Справа № 699/504/25 Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова Г.М.
Суддя-доповідач: Василенко Я.М.
17 вересня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Ганечко О.М., Мельничука В.П.,
за участю секретаря Шляги А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 08.08.2025 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення штрафу, -
ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:
- скасувати постанову від 30.03.2025 серії ЕНА № 4386185 про притягнення позивача ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП, а справу - закрити у зв'язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.
Рішенням Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 08.08.2025 позов задоволено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням Департамент патрульної поліції подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В судове засідання сторони не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 13 ст. 10, ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 30.03.2025 інспектор управління патрульної поліції у Дніпропетровській області старший лейтенант поліції Комаров С.С. виніс постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі серії ЕНА № 4386185.
Відповідно до змісту постанови, 30.03.2025 об 10 год. 18 хв. 01 сек. в с. Кринички, дорога М30 916 км., ОСОБА_1 керував транспортним засобом Део Ланос, д.н.з. НОМЕР_1 , із спеціалізованим причіпом платформою, д.н.з. НОМЕР_2 , не маючи права керування таким транспортним засобом, чим порушив п. 2.1 «а» ПДР (керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким ТЗ) та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 126 КУпАП і його було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 3 400 гривень.
Вважаючи оскаржувану постанову протиправною, позивач звернувся до суду першої інстанції з даним адміністративним позовом.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності була винесена без достатніх правових підстав, а тому вона підлягає скасуванню, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закриттю.
Апелянт у своїй скарзі зазначає, що оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції з ненаданням належної оцінки нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення, судом порушено правильність застосування норм процесуального права.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
У статті 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов'язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб'єкта владних повноважень, зокрема, поліцейського, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством.
Частиною 2 ст. 126 КУпАП передбачена відповідальність, а саме, за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Закон України «Про дорожній рух» регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об'єднань).
Відповідно до ст. 14 вказаного Закону учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.
До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, особи, які рухаються в кріслах колісних, велосипедисти, погоничі тварин.
Учасники дорожнього руху зобов'язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам.
Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 затверджено Правила дорожнього руху.
Відповідно до п. 1.1 ПДР України останні відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Згідно п. 2.1 «а» ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Викладене свідчить, що особі забороняється керувати транспортним засобом за відсутності в останньої посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Статтею 251 КУпАП України встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно з ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
При цьому, згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Як роз'яснено у постанові Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», з подальшими змінами та доповненнями, зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилається правопорушник, чи висловлених останнім доводів (абз. 4 п. 24 постанови).
Відповідно до ст. 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Колегія суддів звертає увагу, що на позивача накладено адміністративне стягнення за порушення п. 2.1 «а» ПДР (керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким ТЗ), а саме за відсутність посвідчення водія відповідної категорії для керування таким транспортним засобом із спеціалізованим причіпом платформою.
З наданого відповідачем відеозапису вбачається, що інспектором поліції на місці зупинки транспортного засобу, яким керував позивач, було встановлено, що у позивача наявне водійське посвідчення категорії В той же час, таке посвідчення не давало права буксирувати спеціалізований причіп платформу, д.н.з. НОМЕР_2 , оскільки необхідно мати водійське посвідчення категорії ВЕ.
Надаючи оцінку таким висновкам інспектора поліції, колегія суддів зауважує, що дозволяється буксувати причеп, максимальна маса якого не перевищує 750 кг, за умови дотримання двох вимог: перша умова - коли легкова машина з водієм з категорією В за кермом буксирує причеп дозволеною максимальною масою більше 750 кг, сама машина-тягач (без навантаження) не може бути легша причепа; друга умова - загальна маса такого легкового автопотягу не має перевищувати 3500 кг.
Так, згідно з п. 2.13 Правил дорожнього руху транспортні засоби належать до таких категорій:
А1 - мопеди, моторолери та інші двоколісні транспортні засоби, які мають двигун з робочим об'ємом до 50 куб. см або електродвигун потужністю до 4 кВт;
А - мотоцикли, у тому числі з боковим причепом, та інші двоколісні транспортні засоби, які мають двигун з робочим об'ємом 50 куб. см і більше або електродвигун потужністю 4 кВт і більше (змінено 11.11.2020);
В1 - квадроцикли та трицикли, мотоколяски та інші триколісні (чотириколісні) мототранспортні засоби, дозволена максимальна маса яких не перевищує 400 кілограмів (змінено 11.11.2020);
В - автомобілі, дозволена максимальна маса яких не перевищує 3500 кілограмів (7700 фунтів), а кількість сидячих місць, крім сидіння водія, - восьми, состав транспортних засобів з тягачем категорії В та причепом, повна маса якого не перевищує 750 кілограмів;
С1 - призначені для перевезення вантажів автомобілі, дозволена максимальна маса яких становить від 3500 до 7500 кілограмів (від 7700 до 16500 фунтів), состав транспортних засобів з тягачем категорії С1 та причепом, повна маса якого не перевищує 750 кілограмів;
C - призначені для перевезення вантажів автомобілі, дозволена максимальна маса яких перевищує 7500 кілограмів (16500 фунтів), состав транспортних засобів з тягачем категорії С та причепом, повна маса якого не перевищує 750 кілограмів;
D1 - призначені для перевезення пасажирів автобуси, у яких кількість місць для сидіння, крім сидіння водія, не перевищує 16, состав транспортних засобів з тягачем категорії D1 та причепом, повна маса якого не перевищує 750 кілограмів;
D - призначені для перевезення пасажирів автобуси, у яких кількість місць для сидіння, крім сидіння водія, понад 16, состав транспортних засобів з тягачем категорії D та причепом, повна маса якого не перевищує 750 кілограмів;
BE, C1E, CE, D1E, DE - состави транспортних засобів з тягачем категорії В, С1, С, D1 або D та причепом, повна маса якого перевищує 750 кілограмів;
T - трамваї та тролейбуси.
Відповідно до п. 5 Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1993 р. № 340 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 р. № 511) водіям транспортних засобів категорій В, С1, С, D1 і D дозволяється керувати такими засобами також з причепом, дозволена максимальна маса якого не перевищує 750 кілограмів. При цьому, водіям транспортних засобів категорії В дозволяється керувати такими засобами з причепом, дозволена максимальна маса якого перевищує 750 кілограмів, але не перевищує маси автомобіля без навантаження, і загальна дозволена максимальна маса такого транспортного засобу і причепа не перевищує 3500 кілограмів.
Однак, відповідачем, як суду першої інстанції, так і суду апеляційної інстанції, не надано жодного доказу на підтвердження тих обставин, що максимальна маса причепа позивача перевищувала 750 кілограмів, чи перевищувала масу автомобіля без навантаження, яким керував позивач, чи загальна дозволена максимальна маса такого транспортного засобу і причепа перевищувала 3500 кілограмів.
За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що матеріали справи не містять доказів порушення позивачем п.п. 2.1. «а» ПДР.
Отже, враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведення відповідачем порушення позивачем п.п. 2.1. «а» ПДР та відсутність підстав для накладення на нього адміністративного стягнення за ч. 2 ст. 126 КУпАП.
За таких обставин, постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі серії ЕНА № 4386185 від 30.03.2025, якою ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 3 400 гривень за ч. 2 ст. 126 КУпАП підлягає скасуванню, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закриттю, що вірно було встановлено судом першої інстанції.
Отже, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позову та вважає, що судом першої інстанції повно встановлено фактичні обставини справи, правильно визначено норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню.
Крім того, як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010).
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 229, 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення, а рішення Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 08.08.2025 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Ганечко О.М.
Мельничук В.П.