17 вересня 2025 року м. ПолтаваСправа №440/2986/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Кукоби О.О., розглянувши у письмовому провадженні заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 09.04.2025 позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено. Суд зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_2 з 01.01.2025 та 01.03.2025 пенсії без застосування коефіцієнтів, визначених пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану" до суми перевищення його пенсії десятьма розмірами прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, а також без обмеження загального розміру пенсії максимальним розміром, за вирахуванням фактично сплачених сум.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 30.07.2025 апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області залишено без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.04.2025 у справі №440/2986/25 - без змін.
Рішення суду набрало законної сили 30.07.2025, виконавчий лист не видавався.
11.08.2025 до суду надійшла заява представника позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.
Мотивуючи подану заяву представник позивача зазначив, що рішення суду від 09.04.2025 у цій справі відповідачем фактично не виконано, перерахунок пенсії позивача не проведено, за серпень 2025 року позивачу нарахована та виплачена пенсія у розмірі 25706,43 грн, що свідчить про ігнорування відповідачем судового рішення у справі №440/2986/25.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 12.08.2025 заяву призначено до розгляду у порядку письмового провадження.
Відповідач надав до суду письмові пояснення, у яких зазначив, що постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821, що набрала чинності 17.07.2025, затверджено Порядок здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень. Пунктом 2 Постанови №821 установлено, що видатки на виплату перерахованих пенсій за рішеннями суду, які набрали законної сили після набрання чинності цією постановою, здійснюються після введення в експлуатацію доопрацьованої Пенсійним фондом України інформаційної системи для ведення обліку видатків на виплату судових рішень за джерелами їх фінансування. Пенсійному фонду України доручено не пізніше ніж до 1 вересня 2025 р. забезпечити доопрацювання інформаційних систем для ведення обліку видатків на виплату судових рішень за джерелами їх фінансування. З урахуванням наведеного, представник відповідача зазначила, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.04.2025 у справі №440/2986/25 буде виконано органами Пенсійного фонду України після врегулювання питань, пов'язаних з реалізацією Постанови №821.
Розглянувши подану заяву та матеріали адміністративної справи, суд дійшов такого висновку.
Складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 26.06.2013 № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 №11-рп/2012).
У пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України", заява №60750/00, зазначено, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
У Рішенні від 15.05.2019 №2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов'язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов'язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі "Валерій Фуклєв проти України" від 07.06.2005, заява №6318/03; пункт 43 рішення у справі "Шмалько проти України" від 20.07.2004, заява №60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" від 15.10.2009, заява №40450/04; пункт 64 рішення у справі "Apostol v. Georgia" від 28.11.2006, заява №30779/04).
На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв'язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15.05.2019 №2-р(II)/2019 констатував, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
У силу статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Тож обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та є однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, а також статтями 14 та 370 КАС України.
Зазначені висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 23.04.2020 у справі №560/523/19.
19.12.2024 набув чинності Закон України від 21.11.2024 №4094-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень", пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого передбачено, що справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цим Законом, розглядаються з урахуванням особливостей, що діють після набрання чинності цим Законом.
Статтею 381-1 КАС України у редакції Закону №4094-IX передбачено, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу.
Так, згідно з частиною першою статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.
Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 у справі №806/2143/15 звертав увагу на те, що застосування статті 382 КАС України має на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставою її застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи - позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Відповідач не надав доказів виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.04.2025 у справі №440/2986/25 у спосіб, визначений в його резолютивній частині.
Щодо посилань представника позивача на приписи Постанови №821 суд зауважує, що рішення суду, яке набрало законної сили, є підставою для його виконання, тоді як невиконання відповідачем судового рішення є передумовою для зобов'язання подати звіт про його виконання.
Суд враховує, що в адміністративному судочинстві обов'язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в яких є держава в особі її компетентних органів, а тому, адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов'язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов'язковості судового рішення.
Згідно з частинами другою, третьою, шостою статті 382-1 КАС України за наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб'єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців. Ухвала суду про задоволення заяви та зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення є остаточною і оскарженню не підлягає.
За таких обставин, суд, у порядку здійснення судового контролю за виконанням суб'єктом владних повноважень рішення в адміністративній справі, вважає за необхідне зобов'язати відповідача подати до Полтавського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.04.2025 у справі №440/2986/25 протягом одного місяця з дня постановлення цієї ухвали.
Щодо вимоги заявника про зобов'язання особисто керівника ГУПФ України в Полтавській області подати до суду в десятиденний строк звіт про виконання судового рішення суд зауважує, що визначення строку для подання звіту про виконання судового рішення, як і покладення такого обов'язку особисто на керівника суб'єкта владних повноважень, є дискреційним повноваженням суду та вирішується з урахуванням фактичних обставин справи.
Подана представником позивача заява не містить обґрунтувань щодо доцільності зобов'язання особисто керівника ГУПФ України в Полтавській області подати до суду звіт про виконання рішення суду у справі №440/2986/25, а також визначення мінімально передбаченого законом строку для подання такого звіту.
Таким чином, заяву ОСОБА_1 належить задовольнити частково.
Керуючись статтями 2, 5, 14, 241, 243, 248, 256, 370, 372, 381-1, 382, 382-1 КАС України, суд
Заяву ОСОБА_1 про зобов'язання боржника подати звіт про виконання рішення суду задовольнити частково.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області подати до Полтавського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.04.2025 у справі №440/2986/25 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії протягом одного місяця з дня постановлення цієї ухвали суду.
В іншій частині - у задоволенні заяви відмовити.
Роз'яснити Головному управлінню Пенсійного фонду України в Полтавській області, що звіт про виконання судового рішення має відповідати вимогам частин другої, третьої статті 382-2 КАС України.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання, є остаточною і оскарженню не підлягає. Заперечення на таку ухвалу включаються до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною першою статті 382-3 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Олександр КУКОБА