Справа № 545/3022/23
Провадження № 2/545/80/25
11.09.2025 року Полтавський районний суд Полтавської області у складі:
головуючого судді - Путрі О.Г.,
при секретарі - Литвинову В.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві цивільну справу за позовом керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Полтавської міської ради до ОСОБА_1 про зобов'язання повернути земельну ділянку водного фонду, скасування державної реєстрації права власності, -
Керівник Полтавської окружної прокуратури Полтавської області звернувся до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи його тим, що наказом Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області за № 328-СГ від 12.01.2017 року «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність» гр. ОСОБА_2 передана у власність земельна ділянка площею 0,12 га для індивідуального садівництва з кадастровим номером 5324081900:00:001:0046, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту. На підставі цього рішення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений запис за № 19340409 від 28.02.2017 року про державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_2 на цю земельну ділянку. У подальшому, відповідно до договору купівлі-продажу №802 від 01.06.2020, право на вказану земельну ділянку набув відповідач ОСОБА_1 , у зв'язку з чим до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений запис 01.06.2020 року про реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0046 площею 0,12 га для індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту за ОСОБА_1 .
Наказ ГУ Держгеокадастру в Полтавській області № 328-СГ від 12.01.2017 року прийнятий з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки спірна земельна ділянка знаходиться у межах заплави та водоохоронній зоні річки Коломак, тобто належить до земель водного фонду України та відповідно до ст. 84 ЗК України не може передаватись у приватну власність.
За даним фактом відкрите кримінальне провадження за ч. 1 ст. 364 КК України, відомості про яке внесені 18.05.2017 року до ЄРДР, досудове розслідування триває.
Вважає, що відповідачі не мали перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що ділянки перебувають у межах заплави та водоохоронної зони річки Коломак, а тому вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить їх, відповідачів, добросовісність під час набуття земельних ділянок у власність під обґрунтований сумнів.
Прохав: 1) зобов'язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0046 площею 0,12 га для індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, у комунальну власність Полтавської міської територіальної громади в особі Полтавської міської ради, 2) скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності, проведену за гр. ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0046 площею 0,12 га для індивідуального садівництва, на підставі рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу Набоки Юлії Василівни, 3) стягнути з відповідачів понесені витрати по сплаті судового збору .
Ухвалою судді Полтавського районного суду Кіндяка І.С. від 16.08.2023 року відкрито провадження по справі та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою судді Полтавського районного суду Кіндяка І.С. від 16.08.2023 задоволено заяву керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської області про забезпечення позову. Накладено арешт на об'єкт нерухомого майна №1190469453240 (номер запису про право власності №36697991), а саме земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0046 площею 0,12 га, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, що належить ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) з забороною вчиняти будь-які реєстраційні дії з цим майном.
11.09.2023 від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Кіяшко Т.М. надійшов відзив на позов, в якому прохала відмовити в задоволенні позовних вимог, зазначаючи, що прокурором був пропущений строк позовної давності. Вказує, що поданий керівником Полтавської окружної прокуратури Полтавської області позов є віндикаційним, оскільки за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на оспорювану земельну ділянку шляхом внесення запису від 01.06.2020 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Відповідач є добросовісним набувачем земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0046. У висновку земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою від 06 березня 2020 року №31248/19-41/6992-7002/20-41, проведеної КНДІСЕ, немає доказів заборони надання в приватну власність земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0046, яка належить ОСОБА_1 (т.1, а.с. 137-157).
04.10.2023 від представника позивача Полтавська окружна прокуратура Полтавської області на адресу суду надійшла відповідь на відзив, в якій останній наполягав на задоволенні позову. Вказав, що доводи, викладені відповідачем у відзиві на позовну заяву є необґрунтованими, безпідставними та не відповідають дійсним обставинам справи (т.2, а.с. 220-228).
Рішенням Вищої ради правосуддя № 947/0/15-23 від 03.10.2023 року суддя ОСОБА_3 звільнений з посади судді Полтавського районного суду Полтавської області у зв"язку з поданням заяви про відставку.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судових справ між суддями від 10.11.2023 справу №545/3022/23 передано судді Путрі О.Г.
Ухвалою судді Полтавського районного суду Полтавської області Путрі О.Г. справу прийнято до провадження, призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою суду від 26.06.2024 підготовче засідання по справі закрито, призначено справу до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні прокурор Полтавської окружної прокуратури Лобач А.В., Максакова В.А. позов підтримала та прохала його задовольнити, пославшись на підстави та обставини викладені у позові.
Відповідач ОСОБА_1 та його представник адвокат Кіяшко Т.М., проти задоволення позову заперечували, з підстав викладених у відзиві на позов.
Представник Полтавської міської ради, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, до суду не з'явився (т.2, а.с. 188).
Суд, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог виходячи з наступного.
Судом встановлені такі юридичні факти ти відповідні їм правовідносини.
Статтями 13, 14 Конституції України визначено, що земля, водні ресурси є об'єктом права власності українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно зі статтями 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі: землі сільськогосподарського призначення, землі рекреаційного призначення, землі водного фонду. Віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Положеннями частини першої статті 83, частини першої статті 84, статті 122 Земельного кодексу України визначено, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, водні ресурси є об'єктами права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.
Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. У цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14,19 Конституції України).
Правовідносини, пов'язані з вибуттям земель з державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.
Відповідно до ст. 3 ВК України усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд, до якого, серед іншого, належать поверхневі води: водотоки (річки, струмки).
Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЗК України та ст. 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті річками, островами, а також прибережні захисні смуги вздовж цих річок.
Згідно зі статтею 1 ВК України прибережна захисна смуга - частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони; заплавні землі - прибережна територія, що може бути затоплена чи підтоплена під час повені (паводка).
Частиною 2 статті 58 ЗК України передбачено, що для створення сприятливого режиму вздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водних об'єктів встановлюються водоохоронні зони, межі яких зазначаються в документації із землеустрою, містобудівній документації на місцевому та регіональному рівнях. Відомості про межі водоохоронних зон вносяться до Державного земельного кадастру.
Пунктом «д» частини четвертої статті 84 ЗК України передбачено, що до земель державної власності , які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі водного фонду.
Відповідно до ст. 1 Водного кодексу України заплавні землі це прибережна територія, що може бути затоплена чи підтоплена під час повені (паводка).
Згідно пунктів 5, 7 ч.1 ст.80 ВК України з метою охорони водності малих річок забороняється розорювати заплавні землі та застосовувати на них засоби хімізації та надавати земельні ділянки у заплавах річок під будь-яке будівництво (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд), а також для садівництва та городництва.
Частиною 2 ст.80 ВК України встановлено, що водокористувачі та землекористувачі, землі яких знаходяться в басейні річок, забезпечують здійснення комплексних заходів щодо збереження водності річок та охорони їх від забруднення і засмічення.
Заплавні землі є землями на яких встановлено особливий режим та на які поширюється окремий порядок використання.
Згідно ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном Відповідно до частин другої статті 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування збитків.
Судом встановлено, що 12.01.2017 року Головним управлінням Держгеокадастру в Полтавській області прийнято наказ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» №328-СГ, згідно якого громадянці ОСОБА_2 передана у власність земельна ділянка площею 0,12 га для індивідуального садівництва з кадастровим номером 5324081900:00:001:0046, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту (т.1, а.с. 23).
Згідно з інформацією від 08.06.2023 року № 335068781 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 28.02.2017 року внесено запис № 19340409 про реєстрацію об'єкта нерухомого майна, а саме, земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0046 площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту.
На підставі договору купівлі-продажу №802 від 01.06.2020, право на вказану земельну ділянку набув відповідач ОСОБА_1 , у зв'язку з чим до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 01.06.2020 року внесений запис №36697991 про реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0046 площею 0,12 га для індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту за ОСОБА_1 ( т.1, а.с. 24-25).
18.05.2017 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про кримінальне правопорушення № 42017171010000088 за ч.1ст.364 КК України, за фактом протиправної передачі на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту у приватну власність земельних ділянок з цільовим призначенням для ведення індивідуального садівництва (т.1, а.с. 22).
В ході досудового розслідування витребувано інформацію з питань законності надання земельних ділянок у приватну власність у Полтавського обласного управління водних ресурсів (№01-2/583 від 13 травня 2017 року; №01-2/1084 від 29 вересня 2017 року) та Полтавського регіонального управління водних ресурсів №06-28/323 від 11 квітня 2017 року, згідно якої проекти землеустрою по вказаним земельним ділянкам на розгляд та погодження, як це передбачено розділом 3 ст. 186-1 Земельного кодексу України, до Полтавського обласного управління водних ресурсів чи інших органів водного господарства, не подавалися. Також, Полтавське обласне управління водних ресурсів зазначає, що усі земельні ділянки розміщені за межами території мікрорайону селища Лісок міста Полтави, знаходяться в заплаві та водоохоронній зоні річки Коломак (т.2, а.с. 57-59, 70-71, 74-84).
Крім того, відповідно до висновків судової земельно-технічної експертизи та експертизу з питань землеустрою, проведеної експертами Київського науково дослідного інституту судових експертиз від 04 вересня 2019 року № 29639/18-41/24238?24272/19-41 підтверджено розташування земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0046 в заплаві та водоохоронній зоні річки річки Коломак. Також, експертним висновком встановлено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0046 не відповідає за змістом вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування, чинних на дату державної реєстрації земельної ділянки (т.2, а.с. 151-176).
Проведення судових експертиз під час розгляду справ в порядку цивільного судочинства врегульовано статтями 103-106 ЦПК України, якими встановлено певні вимоги до висновку експерта та необхідність в обов'язковому порядку попередження експерта про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків, в силу яких висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими ст. 89 ЦПК України.
Відповідно до положень ст. 102 ЦПК України висновок експерта - докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.
Висновок експерта відповідає вимогам цивільного процесуального законодавства та закону України «Про судову експертизу».
За таких обставин, оскільки зазначений висновок земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою, проведеної в кримінальному провадженні, містить інформацію щодо предмета доказування в цивільній справі, а відповідач не заявляв клопотання про проведення експертизи в цивільній справі, суд враховує вказаний експертний висновок та оцінює його разом з іншими доказами у справі.
Крім того, відповідно до документації, виготовленої Регіональним офісом водних ресурсів у Полтавській області «Нанесення на геодезичні матеріали зон затоплення заплави р. Коломак по матеріалам «Визначення зон можливого затоплення в межах міста Полтава та Полтавського району Полтавської області», що були розроблені у 2003 році відділом комплексного проектування Полтавського обласного виробничого управління водного господарства «Полтававодгосп» - земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0046 знаходиться між розрахунковими створами №7 і №8 в правобережній заплаві річки Коломак. Методом інтерполяції між цими створами нанесені зони затоплення різних забезпеченостей. За результатами виконаних робіт встановлено, що затоплення вказаної земельної ділянки спостерігається при рівні 1, 5, 10, 25 та 50% забезпеченості. По результатам вказаних робіт встановлено, що при рівні 50% забезпеченості спостерігається затоплення частини земельних ділянок, а при рівнях 25% забезпеченості та вище (10,5,1 %) спостерігається (відбуватиметься ) затоплення всіх зазначених ділянок (т.2,а.с.104-124).
З копії «Техническая документация по установлению водоохранных зон и прибрежных полос малих рек и водоемов Полтавского района, Полтавской области» 1981 року установлено, що у вказаній документації, в т. ч. в «Книга 2. Графические материалы» міститься план землекористування колгоспу «імені Макаренка», де, зокрема і розташована спірна земельна ділянка, а відповідно до листа Ковалівської сільської ради № 868 згідно з картографічними матеріалами від 1992 року вказані землі, що перебували у користуванні колгоспу «імені Макаренка», відносяться до заболочених сіножатей та місцями болота (землі водного фонду) (т.2, а.с. 51-54, 95-96).
Документація «Техническая документация по установлению водоохранных зон и прибрежных полос малих рек и водоемов Полтавского района, Полтавской области» 1981 року затверджена рішенням Полтавської районної ради народних депутатів «Про затвердження технічної документації становлення водоохоронних зон та прибережних смуг малих річок і водойм» від 31 липня 1981 року № 338.
У пункті 3 вказаного рішення зазначено, що виконкоми сільських Рад народних депутатів доводять до відому населення і всіх зацікавлених організацій свої рішення про межі водоохоронних зон та прибережних смуг, а також про водоохоронний режим, який діє на території цих зон і смуг (т.2, а.с. 55).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України. Тому зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням, зокрема, статті 59, підпункту «ґ» частини третьої статті 83, підпункту «г» частини третьої, підпункту «д» частини четвертої статті 84, частини третьої статті 93 ЗК України, статті 85, частини п'ятої статті 88 ВК України треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України). Залежно від обставин справи вимогу зобов'язати повернути земельну ділянку суд може кваліфікувати як негаторний позов.
У правових висновках Великої Палати Верховного Суду вирішувалось питання визначення належного способу захисту права власності на земельну ділянку водного фонду та зроблено висновок, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (див., зокрема, висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95 с18); від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 70); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 80); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 96); від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 45) Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19), пункти 51, 52, 109 та інших. Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов'язання повернути земельну ділянку варто розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.
Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду виходячи з того, що в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за порушником з порушенням Земельного кодексу України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження№ 14-452цс18, пункт 71), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 97), від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 46) та інші).
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (провадження № 12-95гс19, пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 35), від 01 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19, пункт 52)). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред'явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу juranovitcuria - «суд знає закони» (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 50), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19, пункт 84), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 101) та інші).
Отже, належним та ефективним способом захисту права власності на землі водного фонду є негаторний позов про повернення земельної ділянки, який може бути пред'явленим упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду
Суд вважає, що відповідач у силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, міг і повинен був знати про те, що ділянка належать до водного фонду та набуття права приватної власності на неї є неможливим.
Таким чином, аналіз зазначених норм права та встановлених судом фактів свідчить про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0046 площею 0,12 га, розташована у межах заплави та водоохоронній зоні річки Коломак, тобто належить до земель водного фонду України, відповідно до статті 84 ЗК України не може бути передана у приватну власність для індивідуального садівництва.
Доводи представника відповідача щодо пропуску строків давності позивачем при подачі даного позову є безпідставними та не заслуговують на увагу, оскільки позовна вимога про зобов'язання повернути земельну ділянку варто розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.
Отже, позов в частині зобов'язання відповідача ОСОБА_1 повернути спірну земельну ділянку у власність держави в особі Полтавської міської ради є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Щодо вимог про скасування державної реєстрації права власності.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що пред'явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункт 100), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29)).
Окрім того, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 545/1431/20 (провадження № 61-15584св21) зазначено, що «скасування запису про державну реєстрацію права приватної власності на земельну ділянку є неефективними способом захисту, оскільки відновлення порушених прав забезпечується зобов'язанням повернути земельну ділянку».
З огляду на викладене, позовна вимоги про скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності, проведеної за ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0046, площею 0,12 га для індивідуального садівництва, на підставі рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу Набоки Ю.В. є неефективними способом захисту, оскільки відновлення порушених прав забезпечується зобов'язанням повернути земельну ділянку, а тому у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.
Щодо наявності у прокурора підстав для представництва держави у вказаній справі суд зазначає таке.
Відповідно до статті 131-1 Конституції України, на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до ч.1, ч.3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
У постанові від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18 Верховний Суд зробив висновок, що представництво прокурором в суді законних інтересів держави здійснюється і в разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган. При цьому прокурор не зобов'язаний установити причини, з яких позивач не здійснює захисту своїх інтересів.
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 зроблено висновок, що сам факт незвернення до суду з позовом свідчить про те, що відповідний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Верховний Суд України у постанові від 13 червня 2017 року у справі №п/800/490/15 провадження №21-1393a17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.
Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Стаття 142 Конституції України, (а також частина друга ст. 327 ЦК
України) визначають суб'єктом права комунальної власності відповідні територіальні громади, що здійснюють право власності або безпосередньо (3 допомогою місцевого референдуму, загальних зборів громадян - ст.ст. 7,8 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»), або через органи місцевого самоврядування.
Цими органами, відповідно ст. ст. 8-12, 80 ЗК України, е відповідні місцеві ради, сільські, селищні, міські - щодо земель територіальних громад, районні, обласні та Верховна Рада АРК - щодо земель спільної власності територіальних громад.
Оскільки право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів, кожне порушення закону щодо безпідставного заволодіння комунальною власністю є порушенням державних інтересів.
Територіальній громаді як власнику земельної ділянки земельним законодавством України гарантуються і забезпечуються умови та способи захисту права власності на неї.
Відповідно до п. 24 Розділу Х Земельного кодексу України, з дня набрання чинності цими пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, визначених п.п. а-е.
Набуття ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0046 площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, є таким, що порушує права законного володільця майна Полтавської міської ради.
Полтавською окружною прокуратурою на адресу Полтавської міської ради направлено лист 09.06.2023 №55-114-10324вих-23 (т.1, а.с. 83-86) для повідомлення уповноваженого органу про наявність порушень інтересів держави та необхідності вжиття заходів реагування до їх поновлення шляхом повернення земельної ділянки водного фонду до комунальної власності (самостійного звернення до суду з відповідним позовом).
Заходів реагування протягом встановленого у листі строку Полтавською міською радою не вжито.
Вказане свідчить, що Полтавській міській раді відомо про виявлені порушення і останньою не вжито заходів як власником земельної ділянки щодо оскарження правовстановлюючих документів у судовому порядку з підстав порушень вимог земельного та водного законодавства. Це свідчить про бездіяльність органу і є підставою для звернення прокурора з цим позовом до суду в інтересах держави.
Щодо судових витрат.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні до суду позивачем за дві позовні вимоги сплачено судовий збір у розмірі 5368 грн. (т.1, а.с.2), за заяву про забезпечення позову - 1342 грн. (т.1, а.с. 101).
Оскільки судом позов задоволено частково, то підлягають стягненню витрати понесені за сплату судового збору за подання позовної заяви пропорційно задоволених позовних вимог з відповідача в розмірі 3355 грн. (50 % х (5368грн + 1342грн).
Проте, згідно матеріалів справи відповідач є інвалідом ІІ групи (т.1, а.с. 158), тому питання про розподіл судових витрат, суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, та п.9 ст.5 Закону України «Про судовий збір», позивачу належить компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, понесені судові витрати за розгляд справи у суді першої інстанції у розмірі 3355 грн.
Відповідно до ч.7 ст.158 ЦПК, У разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Таким чином, заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 16.08.2023 року у справі № 545/3022/23 продовжують дію протягом дев'яноста днів з дня набрання рішенням суду законної сили або можуть бути скасовані раніше за вмотивованим клопотанням учасника справи (ч.7 ст.158 ЦПК України).
Керуючись ст.ст. 12,13,81,141,259,263-265,352 ЦПК України,-
Позовні вимоги керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Полтавської міської ради до ОСОБА_1 про зобов'язання повернути земельну ділянку водного фонду, скасування державної реєстрації права власності - задовольнити частково.
Зобов'язати ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , місце проживання : АДРЕСА_1 ) повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0046 площею 0,12 га для індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, у комунальну власність Полтавської міської територіальної громади в особі Полтавської міської ради (м.Полтава, вул.Соборності, 36, ЄДРПОУ: 24388285).
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Компенсувати Полтавській обласній прокуратурі (м. Полтава, вул. 1100-річчя Полтави,7, р/р UA118201720343130001000006160, банк ДКСУ м. Київ, код ЄДРПОУ 02910060) за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 3355 (три тисячі триста п'ятдесят п'ять) гривень.
Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: О. Г. Путря