про повернення позовної заяви
18 вересня 2025 року м. Київ № 320/33033/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Шевченко А.В., розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали громадянина Турецької Республіки ОСОБА_1 до Київської митниці Держмитслужби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
громадянин Турецької Республіки ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Київської митниці Держмитслужби України, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Київської митниці, яка полягає у неподанні до Державної казначейської служби України подання (висновку) про повернення ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ) коштів у сумі 8040 (вісім тисяч сорок) євро, вилучених згідно з протоколом про порушення митних правил №0846/12500/18 від 13.11.2018 року, які були перераховані до державного бюджету на рахунок, відкритий в Державній казначейській службі України 09.06.2022 року згідно з платіжним дорученням від 08.06.2022 року №20 на валютний рахунок №UA713223130000025136882855000;
- зобов'язати Київську митницю невідкладно подати до Державної казначейської служби України подання (висновок) про повернення коштів у сумі 8040 (вісім тисяч сорок) євро, які належать Громадянину Турецької Республіки ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), вилучених згідно з протоколом про порушення митних правил №0846/12500/18 від 13.11.2018 року, з метою забезпечення їх повернення з Державного бюджету України;
- стягнути з Державного бюджету України на користь Київської митниці, яка здійснюватиме повернення коштів Громадянину Турецької Республіки ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ) кошти у сумі 8040 (вісім тисяч сорок) євро, що були неправомірно утримані та перераховані до Державного бюджету України згідно з платіжним дорученням від 08.06.2022 року №20 на валютний рахунок №UA713223130000025136882855000;
- зобов'язати Київську митницю здійснити повернення вилучених грошових коштів у сумі 8040 (вісім тисяч сорок) євро, що належать Громадянину Турецької Республіки ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), на рахунок уповноваженого представника - адвоката Козіної Галини Вадимівни, на підставі наданої нотаріальної довіреності з апостилем №03277 від 07.03.2025 року, з огляду на об'єктивну неможливість особистого отримання коштів Позивачем в умовах воєнного стану та відсутність у нього рахунку в українському банку;
- визнати дії Київської митниці щодо посилання на сплив строків, встановлених Митним кодексом України для повернення вилучених коштів, як підставу для відмови у виконанні судового рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 04 березня 2019 року та ухвали Київського апеляційного суду від 07 червня 2019 року, протиправними.
У зв'язку з невідповідністю позовної заяви вимогам процесуального закону, керуючись статтею 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалою від 22.07.2025 позов залишив без руху з наданням позивачеві строку для усунення виявлених недоліків. В ухвалі визначено спосіб усунення недоліків шляхом подання до суду: заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням поважних причин його пропуску з наданням суду на їх підтвердження відповідних доказів.
Від представника позивача надійшла заява на виконання вимог ухвали суду про залишення позову без руху, до якої долучено заяву про поновлення строку звернення до суду, за результатами вивчення змісту якої судом не встановлено поважних причин пропуску строку звернення до суду в частині позовних вимог.
Розглядаючи вказану заяву, суд виходив із такого.
Так, на обґрунтування доводів заяви представником зазначено що позивач є громадянином Туреччини, постійно проживає на її території та у 2019 році позивачу було відмовлено у в'їзді на територію України, а тому ця обставина зробила неможливим його особисте звернення до митних органів та безпосереднє вирішення питання повернення коштів; в подальшому починаючи із 2020 року звернення було ускладнене пандемією COVID-19 через запровадження жорстких карантинних обмежень, закриття кордонів, значних труднощів у міжнародному сполученні; а з 24.02.2022 відповідно до Закону України «Правовий режим воєнного стану», в Україні введено режим воєнного стану, який неодноразово продовжувався і триває на даний час; також зазначає про складності із оформленням довіреності на представника та відсутність банківського рахунку в Україні.
Відповідно до частин першої, другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Суд зазначає, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутись до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Встановлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень у адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням.
Так, законодавством регламентовано шестимісячний строк звернення особи до суду за захистом її прав, свобод та законних інтересів, що обумовлено метою досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та дисциплінуванням учасників адміністративного судочинства щодо своєчасної реалізації їх права на суд.
Строк звернення до суду обчислюється за загальним правилом з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені; рішення скероване на її адресу поштовим повідомленням, яке вона відмовилася отримати або не отримала внаслідок неповідомлення відправника про зміну місця проживання; про порушення її прав знали близькі їй особи.
День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів.
Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргами обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Аналогічні правові висновки були висловлені Верховним Судом у постановах від 28.03.2018 у справі № 809/1087/17 та від 22.11.2018 у справі №815/91/18.
Оскільки початок шестимісячного строку визначено альтернативно - це день, коли особа або дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права, при визначенні початку цього строку суд має з'ясувати момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Як вбачається із матеріалів справи, постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 04.03.2019 року у справі №359/10245/18 вирішено повернути вилучену згідно протоколу про порушення митних правил №0846/12500/18 від 13.11.2018 року готівку в розмірі 8040 євро громадянину Туреччини ОСОБА_1 .
Постановою Київського апеляційного суду від 07.06.2019 року у справі №359/10245/18 апеляційну скаргу Київської митниці ДФС залишено без змін, а постанову Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 04.03.2019 без змін.
Таким чином, починаючи із червня 2019 року позивачеві було достеменно відомо про порушення його прав. Крім того, суд також враховує, що відповідно до рішення суду від 04.03.2019 представництво прав та інтересів позивача здійснювалося адвокатом.
Водночас, до суду із вказаним позовом позивач звернувся 23.06.2025 року, тобто із пропуском шестимісячного строку звернення, встановленого положеннями частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
За загальним правилом поважними причинами визнаються ті обставини, існування яких є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з даним позовом.
Суд підкреслює, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача, формування судової практики і таке інше. Нереалізація цього права зумовлена власною пасивною поведінкою позивача.
Оцінюючи поважність підстав несвоєчасного звернення до суду із заявою, слід виходити з того, що причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина (або кілька обставин), яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Отже, в межах кожної конкретної справи, суд повинен надати оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв'язку із: тривалістю строку, який пропущено; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності.
Суд вважає необґрунтованими доводи представника про те, що позивачу було відмовлено у в'їзді на територію України, а тому ця обставина зробила неможливим його особисте звернення до митних органів та безпосереднє вирішення питання повернення коштів, оскільки жодного доказу на підтвердження вказаних обставин до суду не надано.
З урахуванням наведеного суд наголошує, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача чи інших державних органів. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості отримати судовий захист, що зумовлено його власною пасивною поведінкою.
Що стосується посилання позивача на запровадження карантину, встановленого Кабінтом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 17.07.2020) під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.
Таким чином, строк звернення до суду, який закінчився у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України та під час дії пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України підлягає поновленню лише за наявності двох умов: 1) якщо причини його пропуску є поважними; 2) вказані причини є такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
При цьому, граматичне тлумачення пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави для висновку, що наявність сполучника "і" вказує на обов'язкову наявність двох вищенаведених умов.
Виходячи з наведених законодавчих приписів сам факт встановлення карантину не може слугувати причиною для поновлення процесуального строку звернення до суду, а можливість поновлення процесуального строку визначається у взаємозв'язку зі встановленням поважності причин пропуску строку та їх зумовленості обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Позивачем не надано доказів на підтвердження обставин, які свідчать про неможливість звернення до суду саме через обмеження, пов'язані з введеним карантину, а також не доведено, що вчинення відповідної процесуальної дії зумовлено саме обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Щодо посилань позивача на поважність причин пропуску строку звернення до суду у зв'язку із введенням військового стану, суд виходить з наступного.
У зв'язку із розпочатою військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ.
У подальшому Указами Президента України, затвердженими відповідними Законами України, строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався та діє і на теперішній час.
Верховний Суд в ухвалі від 22 червня 2022 року у справі №640/12494/20 зазначив, що введення з 24.02.2022 воєнного стану в країні, безумовно, є поважною підставою, яка, відповідно до частини першої статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України, повинна враховуватися при вирішенні питання щодо поновлення процесуального строку. Але між пропуском процесуального строку і введенням воєнного стану повинен бути безпосередній, прямий причинний зв'язок.
Верховний Суд в ухвалах від 23.06.2022 у справі №380/7251/21, у справі №520/8674/2020 та у справі №440/2822/20 зазначив, що питання продовження процесуального строку у випадку невиконання вимог ухвали суду про залишення касаційної скарги без руху з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується у кожному конкретному випадку, виходячи з доводів, наведених у клопотанні скаржника. Однак, сам лише факт запровадження воєнного стану не може бути підставою для безумовного продовження процесуального строку, відстрочення, розстрочення чи звільнення від сплати судового збору у всіх абсолютно випадках.
Суд зазначає, що позивачем не додано до позовної заяви доказів на підтвердження неможливості своєчасного звернення до суду з даним позовом через воєнний стан.
Фактично, позивач посилається на запровадження воєнного стану як на достатню підставу для поновлення пропущеного строку, проте жодним чином не пояснює та не надає доказів, як саме встановлення в країні воєнного стану вплинуло на можливість своєчасного звернення до суду.
У той же час, як було вказано вище, за правовими висновками Верховного Суду само по собі запровадження воєнного стану не є достатньою та безумовною підставою для поновлення пропущеного строку, оскільки заявник має довести наявність зв'язку між порушенням строку та запровадженням воєнного стану.
Позивач не надав доказів, пояснень наявності такого прямого зв'язку.
При цьому позивачем не надано доказів складності оформлення довіреності та рахунку у банку, що свідчить лише про те, що позивач почав діяти на захист своїх порушених прав, які він вважає порушеними бездіяльністю відповідача, майже через шість років після рішення суду яким зобов'язано повернути йому вилучені кошти. При цьому своєчасному зверненню до суду, як вбачається із заяв позивача, не перешкоджала жодна істотна обставина, а пропуск на звернення до суду обумовлений виключено зволіканням самого позивача.
Так, позивач мав можливість заздалегідь подати заяву про повернення коштів засобами поштового зв'язку чи електронною поштою та контролювати строки розгляду свого звернення і в разі затримок подавати запити чи скарги, що могло б уникнути пропуску строку. Натомість позивач самостійно допустив недбалість та затримку у реалізації права на звернення до суду, і суб'єкт владних повноважень жодних перешкод цьому не утворював.
Отже матеріали справи свідчать про пропуск позивачем строку звернення до суду.
Статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України передбачені наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду.
Так, частиною першої цієї статті передбачено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею в заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (частина друга статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Будь-яких інших належних та допустимих доказів неможливості звернутись до суду за захистом порушеного права у строк, визначений чинним законодавством України, позивачем не надано.
Відтак суд доходить висновку, що позовна заява та заява про поновлення строку звернення до суду не містять поважних причин пропуску вказаного строку.
Згідно з резолютивною частиною ухвали про залишення позовної заяви без руху від 22.07.2025 позивача було попереджено судом, що у разі невиконання вимог ухвали позовна заява буде вважатись неподаною та повернута заявнику.
Частиною п'ятою статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду не пізніше п'яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
Відповідно до пунктів 1 та 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк, а також у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
У зв'язку з тим, що позивач не усунув у повному обсязі недоліки, про які зазначено в ухвалі від 22.07.2025, що набрала законної сили та є обов'язковою до виконання, а із повідомлених представником у клопотанні доводів судом не встановлено поважних причин пропуску строку звернення до суду, суд доходить висновку, що позовна заява підлягає поверненню.
Керуючись статтями 123, 169, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позовну заяву громадянина Турецької Республіки ОСОБА_1 до Київської митниці Держмитслужби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - повернути позивачеві без розгляду.
Роз'яснити позивачу, що відповідно до частини восьмої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали надіслати особі, яка подала позов.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Шевченко А.В.