Справа № 709/1777/24
18 вересня 2025 року с-ще Чорнобай
Чорнобаївський районний суд Черкаської області в складі:
головуючого судді - Романової О.Г.,
при секретарі судового засідання - Данілової О.С.,
за участі:
прокурора Золотоніської окружної прокуратури - Походенка В.Ю.,
представника третьої особи СТОВ ім. Чкалова - Мовчанюка М.М.,
представника третьої особи Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Центральний лісовий офіс» - Осадчої О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі Чорнобай цивільну справу за позовом керівника Золотоніської окружної прокуратури, який діє в інтересах держави в особі Черкаської обласної військової адміністрації до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача СТОВ ім. Чкалова, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі філії «Центральний лісовий офіс», Центрально-Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою та скасування в Державному земельному кадастрі державної реєтрації земельної ділянки,
11.10.2024 керівник Золотніської окружної прокуратури звернувся до суду в інтересах держави в особі Черкаської обласної військової адміністрації до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача СТОВ ім. Чкалова, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі філії «Центральний лісовий офіс», Центрально-Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою та скасування в Державному земельному кадастрі державної реєтрації земельної ділянки.
Позовні вимоги мотивує тим, що відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ІІ ЧР 044461 від 10.09.2002 ОСОБА_2 на підставі рішення Жовнинської сільської ради № 16-5 від 09.11.2001 отримала у власність земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,4467 га.
У подальшому вказана земельна ділянка, відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 711714 від 29.08.2005 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 03.06.2005 серії ВСВ 821215 перейшла у власність ОСОБА_1 .
Як наслідок, 29.12.2015 державним реєстратором Чорнобаївського районного управління юстиції зареєстровано право власності індексний номер 27754266 на земельну ділянку з кадастровим номером 7125182400:02:000:0049 площею 2,4467 га за ОСОБА_1 .
В подальшому відповідно до договору оренди від 18.10.2015 зі змінами від 20.07.2020 вказану земельну ділянку передано в користування СТОВ ім. Чкалова строком на 11 років з правом пролонгації.
Категорія вказаної земельної ділянки - землі сільськогосподарського призначення, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Однак, згідно з інформацією філії «Золотоніське лісове господарство» ДП «Ліси України» від 16.09.2024 № 157/22.13-2024 встановлено, що на підставі планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування Золотоніського держлісгоспу 1992 частина вказаної земельної ділянки, а саме площею 0,4646 га до 09.11.2001 (дата прийняття рішення Жовнинською сільською радою про передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки) перебувала в межах земель лісогосподарського призначення державної форми власності, та постійним землекористувачем якої був Золотоніський держлісгосп.
Крім того, відповідно до інформації філії «Золотоніське лісове господарство» ДП «Ліси України» від 30.11.2023 № 912 встановлено, що на підставі матеріалів лісовпорядкування державного підприємства «Золотоніське лісове господарство» 2003, 2013 р.р. частина вказаної земельної ділянки площею 0,4646 га розташована в межах земель лісогосподарського призначення державної форми власності, постійним землекористувачем якої є Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» (балансоутримувач - філія «Золотоніське лісове господарство», як правонаступник державного підприємства «Золотоніське лісове господарство».
Також, на підставі матеріалів лісовпорядкування встановлено, що частина земельної ділянки з кадастровим номером 7125182400:02:000:0049 площею 2,4467 га, а саме 0,4646 га, вкрита лісом та є частиною виділу 1 кварталу 34 Великобурімського лісництва філії «Золотоніське лісове господарство» ДП «Ліси України) (адміністративні межі Іркліївської ОТГ - колишня Жовнинська сільська рада, за межами населеного пункту).
Ділянка виділу 1 кварталу 34 Великобурімського лісництва філії «Золотоніське лісове господарство» ДП «Ліси України» має наступні таксаційні показники: склад насадження 4Дз6Акб, 61 рік, тип лісорослинних умов Д2ГД, клас бонітену 2, повнота 0,9.
Крім того, ДП «Золотоніський лісгосп» та ДП «Ліси України» дозволи на вилучення вказаної земельної ділянки із постійного користування не надавали, що підтверджується листами від 30.11.2023 № 912 та від 12.02.2024 № 48.
Також, згідно з інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого обєднання «Укрдержліспроект» від 06.06.2024 № 04-677 та долученого до неї фрагменту з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталів Великобурімського лісництва ДП «Золотоніське лісове господарство» за матеріалами базового лісовпорядкування 2003 та 2013 років, земельна ділянка з кадастровим номером 7125182400:02:000:0049 накладається на землі державного лісового фонду (квартал 34, виділ 1).
Враховуючи вищевикладене, відведена у приватну власність ОСОБА_1 земельна ділянка за кадастровим номером 7125182400:02:000:0049 площею 2,4467 га частково сформована за рахунок земель державного лісового фонду (виділ 1 кварталу 34 Великобурімського лісництва філії «Золотоніське лісове господарство»).
В силу вимог ст. 84 ЗК України, ст.ст. 16,17 ЛК України землі лісогосподарського призначення належать до державної власності та повинні перебувати у постійному користуванні спеціалізованих державних лісогосподарських підприємств.
Згідно ч. 3 ст. 142 ЗК України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 149 ЗК України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної власності та органів місцевого самоврядування.
Порядок вилучення земельних ділянок визначає ст. 149 ЗК України, за приписами якої земельні ділянки, надані у постійне користування, зокрема, із земель державної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за згодою землекористувачів за рішеннями Кабінету Міністрів України, місцевих державних адміністрацій відповідно до їх повноважень.
Відповідно до ч. 3 ст. 149 ЗК України, сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні , для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.
Проте, відповідно до інформації філії «Золотоніське лісове господарство» ДП «Ліси України» від 12.02.2024 № 48, частина земельної ділянки лісогосподарського призначення площею 0,4646 га, яка розташована в межах Великобурімського лісництва філія «Золотоніське лісове господарство» ДП «Ліси України» в адміністративних межах Іркліївської ОТГ (колишня Жовнинська сільська рада), за рахунок якої у подальшому і сформована земельна ділянка кадастровим номером 7125182400:02:000:0049 площею 2,4467 га, у порядок та спосіб передбачений земельним та лісовим законодавством не вилучалась, як наслідок у приватну власність передана бути не могла.
Предметом захисту у цій справі є право держави в особі Черкаської обласної військової адміністрації на користування та розпорядження належним їй нерухомим майном - земельною ділянкою лісового фонду, яка є частиною земельної ділянки з кадастровим номером 7125182400:02:000:0049.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що способами захисту речових прав на нерухоме майно є витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) й усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном (негаторний), які є взаємовиключними.
У разі часткового накладення спірних земельних ділянок на землі лісогосподарського призначення доцільно використовувати правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 18.01.2023 у справі № 369/10847/19, де суд прийшов до висновку про неналежність віндикації як способу захисту у разі, якщо спірна земельна ділянка лише частково накладається на землі лісового фонду, у зв'язку з чим неможливим є її витребування.
З огляду на те, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 7125182400:02:000:0049 частково накладається на землі лісогосподарського призначення, тому відсутні підстави звертатися у спірних правовідносинах з віндикаційним позовом.
Зайняття земельних ділянок, зокрема шляхом часткового накладення, треба розглядати як таке, що не є пов'язаним із позбавленням власника його володіння цими ділянками. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном. При цьому негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.
Аналогічні висновки зроблені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 19.01.2022 у справі № 363/2877/18, від 16.02.2022 у справі № 363/669/17.
На даний час, встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 7125182400:02:000:0049 зареєстрована в Державному земельному кадастрі 29.12.2015 за категорією земель - землі сільськогосподарського призначення, за цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Проте, як зазначено вище, згідно з проведеним провідним інженером філії «Золотоніське лісове господарство» ДП «Ліси України» ОСОБА_3 викопіюванням оротфотоплану із графічним позначенням земельної ділянки за кадастровим номером 7125182400:02:000:0049 площею 2,4467 га та її накладення на землі державного лісового фонду - Великобурімського лісництва філії «Золотоніське лісове господарство» встановлено, що спірна земельна ділянка частково, а саме в розмірі 0,4646 га сформована за рахунок виділу 1 кварталу 34 Великобурімського лісництва філії «Золотоніське лісове господарство».
Відтак, частина спірної земельної ділянки з кадастровим номером 7125182400:02:000:0049 повинна обліковуватись, як землі лісового господарства.
Відповідно до ч. 10 ст. 24 ЗУ «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі, зокрема, ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.
Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).
Такий спосіб відновлення порушених прав, як скасування державної реєстрації земельної ділянки є ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникало б необхідність повторного звернення до суду.
Відсутність неправомірного втручання у право на мирне володіння майном обгрунтовується тим, що звернення прокурора з цим позовом лежить у площині здійснення контролю за використанням земель лісогосподарського призначення та відновлення майнового інтересу держави у питанні отримання максимального ефекту від використання земельної ділянки державної власності, яка в порушення норм чинного законодавства перебуває у приватній власності ОСОБА_1 .
Згідно з ч. 5 ст. 122 ЗК України, обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених ч.ч. 3,4,8 цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
Пунктом 4 ч. 1 ст. 31 ЛК України визначено, що обласні державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території передають у власність, постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території.
Отже, з аналізу зазначених норм законодавства вбачається, що землі лісового фонду належать до державної власності, перебувають у розпорядженні обласних державних адміністрацій та у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств.
Як наслідок, належним позивачем у справі є Черкаська обласна військова адміністрація, яка відповідно до листа від 21.03.2024 № 01/01-37/1743/01/01-37/6828 заходи представницього характеру вживати не буде.
На підставі вищевикладеного просить суд усунути перешкоди Черкаській обласній військовій адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом зобов'язання ОСОБА_1 повернути частину земельної ділянки з кадастровим номером 7125182400:02:000:0049, а саме площею 0,4646 га, що розташована в адміністративних межах Іркліївської об'єднаної територіальної громади (колишя Жовнинська сільська рада). Усунути перешкоди Черкаській обласній військовій адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом скасування вчиненої 29.12.2015 у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки за кадастровим номером 7125182400:02:000:0049 загальною площею 2,4467 га, що розташована в адміністративних межах Іркліївської об'єднаної територіальної громади (колишя Жовнинська сільська рада), з одночасним припиненням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки. Стягнути з відповідача на користь Черкаської обласної прокуратури судовий збір в розмірі 6056 грн.
Ухвалою Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 28.10.2024 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження (а.с. 94-95 т. 1).
27.11.2024 до суду надійшли пояснення третьої особи СТОВ ім. Чкалова Мовчанюка М.М. щодо позову, яке мотивоване наступним ( а.с. 110-117 т. 1).
Просить суд звернути увагу суду на те, що позивачем не було надано жодного належного та допустимого доказу, що частина земельної ділянки з кадастровим номером 7125182400:02:000:0049 була віднесена до земель лісового фонду та була надана в постійне користування Золотоніському держлісгоспу, правонаступником якого нібито є ДП «Ліси України» (докази правонаступництва до позовної заяви не додані).
Станом на 10.09.2002 (дату видачі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ІІ ЧР 044461 від 10.09.2002) ст. 9 ЛК України було передбачено, що право постійного користування земельними ділянками лісового фонду посвідчується Державним актом на право постійного користування землею, а не матеріалами лісовпорядкування, як зазначає позивач.
Посилання позивача на п. 5 розділу VII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України є взагалі безпідставними, оскільки вказаний пункт був внесений та набрав чинності лише 16.01.2020 ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» від 05.12.2019 № 340-ІХ, тобто вказаний пункт набрав чинності через 17 років після вибуття земельної ділянки з кадастровим номером 7125182400:02:000:0049 із колективної форми власності у приватну.
Таким чином, позивачем не додано до позовної заяви жодного допустимого та належного доказу того, що земельна ділянка з кадастровим номером 7125182400:02:000:0049 чи її частина станом на 10.09.2002 відносилася до земель лісового фонду та незаконно була передана в колективну власність КСП імені Чкалова.
Просить зважити, що додані матеріали лісовпорядкування не є належними та допустимими доказами того, що частина спірної земельної ділянки була віднесена до земель лісового фонду відповідно до рішення уповноваженого органу, оскільки:
- матеріали лісовпорядкування 1992 року не містять опису меж (координат) земель лісового фонду, відсутні жодні докази затвердження таких матеріалів компетентним органом;
- в позовній заяві не зазначено законодавчі підстави для складання матеріалів лісовпорядкування 1992 року, вимоги до таких матеріалів та їх статус;
- згідно вимог Лісового кодексу України станом на 10.09.2002 право постійного користування землями Лісового фонду мало підтверджуватися Державним актом на постійне користування такими землями, а відповідний Державний акт до позовної заяви не додано;
- матеріали лісовпорядкування виготовлені після 2002 року (після дати передачі спірної земельної ділянки у приватну власність) не можуть бути прийняті до уваги, оскільки під час їх виготовлення вже мало бути враховано, що спірна земельна ділянка сформована та не є земельною ділянкою лісового фонду.
Третя особа вважає, що позивач фактично оспорює право власності відповідача на земельну ділянку, а не просить усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою.
Задоволення позовних вимог призведе до позбавлення права власності відповідача на всю земельну ділянку, хоча позивач нібито заявляє свої права лише на частину земельної ділянки.
Оскільки право власності відповідача на земельну ділянку із кадастровим номером 7125182400:02:000:0049 зареєстроване, відповідач є фактичним законним володільцем майна, тому особа, яка вважає, що її права на цю земельну ділянку порушені має заявляти віндикаційний, а не негаторний позов.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21 зазначила, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 388, 1212 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, ч. 2 ст. 152 ЗК України). Враховуючи мету позову про витребування та підстави для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Верховний Суд дійшов висновку, що у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем) власник, який вважає, що свої права порушеними, має право пред'явити позов про витребування відповідного майна.
Крім того, просить звернути увагу на те, що відповідач є добросовісним набувачем права власності на землю, оскільки отримав земельну ділянку у власність законним шляхом в порядку спадкування ще у 2005 році, тобто його поведінка була добросовісною та він не міг знати про те, що земельна ділянка якимось чином через 19 років з дати набуття ним права приватної власності на неї попереднім власником може зацікавити державні органи, які згадали про свої інтереси на земельну ділянку приватної форми власності.
Тому,витребування земельної ділянки з кадастровим номером 7125182400:02:000:0049 площею 2,4466 га не є пропорційним легітимній меті такого заходу, як втручання у право на мирне володіння майном.
З огляду на викладене вище СТОВ ім. Чкалова просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
23.12.2024 до суду надійшли пояснення представника третьої особи Центрально -Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства Сторчоуса О.В. (а.с. 135-138 т. 1), яке мотивоване наступним.
На підставі матеріалів лісовпорядкування державного підприємства «Золотоніське лісове господарство» 2003, 2013 р.р. частина земельної ділянки 7125182400:02:000:0049 площею 0,4646 га розташована в межах земель лісогосподарського призначення державної форми власності, постійним землекористувачем якої є Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» (балансоутримувач - філія «Золотоніське лісове господарство», як правонаступник державного підприємства «Золотоніське лісове господарство»).
Таким чином, частина земельної ділянки з кадастровим номером 7125182400:02:000:0049 площею 2,4467 га, а саме 0,4646 га вкрита лісом та є частиною виділу 1 кварталу 34 Великобурімського лісництва філії «Золотоніське лісове господарство» ДП «Ліси України» (адміністративні межі Іркліївської ОТГ - колишня Жовнинська сільська рада, за межами населеного пункту).
Ділянка виділу 1 кварталу 34 Великобурімського лісництва філії «Золотоніське лісове господарство» ДП «Ліси України» має наступні таксаційні показники: склад насадження 4Дз6Акб, 75 років, тип лісорослинних умов Д2ГД, клас бонітету 2, повнота 0,9.
ДП «Золотоніський лісгосп» дозвіл на вилучення вказаної земельної ділянки із постійного користування не надавало.
Таким чином, вивчивши матеріали позовної заяви, третя особа вважає позов обгрунтованим і таким, що підлягає до задоволення.
17.02.2025 до суду надійшли пояснення представника третьої особи Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Центральний лісовий офіс» Осадчої О.О. (а.с. 94-94 т. 2), яке мотивоване наступним.
На підставі матеріалів лісовпорядкування державного підприємства «Золотоніське лісове господарство» 2003, 2013 р.р. частина земельної ділянки 7125182400:02:000:0049 площею 0,4646 га розташована в межах земель лісогосподарського призначення державної форми власності, постійним землекористувачем якої є Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» (балансоутримувач - філія «Золотоніське лісове господарство», як правонаступник державного підприємства «Золотоніське лісове господарство»).
Таким чином, частина земельної ділянки з кадастровим номером 7125182400:02:000:0049 площею 2,4467 га, а саме 0,4646 га вкрита лісом та є частиною виділу 1 кварталу 34 Великобурімського лісництва філії «Золотоніське лісове господарство» ДП «Ліси України» (адміністративні межі Іркліївської ОТГ - колишня Жовнинська сільська рада, за межами населеного пункту).
Ділянка виділу 1 кварталу 34 Великобурімського лісництва філії «Золотоніське лісове господарство» ДП «Ліси України» має наступні таксаційні показники: склад насадження 4Дз6Акб, 75 років, тип лісорослинних умов Д2ГД, клас бонітету 2, повнота 0,9.
ДП «Золотоніський лісгосп» дозвіл на вилучення вказаної земельної ділянки із постійного користування не надавало.
Також, моніторингом даних безкоштовного сервісу Google Earth та публічної кадастрової карти, а саме фрагментів з показом земельної ділянки з кадастровим номером 7125182400:02:000:0049 встановлено, що частина спірної земельної ділянки вкрита лісом, що додатково підтверджує факт віднесення вказаної земельної ділянки до земель лісогосподарьского призначення.
Таким чином, вивчивши матеріали позовної заяви, третя особа вважає позов обгрунтованим і таким, що підлягає до задоволення.
Ухвалою Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 09.06.2025 закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до розгляду по суті (а.с. 191-193 т. 2).
В судовому засіданні прокурор Золотоніської окружної прокуратури Походенко В.Ю. позовні вимоги підтримав повністю з підстав зазначених у позові.
Представник Черкаської обласної військової адміністрації в судове засідання не з'явився, про причину неявки суду не повідомив, був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, про причину неявки суду не повідомив, був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи судовою повісткою направленою за адресою його реєстрації, яка повернулася до суду без вручення з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Представник третьої особи СТОВ імені Чкалова Мовчанюк М.М. просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю з підстав зазначених ним у письмових поясненнях до дебатів (а.с. 227-232 т. 2).
В судовому засіданні представник третьої особи Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Центральний лісовий офіс» Осадча О.О. підтримала позовні вимоги прокурора та просила їх задовольнити.
В судове засідання представник третьої особи Центрально-Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства Максюта Н.В. не з'явилася, 10.09.2025 звернулась до суду із клопотанням про розгляд справи без участі представника, за наявними в матеріалах справи документами.
Виходячи з приписів ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Виходячи з викладеного, суд ухвалив проводити заочний розгляд справи.
Заслухавши пояснення прокурора, представників третіх осіб, дослідивши письмові матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:
1) визнання права;
2) визнання правочину недійсним;
3) припинення дії, яка порушує право;
4) відновлення становища, яке існувало до порушення;
5) примусове виконання обов'язку в натурі;
6) зміна правовідношення;
7) припинення правовідношення;
8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Отже, під час розгляду справи суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.
Предметом позову, відповідно до змісту позовних вимог, є усунення перешкод Черкаській обласній військовій адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом зобов'язання ОСОБА_1 повернути частину земельної ділянки з кадастровим номером 7125182400:02:000:0049, а саме площею 0,4646 га, що розташована в адміністративних межах Іркліївської об'єднаної територіальної громади (колишя Жовнинська сільська рада) та усунення перешкод Черкаській обласній військовій адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом скасування вчиненої 29.12.2015 у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки за кадастровим номером 7125182400:02:000:0049 загальною площею 2,4467 га, що розташована в адміністративних межах Іркліївської об'єднаної територіальної громади (колишя Жовнинська сільська рада), з одночасним припиненням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки.
Відповідно до змісту позову підставою позову зазначено порушення права Черкаської обласної військової адміністрації на користування та розпорядження частиною земельної ділянки з кадастровим номером 7125182400:02:000:0049, а саме площею 0,4646 га, що розташована в адміністративних межах Іркліївської об'єднаної територіальної громади (колишя Жовнинська сільська рада).
Спосіб захисту прав позивачем обраний у виді подання до суду негаторного позову.
Кожна особа має право в порядку, встановленому ци Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах (ч.ч. 1 та 2 ст. 4 ЦПК України).
Відповідно до ст. 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно ч. 3 ст. 23 ЗУ "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише в двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам, прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (ч. 1 ст. 24 ЗУ "Про прокуратуру").
Відповідно до положень ч.ч. 4,5 ст. 56 ЦПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.
У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
Відповідно до положень ст.ст. 13,14 Конституції України, земля, водні та інші природні ресурси є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Отже, земля, як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об'єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної та комунальної власності.
30.11.2023 ДП "Ліси України" в особі філії "Золотоніське лісове господарство" звернулося до керівника Золотоніської окружної прокуратури Черненка Т. із заявою № 6 про здійснення представництва інтересів держави у сфері земельних та лісових відносин, в якій просить здійснити представництво інтересів держави (власника землі - Черкаської обласної військової адміністрації) у даних правовідносинах, заявити негаторний позов до ОСОБА_1 , який є власником земельної ділянки із кадастровим номером 7125182400:02:000:0049 площею 2,4467 га з метою захисту як державних інтересів так і законних інтересів постійного користувача - Державного спеціалізованого господарського підприємств "Ліси України" щодо витребування частини земельних ділянок (в межах накладення) лісогосподарського призначення із чужого незаконного володіння та усунення перешкод в її користуванні на користь держави (а.с. 25-31 т. 1).
Листом від 11.03.2024 № 01/01-37/1743/01/01-37/6828 Черкаська обласна державна адміністрація повідомила керівника Золотоніської окружної прокуратури про те, що у зв'язку з відсутністю у Черкаській обласній військовій адміністрації коштів для сплати судового збору, остання, зважаючи на необхідність утвердження принципів законності на території Черкаської області та відновлення права держави, не буде заперечувати щодо подання Золотоніською окружною прокуратурою позовної заяви в інтересах держави ( а.с. 64-65 т. 1).
Отже, з огляду на вищевикладене керівником Золотоніської окружної прокуратури Черненком Т. правомірно був поданий позов в інтересах Черкаської обласної військової адміністрації, про що було повідомлено останній (а.с. 84 т. 1).
Судом в ході розгляду справи встановлено, що відповідно до відомостям Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯА № 711714 виданого 29.08.2005 Чорнобаївським районним відділом земельних ресурсів ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 03.06.2005 серія ВСВ 821215 на праві власності належить земельна ділянка площею 2,4467 га, яка розташована в адміністративних межах Жовнинської сільської ради з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 7125182400:02:000:0049 (а.с. 77-78 т. 1).
Згідно відомостям зазначеним в інформаційній довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна 29.12.2015 державним реєстратором Чорнобаївського районного управління юстиції Черкаської області Яковенком С.В. зареєстровано право приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 7125182400:02:000:0049, номер відомостей про речове право: 12888531. Також у розділі «Актуальна інформація про державну реєстрацію іншого речового права» міститься інформація щодо державної реєстації речового права оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 7125182400:02:000:0049 площею 2,4467 га державним реєстратором Чорнобаївського районного управління юстиції Яковенком С.В. 29.12.2015, номер запису про інше речове право: 12891614 (а.с. 40-41 т. 1).
Речове право оренди зареєстровано на підставі договору оренди землі від 18.10.2015 укладеного між ОСОБА_1 та СТОВ ім. Чкалова та додаткової угоди до цього договору від 20.07.2020, відповідно до умов яких строк дії договору оренди становить 11 років та триває до 31.12.2026 (а.с. 42-46 т. 1).
З листа Головного управління Дежгеокадастру у Черкаській області від 06.09.2024 № 10-23-0.2-6080/2-24 вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 7125182400:02:000:0049 площею 2,4467 га з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за адресою: Черкаська область, Чорнобаївський район, Жовнинська сільська рада на підставі рішення Жовнинської сільської ради від 09.11.2001 № 16-5 належала ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю від 10.09.2002 серія ІІ-ЧР 04461, площею 2,45 га. На даний час на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 03.06.2005 серія ВСВ 821215 належить ОСОБА_1 , Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку від 29.08.2005 серія ЯА 711714 (а.с. 73-76 т. 1).
Копію Державного акту на право приватної власності на землю від 10.09.2002 серія ІІ-ЧР 04461 та рішення Жовнинської сільської ради від 09.11.2001 № 16-5 до матеріалів позовної заяви прокурором не було долучено, однак підстава набуття права приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7125182400:02:000:0049 сторонами не заперечувалась.
Згідно пояснень представника третьої особи СТОВ ім. Чкалова Мовчанюка М.М. ОСОБА_2 набула право власності на земельну ділянку в порядку розпаювання земель КСП ім. Чкалова, які перебували в колективній власності КСП на підставі відповідного Державного акту про право колективної власності на землю, який також не був наданий суду.
Отже, як було встановлено судом, земельна ділянка з кадастровим номером 7125182400:02:000:0049 площею 2,4467 га перебуває в приватній власності з 10.09.2002.
Розглядаючи справу, суд керується нормами матеріального права, які діяли станом на 09.11.2001 - дата, з якої спірна земельна ділянка на підставі рішення Жовнинської сільської ради № 16-5 передана у приватну власність ОСОБА_2 та правомірність якого оспорюється позивачем.
Відповідно до положень ст.ст. 13, 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом з ст.ст. 11, 15, 16 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади АР Крим або органів місцевого самоврядування; кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, припинення правовідношення, або іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до положень ст. 19 Земельного кодексу України (діючого станом на 09.11.2001), землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:
а) землі сільськогосподарського призначення;
б) землі житлової та громадської забудови;
в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;
г) землі оздоровчого призначення;
ґ) землі рекреаційного призначення;
д) землі історико-культурного призначення;
е) землі лісового фонду;
є) землі водного фонду;
ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.
Згідно ст. 20 Земельного кодексу України (діючого станом на 09.11.2001), віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.
Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до положень ч.ч. 1,2 ст. 84 Земельного кодексу України (діючого станом на 09.11.2001), у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрації відповідно до закону.
До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: зокрема, землі лісового фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом (ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України).
Згідно ст. 55 Земельного кодексу України (діючого станом на 09.11.2001) до земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.
До земель лісового фонду не належать землі, зайняті:
а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів;
б) полезахисними лісовими смугами, захисними насадженнями на смугах відводу залізниць, захисними насадженнями на смугах відводу автомобільних доріг, захисними насадженнями на смугах відводу каналів, гідротехнічних споруд та водних об'єктів;
в) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянок.
Відповідно до положень ст. 56 Земельного кодексу України (діючого станом на 09.11.2001) землі лісового фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісового фонду загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерьких та інших господарств.
Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.
Згідно ст. 81 Земельного кодексу України (діючого станом на 09.11.2001) громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:
а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;
б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;
в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;
г) прийняття спадщини;
ґ ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ст. 116 Земельного кодексу України).
Лісовий кодекс України (у відповідній редакції) визначає наступне:
Відповідно до положень ст. 1 Лісового кодексу України (діючого станом на 09.11.2001) лісові відносини в Україні регулюються цим Кодексом, Законом України про охорону навколишнього природного середовища, іншими актами законодавства України.
Земельні, водні та гірничі відносини, а також відносини щодо охорони, використання і відтворення рослинного і тваринного світу в частині, не врегульованій цим Кодексом, регулюються відповідним законодавством України.
Згідно ст. 4 Лісового кодексу України (діючого станом на 09.11.2001) усі ліси на території України становлять її лісовий фонд.
До лісового фонду належать також земельні ділянки, не вкриті лісовою рослинністю, але надані для потреб лісового господарства.
До лісового фонду не належать: усі види зелених насаджень у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях, садибах, присадибних, дачних і садових ділянках.
Питання створення, охорони і використання насаджень, що не належать до лісового фонду, регулюються іншими актами законодавства.
Землі лісового фонду поділяються на:
а) лісові:
вкриті лісовою (деревною і чагарниковою) рослинністю;
не вкриті лісовою рослинністю, які підлягають залісенню (зруби, згарища, рідколісся, пустирі та інші), зайняті лісовими шляхами, просіками, протипожежними розривами тощо;
б) нелісові:
зайняті спорудами, пов'язаними з веденням лісового господарства, трасами ліній електропередач, продуктопроводів та підземними комунікаціями тощо;
зайняті сільськогосподарськими угіддями (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища, надані для потреб лісового господарства);
зайняті болотами і водоймами в межах земельних ділянок лісового фонду, наданих для потреб лісового господарства.
Віднесення земельних ділянок до складу земель лісового фонду, визначення їх меж провадиться в порядку, встановленому земельним законодавством (ст. 5 Лісового кодексу України).
Відповідно до положень ст. 6 Лісового кодексу України (діючого станом на 09.11.2001) усі ліси в Україні є власністю держави.
Від імені держави лісами розпоряджається Верховна Рада України.
Верховна Рада України делегує відповідним Радам народних депутатів свої повноваження щодо розпорядження лісами, визначені цим Кодексом та іншими актами законодавства.
Ради народних депутатів в межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду у постійне користування або вилучають їх в порядку, визначеному Земельним та цим кодексами.
Надання земельних ділянок лісового фонду у тимчасове користування провадиться без їх вилучення у постійних користувачів у порядку, визначеному цим Кодексом.
Згідно ст. 7 Лісового кодексу України (діючого станом на 09.11.2001) лісовими ресурсами є деревина, технічна і лікарська сировина, кормові, харчові та інші продукти лісу, що використовуються для задоволення потреб населення і виробництва.
Лісові ресурси за своїм значенням поділяються на лісові ресурси державного і місцевого значення.
До лісових ресурсів державного значення належать деревина від рубок головного користування і живиця.
До лісових ресурсів місцевого значення належать лісові ресурси, не віднесені до ресурсів державного значення.
Користування земельними ділянками лісового фонду може бути постійним або тимчасовим.
У постійне користування земельні ділянки лісового фонду надаються спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, іншим підприємствам, установам, організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи (далі - постійні лісокористувачі), для ведення лісового господарства, а також для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Право постійного користування земельними ділянками лісового фонду посвідчується державним актом на право постійного користування землею (ч.ч.1,2,4 ст. 9 Лісового кодексу України).
До відання обласних Рад народних депутатів у галузі регулювання лісових відносин на їх території належить, зокрема, надання земельних ділянок лісового фонду за межами населених пунктів у постійне користування та припинення права користування ними (п. 1 ч. 1 ст. 13 Лісового кодексу України).
Позовні вимоги позивач мотивує тим, що за даними філії "Золотоніське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", як правонаступника ДП "Золотоніське лісове господарство", що підтверджено даними планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування Золотоніського держлісгоспу 1992 року, частина ділянки - виділ 1 кварталу 34 Великобурімського лісництва (вкрита лісом та має наступні таксаційні показники: склад насадження 4Дз6Акб, 61 рік, тип лісорослинних умов Д2ГД, клас бонітету 2, повнота 0,9), яка увійшла до складу незаконно вилученої земельної ділянки 7125182400:02:000:0049 площею 2,4467 га до 09.11.2001 року перебувала у складі земель лісогосподарського призначення (лісового фонду) Золотоніського держлісгоспу, має державну форму власності, жодних погоджень на вилучення ділянки із користування ДП «Золотоніський лісгосп», ДП "Ліси України" (філія "Золотоніське лісове господарство") не надавали.
Однак, суд зауважує на тому, що станом на 09.11.2001 (час прийняття рішення Жовнинською сільською радою про передачу у приватну власність земельної ділянки) та на 10.09.2002 (дата видачі Державного акту на право власності на земельну ділянку) право постійного користування земельними ділянками лісового фонду спеціалізованого лісогосподарського підприємства, яким на той час було Державне підприємство "Золотоніське лісове господарство", посвідчувалось виключно державним актом на право постійного користування землею.
Матеріали справи не містять відповідного акту на право постійного користування землею щодо спірної земельної дільники. Окрім того, Філія "Золотоніське лісове господарство" ДП "Ліси України" у листі № 48 від 12.02.2024 року повідомила прокурора, що на всі факти незаконного вилучення (часткового накладення) земельних ділянок, документами, що підтверджують право постійного користування у ДП "Ліси України" є матеріали лісовпорядкування державного підприємства "Золотоніське лісове господарство"; з об'єктивних причин, правовстановлюючі документи (державні акти на право постійного користування, із 2013 р. - державна реєстрація у ДЗК та ДРРП тощо) на вказані земельні ділянки підприємством не були виготовлені.
Тобто на час передачі спірної земельної ділянки у приватну власність документи, які б підтверджували право постійного користування спеціалізованого лісогосподарського підприємства на частину такої ділянки не існували.
08.02.2006 Верховна Рада Україна прийняла Закон України "Про внесення змін до Лісового кодексу України", яким внесла зміни до Лісового кодексу України, виклавши його в новій редакції, й, зокрема, доповнивши його Розділом VIII "Прикінцеві положення".
Відповідно до п. 5 Розділу VIII ЛК України (в редакції Закону від 08.02.2006 року, чинній з 29.03.2006 до 15.01.2020 років) до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Відповідно до чинної редакції п. 5 Розділу VIII Прикінцеві положення ЛК України до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 01.01.2027, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.
Відповідно планово-картографічні матеріали лісовпорядкування є документами, що підтверджують право постійного користування земельними лісовими ділянками лише з 29.03.2006. До цієї дати таким документом, в силу приписів Лісового кодексу України, міг бути лише державний акт на право постійного користування, який, як встановлено в судовому засіданні, не видавався.
Також суд враховує, що спірна земельна ділянка передана у приватну власність у 2001 році (рішення Жовнинської сільської ради № 16-5 від 09.11.2001, державний акт на право власності від 10.09.2002), тобто до складання матеріалів лісовпорядкування 2003 року.
Отже, враховуючи вищевикладене та наявні у справі докази, суд вважає, що прокурором не доведено, що на час передачі спірної земельної ділянки у приватну власність у 2001 році, частина цієї земельної ділянки належала до земель лісогосподарського призначення і перебувала у постійному користуванні Державного підприємства "Золотоніське лісове господарство", як і не підтверджено заявлений розмір частини спірної земельної ділянки, що накладається на землі лісогосподарського призначення.
Суд зауважує на тому, що рішення Жовнинської сільської ради № 16-5 від 09.11.2001 року про передачу спірної земельної ділянки у приватну власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в установленому законом порядку не скасовувалось.
Таким чином, на думку суду, позивачем не доведено належними, допустимим та достатніми доказами наявність порушеного права держави в особі Черкаської обласної військової адміністрації на користування та розпорядження належним їй нерухомим майном - земельної ділянки лісового фонду, яка є частиною земельної ділянки з кадастровим номером 7125182400:02:000:0049, та яка, за твердженням позивача, вкрита лісом, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.
Так, відповідно до висновку Великої палати Верховного Суду у постанові від 22.01.2025 року у справі № 446/478/19 належним способом захисту в разі часткового накладення земельних ділянок є саме віндикація, а саме витребування частини земельної ділянки із визначенням координат поворотних точок меж і даних про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі шляхом проведення відповідної експертизи. І хоч предметом розгляду була інша категорія земель, суд враховує, що такі висновки підлягають загальному застосуванню, в тому числі і щодо земель лісогосподарського призначення. До подібних висновків дійшов і Верховний Суд у постанові від 15.04.2025 у справі № 916/1395/22.
Обрання позивачем неналежного чи неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20.
Окрім того, ЗУ від 12.03.2025 № 4292-IX, який набрав чинності 09.04.2025, до ЦК України внесено зміни, якими ст. 388 ЦК України викладено в новій редакції.
Так, ч. 3 ст. 388 ЦК України встановлено, що Держава, територіальна громада, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті, також не може витребувати майно від добросовісного набувача на свою користь, якщо:
1) з моменту реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності першого набувача на нерухоме майно, передане такому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність, незалежно від виду такого майна, минуло більше десяти років;
2) з дати передачі першому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законодавством не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності, минуло більше десяти років.
Зміна першого та подальших набувачів не змінює порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування майна, передбаченого цією частиною.
Дія положень цієї частини не поширюється на випадки, якщо майно на момент вибуття з володіння держави або територіальної громади належало:
а) до об'єктів критичної інфраструктури;
б) до об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави;
в) до об'єктів та земель оборони;
г) до об'єктів або територій природно-заповідного фонду, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об'єктів (територій) на момент вибуття з володіння;
ґ) до гідротехнічних споруд, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об'єктів на момент вибуття з володіння;
д) до пам'яток культурної спадщини, які не підлягали приватизації.
Положення Закону України від 12.03.2025 № 4292-IX мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо:
н ерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом;
нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом.
Приймаючи до уваги наведені зміни у законодавстві та враховуючи, що відповідач, на переконання суду є добросовісним набувачем земельної ділянки кадастровий номер 7125182400:02:000:0049, оскільки набув її в порядку спадкування в 2015 році та користується нею шляхом передачі її в оренду СТОВ ім. Чкалова, а перший набувач права власності на нерухоме майно ( ОСОБА_4 ) набула право власності на земельну ділянку ще у 2002 році, тобто більше 10 років тому, і з цих підстав спірна земельна ділянка не може бути витребувана у відповідача.
Окрім того, на переконання суду, вирішуючи даний спір, суд не може застосувати принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), виходячи із обставин встановлених судом, а саме недоведеністю позивачем наявності порушеного права та добросовісності набувача земельної ділянки.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 2 ст. 141 ЦПК України).
Оскільки, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача, судові витрати по справі залишаються за позивачем.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, щовимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року).
Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 141, 261, 264, 265, 354 ЦПК України, суд -
У задоволенні позову керівника Золотоніської окружної прокуратури, який діє в інтересах держави в особі Черкаської обласної військової адміністрації до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача СТОВ імені Чкалова, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі філії «Центральний лісовий офіс», Центрально-Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою та скасування в Державному земельному кадастрі державної реєтрації земельної ділянки - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Черкаського апеляційного суду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Суддя О.Г. Романова