560/8060/24.
Позивач повторно звернулася до суду з заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 вересня 2024 року по даній справі, в якій просила:
-встановити судовий контроль за виконанням рішення Хмельницького окружного адміністративного суду № 560/8060/24 від 09.09.2024;
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області подати звіт про виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду №560/8060/24 від 09.09.2024.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 03 червня 2025 року у задоволенні заяви відмовлено.
Не погодившись із вказаною ухвалою, позивач подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 03.01.2023 скасувати та постановити нове судове рішення, яким задовольнити заяву.
Розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для встановлення судового контролю.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі, колегія суддів виходить із наступного.
Відповідно до ст.129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування зобов'язані діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами ч.ч.2,3 ст.14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Ст.370 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності,-за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Конституційний Суд України, розглядаючи справу N 1-7/2013 у Рішенні від 26.06.2013 року, звернув увагу, що вже неодноразово вказував на те, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 року N 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 року N 11-рп/2012).
За приписами ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини в пункті 40 рішення у справі "Горнсбі проти Греції" вказав, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов'язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.
Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі "Піалопулос та інші проти Греції", пункт 68).
В рішенні у справі "Шмалько проти України" від 20.07.2004 року Європейський Суд з прав людини вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (п. 43).
У справі "Сорінг проти Об'єднаного Королівства" від 07.07.1989 Європейський суд визначив, що на державі лежить прямий обов'язок дотримуватися громадянських прав осіб і забезпечувати належне та своєчасне виконання рішення суду, що набрало законної сили. Виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам ст. 6 Конвенції. Поза сумнівом, вирішення справи в суді без невиправданого і необґрунтованого зволікання є запорукою ефективного захисту особою своїх прав. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвим, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням, зазначено в Концепції Пункт 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру.
Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень-складовою права на справедливий судовий захист.
Отже, обов'язок виконати судове рішення виникає з моменту набрання ним законної сили.
Ч.1 ст.255 КАС України закріплено, що рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Положеннями частини першої статті 382 КАС України визначено, що суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Крім того, відповідно до ч.1 ст.383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Отже, КАС України передбачено спеціальні норми, спрямовані на забезпечення належного виконання судового рішення.
При цьому, нормами статей 382-383 КАС України виокремлюються такі види судового контролю за виконанням судового рішення, як зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу у разі невиконання судового рішення (стаття 382 КАС України) і визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду, у разі неналежного виконання судового рішення. (стаття 383 КАС України).
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 30 вересня 2020 року у справі № 420/5365/19 та від 30 червня 2020 року у справі №0840/2883/18.
Ч. 1 ст. 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Варто звернути увагу, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 вересня 2024 року зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити, здійснити нарахування та виплати ОСОБА_1 з 16.05.2024 пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-ХІІ "Про державну службу" в розмірі 60% заробітної плати, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, врахувавши до розрахунку пенсії виплати, зазначені у довідках про складові заробітної плати від 16.05.2024 №04-21-121, №04-21-121/1, виданих Рокитнянською селищною радою, з урахуванням проведених виплат.
При цьому, судом першої інстанції встановлено, що на виконання рішення суду від 09.09.2024 у справі №560/8060/24 Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повідомило, що враховувало довідку №04-21-121 від 16.05.2024 та довідку від 16.05.2024 №04-21-121/1, але не повні суми оскільки деякі суми були розділені на 12.
Відповідно до довідки від 16.05.2024 №04-21-121 загальний розмір заробітньої плати складає 14751,10 грн, а відповідно до довідки №04-21-121/1-22034 грн, а тому позивач вважає, що загальна сума має складати 36785.10 грн та множитися на 60%. А відтак на переконання ОСОБА_1 розмір її пенсії повинен дорівнювати 22071,06грн., а не 16349,60 грн., як обраховано відповідачем.
Отже, заявник не заперечує, що відповідачем на виконання рішення суду здійснено розрахунок пенсії на підставі довідок №04-21-121 та №04-21-121/1, однак остання фактично, не погоджується із розміром виплати, що визначена боржником.
Між тим, як підставно звернуто увагу судом першої інстанції, в межах розгляду даної адміністративної справи, судом не здійснювався розрахунок пенсії ОСОБА_1 , а відтак нарахування такої суми належить до дискреційних повноважень відповідача у даному випадку.
В свою чергу, колегія суддів вважає, що подана позивачем в порядку ст.382 КАС України заява про встановлення судового контролю, містить ознаки заяви, що подається в порядку ст.383 КАС України, якою передбачено розгляд заяв про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень-відповідачем на виконання рішення суду, у разі неналежного виконання судового рішення.
При цьому, колегія суддів вважає, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт та не відповідає об'єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви про встановлення судового контролю відповідно до ч.1 ст.382 КАС України.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329, 370 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 03 червня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Граб Л.С.
Судді Матохнюк Д.Б. Сторчак В. Ю.