Справа № 826/17584/15 Суддя (судді) першої інстанції: Колеснікова І.С.
16 вересня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого: Бєлової Л.В.
суддів: Безименної Н.В., Кучми А.Ю.,
розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Міністерства аграрної політики та продовольства України на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 15 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРФЛОТ» до Міністерства аграрної політики та продовольства України про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії,
У серпні 2015 року позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРФЛОТ», звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Міністерства аграрної політики та продовольства України щодо часткової компенсації відсоткової ставки за залученими ТОВ «Інтерфлот» кредитами;
- стягнути з Державного бюджету України на користь ТОВ «Інтерфлот» заборгованість у розмірі 2 251 844 грн. за наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України «Про затвердження розподілів бюджетних коштів, передбачених для надання державної підтримки суб'єктам господарювання агропромислового комплексу через механізм здешевлення кредитів» від 19 жовтня 2012 року №632.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 листопада 2015 року у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2016 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 листопада 2015 року та ухвалено нове судове рішення:
- визнано протиправною бездіяльність Міністерства аграрної політики та продовольства України щодо нездійснення часткової компенсації відсоткової ставки за залученими ТОВ «Інтерфлот» кредитами;
- зобов'язано Міністерство аграрної політики та продовольства України вчинити дії щодо здійснення часткової компенсації відсоткової ставки за залученими ТОВ «Інтерфлот» кредитами в розмірі 2 251 844 грн.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 липня 2016 року постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2016 року залишено без змін.
Окружним адміністративним судом міста Києва видано виконавчий лист № 826/17584/15 від 5 лютого 2016 року.
Надалі, Законом України від 13.12.2022 №2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду», який набрав чинності 15.12.2022 (далі по тексту - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2825-IX, з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2024 року заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерфлот» про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерфлот» до Міністерства аграрної політики та продовольства України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - задоволено. Зобов'язано Міністерство аграрної політики та продовольства України протягом тридцяти днів з дня отримання копії даної ухвали подати до Київського окружного адміністративного суду звіт про виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2016 року у справі №826/17584/15.
04 вересня 2024 року до Київського окружного адміністративного суду надійшов звіт Міністерства аграрної політики та продовольства України про виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2016 року по справі №826/17584/15.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15 травня 2025 року відмовлено у прийнятті звіту Міністерства аграрної політики та продовольства України у справі №826/17584/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ІНТЕРФЛОТ до Міністерства аграрної політики та продовольства України про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії.
Встановлено Міністерству аграрної політики та продовольства України новий строк для подання до Київського окружного адміністративного суду звіту про виконання рішення суду по справі №826/17584/15 - 30 днів з дня отримання даної ухвали.
Суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі зазначив, що судом перевірено звіт на відповідність вимогам статті 382-2 КАС України та встановлено підстави для відмови в його прийнятті, оскільки звіт подано без додержання вимог частини 3 статті 382-2 цього Кодексу (відсутні докази направлення копій звіту та доданих до нього матеріалів позивачу та/або його представнику).
За встановлених обставин, суд на підставі частини другої статті 382-3 КАС України відмовив у прийнятті звіту, та додатково встановив новий строк подання звіту.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, у якій просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та зобов'язати суд першої інстанції розглянути звіт відповідно до вимог законодавства, що діяли на момент його подання. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права.
Зокрема, апелянт вказав, що судом першої інстанції застосовано норми Кодексу адміністративного судочинства України, а саме, приписи частини третьої статті 382-2 КАС України в редакції, яка була прийнята Законом № 4094-IX від 21.11.2024 та набрала чинності лише 19 грудня 2024 року, в той час як звіт про виконання судового рішення було подано відповідачем ще 04 вересня 2024 року відповідно до вимог чинної на той час редакції КАС України, яка не передбачала необхідності додавання до звіту доказів направлення копій звіту та доданих до нього матеріалів іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 44 цього Кодексу.
Крім іншого, відповідач посилається на те, що подав звіт про виконання судового рішення засобами Електронного суду, функціонал якого передбачає автоматичне направлення відповідних документів іншим учасникам справи, що свідчить про обізнаність позивача щодо поданого звіту.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2025 року відкрито провадження у справі за апеляційною скаргою Міністерства аграрної політики та продовольства України на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 15 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРФЛОТ» до Міністерства аграрної політики та продовольства України про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії.
Після надходження матеріалів справи до суду, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
21 липня 2025 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача надійшла заява про встановлення або зміну способу та порядку виконання судового рішення, в якій ТОВ «ІНТЕРФЛОТ» з посиланням на приписи статті 378 КАС України просить змінити спосіб і порядок виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2016 року шляхом стягнення з відповідача на користь позивача кредиторської заборгованості.
Відповідно до статті 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Згідно ст. 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Положеннями ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.
Європейський суд з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції» наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.
Отже, для цілей ст. 6 Конвенції стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».
З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України»), якими було встановлено порушення п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою ст. 129-1 Конституції України.
Отже, обов'язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.
Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок.
Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
Згідно ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
У свою чергу, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ч. 1, 2 ст. 382 КАС України (в редакції, чинній станом на 04 вересня 2024 року - дату подання відповідачем звіту про виконання судового рішення) суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ч. 2 ст. 382 КАС України).
Разом з тим, в подальшому Кодекс доповнено статтями 382-2, 382-3 згідно із Законом № 4094-IX від 21.11.2024.
Так відповідно до ч. 2, 3 ст. 382-2 КАС України звіт суб'єкта владних повноважень про виконання судового рішення має містити: 1) найменування суду першої інстанції, до якого подається звіт; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності) (для фізичних осіб) особи, яка подає звіт, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв'язку та електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності) (для фізичних осіб) інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); 4) номер справи, в межах якої ухвалено відповідне судове рішення; 5) відомості про виконання суб'єктом владних повноважень судового рішення, строк, порядок та спосіб його виконання; 6) у разі невиконання судового рішення: орієнтовні строки виконання такого рішення та їх обґрунтування; відомості про обставини, які ускладнюють виконання судового рішення суб'єктом владних повноважень, які заходи вжито та вживаються ним для їх усунення; 7) перелік документів та інших матеріалів, що додаються до звіту та підтверджують обставини, зазначені у ньому.
До звіту додаються:
1) довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо звіт поданий представником і такі документи раніше не подавалися;
2) докази направлення копій звіту та доданих до нього матеріалів іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 44 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 382-3 КАС України за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п'ятої статті 382-1 цього Кодексу.
Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.
Суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо суб'єктом владних повноважень не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються ним для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення.
Суд також відмовляє у прийнятті звіту, якщо звіт подано без додержання вимог частин другої та/або третьої статті 382-2 цього Кодексу.
Так, в оскаржуваній ухвалі суд першої інстанції виходив з того, що звіт подано без додержання вимог частини 3 статті 382-2 цього Кодексу (відсутні докази направлення копій звіту та доданих до нього матеріалів позивачу та/або його представнику), тому на підставі ч.2 ст. 382-3 КАС України відмовляє у прийнятті звіту.
Колегія суддів не може погодитись з таким висновком з огляду на наступне.
Так, дійсно, у поданому 04 вересня 2024 року звіті Міністерства аграрної політики та продовольства України про виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2016 року по справі №826/17584/15 (т. 3 а.с. 219) були відсутні докази направлення копій звіту та доданих до нього матеріалів іншим учасникам справи.
Разом з тим, апеляційний суд наголошує, що відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
При цьому закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі. Це положення процесуального закону узгоджується з підходами Європейського суду з прав людини, який вважає, що принцип унеможливлення зворотної дії закону в часі не застосовується, коли нове законодавство ставить особу в сприятливіший стан (Scoppola v. Italy, заява № 126/05, п. 102-111).
У контексті застосування принципу незворотності дії закону у часі дія у часі норм процесуального права виражається у тому, що така дія має негайний характер. Відповідно до принципу негайної дії процесуальної норми права, вимоги нової процесуальної норми поширюються на ті правові наслідки, які, хоча й випливають з юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми, проте настають після набрання чинності новою нормою.
Розуміння негайної дії норми процесуального права відображено в положеннях процесуальних кодексів та уточнено у правових позиціях Верховного Суду України та Верховного Суду. Зокрема, у справі № 6-26цс14 Верховний Суд України сформував позицію, викладену у постанові від 23 квітня 2014 року, відповідно до якої стосовно судового процесу та його учасників застосовується норма, яка була чинною на момент здійснення відповідної процесуальної дії. Більш пізня норма права скасовує дію попередньої норми, отже, стара норма права перестає діяти, оскільки замінена пізнішою, яка регулює ті самі процесуальні відносини. При цьому, суд повинен враховувати вимоги процесуального закону, згідно з якими при зміні такого закону забороняється встановлювати нові обов'язки, скасовувати чи звужувати права, належні учасникам судового процесу, чи обмежувати їх використання. Аналогічні підходи застосовані Верховним Судом, зокрема, у постановах від 19 червня 2018 року у справі №826/12868/17 та від 18 вересня 2019 року у справі №826/12479/14.
Схожий висновок зробив Європейський суд з прав людини, зауваживши, зокрема, що процесуальні зміни мають застосовуватись одразу, навіть якщо справа перебуває в процесі розгляду; проте це має відбуватись у відповідності з принципом правової визначеності, тобто чітко та прогнозовано. Так, в ухвалах Європейського суду з прав людини щодо прийнятності заяв у справах «Скорик проти України» (заява № 32671/02) та «Воробйова проти України» (заява № 27517/02) звертається увага на загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються, який вперше був сформований у справі Brualla Gomez de la Torre v. Spain.
Колегія суддів наголошує, що оскільки станом на 04 вересня 2024 року - дату подання звіту Міністерства аграрної політики та продовольства України про виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2016 року по справі №826/17584/15 (т. 3 а.с. 219), чинною була редакція КАС України, яка ще не містила статтей 382-2, 382-3 КАС України, і, відповідно, не містила вимоги долучення доказів направлення копій звіту та доданих до нього матеріалів іншим учасникам справи, суд першої інстанції не міг застосувати вказані норми при оцінці звіту.
Так, відповідач при подачі звіту не міг передбачити майбутні зміни в процесуальному законодавстві, які розширять вимоги до подачі звіту про виконання судового рішення. Застосування судом таких вимог, які не існували станом на дату звернення відповідача із звітом, порушує принцип правової визначеності.
Зважаючи на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваної ухвали та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
При цьому, апеляційний суд відхиляє посилання апелянта на те, що оскільки функціонал Електронного суду автоматично направляє документи іншим учасникам, це скасовує обов'язок з надання відповідних доказів направлення, оскільки таке трактування не ґрунтується на правильному правозастосуванні. У випадку, якщо процесуальний закон вимагає надання доказів надіслання відповідної заяви, звіту тощо іншим учасникам справи, такі докази мають бути надані безвідносно до способу подання такої заяви. У разі, якщо такі заява, звіт тощо подані через Електронний суд, учасник долучає відповідну квитанцію про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету користувача ЄСІТС, створення якої спеціально передбачено функціоналом ЕС, щодо направлення копій іншим учасникам справи, що буде відповідати вимогам процесуального законодавства.
Разом з тим, як вже було зазначено вище, оскільки чинна на дату подання відповідного звіту редакція КАС України не вимагала долучення до звіту доказів надсилання іншим учасникам справи, суд першої інстанції не мав процесуальних підстав для застосування такої норми як підстави для відмови у прийнятті звіту.
Щодо поданої 21 липня 2025 року до Шостого апеляційного адміністративного суду заяви позивача про встановлення або зміну способу та порядку виконання судового рішення, в якій ТОВ «ІНТЕРФЛОТ» просить змінити спосіб і порядок виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2016 року шляхом стягнення з відповідача на користь позивача кредиторської заборгованості, то суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 378 КАС України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Відтак, з вказаною заявою позивачу слід звернутись в окремому встановленому процесуальним законом порядку до суду першої інстанції, остання не може бути розглянута в межах апеляційного провадження щодо розгляду апеляційної скарги Міністерства аграрної політики та продовольства України на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 15 травня 2025 року.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для відмови у прийнятті звіту Міністерства аграрної політики та продовольства України у справі №826/17584/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ІНТЕРФЛОТ до Міністерства аграрної політики та продовольства України про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії.
Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до вимог частини першої статті 320 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, ухвала суду першої інстанції - скасуванню, а справа направленню для продовження розгляду до Київського окружного адміністративного суду для продовження розгляду звіту про виконання судового рішення.
Керуючись ст. 243, 315, 320, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Міністерства аграрної політики та продовольства України на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 15 травня 2025 року - задовольнити.
Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 15 травня 2025 року - скасувати.
Справу № 826/17584/15 направити до Київського окружного адміністративного суду для продовження розгляду звіту про виконання судового рішення.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Л.В. Бєлова
Судді Н. В. Безименна,
А.Ю. Кучма