18 вересня 2025 року м. Львівсправа № 380/4401/25
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (позивачка) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у перерахунку та виплаті підвищення до пенсії ОСОБА_1 як репресованій особі, яку в подальшому було реабілітовано, у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 15 листопада 1991 року № 1788-ХІІ, із розрахунку 25% від мінімальної пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату підвищення пенсії у розмірі 25% від мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» починаючи з 29 січня 2025 року із врахуванням раніше виплачених сум;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Свої вимоги позивачка обґрунтовує тим, що 29 січня 2025 року вона звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою, в якій просила проводити доплату до пенсії в розмірі 25% від мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» як репресованій особі, яку в подальшому було реабілітовано, проте отримала відмову. Позивачка вважає таку відмову відповідача протиправною, оскільки вона є особою, потерпілою від репресій (є дитиною репресованої особи та народилася на засланні), тож має право на підвищення призначеної пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком. У зв'язку з наведеним позивачка за захистом свого порушеного права звернулася з цим позовом до суду, який просить задовольнити повністю.
Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач зазначає, що підвищення до пенсії, передбачені Законом України «Про пенсійне забезпечення», зокрема й ті, які виплачуються громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, здійснюється у розмірах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 року № 654. Позивачка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в Амурській області та є дочкою репресованої особи, виселеної в 1949 році, однак не є особою, яку було примусово переселено. Встановлення підвищення до пенсії дітям, які народилися на виселенні, спецпоселенні батьків і перебували разом з репресованими батьками, чинними нормативними актами не передбачено. Ураховуючи зазначене, підстави для встановлення позивачці підвищення до пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» відсутні.
З огляду на наведене у задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 10 березня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін.
Суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області як одержувачка пенсії за віком, що не заперечується сторонами.
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 15 грудня 1995 року позивачка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Норськ Селемджинського району Амурської області, батьки (згідно з указаним свідоцтвом): батько - ОСОБА_2 , матір - ОСОБА_3 .
Згідно з довідкою Управління оперативної інформації Управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області від 13 березня 2000 року № 4/4-131 батьки позивачки: батько - ОСОБА_2 , матір - ОСОБА_3 29 серпня 1949 року були виселені із села Полянка Пустомитівського району Львівської області за рішенням Особливої Наради при МДБ СРСР від 07 вересня 1949 року на спецпоселення з конфіскацією майна в Амурську область, з якого звільнені 18 липня 1958 року, реабілітовані.
Рішенням № 28 комісії з питань поновлення прав реабілітованих та соціального захисту жертв політичних репресій Львівської обласної ради від 13 лютого 2014 року вирішено реабілітувати ОСОБА_1 за статтею 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» та видати їй довідку про реабілітацію.
Згідно з довідкою про реабілітацію від 24 лютого 2014 року № 01КР-вих-894, виданою комісією з питань поновлення прав реабілітованих та соціального захисту жертв політичних репресій Львівської обласної ради, ОСОБА_1 , уродженка с. Норська Селемджинського району Амурської області, зазнала необґрунтованих політичних репресій як член сім'ї репресованої з політичних мотивів родини, згодом реабілітованої. Відповідно до цієї довідки ОСОБА_1 є реабілітованою.
20 березня 2023 року Управління соціального захисту ДГП ЛМР видало позивачці посвідчення серії НОМЕР_2 , згідно із яким позивачка має право на пільги та компенсації, встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».
29 січня 2025 року позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про перерахунок пенсії, в якій просила провести перерахунок її пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», тобто з врахуванням доплати 25% мінімальної пенсії за віком. До цієї заяви позивачка долучила, зокрема посвідчення реабілітованої особи та довідку про реабілітацію.
Листом від 11 лютого 2025 року № 3091-2534/К-52/6-1300/25 Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повідомило позивачку у відповідь на її заяву про перерахунок пенсії від 29 січня 2025 року, зокрема про те, що відповідно до підпункту 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 року № 654 (далі - також Постанова № 654, зі змінами) репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,40 грн, а членам їх сімей, яких було примусово переселено - 43,52 грн. Згідно з копією паспорта серії НОМЕР_3 місце народження позивачки - с. Норськ Селемджинського району Амурської області. Враховуючи зазначене, для встановлення підвищення до пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» підстави відсутні.
Позивачка, вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», із розрахунку 25% від мінімальної пенсії за віком, звернулася з цим позовом до суду.
Предметом розгляду в цій справі є оцінка наявності підстав для зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачці підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», із розрахунку 25% від мінімальної пенсії за віком.
Оцінюючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Зміст нормативно-правових положень щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу реабілітованих, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності через надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України від 17 квітня 1991 року № 962-XII «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» (далі - Закон № 962-XII, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) з метою ліквідувати наслідки беззаконня, допущені з політичних мотивів до громадян Української РСР, поновити їх права, встановити компенсації за незаконні репресії та пільги реабілітованим.
Відповідно до статті 1-2 Закону № 962-XII реабілітованими визнаються особи:
1) які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання;
2) стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів;
3) стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення;
4) які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред'явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину;
5) стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.
Частиною першою статті 4 Закону № 962-XII передбачено поновити реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.
Статтею 1-1 Закону № 962-XII визначені такі терміни, зокрема:
вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР;
заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов'язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення;
репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом;
члени сім'ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім'єю були пов'язані спільним побутом.
Відповідно до пункту 2 статті 1-3 Закону № 962-XII потерпілими від репресій є діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до 18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29 квітня 1942 року № 185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена.
Суд зазначає, що приписи вказаних норм чітко визначають, що потерпілими від репресій є діти репресованої особи, зокрема діти, які були переселені разом із батьками; діти, які народилися під час перебування репресованої особи на засланні і проживали з репресованою особою однією сім'єю.
Отже, до членів сімей, яких було примусово переселено, належать й діти, які народилися на засланні і проживали з репресованою особою однією сім'єю.
Відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» з наступними змінами та доповненнями (далі - Закон № 1788-XII) призначені пенсії підвищуються громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Аналіз наведених вище норм права вказує, що громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії підвищуються на 50 процентів мінімальної пенсії за віком, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
У постанові від 13 травня 2024 року у справі № 500/5507/23 Верховний Суд у подібних правовідносинах дійшов висновку про належність до членів сімей, яких було примусово переселено, дітей, які народилися на засланні і проживали з репресованою особою однією сім'єю та наявність у таких дітей права на підвищення пенсії на 25 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону № 1788-XII.
Суд встановив, що позивачка - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є особою, яка народилася та перебувала на спецпоселенні разом із репресованими за політичними мотивами батьками (батько - ОСОБА_2 ; матір - ОСОБА_3 ), що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 15 грудня 1995 року та довідкою Управління оперативної інформації Управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області від 13 березня 2000 року № 4/4-131.
Рішенням № 28 комісії з питань поновлення прав реабілітованих та соціального захисту жертв політичних репресій Львівської обласної ради від 13 лютого 2014 року вирішено реабілітувати ОСОБА_1 за статтею 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» та видати їй довідку про реабілітацію.
Згідно з довідкою про реабілітацію від 24 лютого 2014 року № 01КР-вих-894, виданою комісією з питань поновлення прав реабілітованих та соціального захисту жертв політичних репресій Львівської обласної ради, ОСОБА_1 , уродженка с. Норська Селемджинського району Амурської області, зазнала необґрунтованих політичних репресій як член сім'ї репресованої з політичних мотивів родини, згодом реабілітованої. Відповідно до цієї довідки ОСОБА_1 є реабілітованою.
Отже, позивачка є членом сім'ї (дитиною) репресованих батьків, оскільки народилася на спецпоселенні та на момент здійснення репресій проживала з репресованими батьками однією сім'єю.
За вказаних обставин та, враховуючи висновки Верховного Суду, висловлені у постанові від 13 травня 2024 року у справі № 500/5507/23, суд доходить висновку про наявність у позивачки права на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону № 1788-XII, із розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком як члену сім'ї репресованих батьків.
Така ж правова позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 31 травня 2024 року у справі № 500/3332/23, яку суд ураховує на підставі вимог частини п'ятої статті 242 КАС України.
З огляду на наведене суд відхиляє покликання відповідача на те, що підстави для встановлення позивачці підвищення до пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону № 1788-ХІІ відсутні.
Стосовно покликань відповідача на те, що відповідно до підпункту 2 пункту 4 Постанови № 654 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,40 грн, а членам їх сімей, яких було примусово переселено - 43,52 грн, суд зазначає таке.
За змістом пункту 6 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV, з наступними змінами та доповненнями (далі - Закон № 1058-IV) до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення». Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Підпунктом 2 пункту 4 Постанови № 654 (з наступними змінами та доповненнями) установлено, що з 01 вересня 2008 року репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,40 грн, а членам їх сімей, яких було примусово переселено - 43,52 грн.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.
Стаття 28 Закону № 1058-IV визначає розмір мінімальної пенсії за віком, який встановлений в розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність, визначеного законом.
Відповідно до вимог частини першої статті 2 Закону України від 15 липня 1999 року № 966-XIV «Про прожитковий мінімум», з наступними змінами та доповненнями, прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.
Згідно із частиною четвертою статті 28 Закону № 1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частинами 1 - 3 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.
Із урахуванням загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, під час визначення розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону № 1788-XII, який має вищу юридичну силу, а не підпунктом 2 пункту 4 Постанови № 654, зважаючи на те, що останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону.
Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом в постановах від 10 жовтня 2018 року у справі № 446/1549/16-а, від 27 листопада 2018 року у справі № 446/1515/16-а та від 06 лютого 2019 року у справі № 446/1848/16-а.
З урахуванням викладеного суд відхиляє вказані вище покликання відповідача на розміри підвищення до пенсії, передбаченого пунктом «г» статті 77 Закону № 1788-XII.
Беручи до уваги наведене, суд констатує, що позивачка як член сім'ї, яку було примусово переселено, має право на підвищення до пенсії в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком як це передбачено пунктом «г» статті 77 Закону № 1788-ХІІ.
За цих обставин належить визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті підвищення до пенсії ОСОБА_1 як члену сім'ї, яку було примусово переселено, у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», із розрахунку 25% від мінімальної пенсії за віком.
З метою належного захисту порушеного права позивачки належить зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити ОСОБА_1 як члену сім'ї, яку було примусово переселено, нарахування та виплату підвищення до пенсії у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 29 січня 2025 року (з дати звернення), виплату здійснити з урахуванням виплачених сум.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову повністю.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.
За змістом частин першої, третьої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (абзац перший частини першої статті 139 КАС України).
Суд встановив, що за подання цього позову до суду позивачка сплатила судовий збір у розмірі 1211,20 грн. Отже, поверненню позивачці за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає сума судового збору в розмірі 1211,20 грн.
Докази понесення сторонами витрат, пов'язаних з розглядом справи, у матеріалах справи відсутні, тому їх розподіл не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,-
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті підвищення до пенсії ОСОБА_1 як члену сім'ї, яку було примусово переселено, у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», із розрахунку 25% від мінімальної пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити ОСОБА_1 як члену сім'ї, яку було примусово переселено, нарахування та виплату підвищення до пенсії у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 29 січня 2025 року, виплату здійснити з урахуванням виплачених сум.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) 1211,20 грн сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.
Повний текст рішення складено 18 вересня 2025 року.
СуддяКлименко Оксана Миколаївна