Справа № 420/23378/24
18 вересня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд під головуванням судді Андрухіва В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності протиправною та стягнення матеріальної шкоди,
24.07.2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Державної казначейської служби України, в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо не здійснення ОСОБА_1 перерахунку та виплати пенсії за період з 01.01.2015 по 31.08.2018, виходячи із 8 мінімальних пенсій за віком пенсії годувальника;
стягнути з держави Україна на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у сумі 238041,15 грн., заподіяну прийняттям неконституційного правового акта, шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України коштів з відповідного рахунку Державного бюджету.
Ухвалою від 30.07.2024 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі. Ухвалено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами. Цією ж ухвалою витребувано від Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області належним чином засвідчені копії пенсійної справи (або паперові копії електронної пенсійної справи) ОСОБА_1 для долучення до матеріалів справи.
13.08.2024 року від відповідачів ГУ ПФУ в Одеській області та Державної казначейської служби України надійшли відзиви на адміністративний позов. У своїх відзивах на позовну заяву відповідачі зазначають, що позивач пропустив строк звернення до суду. З позовом позивач звернувся 24.07.2024, при цьому позовні вимоги стосуються визнання протиправною бездіяльності Головного управління щодо не здійснення ОСОБА_1 перерахунку та виплати пенсії за період з 01.01.2015 по 31.08.2018, виходячи із 8 мінімальних пенсій за віком, що виходить за межі шестимісячного строку звернення до суду, встановленого ст. 122 КАС України.
Ухвалою від 31.07.2025 року позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності протиправною та стягнення матеріальної шкоди залишено без руху. Надано позивачу строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
08.08.2025 року до суду від представника позивача надійшла заява про поновлення строку звернення до суду з цим позовом, яка мотивована наступним.
На обґрунтування підстав для поновлення пропущеного строку звернення до суду з позовом позивач зазначає, що норми статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв'язку виплатою недоплаченої суми пенсії. Зважаючи на те, що непроведення виплати належної суми пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, виплати недоплаченої суми пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком. Аналогічного висновку дійшов Верховний суд у постанові 20 липня 2023 року по справі № 420/8355/22, у постанові від 24.01.2024 по справі №810/820/18.
Зазначене прямо впливає на соціальне забезпечення позивача щодо можливості отримання пенсії у більшому розмірі. Тому застосовування шестимісячного строку звернення до адміністративного суду, встановленого ч.2 ст.122 КАС України, матиме наслідком неможливість реалізувати позивачем передбаченого діючим законодавством України.
Більше того, квітня 2024 року Перший сенат Конституційного Суду України ухвалив рішення № 4-р(І)/2024 та дійшов висновку, що частиною 3 статті 54 Закону № 796 вчергове порушено належний рівень соціального захисту та засадничий обов'язок держави щодо відшкодування завданої шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що не відповідає частині 1 статті 3, частині 2 статті 8, статті 16, частині 3 статті 22, частині 1 статті 46, частині 1 статті 50 Конституції України.
Суд у рішенні встановлює, що пенсія за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призначається особам виходячи з імперативних вимог Конституції України як особлива форма відшкодування завданої їм шкоди та є такою, що не може бути скасованою чи зменшеною, поставленою в залежність від наявних фінансових ресурсів чи будь-яких інших обставин. Скасування, обмеження або зменшення пенсії для осіб з інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призведе до порушення сутнісного змісту конституційних засад, якими людське життя та здоров'я визнано найвищими соціальними цінностями.
З огляду на особливий конституційно-правовий статус осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, «Верховна Рада України, ухвалюючи закони, має гарантувати належний захист та реалізацію прав і свобод людини, що є однією з умов забезпечення людської гідності як природної цінності» [п'яте речення абзацу 2 підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 16 вересня 2021 року № 6-р(ІІ)/2021].
Суд за результатом аналізу статей 3, 16, 50 Конституції України, Рішення від 7 квітня 2021 року № 1-р(II)/2021 констатує, що Верховна Рада України Законом № 1584 повторно запровадила правове регулювання з тим самим недоліком, а саме визначила у частині 3 статті 54 Закону № 796 мінімальні розміри державної пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірах менших, ніж їх було гарантовано Законом № 796 у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 6 червня 1996 року № 230/96-ВР.
Тому, «повторно запровадивши правове регулювання з тим самим недоліком, Верховна Рада України порушила вимогу частини другої статті 8 Основного Закону України, за якою закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй» (абзац 4 підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2018 року № 13-р/2018).
З огляду на вищезазначене, вбачається, що держава, починаючи з 2015 року порушує права осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, а тому обмежуючи останніх у 6-місячному строці звернення до суду порушує принцип верховенства права.
Розглянувши заяву позивача про поновлення строку звернення до суду, суд зазначає таке.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший, визначений законом строк звернення до суду. Водночас триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
При цьому поняття “повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї немає перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 № 340/1019/19).
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, зумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків спричинене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Суд зазначає, що у цій справі предметом позову є: визнання протиправною бездіяльності ГУ ПФУ в Одеській області щодо не здійснення позивачу перерахунку та виплати пенсії за період з 01.01.2015 по 31.08.2018; стягнення з держави Україна на користь позивача матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої державної (основної) пенсії за період з 01.01.2015 по 31.08.2018 включно у розмірі 238041,15 грн, заподіяної прийняттям неконституційного правового акта, шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України коштів з відповідного рахунку Державного бюджету.
Як на підставу позову позивач покликається на Рішення Конституційного Суду України № 1-р (ІІ)2021 від 07.04.2021 у справі № 3-333/2018, пунктом 1 якого визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), статтю 54 частину третю Закону № 796-XII у редакції Закону України “Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Пунктом 4 вказаного рішення Конституційного Суду України визначено, що громадяни України, на яких поширюється дія статті 54 Закону № 796-XII, мають право на відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії статті 54 частини третьої цього закону в редакції Закону України “Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 № 76-VIII.
Конституційний Суд України Рішенням від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 встановив строк втрати чинності нормою закону, що визнана неконституційною (стаття 54 Закону № 796-ХІІ), а саме через три місяці з дня ухвалення рішення, тобто із 07.07.2021.
Суд зазначає, що строк звернення до суду з позовними вимогами щодо стягнення матеріальної шкоди, завданої неконституційним актом, слід обраховувати з дня ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення.
Аналогічні правові висновки у подібних спірних правовідносинах викладено у постановах Верховного Суду від 18.04.2022 у справі № 540/5397/21, від 14.12.2023 у справі № 540/5398/21, від 23.12.2024 у справі № 120/7981/24, від 24.07.2025 у справі № 320/5355/22.
Таким чином, з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення № 1-р(ІІ)2021 від 07.04.2021 виникли підстави для звернення до суду щодо стягнення шкоди, завданої неконституційним актом.
Отже, шестимісячний строк звернення до суду з даним позовом розпочався 08.04.2021 року та сплинув 07.10.2021 року.
Проте, із цим позовом позивач звернувся до суду лише 24.07.2024року, з істотним пропуском строку, передбаченого статтею 122 КАС України.
При цьому суд вважає, що посилання позивача на те, що стягнення шкоди має відбуватись без застосування строку звернення до суду, є безпідставним, оскільки строк звернення до суду з позовними вимогами щодо стягнення матеріальної шкоди, завданої неконституційним актом, слід обраховувати з дня ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення.
Щодо посилань позивача у заяві про поновлення строку звернення до суду на постанови Верховного Суду від 20.07.2023 року у справі № 420/8355/22, від 24.01.2024 року у справі № 810/820/18 суд зазначає таке.
Предметом спору у справі № 420/8355/22 було визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Одеській області від 23 лютого 2022 року № 4156-1727/Г-02/8-1500/22 щодо невиплати пенсії за період з 1 липня 2016 року по 1 липня 2021 року та зобов'язання здійснити виплату пенсії за вислугу років за період з 1 липня 2016 року по 1 липня 2021 року.
Предметом спору у справі № 810/820/18 було зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві провести поновлення та виплату пенсії за віком з 07.10.2009 шляхом призначення знову, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в його пенсійній справі, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.
Отже, з наведеного вбачається, що предмет спору та обставини у справах № 420/8355/22 та № 810/820/18, на які посилається позивач, є відмінними від предмету спору та обставин у даній справі. Тому суд доходить висновку, що висновки Верховного Суду у постановах від 20.07.2023 року у справі № 420/8355/22, від 24.01.2024 року у справі № 810/820/18 - не є релевантними до спірних правовідносин, а тому не підлягають застосуванню судом.
Також суд наголошує, що у постанові Верховного Суду від 11.02.2025 року у справі № 520/21381/24, в якій предмет спору був аналогічний предмету спору в даній справі, позивачка (касатор) в обґрунтування заяви про поновлення строку звернення до суду зазначила, що держава, починаючи з 2015 року, порушує її права як особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, обмежуючи її у шести місячному строку звернення до суду, порушуючи принцип верховенства права. Також позивачка послалася на постанови Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №810/820/18 та від 20.07.2023 у справі №420/8355/22 (на які наразі посилається позивач у цій справі), наполягаючи на поновленні їй строку звернення до суду (п.3 постанови ВС від 11.02.2025 № 520/21381/24).
Однак, такі доводи позивача не були взяті до уваги та касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 13.08.2024 (про залишення позову без розгляду) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 04.10.2024 у справі №520/21381/24 залишено без змін.
Крім того, суд зазначає, що застосуванню до спірних правовідносин (за умов релевантності) підлягають висновки Верховного Суду, викладені у постанові, що прийнята пізніше у часі. Саме такою є постанова Верховного Суду від 24.07.2025 року у справі № 320/5355/22, яка є релевантною до спірних правовідносин, і правові висновки Верховного Суду зі спірного питання з часу її ухваленні не змінювалися.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для поновлення позивачу строку звернення до суду з даним позовом.
Суд зазначає, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
У рішенні ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі “Пономарьов проти України» зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є обмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.
За висновком ЄСПЛ, викладеним в його рішенні від 18 жовтня 2005 року у справі “МШ “Голуб» проти України», право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі “Перетяка та Шереметьєв проти України»).
Отже, за практикою ЄСПЛ застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.
Вказана правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2019 року по справі №9901/82/19.
Таким чином, наведена позивачем причина пропуску строку звернення до суду з позовом не є поважною, та інших, поважних причин суд не вбачає.
Відповідно до ч.3 ст.123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Згідно п.8 ч.1 ст.240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
За викладених обставин, адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності протиправною та стягнення матеріальної шкоди підлягає залишенню без розгляду на підставі ч.3 ст.123 та п.8 ч.1 ст.240 КАС України.
Керуючись ст. 122, ч.3 ст.123, п.8 ч.1 ст.240, ст.ст. 248, 256, 293 КАС України, суд,
Визнати неповажними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду з даним позовом.
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду з позовом - відмовити.
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності протиправною та стягнення матеріальної шкоди - залишити без розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повної ухвали суду.
Суддя В.В. Андрухів