про залишення без розгляду позовної заяви
17 вересня 2025 рокусправа № 380/16784/24
Львівський окружний адміністративний суд у складі судді О.Желік, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами заяви представника Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області про заміну неналежної сторони у справі за позовом Яворівської окружної прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області, Яворівської районної державної адміністрації Львівської області до Приватного акціонерного товариства «Яворівський завод залізобетонних конструкцій» про зобов'язання вчинити дії, -
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява керівника Яворівської окружної прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області, Яворівської районної державної адміністрації Львівської області до Приватного акціонерного товариства «Яворівський завод залізобетонних конструкцій» із вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність Приватного акціонерного товариства «Яворівський завод залізобетонних конструкцій» (ПРАТ "ЯЗЗБК") в частині невжиття заходів щодо приведення в належний технічний стан та готовність до укриття населення захисної споруди цивільного захисту - сховища № 51936, що за адресою: Львівська область, Яворівський район, с. Воля Старицька, вул. Польова Бічна, 3;
- зобов'язати Приватне акціонерне товариство «Яворівський завод залізобетонних конструкцій» (ПРАТ "ЯЗЗБК") привести у стан готовності захисну споруду цивільного захисту - сховище № 51936, що за адресою: Львівська область, Яворівський район, с. Воля Старицька, вул. Польова Бічна, З, з метою використання його за призначенням у відповідності до «Вимог щодо утримання та експлуатації захисних споруд цивільного захисту», затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 579 від 09.07.2018.
Ухвалою судді від 12.08.2024 в справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами.
Ухвалою від 05.09.2025 суд відмовив у задоволенні клопотання позивача про розгляд за правилами загального позовного провадження адміністративної справи за позовом керівника Яворівської окружної прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області, Яворівської районної державної адміністрації Львівської області до Приватного акціонерного товариства «Яворівський завод залізобетонних конструкцій» про зобов'язання вчинити дії.
До суду 26.03.2025 від представника Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області надійшла заява про заміну неналежної сторони, у якій зазначає, що основні повноваження ГУ ДСНС України у Львівській області визначаються Кодексом цивільного захисту України та Положенням про ГУ ДСНС України у Львівській області. У зазначених нормативно-правових актах є вичерпний перелік повноважень ГУ ДСНС України у Львівській області, в тому числі повноваження щодо звернення із позовною заявою до суду лише з одним видом позову щодо застосування заходів реагування у сфері пожежної та техногенної безпеки. Відтак зазначає, що ГУ ДСНС України у Львівській області не має повноважень на звернення до суду із позовною заявою про "визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання приведення захисних споруд цивільного захисту у готовності", а отже і жодної протиправної бездіяльності зі сторони ГУ ДСНС України у Львівській області немає.
Суд зазначає, що в силу частини четвертої статті 53 КАС України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.
Таким чином, суд звертає увагу на те, що у випадку відсутності у ГУ ДСНС України у Львівській області повноважень на звернення до суду із позовною заявою про "визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання приведення захисних споруд цивільного захисту у готовності", існують підстави для залишення позову без розгляду.
Вирішуючи питання про залишення позову без розгляду суд керується таким.
Завданням адміністративного судочинства у силу частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Умови та особливості звернення до адміністративного суду прокурора визначені статтею 53 КАС України.
Так, частиною третьою статті 53 КАС України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
В силу частини четвертої статті 53 КАС України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.
Приписами частини п'ятої статті 53 КАС України обумовлено, що у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
За правилами частини сьомої статті 160 КАС України у разі пред'явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України визначені Законом України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі - Закон України «Про прокуратуру»), статтею 1 якого установлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
Абзацами 1, 2 частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
За приписами абзаців 1-3 частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Отже, спірним у цій справі є питання наявності у прокурора права на звернення до адміністративного суду в інтересах держави з позовами про зобов'язання вжити заходів щодо приведення в належний технічний стан та готовність до укриття населення захисної споруди цивільного захисту.
При цьому ключовими аргументами самостійного звернення до суду Прокуратура визначила:
відсутність у спеціально уповноваженого державного органу (ДСНС), на якого покладено обов'язок здійснення контролю за готовністю захисних споруд цивільного захисту, повноважень для звернення до суду з вимогами щодо впорядкування захисної споруди;
відсутність суб'єкта, що наділений повноваженнями щодо захисту інтересів держави та територіальної громади, у випадку неналежного утримання органом місцевого самоврядування та/або балансоутримувачем захисної споруди.
Своєю чергою, суд виходить з того, що саме на ДСНС покладено завдання з реалізації державної політики у сфері цивільного захисту, а також здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням і виконанням вимог законодавства у сфері цивільного захисту і такі повноваження мають реалізовуватися у спосіб, передбачений положеннями Кодексу цивільного захисту України - шляхом звернення до суду з позовом про застосування заходів реагування. Ураховуючи, що Кодекс цивільного захисту України не передбачає інших форм позовів до адміністративного суду у випадку створення загрози життю та/або здоров'ю людей внаслідок порушення законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки, то і прокурор також немає права на звернення до суду з позовами, що не передбачені Кодексом цивільного захисту України.
Варто зазначити, що Верховний Суд у справах № 120/17511/23 (постанова від 02 липня 2025 року), №120/12423/23 (постанова від 16 липня 2025 року), № 120/11541/23 (постанова від 24 липня 2025 року) вже вирішував питання можливості звернення прокурора до суду в інтересах держави з позовом про зобов'язання балансоутримувача привести у готовність до використання захисної споруди цивільного захисту.
У вказаних справах Верховний Суд дійшов висновку, що захист інтересів держави у випадку порушення порядку утримання чи експлуатації споруд цивільного захисту має здійснюватися із застосуванням заходів адміністративного впливу, або ж шляхом звернення до адміністративного суду з позовом про застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення до повного усунення порушень вимог законодавства з питань пожежної та техногенної безпеки експлуатації будівель, об'єктів, споруд, якщо такі порушення створюють загрозу життю та/або здоров'ю людей.
Водночас звернення до суду з позовом до суб'єкта господарювання та/або органу місцевого самоврядування з вимогами привести захисну споруду в стан готовності не належить до передбачених законом форм реагування на порушення в цій сфері, а тому прокурор не може звертатися до адміністративного суду з такими позовами.
Указані висновки Верховний Суд у постановах від 02 липня 2025 року у справі № 120/12423/23, від 16 липня 2025 року у справі № 120/12423/23, від 24 липня 2025 року у справі № 120/11541/23 мотивував, виходячи з такого.
Статтею 3 Конституції України установлено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
За визначенням, наведеним у пункті 7 частини першої статті 4 КАС України, суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Право суб'єкта владних повноважень звернутися до суду та способи судового захисту регламентовані приписами частини четвертої статті 5 КАС України, якою передбачено, що суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.
Отже, на відміну від фізичних та юридичних осіб, суб'єкти владних повноважень обмежені в праві звертатися до адміністративного суду, оскільки їм заборонено подавати позови на загальних підставах. Тому, у разі звернення суб'єкта владних повноважень до суду як позивача, останній зобов'язаний довести наявність правових підстав для звернення до суду саме з таким позовом, а суд повинен перевірити, чи має цей орган право на ініціювання судового процесу за правилами адміністративного судочинства.
У постанові від 13 березня 2025 року у справі № 990/17/25 Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи, зокрема, приписи частини четвертої статті 5 КАС України, дійшла висновку, що суб'єкт владних повноважень не має прав, у розумінні міри свободи поведінки, а лише наділений законодавцем певними повноваженнями, необхідними для реального виконання завдань та функцій держави, що покладені на нього, у зв'язку з чим Велика Палата Верховного Суду констатувала, що законодавство встановлює обмеження щодо можливості звернення до суду саме суб'єктами владних повноважень.
Участь у судовому процесі прокурора в інтересах інших осіб, як спеціального суб'єкта звернення до суду, передбачена статтею 53 КАС України.
Так, частиною третьою статті 53 КАС України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу (частина четверта статті 53 КАС України).
Частиною п'ятою статті 53 КАС України установлено, що у разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України визначені Законом України «Про прокуратуру», статтею 1 якого установлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
Абзацами 1, 2 частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва (абзаци 1, 2 частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).
Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абзац 3 частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).
Отже, з наведеного правового регулювання випливає, що процесуальний статус прокурора у справі залежить від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах і, визначаючи правовий статус прокурора у судовому процесі для представництва інтересів держави, законодавець зобов'язав останнього навести належне обґрунтування щодо наявності/відсутності таких повноважень. А суд, у свою чергу, повинен надати оцінку таким аргументам та, у випадку встановлення відсутності підстав для представництва, застосувати наслідки, передбачені статтею 169 КАС України.
Варто зазначити, що подібне питання щодо повноважень прокурора самостійно звернутися до суду з відповідним позовом в інтересах держави вже досліджувалося Великою Палатою Верховного Суду у межах розгляду справи № 925/1133/18.
Узагальнюючи висновки щодо застосування норм права, у справі № 925/1133/18 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 червня 2024 року констатувала, що прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:
відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;
орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.
У пункті 43 постанові Верховного Суду від 11 серпня 2023 року у справі № 560/10015/22 Суд звернув увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінюючи в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, та які є підставами для звернення прокурора до суду.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (пункт 44 постанови від 11.08.2023 у справі № 560/10015/22).
Такий підхід корелюється з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у справі № 925/1133/18, яка у постанові від 11 червня 2024 року, з-поміж іншого, зазначила, що вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов'язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов'язки суб'єктів спірних правовідносин, зобов'язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом) (пункт 68).
Кодексом цивільного захисту України урегульовані відносини, пов'язані із захистом населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій, реагуванням на них, функціонуванням єдиної державної системи цивільного захисту та, зокрема, визначено повноваження органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, права та обов'язки громадян України, іноземців та осіб без громадянства, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності.
Розділом ІІІ Кодексу цивільного захисту України визначені повноваження суб'єктів забезпечення цивільного захисту, зокрема, Кабінету Міністрів України; центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері цивільного захисту та реалізацію державної політики у сфері цивільного захисту; інших центральних органів виконавчої влади у сфері цивільного захисту та органів державної влади у сфері цивільного захисту; Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування у сфері цивільного захисту.
Главою 7 Кодексу цивільного захисту України визначена правова регламентація об'єктів укриття населення в об'єктах фонду захисних споруд цивільного захисту та евакуаційні заходи.
Відповідно до частини восьмої статті 32 Кодексу цивільного захисту України утримання захисних споруд цивільного захисту у готовності до використання за призначенням здійснюється суб'єктами господарювання, на балансі яких вони перебувають (у тому числі споруд, що не увійшли до їх статутних капіталів у процесі приватизації (корпоратизації), за рахунок власних коштів.
Частиною п'ятнадцятою статті 32 Кодексу цивільного захисту України установлено, що контроль за створенням фонду захисних споруд цивільного захисту, готовністю його об'єктів до використання за призначенням забезпечує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, та його територіальні органи спільно з місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.
Наведені положення Кодексу цивільного захисту України безумовно передбачають значну кількість державних органів різних рівнів, наділених повноваженнями у сфері захисту населення, а в частині утримання захисних споруд цивільного захисту контролюючим органом визначають центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, яким є Державна служба України з надзвичайних ситуацій.
Таким чином, доводи автора касаційної скарги щодо відсутності органу, до компетенції якого віднесені повноваження у сфері контролю за готовністю об'єктів укриття до використання за призначенням не відповідають викладеними положенням Кодексу цивільного захисту України.
Визначаючи повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту Суд виходить з приписів Закону України від 21 квітня 2022 року № 2228-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування повноважень між центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері цивільного захисту, та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту», яким із Кодексу цивільного захисту України виключено статтю 67 «Повноваження центрального органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сфері техногенної та пожежної безпеки», проте доповнено статтею 17-1 «Повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту», згідно із пунктами 16, 48, 51 якої такий суб'єкт владних повноважень:
реалізує державну політику з питань створення, утримання та реконструкції фонду захисних споруд цивільного захисту, ведення обліку таких споруд;
звертається до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення до повного усунення порушень вимог законодавства з питань пожежної та техногенної безпеки роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, експлуатації будівель, об'єктів, споруд, цехів, дільниць, а також машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, зупинення проведення робіт, у тому числі будівельно-монтажних, випуску і реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту, надання послуг, у разі якщо такі порушення створюють загрозу життю та/або здоров'ю людей;
перевіряє стан дотримання вимог законодавства у сфері цивільного захисту та складає відповідні акти.
Також Судом беруться до уваги норми Закону України від 06 жовтня 2022 року № 2655-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перших кроків дерегуляції бізнесу шляхом страхування цивільної відповідальності», яким пункт 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України після слів «адміністративного суду щодо» доповнено словами «допущення уповноважених посадових осіб до проведення планових або позапланових перевірок (у разі їх недопущення з підстав інших, ніж передбачені Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»), а також щодо», а після слів «здоров'ю людей» словами «з інших підстав, визначених законом».
Водночас запроваджене Законом України від 06 жовтня 2022 року № 2655-IX формулювання «з інших підстав, визначених законом» не відповідає елементу принципу законності в частині чіткості формулювання нормативного акту, з огляду на визначення цим формулюванням повноважень центрального органу виконавчої влади, необхідних для реалізації покладених на нього завдань і функцій держави. Наведене формулювання потребує чіткої кореляції із положенням закону, який би передбачив відповідний випадок, за якого ДСНС може подати до суду позовну заяву зобов'язального характеру стосовно осіб, що відповідають за належне утримання захисних споруд.
Положення про Державну службу України з надзвичайних ситуацій, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2015 року № 1052 також не передбачає підстав звернення до суду в разі невідповідності об'єктів фонду захисних споруд цивільного захисту стану готовності до використання.
На момент виникнення спірних правовідносин у цій справі, Порядком створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту, виключення таких споруд із фонду та ведення його обліку, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10 березня 2017 року № 138 (далі - Порядок № 138) був визначений механізм створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту (далі захисні споруди), у тому числі споруд подвійного призначення та найпростіших укриттів, та ведення його обліку.
За визначенням, наведеним у пункті 3 Порядку № 138, балансоутримувачі захисних споруд - це власники, користувачі, юридичні особи, на балансі яких перебувають захисні споруди (у тому числі споруди, що не увійшли до їх статутних капіталів у процесі приватизації (корпоратизації); а утримання захисних споруд - це комплекс заходів організаційного, матеріально-технічного, інженерного, фінансового та іншого характеру, що спрямовані на забезпечення готовності захисних споруд до використання за призначенням.
Здійснення контролю за готовністю захисних споруд цивільного захисту до використання за призначенням забезпечує ДСНС разом з відповідними центральними органами виконавчої влади, місцевими держадміністраціями та органами місцевого самоврядування відповідно до вимог законодавства (пункт 12 Порядку № 138).
Також, правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) установлені Законом України від 05 квітня 2007 року № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі - Закон № 877-V).
Саме Законі № 877-V наведені види та форми заходів державного нагляду (контролю), зокрема у вигляді планових та позапланових заходів, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом (стаття 1 Закону № 877-V).
Беручи до уваги викладене у взаємозв'язку з нормами пункту 17-1 Кодексу цивільного захисту (у редакції Закону України від 06.10.2022 № 2655-IX) та Положенням №1052, Суд констатує, що органам ДСНС надано право звернення до адміністративного суду лише з вимогами про застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення роботи суб'єктів господарювання, що свідчить про виключність судового способу захисту цих суспільних інтересів у випадку створення загрози життю та/або здоров'ю людей, тоді як в інших випадках передбачено застосування заходів адміністративного примусу, що за своєю суттю є заходом реалізації застосування санкції, передбаченої приписами статті 68 Кодексу цивільного захисту.
Можливість самостійного звернення до суду органу ДСНС з позовними вимогами зобов'язального характеру до відповідальних суб'єктів як захід контролю чинним законодавством не встановлена.
Отже, за наведеного нормативно-правового регулювання, питання повноважень органу ДСНС звертатися до суду як позивача вирішено законодавцем через наділення указаного суб'єкта владних повноважень контролюючими функціями у вигляді здійснення державного нагляду (контролю), які реалізуються шляхом застосування відповідних заходів реагування до суб'єктів господарювання.
Саме у такий спосіб законодавець вирішив питання визначення суб'єкта державно-правового примусу у правовідносинах, пов'язаних з утриманням захисних споруд, а тому аргументи прокуратури про відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах не відповідають приписам Кодексу цивільного захисту та Положенню № 1052, оскільки органи ДСНС наділені функцією впливу на балансоутримувачів об'єктів цивільного стану (захисних споруд) шляхом застосування заходів примусового характеру.
Відповідаючи на аргументи позовної заяви, суд не може не врахувати і розвиток законодавства у сфері цивільного захисту, з огляду на набуття особливої соціальної значимості об'єктів укриття у період воєнного стану та здійснення ракетних і дронових атак на території України.
Змінами до Кодексу цивільного захисту України, запровадженими Законом України від 08 листопада 2023 року № 3441-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо уточнення повноважень суб'єктів забезпечення цивільного захисту, вдосконалення законодавства з питань захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій, організації та проведення евакуації населення, забезпечення охорони життя та здоров'я громадян» частина п'ятнадцята статті 32 Кодексу викладена в наступній редакції: «Контроль за станом готовності об'єктів фонду захисних споруд цивільного захисту до використання за призначенням здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, та/або його територіальними органами (у разі їх утворення) спільно з відповідними центральними органами виконавчої влади, іншими органами державної влади, місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування шляхом проведення комплексних, контрольних та позапланових обстежень».
Отже, норма спеціального нормативного акта визначила чіткий перелік повноважень в сфері контролю за станом готовності об'єктів фонду захисних споруд цивільного захисту до використання за призначенням, визначивши їх як заходи адміністративного впливу.
Суд також ураховує, що постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2022 року № 303 вирішено припинити проведення планових та позапланових заходів державного нагляду (контролю) на період воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 "Про введення воєнного стану в Україні".
Водночас варто зауважити, що припинення проведення планових та позапланових заходів державного нагляду (контролю) на період воєнного стану не є тотожним поняттю відсутності органу, що уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а положення статті 23 Закону України «Про прокуратуру» не наділяють прокурора повноваженнями наділяти суб'єктів владних повноважень додатковими повноваженнями, не передбаченими законом.
Суд також наголошує, що положення частини четвертої статті 5 КАС України наділяють суб'єктів владних повноважень правом звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України. Тому відсутність у органу ДСНС права звернутися до суду з саме з позовом зобов'язального характеру не означає, що наразі відсутній орган, що здійснює відповідні функції у спірних правовідносинах.
Водночас Велика Палата Верховного Суду у справі № 820/4717/16, вказуючи на публічно-правовий характер спору за участю прокурора, який звернувся до суду на реалізацію повноважень щодо захисту інтересів держави, пов'язаного з усуненням порушень законодавства у сфері обороноздатності держави, у тому числі із забезпеченням захисту мирного населення, не вирішувала питання щодо наявності в ДСНС повноважень на самостійне подання до суду відповідного позову, зокрема й у розумінні пункту 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України.
Зрештою суд зазначає, що позовні вимоги прокурора сформульовані надто загально, а підстави позову не містять належного викладення обставин, що перешкоджають використанню укриттів за призначенням та аргументів неможливості застосування адміністративних заходів для вирішення порушеного у позові питання більш оперативним шляхом, що і є метою забезпечення відповідної громади захисною спорудою.
Суд наголошує, що позовна вимога в адміністративному процесі визначає не лише межі судового розгляду, а й ефективність судового захисту. Зміст позовної вимоги в адміністративному судочинстві має бути підпорядкований критерію її виконуваності, що є необхідною умовою реалізації принципу ефективного захисту прав. Такий підхід узгоджується як із національними правовими стандартами, так і з правовими позиціями Європейського суду з прав людини.
Підсумовуючи викладене, суд констатує, що за чинного нормативно-правового регулювання, захист інтересів держави шляхом звернення до суду прокурора з окремим позовом зобов'язального характеру стосовно суб'єкта господарювання, який не забезпечив належне утримання захисної споруди з вимогами щодо технічного утримання та обслуговування такої будівлі, суперечить приписам частини четвертої статті 5 КАС України, оскільки указана норма містить імперативний припис щодо наділення суб'єкта владних повноважень таким правом виключно законом або Конституцією України.
Відтак, суд, зважаючи на викладене, дійшов висновку, що така позовна заява підлягає залишенню без розгляду.
Керуючись статтями 240, 241, 248, 250 КАС України, суд, -
позовну Яворівської окружної прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області, Яворівської районної державної адміністрації Львівської області до Приватного акціонерного товариства «Яворівський завод залізобетонних конструкцій» про зобов'язання вчинити дії залишити без розгляду.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею та підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Желік О.М.