справа № 278/2767/24
18 вересня 2025 року м. Житомир
Житомирський районний суд Житомирської області в складі головуючого судді Віктора Мокрецького, за участю секретаря Анастасії Юзюк, розглянув цивільну справу за заявою цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,
І. СУТЬ СПРАВИ
У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 в якому просив стягнути із останньої на користь позивача аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 від усіх видів заробітку (доходу) відповідачки, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 01 грудня 2022 року і до досягнення дитиною повноліття.
У обґрунтування заявленого ОСОБА_1 повідомив, що сторони перебували між собою у зареєстрованому шлюбі від якого мають сина ОСОБА_4 . У подальшому, вищевказаний шлюб, укладений між сторонами, розірваний на підставі рішення суду. Окрім цього, відповідно до вказаного судового акту місце проживання Артема визначено із матір'ю.
Згодом, у березні 2022 року через повномасштабне вторгнення РФ на територію України ОСОБА_2 разом із спільним сином сторін переїхала до Республіки Польща. Однак, у грудні 2022 року ОСОБА_4 повернувся на Батьківщину і вирішив надалі проживати із батьком в Україні у той час коли його матір залишилася проживати закордоном.
Разом із тим, відповідачка, на переконання ОСОБА_1 , самоусунулася від виконання своїх батьківських обов'язків в частині матеріального утримання спільного сина сторін, а тому останній вимушений звернутися до суду із цим позовом.
ІІ. ПРОЦЕДУРА ТА КОРОТКІ ПОЗИЦІЇ СТОРІН
Ухвалою суду від 21 травня 2024 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
13 серпня 2024 року заочним рішенням Житомирського районного суду Житомирської області вищевказаний позов задоволений.
12 вересня 2024 року до Житомирського районного суду Житомирської області надійшла заява ОСОБА_2 про перегляд зазначеного заочного рішення суду, яка задоволена відповідною ухвалою від 06 січня 2025 року і новий розгляд справи вирішено здійснювати за правилами за спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.
ОСОБА_2 , у свою чергу, скерувала на адресу суду відзив на позовну заяву в якому проти вимог ОСОБА_1 заперечила у повному обсязі. Свою позицію відповідачка ґрунтувала на тому, що ОСОБА_1 не надано жодних доказів того, що вона ухилялася від сплати аліментів на утримання спільного сина сторін, оскільки остання систематично перераховувала ОСОБА_4 грошові кошти на його картковий рахунок. Окрім цього, ОСОБА_2 звернула увагу суду на те, що спільний син сторін із 2023 року є студентом Національної академії внутрішніх справ у зв'язку із чим перебуває на повному державному утриманні.
У ході судового розгляду справи сторони підтримали свої позиції, що викладені вище.
ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ДОКАЗИ НА ЇХ ПІДТВЕРДЖЕННЯ
13 червня 2006 року народився ОСОБА_3 батьками якого є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с. 3).
Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 27 серпня 2007 року по справі № 2-1060 шлюб, укладений між сторонами 21 серпня 1999 року, розірваний, а місце проживання спільного сина сторін визначено із матір'ю (а.с. 4-5).
14 серпня 2023 року ОСОБА_3 відповідно до витягу з наказу Національної академії внутрішніх справ МВС України № 337 о/с від 02 серпня 2023 року зарахований здобувачем ступеня вищої освіти бакалавра на основі повної загальної середньої освіти шляхом призначення його на посаду курсанта 1-го курсу денної форми навчання за державним замовленням (а.с. 162).
Згідно із довідкою про доходи від 01 травня 2025 року, що видана вищевказаним закладом освіти, ОСОБА_3 за період із вересня 2023 року по серпень 2024 року отримав грошове забезпечення в загальній сумі 31 839,01 грн (а.с. 164).
Із листа Житомирського районного управління поліції ГУНП в Житомирській області № 3673201/01/2024 від 07 червня 2024 року вбачається, що станом на день надання такої відповіді працівниками поліції встановлено, що ОСОБА_3 проживає разом зі своїм батьком ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 16). Факт спільного проживання хлопчика із батьком також підтверджується копією акту обстеження умов проживання № 45 від 19 квітня 2024 року, що складений представниками Станишівської сільської ради Житомирського району Житомирської області (а.с. 13).
Відповідно до довідки до акту огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААГ № 072729 від 09 вересня 2022 року ОСОБА_5 на строк до 01 серпня 2025 року встановлено другу групу інвалідності (а.с. 40).
Зі скріншотів квитанцій про переказ коштів, виданих Акціонерним товариством «ОЩАДБАНК» вбачається, що за період із вересня 2023 року по січень 2024 року ОСОБА_2 перераховувала на картковий рахунок № НОМЕР_1 грошові кошти (а.с. 49-53).
20 березня 2024 року ОСОБА_1 звертався до правоохоронних органів із заявою щодо встановлення місця перебування ОСОБА_5 , оскільки остання самоусунулась від виконання своїх батьківських обов'язків (а.с. 105).
Допитані у ході судового розгляду справи свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 підтвердили, що за фактом звернення ОСОБА_3 до правоохоронних органів із заявою щодо встановлення місцяперебування ОСОБА_5 , останні, як працівниці Національної поліції, провели відповідну перевірку та склали рапорт.
Також судом у якості свідка допитаний син сторін ОСОБА_3 , який показав, що дійсно у 2022 році він виїздив із матір'ю у Республіку Польща, однак у подальшому хлопчик повернувся до України де продовжив проживати разом із батьком. Відповідачка ж, у свою чергу, зі слів ОСОБА_3 , продовжила проживати закордоном, однак час від часу надсилала йому на картковий рахунок грошові кошти на задоволення його побутових потреб.
IV. ЗАКОНОДАВСТВО ТА СУДОВА ПРАКТИКА, ЩО ПІДЛЯГАЮТЬ ЗАСТОСУВАННЮ
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН «Про права дитини» від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
За правилами статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Нормою ч. 1 ст. 181 СК України передбачено при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення
У відповідності до ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Частиною 1 статті 184 СК України встановлено, що суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.
За правилами ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви. Аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.
Приписи ч. 1 ст. 193 СК України вказують на те, що влаштування дитини до закладу охорони здоров'я, навчального або іншого закладу не припиняє стягнення аліментів на користь того з батьків, з ким до цього проживала дитина, якщо вони витрачаються за цільовим призначенням.
Згідно із ч. 3 ст. 160 СК України якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
У постанові Верховного Суду від 24 травня 2023 року по справі № 753/3890/21 виснувано, що стягнення аліментів за час, що передує пред'явленню позову, є можливим у порядку виключення лише за наявності наступних умов: до моменту звернення з позовом до суду аліменти не стягувались; особа, яка вимагає аліментів, приймала заходи щодо одержання аліментів, але вони не були одержані у результаті ухилення особи, зобов'язаної сплачувати аліменти (відповідача), від їх сплати.
Заходи, що вживав позивач щодо одержання аліментів можуть бути різноманітними, наприклад, він звертався до батьків відповідача з проханням вплинути на нього, щоб той платив аліменти на дитину або направляв йому листи з такої вимогою чи на адресу його місця роботи тощо. Ухилення може виражатися у тому, що зобов'язана особа - відповідач ухилялась від укладення договору про сплату аліментів на утримання дитини, приховувала своє місцезнаходження або свій заробіток (доходи) та інші подібні дії. Таким чином, ухилення від сплати аліментів є винною протиправною поведінкою, тобто це свідоме невиконання своїх обов'язків в умовах, коли позивач звертався до відповідача особисто або через суд з вимогою про сплату грошової суми, необхідної для утримання дитини. Присудження аліментів за минулий час являється правом, а не обов'язком суду, з позовом до якого звернувся позивач.
Разом із тим, у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року в цивільній справі № 461/7387/16-ц виснувано, що добровільна допомога дитині, шляхом надання певних коштів або добровільна сплата аліментів не позбавляє права здійснити їх стягнення в судовому порядку.
V. МОТИВИ ТА ОЦІНКА СУДУ
Проаналізувавши фактичні обставини справи у сукупності із нормами законодавства, якими врегульовані зазначені правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову із огляду на наступне.
Судом установлено і сторонами не оспорювалося, що спільний син сторін, станом на день подання цього позову, проживав разом із батьком ОСОБА_1 .
Разом із тим, матеріали справи не містять у собі доказів того, що ОСОБА_1 вживав заходів щодо одержання аліментів від відповідачки на утримання спільного сина з дня, коли той почав проживати з батьком. Окрім цього, у матеріалах справи також відсутні докази ухилення ОСОБА_2 від сплати аліментів. Звернення позивача до правоохоронних органів стосовно питання щодо встановлення місця перебування ОСОБА_2 не є доказом невиконання нею батьківських обов'язків щодо матеріального утримання сина.
Зазначений перебіг подій, з огляду на положення ч. 2 ст. 191 СК України та правовий висновок, що відображений у постанові Верховного Суду від 24 травня 2023 року по справі № 753/3890/21, не дають суду правових підстав для стягнення із ОСОБА_2 аліментів на утримання спільного сина сторін за час, який передував зверненню заявника до суду із цим позовом, а саме із 01 грудня 2022 року по 14 травня 2024 року.
Водночас, суд зауважує, що оскільки син сторін станом на 14 травня 2024 року проживав разом із ОСОБА_1 то останній, в силу приписів Сімейного кодексу України, має право на отримання аліментів від матері хлопчика на його утримання.
Окремо суд акцентує увагу ОСОБА_2 на тому, що згідно із положеннями ч. 1 ст. 193 СК України та відповідно до правового висновку Верховного Суду, що викладений у постанові від 02 жовтня 2019 року по справі № 461/7387/16-ц, добровільна матеріальна допомога синові, а також його перебування на державному забезпеченні в навчальному закладі не звільняють відповідачку від сплати аліментів на його утримання.
За таких обставин суд уважає за необхідне задовольнити цей позов частково.
VІ. ЩОДО СУДОВИХ ВИТРАТ
У порядку ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані із розглядом цієї справи, що складаються із витрат по сплаті судового збору розподілу не підлягають у зв'язку із тим, що обидві сторони звільнені від сплати такого збору на підставі Закону України «Про судовий збір».
Стосовно судових витрат відповідачки на професійну правничу допомогу суд зауважує наступне.
За правилами ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Так, на підтвердження розміру понесених відповідачкою витрат на професійну правовничу допомогу останньою до матеріалів справи долучено: договір про надання правової допомоги від 05 вересня 2024 року (а.с. 41); тарифи юридичних та консультаційних послуг адвоката Благодира С.М. (а.с. 42); квитанцію № 0000564 від 12 вересня 2024 року про оплату ОСОБА_2 послуг адвоката Благодира С.М. на суму 5 000 грн (а.с. 59); попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які ОСОБА_2 очікує понести у зв'язку із розглядом цивільної справи № 278/2767/24 (а.с. 60) і акт розрахунку суми гонорару за надання правничої допомоги ОСОБА_2 на суму 5 000 грн (а.с. 62).
Зокрема, із зазначеного акту розрахунку суми гонорару ОСОБА_2 в межах цього провадження надані послуги з: укладення договору, вивчення матеріалів справи, підготовки заяви про перегляд заочного рішення вартістю 4 000 грн та підготовку і відправлення адвокатського запиту в НАВС на суму 1 000 грн. Таким чином, загальна вартість наданої правової допомоги становить 5 000 грн.
Так, у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року в справі № 922/445/19 виснувано, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, у цій постанові Верховний Суд висловив правову позицію з питання, що витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за наслідками розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи лише має бути сплачено.
У подальшому від вищевказаної правової позиції Верховний Суд не відступав (постанова від 22 січня 2021 року в справі № 925/1137/19).
Із урахуванням викладеного, а також зважаючи на розмір вимог, які задоволені судом за наслідками розгляду цієї справи та відсутність заперечень сторони позивача щодо розміру витрат відповідачаки на професійну правничу допомогу суд уважає за необхідне стягнути із заявника на користь відповідачки 4 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. Зазначений розмір витрат на правничу допомогу суд уважає таким, що відповідає принципу співмірності та розумності зазначених витрат.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 263-265 ЦПК України, суд,
Позов задовольнити частково.
Стягувати щомісячно з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 , код платника податків НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_2 , код платника податків НОМЕР_3 ) аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) в розмірі 1/4 частини усіх її видів заробітку (доходів), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 14 травня 2024 року та до досягнення дитиною повноліття.
У решті вимог - відмовити.
Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4 000 (чотири тисячі) гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 18 вересня 2025 року.
Суддя Віктор Мокрецький