Справа № 500/4188/25
17 вересня 2025 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Подлісної І.М. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - ГУ ПФУ в Запорізькій області, відповідач), у якому просив:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління пенсійного фонду України в Запорізькій області від 04.06.2025 року № 1923500010660 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 наступні періоди роботи:
- період роботи в колгоспі згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 12.08.1985 року та архівної довідки № 131/06-06 від 07.04.2025 року, а саме з лютого 1987 року по червень 1991 року;
- період отримання допомоги по безробіттю з 13.03.2007 року по 11.04.2007 року.
Позов обґрунтовано тим, що позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та надав всі необхідні документи, що підтверджують страховий стаж.
Рішенням Головного управління пенсійного фонду України в Запорізькій області від 04.06.2025 р. № 1923500010660 у призначенні пенсії йому було відмовлено, у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Позивач вважає оскаржуване рішення про відмову у призначенні пенсії протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 16.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цій справі, постановлено судовий розгляд справи проводити суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами у строк, встановлений статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України).
30.07.2025 до суду надійшов відзив на позовну заяву від Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, де зазначив, що позов не визнає та зазначає, що вік позивачки становить - 60 років 0 місяців 8 днів; страховий стаж позивача складає - 28 років 09 місяців 24 дні.
У зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області прийнято рішення від 04.06.2025 № 192350010660 про відмову в призначенні позивачці пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідної кількості страхового стажу.
За доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди:
- період роботи в колгоспі згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 12.08.1985 р. та архівної довідки № 131/06-06 від 07.04.2025 року, оскільки в довідці по-батькові позивача скорочено та не відповідає його паспортним даним. Також відсутня інформація щодо іншої особи з ідентичним прізвищем, ім'ям та по-батькові в особових рахунках підприємства. Зазначену довідку можливо зарахувати після надходження акту зустрічної перевірки;
- період отримання допомоги по безробіттю з 13.03.2007 року по 11.04.2007 рік згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 12.08.1985 р., оскільки даний запис у трудовій книжці не завірено підписом відповідальної особи та печаткою установи. Вказана інформація потребує уточнення.
Окрім того, слід зазначити, що паспорт позивача НОМЕР_2 від 08.02.1997 року, доданий до заяви про призначення пенсії від 27.05.2025 року, на другій сторінці документу не містить печатку установи, що видала вищезазначений документ.
Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області просить відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні від учасників справи не надходило.
На підставі статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судовий розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.
Справа розглянута з урахування періоду перебування головуючої судді у основній щорічній плановій відпустці.
Дослідивши письмові докази та перевіривши доводи, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 27 травня 2025 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та надав всі необхідні документи, що підтверджують страховий стаж. За принципом екстериторіальності структурним підрозділом для прийняття рішення за результатами поданої заяви визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області..
Рішенням Головного управління пенсійного фонду України в Запорізькій області від 04.06.2025 №1923500010660 у призначенні пенсії йому було відмовлено, у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Причинами вказаної відмови у призначені пенсії стало те, що за результатами розгляду доданих документів, до загального страхового стажу не зараховано:
- період роботи в колгоспі згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 12.08.1985 року та архівної довідки № 131/06-06 від 07.04.2025 року, оскільки в довідці по-батькові заявника скорочено та не відповідає його паспортним даним. Також відсутня інформація, що іншої особи з ідентичним прізвищем, ім'ям та по-батькові в особових рахунках підприємства не значиться;
- період отримання допомоги по безробіттю з 13.03.2007 року по 11.04.2007 року згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки даний запис не завірено підписом відповідальної особи та печаткою установи.
Відповідно наданих до заяви документів про стаж страховий стаж позивача 28 років 9 місяців 24 дні.
Так, відповідно до довідки трудового архіву Лановецької міської ради Кременецького району Тернопільської області від 07 квітня 2025 № 131/06-06 у документах архівного фонду Приватного сільськогосподарського підприємства «Іванківці» с. Іванківці трудового архіву Лановецької міської ради у книгах розрахунків по заробітній праці за 1987-1991 роки, сільськогосподарського товариства власників земельних і майнових паїв «Дружба» є відомості, про відпрацьовані людинодні є відомості про заробітну плату за 1985-1986 рр. ОСОБА_1 ГР.
Водночас трудовим архівом Лановецької міської ради Кременецького району Тернопільської області відповіддю на запит від 07 квітня 2025 р. № 132/06-06 надано історичну довідку до архівного фонду № 38 «Приватне сільськогосподарське підприємство «Іванківці» с. Іванківці».
Так, відповідно до записів внесених до трудової книжки Позивача серії НОМЕР_1 від 12 серпня 1985 року внесено запис про прийняття Позивача на роботу в колгосп «Дружба» трактористом. Також у трудовій книжці Позивача містяться записи про виплату на його ім'я допомоги по безробіттю з 13.03.2007 року по 11.04.2007 року.
Однак, законність прийнятого рішення про відмову у призначенні пенсії та не зарахування спірного періоду трудової діяльності Відповідач обґрунтовує тим, що Позивачу не зараховано до загального страхового період роботи в колгоспі згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 12.08.1985 року та архівної довідки № 131/06-06 від 07.04.2025 року, оскільки в довідці по-батькові заявника скорочено та не відповідає його паспортним даним. Також відсутня інформація, що іншої особи з ідентичним прізвищем, ім'ям та по-батькові в особових рахунках підприємства не значиться. Вищезазначену довідку можливо врахувати після надходження акту зустрічної перевірки. Однак, Відповідачем дані дії щодо зустрічної перевірки не були вчинені; період отримання допомоги по безробіттю з 13.03.2007 року по 11.04.2007 року згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки даний запис не завірено підписом відповідальної особи та печаткою установи. Вказана інформація потребує уточнення. Однак, Відповідачем дані дії щодо уточнення цієї інформації не були вчинені.
Спірний період роботи Позивача з 20.09.1985 по 15.07.1986 згідно довідки від 07.04.2025 року № 131/06-06 виданої трудовим архівом Лановецької міської ради Кременецького району Тернопільської області не зазначено у трудовій книжці.
Позивач не погоджується з таким рішенням суб'єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, вважає його протиправним та таким, що порушує його право на соціальний захист, а тому звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Так, принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV). Вказаний Закон набрав чинності з 01 січня 2004 року.
Отже, з 01.01.2004 Закон № 1058-IV є основним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду.
Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV пенсія щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Частиною 1 статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
За правилами статті 26 Закону № 1058-IV право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 роки.
У разі відсутності, починаючи з 01 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років.
Згідно з частиною першою статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону № 1058-IV).
У свою чергу, у законодавстві, що діяло до 01.01.2004, зокрема у Законі України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ (далі - Закон № 1788- XII) йдеться про стаж роботи, що дає право на призначення трудових пенсій (загальний трудовий стаж).
Зміст поняття «загальний трудовий стаж» є ширшим, ніж поняття «страховий стаж», оскільки до першого включаються також періоди суспільно корисної діяльності, коли особа не підлягала загальнообов'язковому соціальному страхуванню.
Положеннями статті 56 Закону № 1788-XII визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв, а також зокрема, військова служба та перебування в партизанських загонах і з'єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби.
Як встановлено статтею 62 Закону № 1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до статті 62 Закону № 1788-ХІІ постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі Порядок № 637).
Пунктами 1, 2 Порядку № 637 визначено основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.
Відповідно до абзацу першого пункту 3 Порядку № 637, за відсутністю трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку № 637: довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов'язаних з заявником спільною роботою.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 25.04.2019 р. в справі № 593/283/17 та від 30.09.2019 р. в справі № 638/18467/15-а, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження органами пенсійного фонду в реалізації особою конституційного права на соціальний захист та призначення пенсії.
На працівника не слід покладати ризик негативних наслідків (позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку) за формальну неправильність оформлення досліджуваного документу, якщо недоліки допущені із вини адміністрації підприємства (висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.02.2018 р. у справі № 687/975/17).
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Отже, недотримання правил ведення трудової книжки/інших документів може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а тому й не може впливати на його особисті права. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 р. у справі № 677/277/17.
Водночас оцінюючи існуючу ситуацію не написання повного по батькові Позивача у трудовій книжці та архівній довідці не відповідає його паспортним даним. Також відсутня інформація, що іншої особи з ідентичним прізвищем, ім'ям та по-батькові в особових рахунках підприємства не значиться та те, що запис про отримання допомоги по безробіттю не завірено підписом відповідальної особи та печаткою установи, Позивач вважає надмірним формалізмом не зарахування спірного періоду із зазначених підстав.
Варто зазначити, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань про призначення пенсії за віком.
Наведене в повній мірі узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові № 687/975/17 від 21.02.2018 р.
Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами документів на підприємстві чи трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення документів на підприємстві чи його трудової книжки.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні таких документів.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 25.04.2019 р. в справі № 593/283/17 та від 30.09.2019 р. в справі №638/18467/15-а, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження органами пенсійного фонду в реалізації особою конституційного права на соціальний захист та призначення пенсії.
Суд наголосив, що право особи на пенсійне забезпечення гарантоване Конституцією і законами України та не може ставитись в залежність від існування певних документів, відсутніх не з вини такої особи, збереження яких не може нею контролюватись, тому на цю особу не може покладатись відповідальність за їх збереження.
З огляду на викладене суд дійшов до переконання, що Відповідач обрав упереджений підхід при наданні оцінки довідки наданої Позивачем та з формальних підстав не зарахував до страхового стажу позивача спірні періоди згідно до архівної довідки.
Призначення, перерахунок, нарахування та виплата пенсій відноситься до дискреційних повноважень Пенсійного фонду України.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсійний фонд є органом, який, зокрема, здійснює керівництво та управління солідарною системою, забезпечує збирання, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування виплати пенсій.
Так, питання призначення пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.
Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.
За таких обставин адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з частиною другою статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Виходячи зі змісту позовних вимог та доказів, наданих на підтвердження правової позиції відповідачами, суд доходить висновку, що належним способом відновлення порушеного права позивача на отримання пенсії за віком буде зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 наступні періоди роботи в колгоспі згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 12.08.1985 року та архівної довідки № 131/06-06 від 07.04.2025 року, а саме з лютого 1987 року по червень 1991 року та період отримання допомоги по безробіттю з 13.03.2007 року по 11.04.2007 року та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії. Відтак, позов належить задовольнити частково.
Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
За подання позовної заяви до суду, позивачем було сплачено судовий збір у сумі 1212,00 грн, що підтверджується квитанцією від 27.06.2025 року.
Згідно із частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки суд позов задовольняє частково, то на користь позивача слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області судові витрати пропорційно до задоволених позовних вимог у сумі 606,00 грн.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 04.06.2025 року № 1923500010660 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 наступні періоди роботи:
- період роботи в колгоспі згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 12.08.1985 року та архівної довідки № 131/06-06 від 07.04.2025 року, а саме з лютого 1987 року по червень 1991 року;
- період отримання допомоги по безробіттю з 13.03.2007 року по 11.04.2007 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням зарахованого стажу та висновків суду, викладених в даному рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області сплачений судовий збір в розмірі 606 грн (шістсот шість) 00 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 17 вересня 2025 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 );
відповідач:
- Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (місцезнаходження/місце проживання: просп. Соборний, 158Б,м. Запоріжжя,Запорізький р-н, Запорізька обл.,69005 код ЄДРПОУ/РНОКПП 20490012).
Головуючий суддя Подлісна І.М.