Справа №949/2131/25
18 вересня 2025 року м. Дубровиця
Суддя Дубровицького районного суду Рівненської області Тарасюк А.М., розглянувши матеріали справи, які надійшли з ІНФОРМАЦІЯ_1 про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , непрацюючого, проживаючого в АДРЕСА_1 .
за ч. 1 ст. 185-10 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ЧЦП № 047864 від 09 серпня 2025 року, того ж дня о 12 год. 00 хв. на контрольному посту "Горинь" на автомобільній дорозі "Р-05" в 4 км на південь від н.п. Бережниця на території Дубровицької ТГ Сарненського району Рівненської області, за 40 км до лінії державного кордону, в контрольованому прикордонному районі, було виявлено ОСОБА_1 , який вчинив злісну непокору неодноразовій законній вимозі військовослужбовців ДПСУ, а саме: на вимогу прикордонного наряду зупинити транспортний засіб почав здійснювати маневр розвороту, з порушенням правил дорожнього руху, чим створив аварійну ситуацію та вчинив спробу втечі.
Своїми діями ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення передбачене ст. 185-10 КУпАП.
До протоколу додано рапорт інспектора прикордонної служби вищої категорії - заступника начальника першого відділення НОМЕР_1 прикордонної застави (з м.д. АДРЕСА_2 ) ІНФОРМАЦІЯ_3 (з м.д. АДРЕСА_2 ) старшого сержанта ОСОБА_2 від 10.09.2025 року, у якому підтверджує обставини викладенні у протоколі та зазначає про порушення ОСОБА_1 вимог п. 8 Положення "Про прикордонний режим", затвердженого постановою КМ України №1147 від 27.07.1998 та ст. 34 Закону України "Про державну прикордонну службу України".
При складанні протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 від дачі пояснень відмовився підписавши при цьому протокол, у якому зазначено час та місце розгляду адміністративної справи.
У судове засідання ОСОБА_1 не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про день та час розгляду справи. Крім цього матеріали справи містять заяву ОСОБА_1 , у якій він просить розгляд справи проводити без його участі.
Суд враховує, що ОСОБА_1 клопотань про відкладення розгляду справи чи будь-яких інших клопотань не подав.
Виходячи з положень ст.ст. 268, 277-2 КУпАП, беручи до уваги практику Європейського суду з прав людини, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальним правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнов проти України", відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, не є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.
Верховним Судом в п. 34 постанови від 12 березня 2019 року по справі № 910/9836/18 також зазначено, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов'язком не тільки для держави, а й в осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
При цьому, суд зауважує, що ОСОБА_1 мав об'єктивну можливість особисто або через представника в повній мірі реалізувати свої права, передбачені ст. 268 КУпАП, та не був позбавлений можливості надати письмові клопотання, заяви, звернення чи пояснення з приводу обставин правопорушення, однак такими своїми правами останній не скористався.
Вищевказані обставини свідчать про те, що ОСОБА_1 не з'явився в судове засідання, знаючи, що в провадженні суду знаходиться відповідна справа, про що свідчать наведені вище обставини.
Крім того, враховуючи принцип судочинства, зазначений в практиці ЄСПЛ, яким визнано пріоритет публічного інтересу над приватним, суд вважає за необхідне провести розгляд справи за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, оскільки безпідставне умисне затягування справи нівелює завдання Кодексу України про адміністративні правопорушення, яким є охорона конституційного ладу України, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством (стаття 1 КУпАП).
Стаття 268 КУпАП не містить імперативної заборони розглядати справу про адміністративне правопорушення за ст. 185-10 КУпАП без обов'язкової присутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
Так, оскільки у відповідності до положень ст. 268 КУпАП, присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності за ст. 185-10 КУпАП не є обов'язковою та зважаючи на стислі строки розгляду даної категорії справ, тому, враховуючи наведені положення, вважаю за можливе розглянути справу за наявними доказами за відсутності ОСОБА_1 , який не виявив бажання прибути до суду для розгляду справи відносно нього.
Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення та з'ясувавши повно, всебічно, об'єктивно усі обставини справи, приходжу до наступного висновку.
Відповідно до ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно ст. 10 КУпАП, адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Відповідно до диспозиції ч. 1 ст. 185-10 КУпАП, встановлена адміністративна відповідальність за злісну непокору законному розпорядженню чи вимозі військовослужбовця або працівника Державної прикордонної служби України під час виконання ним службових обов'язків, пов'язаних з охороною державного кордону, суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні чи здійсненням прикордонного контролю в пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон України або контрольних пунктах в'їзду-виїзду, або члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, який бере участь в охороні державного кордону України.
Об'єктивна сторона складу зазначеного адміністративного правопорушення полягає у вчиненні такого діяння: відкритої відмови виконати законне розпорядження чи вимогу, військовослужбовця або працівника Державної прикордонної служби України під час виконання ним службових обов'язків, пов'язаних з охороною державного кордону чи суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні або члена громадського формування: а охорони громадського порядку і державного кордону, який бере участь в охороні державного кордону України а так само іншого умисного невиконання зазначених розпоряджень та вимог. Розпорядження та вимоги, які зазначені у диспозиції статті мають бути законними, тобто походити від правомочних осіб та знаходитися у межах їхньої компетенції. Права органів, підрозділів, військовослужбовців та працівників Державної прикордонної служби України викладено у ст. 20 Закону України "Про Державну прикордонну службу України".
Злісною непокорою є відмова від виконання наполегливих, неодноразово повторених законних вимог чи розпоряджень працівника міліції при виконанні ним службових обов'язків, члена громадського формування з охорони громадського порядку чи військовослужбовця у зв'язку з їх участю в охороні громадського порядку або відмова, виражена у зухвалій формі, що свідчить про явну зневагу до осіб, які охороняють громадський порядок (абз. 2 п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 червня 1992 року №8 "Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів").
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 11 жовтня 2011 року №10-рп/2011 надав тлумачення визначенню непокори: "Слово "непокора" означає відмову від виконання або ігнорування виконання певної вимоги".
Так, у протоколі про адміністративне правопорушення не вказано прізвище, ім'я, по батькові, посаду військовослужбовця Державної прикордонної служби України, вимоги якого не виконав ОСОБА_1 , немає даних про те, яким чином було пред'явлено вимоги, та відомості з приводу цих обставин відсутні в інших документах.
Також в порушення вимог ст. 256 КУпАП протокол не містить інформації про нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення, та який було порушено ОСОБА_1 .
Разом з тим, до матеріалів справи не надано доказів того чи перебували військовослужбовці, про яких йде мова у протоколі про адміністративне правопорушення, при виконанні обов'язків пов'язаних саме з охороною державного кордону.
Вказані обставини унеможливлюють вставити якими були вимоги військовослужбовців та чи були вони законними, щоб встановити злісну непокору ОСОБА_1 цим вимогам.
При цьому, відповідальність за неправомірні дії, що перешкоджають реалізації повноважень Державної прикордонної служби України настає лише у разі непокори або опору законним вимогам військовослужбовців та працівників Державної прикордонної служби України, неправомірного втручання в їх законну діяльність, що передбачено ст. 34 Закону України "Про Державну прикордонну службу України",
Окрім наведеного, відповідно доЗакону "Про державний кордон України"та п. 11 Положення "Про прикордонний режим", затвердженого постановою КМУ №1147 від 27.07.1998, завданнями прикордонної служби є не саме по собі складання протоколів про адміністративне правопорушення, а виявлення порушень законодавства з прикордонних питань, виконання завдань, пов'язаних з боротьбою з організованою злочинністю та запобігання незаконній міграції у межах прикордонної смуги і контрольованого прикордонного району.
Отже, органом, який складав протокол про адміністративне правопорушення, не дотримано вимог щодо його належного оформлення та забезпечення обставин його доведення відповідними доказами.
Згідно положень ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Згідно ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
В силу положень ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Відповідно до вимог ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Отже, для підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185-10 КУпАП, до адміністративних матеріалів, окрім протоколу про адміністративне правопорушення додані:
- копія паспорту ОСОБА_1 для виїзду за кордон;
- рапорт інспектора прикордонної служби вищої категорії - заступника начальника першого відділення НОМЕР_1 прикордонної застави (з м.д. АДРЕСА_2 ) ІНФОРМАЦІЯ_3 (з м.д. АДРЕСА_2 ) старшого сержанта ОСОБА_2 від 10.09.2025 року;
- заява ОСОБА_1 про розгляд справи без його участі.
Будь-яких інших доказів на підтвердження чи спростування наявності чи відсутності адміністративного правопорушення, а також винуватості ОСОБА_1 у його вчиненні, суду не надано.
Таким чином, до суду не надано жодного доказу за якими можливо було б встановити наявність в діях ОСОБА_1 ознак адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185-10 КУпАП, такі як (фото-, відеофіксації) того, що останній вчинив злісну непокору законній вимозі військовослужбовців ДПСУ, пояснення осіб та свідків події.
Враховуючи зазначене, протокол суперечить встановленим обставинам справи, твердження в ньому зроблені та тримаються на припущеннях, що відповідно до ст. 62 Конституції України піддається сумніву та тлумачиться на користь особи, щодо якої складено протокол про адміністративне правопорушення.
Так, в силу п. 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно роз'яснень, які містяться в ч. 2 п. 19 Постанови Пленуму ВС України №9 від 01 листопада 1996 року "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", визнання особи винуватою, може мати місце лише за умови доведеності її вини.
Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема по справам "Кобець проти України" від 14 лютого 2008 року, "Берктай проти Туреччини" від 08 лютого 2001 року, "Лавенте проти Латвії" від 07 листопада 2002 року неодноразово вказує, що оцінюючи докази суд застосовує принцип доведення "за відсутності розумних підстав для сумніву", що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростованих презумпцій.
Тобто, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь. Аналогічна норма міститься також у статті 62 Конституції України.
Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події та складу адміністративного правопорушення.
Аналізуючи зібрані у справі про адміністративне правопорушення докази у їх сукупності, приходжу до висновку, що провадження по справі відносно ОСОБА_1 підлягає закриттю, відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП через відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185-10 КУпАП.
Керуючись ст.ст. 251, 252, 280, 284-285, 284, 287, 294, 308 КУпАП
Провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 185-10 КУпАП закрити у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена до Рівненського апеляційного суду через Дубровицький районний суд Рівненської області протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Суддя: підпис.
Згідно з оригіналом.
Суддя Дубровицького
районного суду Тарасюк А.М.