18 вересня 2025 року м. Київ № 640/1370/22
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративну справу,
за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2
до Міністерства юстиції України
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (позивачі/ ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ) звернулись до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України (відповідач/ Мін'юст), в якому просить суд:
- визнати неправомірними дії Міністерства юстиції України щодо ненадання обґрунтованої відповіді;
- зобов'язати Міністерство юстиції України надати обґрунтовану відповідь із врахуванням норм законодавства.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що адвокат Тютюнников М.В. в інтересах позивачів звернувся до відповідача із заявами щодо перевищення влади, бездіяльності та невиконання керівником Шполянського відділу державної виконавчої служби у Звенигородському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Сірманом В.А. своїх службових обов'язків, а також неналежного реагування заступником начальника управління Кирик А.О. на можливі порушення та стосовно проведення службового розслідування за фактами, викладеними у цих заявах. Відповідь на вказані звернення позивачі вважають необґрунтованою, зокрема, з огляду на посилання на статтю 12 Закону України «Про виконавче провадження»
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 лютого 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі.
Відповідно до Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 №2825-ІХ ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва; утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві; визначено територіальну юрисдикцію Київського міського окружного адміністративного суду, яка поширюється на місто Київ.
Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13 грудня 2022 року №2825-ІХ установлено, що з дня набрання чинності цим Законом: до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом
На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13 грудня 2022 року №2825-ІХ, справа надіслана до Київського окружного адміністративного суду за належністю.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29 серпня 2024 року справа розподілена судді Жуковій Є.О.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2024 року прийнято справу № 640/1370/22 до провадження, суд ухвалив розгляд справи розпочати спочатку, здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, витребувано від відповідача всі матеріали, що були або мали бути взяті до уваги при прийнятті рішення, вчиненні дії, допущенні бездіяльності, з приводу яких подано позов, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов.
Відповідно до довідки про доставку електронного листа, документ в електронному вигляді «Ухвала про прийняття справи до провадження» від 03.09.2024 по справі № 640/1370/22 доставлено до електронної скриньки адвоката Тютюнникова М.В. 16.09.2024, до електронного кабінету Міністерства юстиції України - 03.09.2024 о 19:40.
03 жовтня 2024 року через систему «Електронний суд» до Київського окружного адміністративного суду від представника Міністерства юстиції України надійшов відзив на позовну заяву.
Відповідач не погоджується з доводами та вимогами позовної заяви, вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідач зазначає, що позивачі фактично не погоджуються зі змістом наданої відповіді, при цьому, незгода заявників з відповіддю не свідчить про порушення відповідачем вимог Закону України «Про звернення громадян», а тим паче не доводить про допущені неправомірні дії з боку Мін'юсту. Міністерством юстиції України за результатами опрацювання звернень позивачів у межах компетенції та правового поля здійснено їх належний розгляд та надано ґрунтовну відповідь, з'ясовано та проаналізовано усі обставини, викладені у зверненнях та надано вичерпну, повну та обґрунтовану відповідь на всі поставлені питання.
З метою додержання розумного строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, суд визнав за можливе розгляд справи здійснювати за наявними матеріалами.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
26.11.2021 та 06.12.2021 ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до Мін'юсту зі зверненнями про перевищення влади, бездіяльності та невиконання керівником Шполянського відділу державної виконавчої служби у Звенигородському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Сірманом В.А. своїх службових обов'язків, а також щодо неналежного реагування заступником начальника управління - начальником відділу контролю за діяльністю органів та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Кирик А.О. на можливі порушення за фактами, викладеними у вищевказаних зверненнях.
Вказані звернення зареєстровані Мін'юстом 26.11.2021 № 144241-33-21 та 10.12.2021 № 153189-33-21.
За результатами розгляду звернень позивачів Мін'юстом надано відповідь листом від 23.12.2021 за вихідним № 128818/144241-33-21/31. У відповіді Мін'юстом повідомлялось, зокрема, що в ході проведеної перевірки та з урахуванням матеріалів, отриманих під час розгляду звернень Позивачів, не встановлено даних, які свідчили б про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» посадовими особами Шполянського відділу державної виконавчої служби у Звенигородському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) та заступником начальника управління - начальником відділу контролю за діяльністю органів та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень, Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кирик А.О.
У вказаній відповіді, зокрема, також було зазначено, що відповідно до положень статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років. Строки, зазначені в частині першій статті 12 Закону України «Про виконавче провадження», встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ними законної сили. Таким чином, строк пред'явлення виконавчих листів Шполянського районного суду Черкаської області від 02.04.2018 № 2/710/407/2014 становить три роки з моменту набрання рішенням чинності, а саме до 13.05.2018.
Крім іншого, відповідь з посиланням на приписи ч.3 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» вказувала про можливість оскарження дій чи бездіяльності державного виконавця.
Не погодившись із діями відповідача щодо надання необґрунтованої відповіді, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Суд звертає увагу, що предметом розгляду даної справи є незгода позивача з відповіддю відповідача, яка викладена у листі від 23.12.2021 за вихідним № 128818/144241-33-21/31, тому суд надає оцінку на відповідність ч. 2 ст. 2 КАС України вказаного листа, яким було надано відповідь на звернення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , зареєстровані Мін'юстом 26.11.2021 № 144241-33-21 та 10.12.2021 № 153189-33-21в порядку Закону України «Про звернення громадян».
Відповідно до ст. 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Закон України «Про звернення громадян» регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.
Громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. (ч. 1 ст. 1 Закону України Про звернення громадян).
Під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.
Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності.
Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб. (ст. 3 Закону України «Про звернення громадян»)
Згідно з нормами ст. 15 Закону України «Про звернення громадян», органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Приписами ст. 18 Закону України «Про звернення громадян», встановлено, що громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право, серед іншого, одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги.
Відповідно до положень ст. 19 Закону України «Про звернення громадян», органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги.
Так, згідно ст. 20 Закону України «Про звернення громадян», звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Із матеріалів справи судом вбачається, що 26.11.2021 та 06.12.2021 ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до Мін'юсту зі зверненнями про перевищення влади, бездіяльності та невиконання керівником Шполянського відділу державної виконавчої служби у Звенигородському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Сірманом В.А. своїх службових обов'язків, а також щодо неналежного реагування заступником начальника управління - начальником відділу контролю за діяльністю органів та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Кирик А.О. на можливі порушення за фактами, викладеними у вищевказаних зверненнях.
Вказані звернення зареєстровані Мін'юстом 26.11.2021 № 144241-33-21 та 10.12.2021 № 153189-33-21.
За результатами розгляду звернень позивачів Мін'юстом надано відповідь листом від 23.12.2021 за вихідним № 128818/144241-33-21/31. У відповіді Мін'юстом повідомлялось, зокрема, що в ході проведеної перевірки та з урахуванням матеріалів, отриманих під час розгляду звернень позивачів, не встановлено даних, які свідчили б про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» посадовими особами Шполянського відділу державної виконавчої служби у Звенигородському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) та заступником начальника управління - начальником відділу контролю за діяльністю органів та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень, Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кирик А.О.
У вказаній відповіді, зокрема, також було зазначено, що відповідно до положень статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років. Строки, зазначені в частині першій статті 12 Закону України «Про виконавче провадження», встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ними законної сили. Таким чином, строк пред'явлення виконавчих листів Шполянського районного суду Черкаської області від 02.04.2018 № 2/710/407/2014 становить три роки з моменту набрання рішенням чинності, а саме до 13.05.2018.
Крім іншого, відповідь з посиланням на приписи ч.3 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» вказувала про можливість оскарження дій чи бездіяльності державного виконавця.
Отже, відповідач, за наслідками розгляду заяв позивачів від 26.11.2021 та 06.12.2021, з дотриманням приписів законодавства України, надав повну, всебічну та обґрунтовану відповідь листом від 23.12.2021 за вихідним № 128818/144241-33-21/31, при цьому, звернення розглянуті у термін, встановлений ст. 20 Закону України «Про звернення громадян», що вказує на відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Суд звертає увагу, що позивачі фактично не погоджуються не з спірним листом відповідача, а саме з діями, рішеннями державного виконавця Шполянського відділу державної виконавчої служби у Звенигородському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо відкриття виконавчого провадження, тому мають право у відповідності до положень ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» звернутись до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом, а не шляхом подання до окружного адміністративного суду позову щодо звернення, розглянутого в порядку Закону України «Про звернення громадян».
До того ж, згідно з приписами статті 12 Закону України «Про звернення громадян» дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінальним процесуальним, цивільно-процесуальним, трудовим законодавством, законодавством про захист економічної конкуренції, законами України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про доступ до судових рішень», Кодексом адміністративного судочинства України, законами України «Про запобігання корупції», «Про виконавче провадження».
Так, суд звертає увагу, що відповідач повідомив, що відповідно до ч.3 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня.
Таким чином, позивачу було роз'яснено спеціальний порядок оскарження дій чи бездіяльності державного виконавця, оскільки, як вже було вказано вище, дія Закону України «Про звернення громадян» не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений Законом України «Про виконавче провадження».
Відтак, відповідачем належним чином та у відповідності до вимог приписів Закону України «Про звернення громадян» розглянуто звернення та надано змістовну та належну відповідь щодо поставлених питань.
Так, щодо способу відновлення порушеного права, який заявлений позивачами, суд вважає необхідним зазначити таке.
Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб?єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. У випадках, установлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.
Відтак, необхідною умовою для визнання недійсним (нечинним) рішення, дії/бездіяльності, крім їх невідповідності вимогам чинного законодавства, є з огляду на наведені положення статті 5 КАС України порушення, у зв'язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
За змістом Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 щодо «порушеного права», за захистом якого особа може звертатися до суду, це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому самому Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об?єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (неюридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним».
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим.
Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Тобто обов'язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів саме цим відповідачем, зокрема, наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
Встановлення факту наявності порушення права, свободи чи інтересу особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковим під час судового розгляду.
Таким чином, обов'язковою умовою для визнання протиправним рішення (дії, бездіяльності) суб'єкта владних повноважень, є наявність факту порушення останнім прав, свобод чи охоронюваних законом інтересів особи, яка звернулась за їх судовим захистом.
Сам по собі зміст відповіді, який на думку позивача, не забезпечив поновлення його порушених прав, не свідчить про порушення відповідачем норм законодавства (висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25.09.2019 №814/2467/17).
У даному випадку, процедурних порушень відповідачем при розгляді заяв позивачів, судом не встановлено.
Крім того, як вже було вказано вище, позивач у позовній заяві фактично викладає обставини незгоди з діями виконавця щодо відкриття виконавчого провадження, які не можуть становити предмет дослідження у даній справі, через межі повноважень суду, встановлені КАС України.
Окрім того, законодавцем передбачений інший порядок дій в процедурі виконання рішення суду, яке набрало законної сили.
Відсутність порушеного права (свободи, охоронюваного законом інтересу) або обрання невірного способу порушеного права встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Варто також враховувати п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, відповідно до якого обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно із частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Ураховуючи вищевикладене, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 не підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, відшкодуванню підлягають судові витрати сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, виключно у разі задоволення позовних вимог.
Оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні адміністративного позову, судові витрати відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. У задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовити повністю.
2. Судові витрати відшкодуванню не підлягають.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Жукова Є.О.