Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області
Справа № 695/4175/24
номер провадження 2/695/601/25
23 липня 2025 року м. Золотоноша
Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області в складі:
головуючого судді Степченка М.Ю.
за участю секретаря с/з Землянухіної Є.М.
розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Золотоноша в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн фінанс», треті особи, які не заявляють самостійних вимог - приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Олена Василівна, приватний виконавець виконавчого округу Черкаської області Чупис Тетяна Петрівна про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, -
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Лазорко Р.Й. звернувся до суду з позовною заявою до ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Позов обґрунтовано тим, що приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Оленою Василівною був вчинений виконавчий напис за № 16051 від 18.05.2021 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн фінанс» заборгованості в сумі 9223,72 грн.
Приватним виконавцем виконавчого округу Черкаської області Чупис Тетяною Петрівною було відкрито виконавче провадження № 68537310 від 07.02.2022 року, яке триває й на теперішній час.
Позивач вважає, що виконавчий напис є незаконним та таким, що підлягає скасуванню, виходячи з наступного.
Між позивачем, відповідачем, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», ТОВ «Таліон плюс» ніколи не укладалися нотаріально посвідчені кредитні договори та грошові кошти позивач від вказаних осіб не отримував, тому нотаріус не мав права вчиняти виконавчий напис.
Позивач із сумою боргу в розмірі 9223,72 грн., яка зазначена у виконавчому написі, не погоджується, оскільки грошові кошти по кредитному договору не отримував.
Про існування боргу позивач дізнався з автоматизованої системи виконавчих проваджень та взагалі не погоджується з розміром заборгованості, отже, вона не є безспірною.
На думку позивача, виконавчий напис вчинено з порушенням діючого законодавства, тому його необхідно визнати таким, що не підлягає виконанню. Також сторона позивача просила стягнути з відповідача понесені витрати на правничу допомогу в сумі 4000,0 грн.
Ухвалою суду від 05.11.2024 було задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову по справі та з метою забезпечення позову зупинено стягнення за виконавчим написом приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О.В. від 18.05.2021 року №16051 в рамках виконавчого провадження ВП №68537310.
Ухвалою від 08.11.2024 р. відкрито провадження в справі та призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
03.02.2025 р. представник відповідача надіслав до суду додаткові пояснення, в яких зазначив, що не згідний з доводами позивача в частині стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 4000,00 грн. Вартість виконаних робіт представником позивача є завищеною, необґрунтованою та такою, що не відповідає критеріям обґрунтованості, розумності, є неспівмірною зі складністю справи та документально не підтверджена. Представник відповідача просив відмовити в стягненні витрат на правничу допомогу.
04.02.2025 р. від представника позивача надійшли до суду заперечення на додаткові пояснення представника відповідача, в яких сторона позивача зазначає, що вартість послуг професійної правничої допомоги чітко погоджена між клієнтом та адвокатом. Відповідачем не наведено жодного належного та допустимого доказу щодо неспівмірності, а лише зазначено загальні фрази.
Ухвалою суду від 07.02.2025 р. було витребувано в ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн фінанс» копію договору №196990404 від 02.12.2020, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».
30.05.2025 р. ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн фінанс» на виконання ухвали надало належним чином засвідчену копію договору №196990404 від 02.12.2020, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».
У судове засідання позивач та його представник не з'явилися, але адвокат скерував до суду заяву про розгляд справи без їх участі.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився з невідомих суду причин, хоча про розгляд справи повідомлявся належним чином.
Треті особи - приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О.В. та приватний виконавець виконавчого округу Черкаської області Чупис Т.П. у судове засідання не з'явилися з невідомих суду причин, хоча про розгляд справи повідомлялися належним чином.
Дослідивши матеріали справи, судом установлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
З копії наявного в матеріалах справи виконавчого напису вбачається, що 18.05.2021 р. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О.В. вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №16051 про звернення стягнення з ОСОБА_1 , який є боржником за кредитним договором №196990404 від 02.12.2020, укладеним з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», правонаступником якого є ТОВ «Таліон плюс», а в подальшому правонаступником є ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс». Строк платежу за кредитним договором настав. Боржником допущено прострочення платежів. Стягнення заборгованості проводиться за період з 09.04.2021 р. по 07.05.2021 р. Сума заборгованості складає 8023,72 грн. Плата за вчинення виконавчого напису - 1200,00 грн. Загальна сума, що підлягає до стягнення - 9223,72 грн.
За заявою стягувача ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» та на підставі даного виконавчого напису, постановою приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Чупис Т.П. від 07.02.2022 року було відкрито виконавче провадження №68537310 (копія постанови міститься в матеріалах справи).
У заяві про поновлення строків позовної давності, поданій разом із позовом, сторона позивача стверджує, що про існування оскаржуваного виконавчого напису, вчиненого 18.05.2021 р. позивачу стало відомо 05.10.2024 р. Жодних повідомлень по виконавчому напису та по виконавчому провадженню позивач не отримував, тому останнім днем строку у межах якого позивач може звернутися до суду є 05.10.2027 р., позовну заяву подано 28.10.2024 р., тобто в межах строку позовної даності.
Позовна давність є строком, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Вона обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 ЦК України та застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (стаття 256, частина перша статті 260, частина третя статті 267 ЦК України).
Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Порядок відліку позовної давності наведено в статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Із 12 березня 2020 року на усій території України був установлений карантин із подальшим продовженням відповідними постановами його строку до 30 червня 2023 року (пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»).
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (пункт 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції Закону № 540-ІХ, який набрав чинності 02 квітня 2020 року).
Запровадження на всій території карантину є безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених статтею 257 ЦК України. Аналогічним є питання щодо продовження строків давності на строк дії воєнного стану в Україні.
Так, у розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України внесені доповнення пунктом 19 такого змісту: «У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану, який триває по сьогоднішній день.
Відповідно до ч.ч.3-5 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Підсумовуючи викладене, суд вважає, що відсутні підстави для вирішення питання поважності пропуску строку позовної давності, оскільки даний строк зупинявся на строк дії карантину та на період дії воєнного стану, тому в позивача наявні правові підстави для звернення до суду з даним позовом. Крім того суд звертає увагу на той факт, що сторона відповідача не заявляла клопотання про застосування наслідків спливу строків позовної давності.
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України.
Відповідно до ст. 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і порядку, встановлених законом.
Статтею 87 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 88 Закону України «Про нотаріат», нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Як зазначив Верховний Суд України в своїй постанові від 05 липня 2017 року по справі №754/9711/14-ц, безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.
Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
При цьому законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
Однією з ознак безспірності вимоги є відсутність заперечень боржника щодо заборгованості та її розрахунку, а також відсутності будь-яких суперечностей у поданих документах. На підтвердження безспірності заборгованості нотаріусу мають бути подані документи, що свідчать про визнання боржником вимог кредитора. Тобто, нотаріус повинен впевнитися в розумінні боржником пред'явлених до нього вимог і визнання їх.
Безспірність документу, відповідно до якого вчиняється виконавчий напис, перевіряється наступним чином: боржник повинен бути повідомлений не менш, ніж за 30 днів до вчинення виконавчого напису про порушення кредитних зобов'язань та ліквідувати допущені порушення чи оскаржити виставлену вимогу в судовому порядку або виставити заперечення кредитору. Якщо одна з цих дій не виконана, заборгованість не вважається безспірною.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30.09.2019 у справі № 357/12818/17, від 27 серпня 2020 року у справі № 554/6777/17 ( з посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 30 вересня 2019 року (справа № 357/12818/17), від 15 січня 2020 року (справа №305/2082/14-ц).
Також, відповідно до пункту 3 глави 16 наказу Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», нотаріус вчиняє виконавчі написи якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172.
26.11.2014 до постанови Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.1999 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» були внесені зміни, за якими було доповнено вказаний перелік розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин». Зазначені зміни внесені постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 662.
Однак, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у справі № 826/20084/14 було визнано незаконною та нечинною Постанову Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, а саме доповнення пунктом 2, який стосувався стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 постанову Київського апеляційного адміністративного суду № 826/20084/14 від 22.02.2017 залишено без змін.
У зв'язку з визнанням судом незаконними норм Постанови Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014, якими було доповнено перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, положеннями про кредитні договори, станом на момент вчинення оспорюваного виконавчого напису постанова Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172 діяла в редакції, яка не передбачала права нотаріуса вчиняти виконавчий напис на підставі кредитного договору, а передбачала стягнення на підставі оригіналу нотаріально посвідченої угоди.
Таким чином станом на час вчинення виконавчого напису, постанова Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172 передбачала вчинення виконавчих написів лише на підставі нотаріального посвідченого договору.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12.03.2020 у справі № 757/24703/18-ц і від 15.04.2020 у справі №158/2157/17.
Згідно ст.12 та ст.81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, і сторони у справі мають рівні права щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Як убачається з копії кредитного договору, наданої на ухвалу суду, даний кредитний договір, який був підставою для вчинення виконавчого напису, не посвідчений нотаріально.
Відповідачем не надано суду документів, на підставі яких було вчинено виконавчий напис, а сам по собі факт існування виконавчого напису не може бути доказом безспірності грошових вимог відповідача до позивача. Також не надано документів, які б підтверджували факт повідомлення позивача про наявність заборгованості перед вчиненням виконавчого напису.
Таким чином, з наданих суду документів неможливо встановити, чи дійсно на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі; чи повідомлявся позивач про наявність такої заборгованості (направлення вимоги про усунення порушень та її отримання боржником).
Враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку, що оспорюваний виконавчий напис нотаріуса вчинено з порушенням вищенаведених положень законодавства, і він має бути визнаний таким, що не підлягає виконанню.
Стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сплачений судовий збір у сумі 1211,20 грн. за подачу позову та 605,60 грн. за заяву про забезпечення позову.
Щодо витрат на правову допомогу в розмірі 4000,00 грн., про стягнення яких заявлено позивачем, суд зазначає наступне.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Частиною першою статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з вимогами частин першої, другої, четвертої, п'ятої, шостої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то в суду відсутні підстави для відмови в стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Для підтвердження витрат на правничу допомогу стороною позивача надано: копію договору про надання правової допомоги №22/1 від 05.10.2024; детальний опис робіт від 28.10.2024 р. на загальну суму 4000,00 грн., копію платіжної інструкції від 26.10.2024 р. на суму 4000,00 грн. (призначення платежу: оплата згідно договору №22/1 від 05.10.2024, отримувач - ОСОБА_2 ).
Суд виходить із того, що при визначенні суми відшкодування витрат суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Вказаний правовий висновок викладено у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
У додатковій постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зроблено висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Судом було досліджено та оцінено додані представником позивача до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Суд, ураховуючи вище викладене, дійшов висновку, що сторона відповідача не довела неспівмірність витрат, як це визначено частиною 5, 6 статті 137 ЦПК України, тому відсутні підстави для зменшення розміру заявлених стороною позивача витрат на професійну правничу допомогу.
Суд приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача понесених та заявлених витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн.
Керуючись ст.ст. 141, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн фінанс», треті особи, які не заявляють самостійних вимог - приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Олена Василівна, приватний виконавець виконавчого округу Черкаської області Чупис Тетяна Петрівна про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - задовольнити повністю.
Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 18.05.2021 р. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О.В., зареєстрований в реєстрі за №16051 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» грошових коштів у загальній сумі 9223,72 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» на користь ОСОБА_1 4000,00 грн. витрат на правничу допомогу.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1211,20 грн. за подачу позову та 605,60 грн. за заяву про забезпечення позову.
Рішення може бути оскаржено до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя М.Ю. Степченко