Справа № 695/2145/24 Головуючий у 1 інстанції - Ушакова К.М.
Суддя - доповідач - Василенко Я.М.
17 вересня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Ганечко О.М., Мельничука В.П.,
за участю секретаря Шляги А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 23.10.2024 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 2237032 від 25.05.2024, -
ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:
- визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 2237032 від 25.05.2024;
- провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 122 КУпАП - закрити.
Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 23.10.2024 у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове, яким позов задовольнити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з'явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що постановою серії ЕНА № 2237032 від 25.05.2024 позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП, застосовано стягнення у вигляді штрафу в сумі 340 грн. за порушення вимог ПДР України.
Зі змісту постанови вбачається, що інспектор управління патрульної поліції в м. Києві Гопкало С.М., розглянувши матеріали про адміністративне правопорушення, наклав на позивача адміністративне стягнення за ч. 1 ст. 122 КУпАП у розмірі 340 грн. на підставі постанови серії ЕНА № 2237032 від 25.05.2024, згідно якої ОСОБА_1 25.05.2024 о 21.06 год. в м. Києві по вул. М. Бойчука 42, керуючи транспортним засобом «RENAULT MEGANE» номерні знаки НОМЕР_1 , не виконав вимогу наказового дорожнього знаку 4.2 «Рух праворуч», перетнув подвійну суцільну лінію горизонтальної розмітки 1.3, здійснив поворот ліворуч, чим порушив п.п. 8.5.1.ПДР України.
В зазначеній постанові наявна відмітка про роз'яснення прав особі, що притягується до адміністративної відповідальності, про що міститься особистий підпис позивача.
Вважаючи оскаржувану постанову протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду першої інстанції з даним адміністративним позовом.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що підстави для скасування постанови інспектора поліції про накладення адміністративного стягнення серії ЕНА № 2237032 від 25.05.2024, а також для закриття провадження в справі про адміністративне правопорушення відсутні.
Апелянт у своїй скарзі зазначає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є таким, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, оскільки не відповідає обставинам події, ухвалене за відсутності належних, достовірних та достатніх доказів, при неповному встановленні обставин, які мають значення для справи, неправильного їх дослідження та оцінки.
Колегія суддів вважає доводи апелянта необґрунтованими та погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Закон України «Про дорожній рух» регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об'єднань).
Згідно статті 14 вказаного Закону учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.
До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин.
Учасники дорожнього руху зобов'язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306.
Відповідно до п. 1.1 Правил дорожнього руху ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Пунктом 1.3 вказаних Правил закріплено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Згідно п. 1.9 Правил дорожнього руху, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до п. 8.1 ПДР України регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки.
Згідно з п. 8.5.1 ПДР України горизонтальна дорожня розмітка встановлює певний режим і порядок руху. Наноситься на проїзній частині або по верху бордюру у вигляді ліній, стрілок, написів, символів тощо фарбою чи іншими матеріалами відповідного кольору згідно з пунктом 34.1 цих Правил.
За змістом п.6.2.1 Національного стандарту ДСТУ 2587:2021 «Безпека дорожнього руху. Розмітка дорожня. Загальні технічні умови» постійна горизонтальна розмітка має бути білого кольору. Термін «білий» охоплює сріблястий та світло-сірий відтінки.
Відповідно до п.6.3.1 Національного стандарту ДСТУ 2587:2021 «Безпека дорожнього руху. Розмітка дорожня. Загальні технічні умови» основне призначення розмітки - організація дорожнього руху забезпеченням візуального орієнтування водіїв під час вибору напрямку й режимів руху за різних дорожніх умов; інформування та попередження про небезпеку й умови руху; позначення ділянок для перетину проїзної частини пішоходами та велосипедистами. Розмітка має бути видимою як у світлу, так і в темну пору лоби протягом функціональної довговічності.
Підрозділом 1 розділу 34 ПДР України передбачено, що лінії горизонтальної розмітки мають білий колір. Суцільними лініями горизонтальної розмітки є лінії 1.1 (вузька суцільна лінія), 1.2 (широка суцільна лінія) та 1.3 (подвійна суцільна лінія).
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що горизонтальна розмітка має таке значення, зокрема, (подвійна суцільна лінія) поділяє транспортні потоки протилежних напрямків на дорогах, які мають чотири і більше смуг руху або на ділянках доріг з трьома (2 + 1) смугами
Частиною 1 статті 122 КУпАП визначено, що перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян..
Виходячи з наведених вище правових норм, у разі порушення вимог розмітки проїзної частини доріг настає адміністративна відповідальність у вигляді накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
У той же час, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів (п. 1 статті 247 КУпАП).
Відповідно, стаття 72 КАС України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Таким чином, фактичні дані, на основі яких встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні та інші обставини, встановлюються, зокрема, показаннями технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, іншими визначеними законодавством доказами.
У відповідності до статті 31 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису.
Статтею 40 вказаного Закону встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою:
1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб;
2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
У даному випадку, для підтвердження порушення позивачем пункту «ґ» 8.7.3 Правил дорожнього руху відповідач, відповідно до статті 251 КУпАП, мав би надати, зокрема, відеозапис події, із відповідною фіксацією вчиненого правопорушення тощо.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 08.05.2019 у справі №338/126/17.
У свою чергу, застосування органами, підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції автоматичної фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, доступ до відеозаписів працівників поліції та інших осіб, порядок зберігання, видачу та приймання технічних приладів і технічних засобів, а також зберігання, видалення та використання інформації, отриманої з цих приладів регулюється Інструкцією із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженою Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18 грудня 2018 року № 1026, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 11 січня 2019 року за № 28/32999 (далі - Інструкція № 1026).
Відповідно до п. 3 розділу І Інструкції № 1026 портативний відеореєстратор - пристрій, призначений для запису, зберігання та відтворення відеоінформації, технічні характеристики та особливості конструкції якого дають змогу закріпити його на форменому одязі поліцейського.
Згідно з п. 4 розділу ІІ Інструкції № 1026 під час здійснення повноважень поліцейськими портативний відеореєстратор закріплюється на його форменому одязі на грудях (ближче до плечового суглоба) так, щоб не створювати перешкод діям поліцейського. У випадках, пов'язаних з необхідністю якісної фіксації подій, поліцейські можуть тримати портативний відеореєстратор у руках. Дозволяється закріплення портативного відеореєстратора на екіпіруванні (шоломі) або зброї, якщо їх конструкцією передбачені відповідні кріплення.
За правилами частини другої ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, який відповідачем в даному випадку не виконано.
Наведена норма передбачає покладення на відповідача, як суб'єкта владних повноважень, тягаря доказування наявності складу адміністративного правопорушення у діях особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, яка у протилежному випадку вважається добросовісною.
Саме по собі описання адміністративного правопорушення у оскаржуваній постанові не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.08.2019 у справі № 712/12830/16-а та від 26.04.2018 у справі № 338/1/17.
Як вже було зазначено вище, 25.05.2025 інспектор управління патрульної поліції в м. Києві Гопкало С.М. склав постанову про накладення адміністративного стягнення серії ЕНА № 2237032, якою він наклав на ОСОБА_1 штраф в розмірі 340 гривень 00 копійок за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Підставою для винесення вказаної постанови слугувало те, що ОСОБА_1 25.05.2024 о 21.06 год. в м. Києві по вул. М. Бойчука 42, керуючи транспортним засобом «RENAULT MEGANE» номерні знаки НОМЕР_1 , не виконав вимогу наказового дорожнього знаку 4.2 «Рух праворуч», перетнув подвійну суцільну лінію горизонтальної розмітки 1.3, здійснив поворот ліворуч, чим порушив п.п. 8.5.1.ПДР України.
На підтвердження факту вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, представником відповідача надано відеофайли, на яких зафіксовано, що позивач 25.05.2024 о 21.06 год. в. Києві по вул. М. Бойчука 42, керуючи транспортним засобом «RENAULT MEGANE», номерні знаки НОМЕР_1 , не виконав вимогу наказового дорожнього знаку 4.2 «Рух праворуч», перетнув подвійну суцільну лінію горизонтальної розмітки 1.3, здійснив поворот ліворуч, чим порушив п.п. 8.5.1.ПДР України. Доданими відеофайлами підтверджено факт руху 25.05.2024 о 21.06 год. в. Києві по вул. М. Бойчука 42 саме автомобіля «RENAULT MEGANE», номерні знаки НОМЕР_1 .
Крім того, відеофайлами зафіксовано процедуру розгляду справи про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, зокрема, коли інспектор підійшов до автомобіля позивача, представився йому, повідомив про здійснення відеофіксації та вказав на вчинене ним адміністративне правопорушення, надав відеодокази для ознайомлення, надав час для здійснення дзвінка по мобільному телефону до адвоката. В свою чергу, позивач довгий час відмовлявся надавати документи, що підтверджують його особу, просив проводити розгляд справи на англійській мові. Не зважаючи на перешкоди позивача, працівник поліції вказав на вчинене правопорушення, роз'яснив позивачу його права та повідомив про розгляд справи за ч.1 ст.122 КУпАП.
При цьому, роз'яснення прав позивачу підтверджується наявною в спірній постанові інспектора відміткою, в якій міститься особистий підпис ОСОБА_1 .
За результатами дослідження зазначеного відеозапису колегія суддів дійшла до висновку про його відповідність як доказу критеріям належності, допустимості та достовірності, визначеними статтями 72-74 КАС України.
Посилання апелянта на те, що йому не було забезпечено реалізацію його права на отримання правової допомоги, що, на його переконання, є підставою для скасування оскаржуваної постанови, колегія суддів оцінює критично, оскільки вказане спростовується вказаним вище відеозаписом. Більше того, на переконання колегії суддів, такі доводи апелянта є наміром позивача уникнути адміністративної відповідальності.
Таким чином, адміністративне правопорушення, вчинене позивачем, підтверджується належними та допустимими доказами, що свідчить про відсутність підстав для скасування постанови про адміністративне правопорушення щодо позивача за вчинення адміністративного правопорушення.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Сама незгода позивача щодо його притягнення до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 122 КУпАП не є підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.
При цьому, матеріали справи не містять жодних доказів, які б свідчили про відсутність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 122 КУпАП.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини в справі «O'Halloran and Francis v. the United Kingdom» будь-хто, хто вирішив володіти чи керувати автомобілем, знав, що таким чином він піддає себе режиму регулювання, котрий застосовується, оскільки визнавалося, що володіння і користування автомобілем може потенційно завдати серйозної шкоди. Можна вважати, що ті, хто вирішив володіти та керувати автомобілями, погодилися на певну відповідальність та обов'язки.
Тобто, водій при керуванні автомобілем зобов'язаний, в першу чергу, дотримуватись вимог Правил дорожнього руху України.
Вказане у сукупності з урахуванням всіх зібраних матеріалів, в достатній мірі підтверджує наявність в діях позивача ознак адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 122 КУпАП.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт незаконності на необґрунтованості рішення суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 229, 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 23.10.2024 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Ганечко О.М.
Мельничук В.П.