Справа № 320/3238/25 Головуючий у 1 інстанції: Вісьтак М.Я.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
18 вересня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.
Суддів Сорочка Є.О.
Чаку Є.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 23 січня 2025 року у справі за заявою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову в справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач - Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області, в я кому просив визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Київській області за номером 1421/10-36024012/3198910593 від 23.09.2024 року «Про виключення з реєстру єдиного податку» із 30.09.2024 р. та поновити із цієї ж дати реєстрацію платника єдиного податку Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКІІП НОМЕР_1 ) в Реєстрі платників єдиного податку.
Також, Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 подано до суду першої інстанції подано заяву про забезпечення позову, в якій просив:
- забезпечити позов шляхом зупинення дії рішення № 1421/10-36-24-12/ 3198910593 від 23.09.2024 року про анулювання із 30.09.2024, платника єдиного податку третьої групи ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), на період до набрання законної чинності рішення у даній справі;
- заборонити відповідачу здійснювати реєстрацію платником податку на додану вартість ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), на період до набрання законної чинності рішення у даній справі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23 січня 2025 року заяву про забезпечення позову задоволено частково. Вжито захід забезпечення адміністративного позову, а саме зупинити дію рішення № 1421/10-36-24-12/ 3198910593 від 23.09.2024 року про анулювання із 30.09.2024, платника єдиного податку третьої групи ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), на період до набрання законної сили рішення у справі № 320/3238/25. У застосуванні заходу забезпечення позову, а саме забороні відповідачу здійснювати реєстрацію платником податку на додану вартість ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), на період до набрання законної сили рішення у справі № 320/3238/25 відмовлено.
Не погодившись з ухвалою суду, відповідач - Головне управління ДПС у Київській області звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нову, якою у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.
Зокрема, апелянт вказує, що до заяви про забезпечення позову не додано доказів, що підтверджують обставини, які, відповідно до приписів КАС України, є визначальними для застосування заходів забезпечення позову, зокрема, щодо того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, складність вчинення цих дій, як і не встановлено, що витрати, пов'язані з відновленням прав будуть значними. Також, апелянт зазначає, що твердження заявника, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, також є необґрунтованими, оскільки, заходи забезпечення позову повинні обиратися судом з урахуванням дотримання балансу між правами та інтересами позивача, за захистом яких він звернувся, та наслідками впливу таких заходів на права та законні інтереси заінтересованих осіб.
26 березня 2025 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від відповідача - Головного управління ДПС у Київській області надійшли додаткові пояснення у справі.
21 квітня 2025 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на ухвалу, перегляд якої можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Так, задовольняючи частково заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції вказав, що прийняття рішення про виключення ФОП ОСОБА_1 з реєстру платників єдиного має наслідком зміну системи оподаткування, формату розрахункового документа, існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача у вигляді зупинення господарської діяльності позивача, у зв'язку із застосуванням штрафних санкцій, до ухвалення рішення суду у даній справі.
На переконання суду першої інстанції, невжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії оскарженого рішення істотно ускладнює ефективний захист прав та інтересів позивача від порушень з боку суб'єкта владних повноважень у сфері господарської діяльності, а саме: право здійснювати самостійно без обмежень господарську діяльність, оскільки анулювання реєстрації платника єдиного податку третьої групи за ставкою 5% призводить до негативних наслідків для позивача, зокрема, до неможливості здійснення господарської діяльності, можливого розірвання ділових відносин з контрагентами, вивільнення працівників, покладення додаткового обов'язку на позивача щодо подання документів та погіршення ділової репутації, утруднення або неможливість відновлення господарської діяльності та у зв'язку з чим, для відновлення прав та інтересів позивача, необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а забезпечення позову на час судового розгляду справи відновить право позивача на здійснення господарської діяльності, дасть можливість останньому до остаточного вирішення даного спору реалізовувати своє право на здійснення господарської діяльності.
Водночас, суд першої інстанції звернув увагу на те, що вжиття таких заходів жодним чином не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямовано лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті, оскільки, факт правомірності чи протиправності винесення оскарженого рішення відповідача буде встановлено під час повного, всебічного і об'єктивного розгляду в судовому засіданні всіх обставин справи.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов до висновку, що задля збереження існуючого стану, та зважаючи на об'єктивну наявність обставин, що можуть завдати матеріальних та інших збитків позивачу, необхідно задовольнити заяву про забезпечення позову в частині зупинення дії рішення № 1421/10-36-24-12/ 3198910593 від 23.09.2024 року про анулювання із 30.09.2024, платника єдиного податку третьої групи ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), на період до набрання законної чинності рішення у даній справі для запобігання заподіянню шкоди правам, свободам та інтересам позивача до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.
Колегія суддів погоджується із вищевказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
За приписами ч.ч. 1-2 ст. 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Слід зазначити, що підстави забезпечення позову, передбачені частини другої статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти».
Згідно з положеннями частини 1 статті 151 КАС України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 КАС України).
В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 КАС України).
Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову та з'ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно із Рекомендаціями №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Водночас, колегія суддів зазначає, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
При цьому, слід також зауважити на тому, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Крім того, вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.
Матеріали справи свідчать, що рішенням Головного управління ДПС у Київській області від 23 вересня 2024 року № 1421/10-36024012/3198910593, відповідно до приписів підпункту 3 пункту 299.10, пункту 299.11 статті 299 ПК України, ФОП ОСОБА_1 виключено з Реєстру платників єдиного податку з 30 вересня 2024 року ретроспективно.
Правові засади, на підставі яких здійснене відповідне анулювання реєстрації платником єдиного податку третьої групи, визначаються положеннями Податкового кодексу України (далі - ПК України).
Відповідно до пункту 299.11 статті 299 ПК України, у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої - третьої груп вимог, встановлених цією главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої - третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення. У такому випадку суб'єкт господарювання має право обрати або перейти на спрощену систему оподаткування після закінчення чотирьох послідовних кварталів з моменту прийняття рішення контролюючим органом.
За змістом пункту 3 пункту 299.10 статті 299 ПК України, реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у випадках, визначених підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 та підпунктом 298.8.6 пункту 298.8 статті 298 цього Кодексу, зокрема, у разі здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, або невідповідності вимогам організаційно-правових форм господарювання - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності або відбулася зміна організаційно-правової форми (підпункт 5 підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 Податкового кодексу України).
Отже, анулювання реєстрації платником єдиного податку третьої групи відбувається за чітко визначених та передбачених Податковим кодексом України підстав, й може бути реалізоване шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку.
Так, у заяві про забезпечення позову ФОП ОСОБА_1 зазначив, що рішення № 1421/10-36-24-12/ 3198910593 від 23.09.2024 року про анулювання реєстрації платником єдиного податку має наслідком зміну системи оподаткування, формату розрахункових документів позивача, переліку і кількості звітності, які йому доведеться подавати за період розгляду рішення, тобто існує очевидна небезпека заподіяння шкоди його правам та інтересам та невизначеного кола юридичних осіб (невизнання податкових накладних), а також, фактичного зупинення господарської діяльності у зв'язку із застосуванням штрафних санкцій за період із 30.09.2024 до ухвалення рішення суду у цій справі.
Крім того, заявник звернув увагу на те, що у випадку задоволення позову, позивач повинен знову анулювати ПДВ за період, що минув поки розглядалась справа, а також анулювати всі податкові накладні, що будуть виписані на адресу контрагентів. Однак, і у контрагентів, за податковими накладними ФОП ОСОБА_1 вже виникне обов'язок подати уточнюючі декларацій з ПДВ.
Також, позивач наголосив, що оскаржуване рішення зумовлює необхідність застосовування, при здійсненні господарських операцій, одночасно двох принципово відмінних систем оподаткування (одну за оскаржуваним рішенням і одну на випадок скасування оскаржуваного рішення), а це фактично ставить контрагентів у ситуацію потенційної невизначеності фінансових результатів (має контрагент право на податковий кредит чи ні).
Колегія суддів зазначає, що за наслідками оцінки наведених позивачем доводів та доказів, наданих на їх підтвердження, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії оскарженого рішення істотно ускладнює ефективний захист прав та інтересів позивача від порушень з боку суб'єкта владних повноважень у сфері господарської діяльності, а саме: право здійснювати самостійно без обмежень господарську діяльність, оскільки анулювання реєстрації платника єдиного податку третьої групи за ставкою 5% призводить до негативних наслідків для позивача, зокрема, до неможливості здійснення господарської діяльності, можливого розірвання ділових відносин з контрагентами, вивільнення працівників, покладення додаткового обов'язку на позивача щодо подання документів та погіршення ділової репутації, утруднення або неможливість відновлення господарської діяльності та, у зв'язку з чим, для відновлення прав та інтересів позивача, необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а забезпечення позову на час судового розгляду справи відновить право позивача на здійснення господарської діяльності, дасть можливість останньому до остаточного вирішення даного спору реалізовувати своє право на здійснення господарської діяльності.
Наведене свідчить, що невжиття заходів забезпечення позову в цьому випадку з наведених підстав може істотно ускладнити ефективний захист та поновлення прав і інтересів позивача, для захисту яких він звернувся до суду, а для відновлення прав та інтересів позивача, необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Колегія суддів вважає, що застосування заходів забезпечення позову у світлі конкретних обставин даної справи та особливостей правового регулювання спірних відносин відповідає і принципу процесуальної економії, який забезпечує відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту, а забезпечення позову на час судового розгляду справи дасть можливість позивачу до остаточного вирішення даного спору реалізовувати своє право на здійснення господарської діяльності в повному обсязі.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 29 травня 2025 року у справі № 380/22510/24.
Також, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вжиття таких заходів жодним чином не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямовано лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті, оскільки, факт правомірності чи протиправності винесення оскарженого рішення відповідача буде встановлено під час повного, всебічного і об'єктивного розгляду в судовому засіданні всіх обставин справи.
Колегія суддів зазначає, що, в даному випадку, вжиття заходів забезпечення позову є тимчасовим заходом, спрямованим на забезпечення виконання судового рішення, не є вирішенням спору по суті, і не свідчить про неправомірність висновку контролюючого органу про наявність підстав для анулювання реєстрації платника єдиного податку.
Правомірність вжиття судами заходів забезпечення позову у цій категорії спорів вже була предметом розгляду Верховного Суду, який у постановах від 04 лютого 2025 року у справі №280/8758/24, від 06 березня 2025 року у справі № 420/25688/24, від 01 травня 2025 року у справа № 300/9795/24, від 22 травня 2025 року у справі № 320/61562/24, від 29 травня 2025 року у справі №520/33137/24, від 18 червня 2025 року у справі №520/31296/24, від 19 червня 2025 року у справі № 520/33244/24, від 02 липня 2025 року у справі № 380/25421/24, від 10 липня 2025 року у справі №240/2350/25, від 15 липня 2025 року у справі № 560/15374/24, від 21 серпня 2025 року у справі № 480/1450/25, дійшов висновків, аналогічних до викладених колегією суддів у справі, що розглядається.
Крім того, колегія суддів наголошує, що інститут забезпечення адміністративного позову є складним та специфічним інструментом, призначення якого полягає у створенні можливості реального й ефективного захисту прав, свобод і законних інтересів, зокрема фізичних та юридичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, що реалізується в залежності від індивідуальних фактичних обставин конкретної справи, що й зумовлюють різні висновки щодо наявності підстав для його застосування.
Так, відповідач в апеляційній скарзі посилається на правові висновки Верховного Суду у справах № 826/16509/18, № 826/13413/18, №120/15171/23 та вважає, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд першої інстанції не врахував відповідних правових висновків.
З даного приводу слід зазначити, що висновки Верховного Суду щодо відсутності передбачених підстав для забезпечення позову, на які зробив відповідач посилання в апеляційній скарзі, фактично стосуються відмінних в порівнянні з цією справою обставин та ґрунтуються на іншому правовому регулюванні спірних правовідносин. Варто зауважити, що у кожних окремих правовідносинах при застосуванні судом одних й тих самих норм права в залежності від фактичних обставин справи, оцінки судами доказів або відсутності певних доказів, висновки судів можуть бути відмінними від тих, що здійснені судом в цій справі, проте це не свідчить про неправильне застосування норми матеріального права, а вказує на відмінність фактичних обставин та доказової бази. Різниця у встановлених обставинах у сукупності з наданими сторонами доказами об'єктивно впливає на умови застосування правових норм.
Враховуючи вищезазначене, задля збереження існуючого стану, та зважаючи на об'єктивну наявність обставин, що можуть завдати матеріальних та інших збитків позивачу, судом першої інстанції обґрунтовано вижито захід забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення № 1421/10-36-24-12/3198910593 від 23.09.2024 року про анулювання із 30.09.2024, платника єдиного податку третьої групи ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), на період до набрання законної сили рішення у справі № 320/3238/25.
Щодо інших доводів апелянта, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував положення чинного законодавства України при постановленні оскаржуваної ухвали із дотриманням норм процесуального права, а тому підстав для її скасування не вбачається.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями ст. ст. 150, 241, 242, 243, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 383 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області залишити без задоволення.
Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 23 січня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.
Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.
Судді Сорочко Є.О.
Чаку Є.В.