18 вересня 2025 року № 320/49556/24
Суддя Київського окружного адміністративного суду Леонтович А.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України
про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити певні дії,
I. Зміст позовних вимог
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 відносно ОСОБА_1 стосовно не нарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, а саме додаткової грошової винагороди, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу , поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за весь час затримки за період з 01.10.2023 р. по 21 серпня 2024 року за весь час затримки виплати грошового забезпечення у повному обсязі;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, а саме додаткової грошової винагороди, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу , поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за весь час затримки за період з 01.10.2023 р. по 21 серпня 2024 року за весь час затримки виплати грошового забезпечення у повному обсязі.
II. Позиція позивача та заперечення відповідача
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не провів з ним своєчасного розрахунку в частині виплати складових грошового забезпечення, а саме додаткової винагороди за період з 01.10.2023 по 11.03.2024. Розрахунок був проведений 18.06.2024 та 21.08.2024 року.
У зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, позивач вважає що має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався.
III. Процесуальні дії у справі
Ухвалою суду від 07.11.2024 позовну заяву залишено без руху.
Позивач, у строк та спосіб викладений в ухвалі, усунув недоліки позовної заяви.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.06.2025 у справі було відкрито провадження та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини
ОСОБА_1 (далі - позивач) проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 (далі - відповідач).
Представником позивача було направлено адвокатський запит від 10.06.2024 (Вх. № 21362/93 від 07.07,2024) на адресу відповідача про нарахування та виплату щомісячної доплати, у вигляді підвищеної додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн. солдату ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , за час його стаціонарного лікування з 01..10.2023 по 11.03.2024, відповідно до постанови Кабінета міністрів України №168 від 28.02.2022 року
Відповідач листом від 11.07.2024 року № 7345/94 повідомлено наступне. Згідно витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 14.09.2023 № 239 солдат ОСОБА_1 , навідник 3 механізованого відділення І механізованого взводу 9 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , вважається таким, що 11.09.2023 вибув зі складу сил та засобів військової частини НОМЕР_1 , які беруть участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України у Донецькій області, так як отримав поранення в районі виконання, бойових завдань н.п. Новоселівське Сватівського району Луганської області, був евакуйований та переданий лікарсько-сестринській бригаді військової частини НОМЕР_1 до зведеного стабілізаційного пункту ПХГ Сенькове.
Солдат ОСОБА_1 станом на теперішній час рахується як такий що проходить довготривале лікування.
У період з 01.10.2023 року по 11.03.2024 року позивачу відповідач не здійснював виплату додаткової грошової винагороди відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу , поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
18 червня 2024 року та 21 серпня 2024 року на виконання заяви представника позивача на рахунок позивача нарахована додаткова грошова винагорода відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу , поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Позивач вважає не нарахування та виплату йому компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення- протиправними. Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
V. Норми права, які застосував суд
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати передбачене Законом № 2050-III.
Статтею 2 Закону № 2050-ІІІ встановлено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Кабінет Міністрів України постановою від 21 лютого 2001 року № 159 затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 159 компенсації підлягають грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: - пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); - соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, страхові виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); - стипендії; - заробітна плата (грошове забезпечення); - сума індексації грошових доходів громадян; - суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; - суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Порядок № 159 у порівнянні із Законом № 2050-III деталізував види соціальних виплат як доходів громадян, при цьому їх перелік не є виключним у цьому Порядку.
Положення Закону № 2050-III та Порядку № 159, а також правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 03 липня 2018 року у справі № 521/940/17, від 08 серпня 2019 року у справі № 638/19990/16-а, від 11 лютого 2021 року у справі № 1540/3742/18, від 05 липня 2022 року у справі № 420/7633/20, від 04 грудня 2024 року у справі № 380/24300/23, вказують на те, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, зокрема мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи та пов'язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
У питанні про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати ключовим питанням є дохід. Законодавець в абзаці першому частини другої статті 2 Закону № 2050-III акцентував увагу саме на виді доходу, а не на його окремих складових чи ознаках такого доходу, при цьому підкресливши, що такі доходи не мають разового характеру.
Одним із доходів у розумінні Закону № 2050-III є заробітна плата (грошове забезпечення).
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон № 2011-XII, який встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Статтею 9 Закону № 2011-XII врегульовано питання грошового забезпечення військовослужбовців.
Так, відповідно до частин першої - четвертої вказаної статті держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням;
щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», окрім тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців та розмірів надбавки за вислугу років також затверджено додаткові види грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 2 цієї постанови установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає порядок, затверджений наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260.
Пунктом 2 Розділу І Порядку № 260 встановлено, що грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.
Пунктами 16, 17 Розділу І Порядку № 260 передбачено, що виплата додаткових видів грошового забезпечення, не передбачених цим Порядком, здійснюється відповідно до чинного законодавства України. На період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.
Законом України від 28 червня 2023 року № 3161-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань, пов'язаних із проходженням військової служби під час дії воєнного стану» доповнено Закон № 2011-XII статтею 9-2, відповідно до якої на період дії воєнного стану (особливого періоду) військовослужбовцям щомісячно виплачується додаткова винагорода на умовах, у розмірах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України.
На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України 28 лютого 2022 року постановою № 168 установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 гривень, включати осіб, зазначених у цьому пункті, у тому числі тих, які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
Відповідно до статті 9 Закону № 2011-XII, Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та постанови № 168 наказом Міністерства оборони України від 25 січня 2023 року № 44 затверджено зміни до Порядку № 260, а саме доповнено новим розділом XXXIV, який врегульовує питання виплати додаткової винагороди на період дії воєнного стану (застосовується з 01 лютого 2023 року).
Відповідно до пункту 10 розділу XXXIV Порядку № 260 у період дії воєнного стану до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 грн також включаються військовослужбовці, які, зокрема, у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), - з дня отримання такого поранення, включаючи час переміщення до лікарняного закладу (в тому числі з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого), або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії.
Отже, одним із видів додаткової винагороди на період дії воєнного стану є додаткова винагорода військовослужбовцям, які у зв'язку з пораненням перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я або у відпустці для лікування після тяжкого поранення.
Виходячи зі змісту наведених положень Закону № 2011-XII, постанови № 168 та Порядку №260 винагорода, як вид виплат військовослужбовцям, є частиною їх грошового забезпечення та можуть належати як до групи щомісячних додаткових видів, так і до одноразових додаткових видів. Аналіз таких виплат та дослідження їх правової природи показує, що вони невід'ємно пов'язані з особливим характером та умовами служби військовослужбовця, зі здійсненням спеціальних повноважень, які змістовно випливають із статусу військовослужбовця та передбачені законом.
Очевидно, що призначення та виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану у зв'язку з пораненням відбувається за настання особливого юридичного факту - поранення під час захисту Батьківщини, що зумовлює лікування (по тривалості часу воно може бути різним) або потребу у відпустці для лікування у зв'язку з отриманням тяжкого поранення. При цьому обидва наслідки поранення є обмеженими в часі, оскільки і лікування, і відпустка відбуваються упродовж певного (необхідного, визначеного) часу. Тому й зазначена винагорода повинна здійснюватися упродовж цього часу - за весь час (періоди) перебування на такому лікуванні або у відпустці.
Згідно з пунктом 14 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення, не виплачене своєчасно або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього.
Зі змісту статті 2 Закону № 2050-ІІІ випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).
Згідно зі статтею 4 Закону №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
VI. Оцінка суду
У ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" зазначено:
"1. Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
2. До складу грошового забезпечення входять:
посадовий оклад, оклад за військовим званням;
щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);
одноразові додаткові види грошового забезпечення.
3. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону."
Відповідно до сталої судової практики, сформованої Верховним Судом, індексація грошового забезпечення є доходом та складовою грошового забезпечення.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159).
Відповідно до статтей 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців; виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі розуміються грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення).
Компенсацію виплачують за рахунок: власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об'єднання громадян; коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету (ст. 6 Закону № 2050-ІІІ).
Відповідно до п. 3 Порядку № 159 компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, в тому числі пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
Із наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата, грошове забезпечення).
Згідно ст.ст. 3, 4 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період не виплати доходу; виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Аналогічні приписи містяться і у 5 Порядку № 159, в якому зазначено, що сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Отже, розрахунок та виплата компенсації здійснюється одночасно при виплаті заборгованості.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 5 березня 2020 року по справі № 140/1547/19, від 16 грудня 2020 року по справі № 521/21718/16-а, від 4 березня 2021 року по справі № 520/34/17, від 24 січня 2023 року по справі № 200/10176/19-а.
Крім того, за результатом розгляду справи № 280/8933/24 як зразкової, Верховний Суд дійшов висновку, що додаткова винагорода, установлена постановою Уряду № 168 на період дії воєнного стану у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, за час перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних) включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення, є додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців та входить до складу їх грошового забезпечення. Відповідно, в розумінні вимог Закону № 2050-III та Порядку № 159, такий додатковий вид грошового забезпечення є грошовим доходом, який вони одержують на території України і який не має разового характеру, а порушення строку його виплати є підставою для нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів.
Таким чином, враховуючи визнання позову встановлені обставини справи, визнання позову відповідачем, вказані правові норми, суд визнає протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає в невиплаті позивачу компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, а саме додаткової грошової винагороди, виплаченої 18.06.2024 року та 21.08.2024 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, та для захисту прав і інтересів позивача вважає за необхідне зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, а саме додаткової грошової винагороди, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за весь час затримки за період з 01.10.2023 р. по 21 серпня 2024 року за весь час затримки виплати грошового забезпечення у повному обсязі.
Відтак, позовні вимоги є обґрунтованими.
VII. Висновок суду
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів на підтвердження правомірності своїх дій.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову.
VIII. Розподіл судових витрат
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Судом встановлено, що позивачем сплачено судового збору 1211,20 грн.
Оскільки адміністративний позов підлягає задоволенню, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати по сплаті судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 відносно ОСОБА_1 стосовно не нарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, а саме додаткової грошової винагороди, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу , поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за весь час затримки за період з 01.10.2023 р. по 21 серпня 2024 року за весь час затримки виплати грошового забезпечення у повному обсязі.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , адреса проживання: АДРЕСА_2 ) компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, а саме додаткової грошової винагороди, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу , поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за весь час затримки за період з 01.10.2023 р. по 21 серпня 2024 року за весь час затримки виплати грошового забезпечення у повному обсязі.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , адреса проживання: АДРЕСА_2 ) витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, у розмірі 1211,20 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Леонтович А.М.