Справа № 560/15712/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Фелонюк Д.Л.
Суддя-доповідач - Граб Л.С.
18 вересня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Граб Л.С.
суддів: Матохнюка Д.Б. Сторчака В. Ю. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (відповідач-2), в якому просила:
-визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області № 262440025917 від 08.10.2024 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення";
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції чинній до внесення змін Законом України "Про внесення змін деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII з урахуванням висновків рішення Конституційного Суду України № 2-р/2019 від 04.06.2019 з дня звернення за призначенням пенсії, а саме з 01.10.2024 року;
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплатити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років з дня звернення за призначенням пенсії, а саме з 01.10.2024 року.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 19.05.2025 позов тзадоволено частково:
-визнано протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №262440025917 від 08.10.2024;
-зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років на підставі пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 01.10.2024.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, відповідач подав апеляційну скаргу.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що 01.10.2024 ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою про призначення пенсії за вислугу років.
Вказана заява за принципом екстериторіальності передана на розгляд відповідача 1.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №262440025917 від 08.10.2024 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років згідно з статтею 55 Закону №1788-ХІІ (за результатами розгляду заяви від 01.10.2024 за принципом екстериторіальності) у зв'язку з відсутністю необхідного спеціального стажу роботи та роботою на посаді, яка дає право на призначення пенсії за вислугу років. Вік - 45 років 9 місяців 22 дні.
Зі змісту зазначеного рішення слідує, що відповідно до Закону №1788-ХІІ незалежно від віку особи мають право на пенсію за вислугу років за наявності спеціального стажу роботи не менше 26 років 6 місяців станом на 11.10.2017. При цьому, страховий стаж позивача становить 27 років 6 місяців 15 днів, спеціальний стаж - 18 років 5 місяців 2 дні. Вказано, що за доданими документами до страхового та спеціального стажу зараховано всі періоди.
Не погоджуючи з рішенням про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про часткову обгрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За визначенням, наведеним у ст.1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
У ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV закріплено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За приписами ст. 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-ХІІ (далі - Закон № 1788-ХІІ) громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Статтею 2 Закону № 1788-XII визначено, що одним із видів державних пенсій є пенсії за вислугу років.
У ст.7 вищезазначеного Закону закріплено, що звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.
При цьому, пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.
Ст. 51 Закону № 1788-ХІІ передбачено, що пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Відповідно до п. "е" ст. 55 Закону № 1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мають право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Проте, Законом України від 02 березня 2015 року №213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" (далі - Закон №213-VIII), який набув чинності з 01.04.2015 пункт "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ було викладено в іншій редакції. Право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати:
з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців;
з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років;
з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців;
з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років;
з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців;
з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців;
з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років;
з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців;
з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
04.06.2019 Конституційним Судом України було ухвалено рішення № 2-р/2019, яким визнано неконституційними положення пункту “а» статті 54, статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними Законами України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 р. № 213-VIII, “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII.
Однак колегія суддів звертає увагу, що до внесення змін до Закону №213-VIII пункт "в" ст. 55 Закону №1788-ХІІ також містив вимогу щодо пільгового стажу при досягненні 55 років - не менше 12 років 6 місяців для працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Законом України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (далі - Закон №2148-VIII, набрав чинності 11 жовтня 2017 року) доповнено пунктом 2-1 розділ XV Прикінцеві положення Закону №1058-IV.
Відповідно до пункту 2-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-IV особам, які на день набрання чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачених статтями 52, 54 та 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України “Про пенсійне забезпечення».
Згідно п. 16 Закону розділу XV Прикінцеві положення №1058-IV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом, закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 2-р/2019 з одного боку, та Законом № 1058-ІV з іншого в частині обмеження права на пільговий стаж, здобутий після 11 жовтня 2017 року.
При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя статті 22 Конституції України).
У Рішенні від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що "положення частини третьої статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності" (абзац десятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Конституційний Суд України зазначає, що до основних обов'язків держави належить забезпечення реалізації громадянами соціальних, культурних та економічних прав; гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією з необхідних умов існування особи і суспільства; рівень соціального забезпечення в державі має відповідати потребам громадян, що сприятиме соціальній стабільності, забезпечуватиме соціальну справедливість та довіру до держави. Гарантування державою цих прав, у тому числі права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист, має здійснюватися на основі Конституції України та у спосіб, що відповідає їй.
Одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної“ (абзац шостий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 № 1-р/2018).
Юридична визначеність є ключовою у питанні розуміння верховенства права; держава зобов'язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов'язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми (поняття «легітимні очікування“) (Доповідь «Верховенство права“, схвалена Європейською Комісією «За демократію через право“ (Венеційською Комісією) на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року).
Принцип юридичної визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).
Відтак, колегія суддів вважає, що, обмежуючи пунктом 2.1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV врахування спеціального стажу, здобутого після 11.10.2017 для набуття права на призначення пенсії за вислугою років, є порушенням принципу юридичної визначеності та верховенства права.
Так, Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 3 листопада 2021 року у зразковій справі № 360/3611/20 сформовано наступну правову позицію: «Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду також не погоджується з посиланням скаржника на абзац другий пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, відповідно до якого положення Закону № 1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом № 2148-VІІІ мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку скаржника, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону № 1788-ХІІ відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Велика Палата Верховного Суду вважає, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону № 1788-ХІІ всі інші положення, чого зроблено не було.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV».
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 06 листопада 2023 року (справа №240/24/21).
Визначаючись щодо наявності у позивача необхідного 25-річного спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії, за вислугу років відповідно до п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", колегія суддів вказує на таке.
Згідно відомостей трудової книжки НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 , остання з 01.09.1996 по 02.03.1999 навчалася у Кременчуцькому медичному училищі;
працювала:
- з 22.03.1999 (наказ ГУ №35 о/с від 25.03.1999) по 06.11.2015 (наказ ГУ №590 о/с від 02.11.2015) у ГУ МВС України в Київській області на посадах акушерки, медичної сестри;
- з 07.11.2015 (наказ №1 о/с від 07.11.2015) по 10.06.2019 (наказ №130 о/с від 30.05.2019) у Державній установі "Територіальне медичне об'єднання МВС України по Київській області" на посаді сестри медичної;
- з 11.06.2019 (наказ №203 о/с від 10.06.2019) по 19.08.2019 (наказ №284 о/с від 19.08.2019) у Центральній поліклініці МВС України на посаді сестри медичної;
- з 05.06.2020 (наказ №181-к від 05.06.2020) по 04.12.2023 (наказ №360-к від 04.12.2023) у Комунальному некомерційному підприємстві "Консультативно-діагностичний центр дитячий Дніпровського району м. Києва" на посаді сестри медичної.
Відповідно до диплому (серія НОМЕР_2 , виданий 02.03.1999) та додатку до нього, позивач навчався в період з 01.09.1996 по 02.03.1999 у Кременчуцькому медичному училищі за спеціальністю "акушерська справа".
Як вбачається із оскаржуваного рішення відповідача-1, в останньому не вказано, які періоди роботи позивача не зараховані до пільгового стажу.
При цьому, цьому як свідчить зміст апеляційної скарги, відповідач-2 також не вказав, з якими саме із періодів, зарахованих до пільгового, не погоджується. Лише посилається на Перелік закладів освіти і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугою років, визначається Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909.
Так, до вказаного переліку віднесено, зокрема, роботу на посадах середнього медичного персоналу (незалежно від найменування посад), зокрема, у лікарняних закладах.
В свою чергу, наказом Міністерства охорони здоров'я України від 23.10.1991 №146 затверджена номенклатура спеціальностей середніх медичних працівників, відповідно до якої до складу середнього медичного персоналу входять, зокрема, акушерки, медичні сестри.
За змістом пункту "д" частини 3 статті 56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Частиною 2 статті 38 Закону України "Про професійну (професійно-технічну) освіту" визначено, що час навчання у професійно-технічному навчальному закладі зараховується до трудового стажу учня, слухача, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.
До закладів професійної (професійно-технічної) освіти належить, відповідно до статті 18 Закону України "Про професійну (професійно-технічну) освіту", професійно-технічне училище відповідного профілю.
Таким чином, законодавством передбачена можливість зарахування часу навчання у професійно-технічних закладах, які не є вищими навчальними закладами, до трудового стажу, що дає право на пільги при призначенні пенсії.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.01.2022 у справі №348/20/17.
Отже, наданими позивачем доказами підтверджується спеціальний стаж понад 25 років.
Зважаючи на те, що в рамках розгляду даної справи судом першої інстанції встановлено, а відповідачами не спростовано, що спеціальний стаж Верещагіної І.М. становить понад 25 необхідних років, що є достатнім для призначення пенсії, відповідно до п."е" ст. 55 ЗУ «Про пенсійне забезпечення», колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Граб Л.С.
Судді Матохнюк Д.Б. Сторчак В. Ю.