Справа № 640/37141/21 Суддя (судді) першої інстанції: Калугіна Наталія Євгенівна
16 вересня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого: Бєлової Л.В.
суддів: Безименної Н.В., Кучми А.Ю.,
розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду 12 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
У грудні 2021 року позивач, ОСОБА_1 , звернулась до суду першої інстанції з позовом, у якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, викладене у листі від 14.06.2018 № 20440/03 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 для призначення пенсії час перебування в Китайській Народній Республіці в періоди з «23» грудня 2003 року по « 26» серпня 2007 року та з « 07» липня 2012 року по « 29» грудня 2015 року, а також призначити ОСОБА_1 з « 15» травня 2018 року пенсію за віком та провести нарахування пенсії, починаючи із даної дати.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду 12 травня 2025 року позовну заяву залишено без розгляду.
Не погоджуючись з такою ухвалою суду, позивачем подано апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для розгляду до суду першої інстанції. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права.
Зокрема, апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що у справах про відмову у призначенні пенсії не застосовується шестимісячний строк звернення до суду, відносини щодо пенсійних виплат є триваючими, оскільки пенсія є щомісячним платежем.
Також апелянт посилається на правову позицію Верховного Суду у постанові від 15 квітня 2025 року у справі № 420/10807/24, де суд вказав, що предметом позову в категорії справ стосовно соціального захисту є дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, пов'язані з соціальними виплатами, які можуть бути регулярними, періодичними, одноразовими, обмеженими в часі платежами, а тому строк на соціальний захист та строки звернення до суду залежать також від виду відповідного платежу як форми соціального захисту з боку держави. Відлік строків для звернення з метою реалізації права на соціальний захист розпочинається з моменту отримання відповідним суб'єктом владних повноважень заяви особи, до якого додано пакет необхідних документів. У свою чергу, відлік строків для звернення до суду (у випадку незгоди особи з відповідним рішенням, дією чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду зазначеної заяви) розпочинається з моменту коли особа дізналася або повинна була дізнатися про таке порушення своїх прав, крім випадків, якщо інше прямо не передбачено законом.
При застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду 12 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2025 року після надходження матеріалів справи до суду, справу було призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідно до статті 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 15 грудня 2021 року року до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 грудня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Законом України від 13.12.2022 № 2825-ІХ "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" (далі Закон № 2825-ІХ) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2825-1X установлено, що з дня набрання чинності цим Законом, Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя. Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України Про внесення зміни до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду щодо забезпечення розгляду адміністративних справ, але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 152 та частини п'ятої статті 153 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Закону України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України №2825 "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ", з метою відновлення належного доступу громадян та юридичних осіб до правосуддя у публічно-правових спорах, наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 року №399 затверджено Порядок передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва (далі - Порядок № 399).
На виконання положень п. 2 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України №2825 Окружним адміністративним судом міста Києва скеровано за належністю матеріали адміністративної справи № 640/37141/21.
13.02.2025 року на адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшли матеріали адміністративної справи № 640/37141/21.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.02.2025, справу № 640/37141/21 передано на розгляд судді Калугіній Н.Є.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2025 року прийнято до провадження справу №640/37141/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Під час підготовки справи до судового розгляду, судом встановлено, що у відзиві на позов відповідач зазначав про пропуск позивачем строків звернення до суду, оскільки позивач дізнався про порушення своїх прав 14.06.2018, упродовж 2019-2021 років позивач не звертався до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії, а до суду з позовом звернувся лише 15.12.2021.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.04.2025 позовну заяву залишено без руху, надано позивачеві термін - десять календарних днів з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви, шляхом надання заяви про поновлення строку звернення до суду та докази поважності причин його пропуску.
Позивачем 06.05.2025 подано до суду заяву щодо обґрунтування строків звернення до адміністративного суду, в якій зазначено, що до обставин, які зазначені у даній позовній заяві, неможливо застосовувати шестимісячний строк звернення до суду, встановлений статтею 122 КАС України. Зазначив, що предметом позову в категорії справ стосовно соціального захисту є рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, пов'язані з соціальними виплатами, які можуть бути регулярними, періодичними, одноразовими, обмеженими в часі платежами. У триваючих правовідносинах суб'єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов'язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) по відношенню до фізичної або юридичної особи. Відлік строків для звернення з метою реалізації права на соціальний захист розпочинається з моменту отримання відповідним суб'єктом владних повноважень заяви особи, до якого додано пакет необхідних документів. У свою чергу, відлік строків для звернення до суду (у випадку незгоди особи з відповідним рішенням, дією чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду зазначеної заяви) розпочинається з моменту коли особа дізналася або повинна була дізнатися про таке порушення своїх прав, крім випадків якщо інше прямо не передбачено законом. При застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та наслідки у вигляді повернення позовної заяви на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права (права на призначення пенсії за віком), легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави. Так, відносини щодо реалізації конституційного права на соціальний захист у старості між позивачем та пенсійним органом виникли з моменту отримання останнім заяви позивача про призначення пенсії, виходячи із змісту конституційного права на соціальних захист зазначені відносини є триваючими, оскільки право на пенсію гарантується державою, є довічним і не може бути обмеженим неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.
При цьому, подаючи до відповідача заяву про призначення пенсії, а також звертаючись до суду із позовною заявою про оскарження рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії, позивач проявив дійсну волю щодо реалізації гарантованого конституцією права на соціальний захист. Отже, подаючи 15.12.2021 позовну заяву про оскарження рішення про відмову у призначенні пенсії, позивач не пропустила строк звернення до адміністративного суду, адже подача такої позовної заяви не обмежена строком, а тому з метою недопущення порушення права позивача на доступ до правосуддя, просив продовжити розгляд адміністративної справи № 640/37141/21, а також задовольнити позов у даній адміністративній справі у повному обсязі.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду 12 травня 2025 року позовну заяву залишено без розгляду.
Залишаючи без розгляду позовну заяву, суд першої інстанції вказав, що позивач не навів причин пропуску строку звернення до суду.
При цьому, суд першої інстанції вважав необгрунтованими доводи представника позивача про те, що позивач не пропустила строк звернення до адміністративного суду, адже подача такої позовної заяви не обмежена строком, оскільки з боку відповідача допущено триваюче правопорушення. Суд зазначає, що правовідносини у цій справі не мають ознак триваючих, оскільки відповідачем прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії (як акт індивідуальної дії), а ні допущено бездіяльність (зволікання тощо).
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частин 1-2 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із частиною 3 статті 122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною 3 статті 123 КАС України встановлено, що у разі якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Приписами частини 4 статті 123 КАС України визначено, що у разі, якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
За змістом норми пункту 8 частини 1 статті 240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Колегія суддів звертає увагу, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому, перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для визначення початку перебігу строку для звернення до адміністративного суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Європейський Суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує у своїй практиці, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №22083/93, №22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства", пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
При цьому, при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття "дізнався" та "повинен був дізнатись".
Зокрема, під поняттям "дізнався" необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття "повинен був дізнатися" необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).
Реалізація особою права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб. У разі якщо особа, яка необґрунтовано і не дотримуючись такого порядку, самостійно позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
З урахуванням наведеного, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.
Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду.
У той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів
Також слід зазначити, що в постанові від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19 Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав відступила від висновків, викладених, зокрема у постановах від 29.10.2020 у справі №816/197/18 (касаційне провадження №К/9901/50050/18), від 20.10.2020 у справі №640/14865/16-а (касаційне провадження № К/9901/36805/18), від 25.02.2021 у справі № 822/1928/18 (касаційне провадження № К/9901/1313/18) щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах, у яких, зокрема зазначено, що при застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави.
Як вбачається з матеріалів справи та було правильно встановлено судом першої інстанції, позивачем оскаржується рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, викладене у листі від 14.06.2018 № 20440/03 про відмову у призначенні пенсії, проте до суду з адміністративним позовом про оскарження вищевказаного рішення та бездіяльності відповідача позивач звернувся лише у грудні 2021 року, тобто, більш ніж через три роки.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що позивачем не наведено конкретних обставин (ані об'єктивних, ані суб'єктивних факторів), які перешкоджали їй вчасно звернутися за захистом порушеного права до адміністративного суду із відповідною позовною заявою.
Тож, колегія суддів погоджуються із висновком суду першої інстанції про те, що позивач пропустила строк звернення до суду, встановлений статтею 122 КАС України стосовно рішення відповідача, пов'язаного із реалізацією позивачем її права на призначення пенсії за віком, яке прийнято ще в червні 2018 року, та не обґрунтувала належними доказами поважності причин пропуску строку звернення до суду, які пов'язані з об'єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами.
Оскільки позивачем жодних належних доказів поважності причини пропуску строку звернення до суду з цим позовом не надано, а підстав неможливості своєчасного звернення до суду з зазначеними вимогами у встановлені строки не зазначено, то суд першої інстанції, з дотриманням норм процесуального права, дійшов правильного висновку про наявність підстав, передбачених пунктом пункту 8 частини 1 статті 240 КАС України для залишення позову без розгляду у відповідній частині.
Щодо посилання апелянта на триваюче правопорушення, з таким колегія суддів погодитись не може, оскільки згідно із висновком Верховного Суду, викладеного у постанові від 11.04.2018 у справі 804/401/17, триваюче правопорушення - це проступок, пов'язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов'язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов'язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об'єктивно існує цей обов'язок, виконанням обов'язку відповідним суб'єктом або припиненням дії відповідної норми закону.
Однак у цьому випадку відповідачем не було допущено триваюче порушення, оскільки за результатами розгляду заяви позивача від 15.05.2018 про призначення пенсії, відповідачем прийнято відповідне рішення № 20440/03 від 14.06.2018 про відмову у призначенні пенсії.
Натомість, матеріали справи не містять доказів будь-якої бездіяльності відповідача щодо непризначення пенсії позивачу, у тому числі, щодо розгляду інших заяв позивача.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 440/5177/20, яка підлягає врахуванню в силу приписів частини п'ятої статті 242 КАС України.
При цьому, колегія суддів відхиляє посилання апелянта на правову позицію Верховного Суду у постанові від 15 квітня 2025 року у справі № 420/10807/24, оскільки в зазначеній справі суд при поновленні строку виходив саме з того, що протягом усього часу позивач вживав заходів до вирішення спору, в тому числі в позасудовому порядку, а тому не втрачав інтересу, за захистом якого звернувся до суду з цим позовом.
Так, у вказаній справі позивач звертався зі скаргою до Пенсійного фонду України, повторною скаргою, заявою до Президента України. І вже за результатами розгляду заяви скаргу позивача, що надійшла до Пенсійного фонду України з Офісу Президента України, залишено без задоволення, після чого позивач звернувся до суду.
Тобто, у справі, на висновки в якій посилається позивач, мало місце послідовне вжиття заходів для оскарження рішення пенсійного органу.
Натомість в цій справі, позивач не вказує, які дії ним вчинялись з моменту отримання рішення відповідача від 14.06.2018 то до моменту звернення до суду з позовом у грудні 2021 року, які б перешкодили своєчасному зверненню до суду, що унеможливлює застосування вказаної правової позиції до правовідносин у цій справі.
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, а відтак не є підставою для скасування ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду 12 травня 2025 року.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії у зв'язку з пропуском строку звернення до суду та відсутністю поважних причин для його поновлення.
Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.
Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду 12 травня 2025 року - залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду 12 травня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Л.В. Бєлова
Судді Н.В. Безименна,
А.Ю. Кучма