18 вересня 2025 року м. Київ № 320/26663/24
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративну справу,
за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця»
до Державної служби України з безпеки на транспорті
про визнання протиправною та скасування постанови,
Акціонерне товариство «Українська залізниця» (позивач/ АТ «УЗ») звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті (відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу від 27.02.2024 № 047669 в сумі 17000,00 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає про необґрунтованість спірної постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу з огляду на те, що позивачем не здійснювалось перевезення вантажу на замовлення іншої особи власним автомобільним транспортом із використанням найманої праці водія, тобто, транспортна послуга не надавалась. Таким чином, позивач не є автомобільним перевізником у розумінні статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» та не є суб'єктом правопорушення за абз. 3 ч. 1 ст. 60 вказаного Закону.
Крім іншого, на час проведення перевірки посадовими особами Державної служби України з безпеки на транспорті транспортного засобу, який належить АТ «УЗ», діяла надзвичайна ситуація воєнного характеру, тому Положення № 340 не підлягає застосуванню.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 червня 2024 року позовну заяву передано судді Жуковій Є.О.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14 червня 2024 року відкрито провадження у справі № 320/26663/24, суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, витребувано від відповідача всі матеріали, що були або мали бути взяті до уваги при прийнятті рішення, вчиненні дії, допущенні бездіяльності, з приводу яких подано позов, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов.
Відповідно до довідки про доставку електронного листа, документ в електронному вигляді «Ухвала про відкриття спрощеного провадження без проведення судового засідання» від 14.06.2024 по справі № 320/26663/24 доставлено до електронного кабінету Акціонерного товариства «Українська залізниця», Державної служби України з безпеки на транспорті, Прядки В.О., Пономаренко М.А., 14.06.2024 о 19:00.
Згідно з розпискою представника Державної служби України з безпеки на транспорті, примірник позовної заяви в адміністративній справі № 320/26663/23 останній отримав 25 червня 2024 року.
08 липня 2024 року через систему «Електронний суд» до Київського окружного адміністративного суду від Державної служби України з безпеки на транспорті надійшов відзив на позовну заяву.
Відповідач вважає, що наявні підстави для відмови в задоволенні позовних вимог. Зазначає, що порушення законодавства про автомобільний транспорт знайшло своє відображення у Постанові про застосування адміністративно-господарського штрафу № ПШ 047669 (порушення вимог статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», які зафіксовані в Акті АР № 037874), а саме при перевезенні вантажу згідно з ТТН № 04265 за маршрутом ТЧ-З Локомотивне депо Основа регіональної філії «Південна залізниця» АТ Укрзалізниця» до пункту призначення ПрАТ «ЗЕРЗ», вантажний автомобіль повною масою понад 3.5 тон, не обладнаний діючим та повіреним тахографом, що передбачено пунктом 6.1 наказу МТЗУ № 340, також відсутня індивідуальна контрольна книжка водія або графік змінності, який передбачено пунктом 6.3 наказу МТЗУ № 340, чим порушено вимоги статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Також відповідач вказує, що правовий режим надзвичайного стану охоплює «стихійне лихо, аварії та інші надзвичайні ситуації», яке указано в пункті 1.4 Положення № 340, однак наразі в країні діє воєнний стан, що виключає можливість посилатись на пункт 1.4 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв як на підставу для звільнення від обов'язку виконання вимог, у тому числі тих, які стосуються обов'язковій наявності вести індивідуальну контрольну книжку водія.
11 липня 2024 року через систему «Електронний суд» до Київського окружного адміністративного суду від Акціонерного товариства «Українська залізниця» надійшла відповідь на відзив. Позивач наполягає на застосуванні до спірних правовідносин пункту 1.4. Положення № 340, а також вказує, що згідно розпорядження (вказівки) від 28.12.2023 № Т-02-07/1223 мотор-вентилятор АУ-92/4 у кількості 4 одиниць та редуктор мотор-компресора КТ-6 у кількості 1 одиниці були доставлені до заводу для виконання ремонту з метою підтримання експлуатаційного парку локомотивів. Без підтримання парку локомотивів у належному стані (здійснення необхідних ремонтів) неможливо виконати покладені Державою завдання з забезпечення мобілізаційної готовності й цивільної оборони, підготовкою до роботи в умовах особливого періоду, а також до дій у разі виникнення надзвичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків, що не було враховано при прийнятті спірної постанови.
З метою додержання розумного строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, суд визнав за можливе розгляд справи здійснювати за наявними матеріалами.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
05 січня 2024 року в Дніпропетровській області на 159 км А/Д М29 посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті було проведено рейдову перевірку транспортного засобу КАМАЗ - вантажний бортовий н.з. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 , на предмет додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.
За результатами перевірки було складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом № 037874 від 05 січня 2024 року, яким зафіксовано виявлене під час перевірки порушення статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: вантажний автомобіль повною масою понад 3.5 тон, не обладнаний діючим та повіреним тахографом, що передбачено пунктом 6.1 наказу МТЗУ № 340, також відсутня індивідуальна контрольна книжка водія або графік змінності, який передбачено пунктом 6.3 наказу МТЗУ № 340.
На підставі висновків акта проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом № 037874 від 05 січня 2024 року Відділом державного нагляду (контролю) у м. Києві Державної служби України з безпеки на транспорті прийнято постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу від 27 лютого 2024 року № 047669, відповідно до якої на позивача на підставі абзацу 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» накладено штраф у розмірі 17 000 грн.
Не погодившись із прийнятою постановою про застосування адміністративно-господарського штрафу, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України «Про автомобільний транспорт» від 05 квітня 2001 року № 2344-III (далі - Закон № 2344-III).
Відповідно до частини дванадцятої статті 6 Закону № 2344-III державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
Процедура проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт визначена Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року № 1567 (далі - Порядок №1567).
Відповідно до пункту 4 Порядку № 1567 рейдові перевірки (перевірки на дорозі) на автомобільному транспорті проводяться посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) згідно з додатком 1-1, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку.
Пунктом 13 Порядку № 1567 передбачено, що графік проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) складається та затверджується керівником або заступником керівника Укртрансбезпеки або її територіального органу з урахуванням стану аварійності, періоду, що пройшов від попередньої перевірки, забезпечення належного рівня транспортного обслуговування в окремих регіонах, інформації про діяльність осіб, що незаконно надають послуги з перевезень, перевірки дотримання умов перевезень, визначених дозволом (договором) на перевезення, та інших обставин.
За приписами пункту 14 Порядку № 1567 рейдовою перевіркою (перевіркою на дорозі) є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об'єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.
За змістом пункту 15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) перевіряється виключно наявність визначених статтями 39 і 48 Закону № 2344-III документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом (абзац 2).
Згідно з пунктом 21 Порядку № 1567 У разі виявлення в ході рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.
Про результати перевірки транспортного засобу (відсутність порушення або зазначення номера складеного акта) посадова особа робить запис у дорожньому листі (за наявності такого) із зазначенням дати, часу, місця перевірки, свого прізвища, місця роботи і посади, номера службового посвідчення та ставить свій підпис, а у разі проведення перевірки виконання Європейської угоди ставить відповідний відбиток печатки на реєстраційному листку режиму праці та відпочинку водіїв (у разі наявності).
Пунктом 22 Порядку № 1567 передбачено, що у разі відмови водія від підписання акта рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу посадова особа (особи), що провела перевірку, вносить про це запис.
Згідно з частинами першою-другою статті 48 Закону № 2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
- для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
- для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів та порядок його обліку встановлює Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затверджене наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 07 червня 2010 року №340 (далі - Положення №340).
Вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами (пункт 1.3 Положення).
Пунктом 6.1 Положення № 340 передбачено, що автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.
Водії зберігають записи щодо режиму праці та відпочинку протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.
Водій, що керує транспортним засобом, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3) або повинен мати копію графіка змінності водіїв (пункт 6.3 Положення № 340).
Відповідно до пункту 3.3 Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв'язку від 24 червня 2010 року №385 (далі - Інструкція № 385) водій транспортного засобу, обладнаного тахографом, має при собі, зокрема протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу.
Статтею 49 Закону № 2344-III передбачено, що водій транспортного засобу зобов'язаний мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.
Відповідно до абзацу третього частини першої статті 60 Закону № 2344-III за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Як було встановлено судом вище, спірні правовідносини виникли у зв'язку прийняттям відповідачем оспорюваної постанови про накладення на позивача адміністративно-господарського штрафу за порушення законодавства про автомобільний транспорт.
Підставою для накладення штрафу згідно з оскаржуваною постановою стала відсутність індивідуальної контрольної книжки водія або графіка змінності в транспортному засобі, що не обладнаний тахографом.
Суд звертає увагу, що позивач не заперечує ані того, що вказаний транспортний засіб не був обладнаний тахографом, ані факту відсутності у водія індивідуальної контрольної книжки водія або графіка змінності.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд звертає увагу, що питання щодо обладнання транспортних засобів, повна маса яких перевищує 3,5 тонни, справними та повіреними тахографами, а також належного документального підтвердження обліку режиму праці і відпочинку водіїв, вже було предметом дослідження Верховного Суду.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, у постанові від 31 жовтня 2023 року у справі №440/17062/21 Верховний Суд, дослідивши вимоги Положення №340 та Інструкції №385, зазначив, що з 01 червня 2015 року набула чинності вимога щодо наявності тахографа у транспортному засобі при виконанні внутрішніх перевезень вантажів колісними транспортними засобами з повною масою від 3,5 тонн до 12 тонн. У разі відсутності такого пристрою, водій повинен мати індивідуальну контрольну книжку водія.
З огляду на наведені вище приписи законодавства та практику Верховного Суду у подібних правовідносинах, водій транспортного засобу, обладнаного тахографом, повинен мати при собі заповнені тахокарти, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом, а у разі керування транспортним засобом, який не обладнаний тахографом, водій веде індивідуальну контрольну книжку водія.
Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується також з правовою позицією Верховного Суду від 19 березня 2020 року у справі №823/1199/17 та від 14 грудня 2023 року у справі №340/5660/22.
Судом було встановлено та не заперечується учасниками справи, що на момент проведення посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області рейдової перевірки у водія АТ «УЗ» була відсутня індивідуальна контрольна книжка водія або графік змінності водіїв, при цьому, транспортний засіб не був обладнаний тахографом.
З огляду на викладене вище, висновки контролюючого органу про перевезення позивачем вантажу без наявності на момент проведення рейдової перевірки документів, визначених статтею 48 Закону №2344-III, є правомірними та підтверджуються матеріалами справи.
Враховуючи встановлені вище обставини справи та правове регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що враховуючи відсутність у водія транспортного засобу, не обладнаного тахографом, під час перевезення вантажу індивідуальної контрольної книжки водія/графіка змінності водіїв, застосування адміністративно-господарського штрафу за порушення позивачем вимог статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», адміністративна відповідальність за яке передбачена абзацом третім частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» є обґрунтованим.
Суд вважає помилковими посилання позивача на те, що він здійснював перевезення для власних потреб, тому не є суб'єктом правопорушення, оскільки відповідно до чинного законодавства, вантажні перевезення для власних потреб це перевезення, що здійснюється фізичною особою за власний рахунок, без залучення найманих працівників. У даному випадку перевезення здійснювалося найманим працівником позивача - водієм, що підтверджується матеріалами справи. З урахуванням того, що позивач є юридичною особою, яка здійснює господарську діяльність з метою отримання прибутку, посилання на те, що перевезення було здійснено для власних потреб, є безпідставним.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 31.07.2024 у справі № 440/5873/23.
До того ж, відповідний обов'язок обумовлений необхідністю забезпечення безпеки дорожнього руху, а тому має поширюватись як на автомобільного перевізника юридичну особу, що надає комерційну послугу з перевезення вантажів, так і на перевізника юридичну особу, яка здійснює переміщення вантажу для власних внутрішньогосподарських потреб без надання послуги іншим учасникам цивільних відносин. Протилежне тлумачення цієї вимоги буде мати наслідком дискримінацію однакових за статусом та категорією учасників відносин у однакових умовах участі у дорожньому русі.
Щодо посилання позивача на те, що на час проведення перевірки посадовими особами Державної служби України з безпеки на транспорті транспортного засобу, який належить АТ «УЗ», діяла надзвичайна ситуація воєнного характеру, тому Положення № 340 не підлягає застосуванню, суд зазначає наступне.
Так, відповідно п. 1.4 Положення № 340, останнє не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються під час стихійного лиха, аварій та інших надзвичайних ситуацій.
Суд звертає увагу, в Україні існує два нормативно-правових акти, які встановлюють різні правові режими: Закон України «Про правовий режим надзвичайного стану», Закон України «Про правовий режим воєнного стану».
Саме приписами Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану» передбачено, що надзвичайний стан - це особливий правовий режим, який може тимчасово вводитися в Україні чи в окремих її місцевостях при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру не нижче загальнодержавного рівня, що призвели чи можуть призвести до людських і матеріальних втрат, створюють загрозу життю і здоров'ю громадян, або при спробі захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства і передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування відповідно до цього Закону повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення безпеки і здоров'я громадян, нормального функціонування національної економіки, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, захисту конституційного ладу, а також допускає тимчасове, обумовлене загрозою, обмеження у здійсненні конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Однак, наразі у країні введено воєнний стан Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затверджений Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», який неодноразово продовжувався та діє і по теперішній час.
Враховуючи, що воєнний та надзвичайний стани є різними правовими режимами, а також те, що приписи Положення № 340 стосуються саме надзвичайного стану, посилання на відповідну норму є необґрунтованим.
При цьому, безпідставними є доводи позивача про те, що згідно розпорядження (вказівки) від 28.12.2023 № Т-02-07/1223 мотор-вентилятор АУ-92/4 у кількості 4 одиниць та редуктор мотор-компресора КТ-6 у кількості 1 одиниці були доставлені до заводу для виконання ремонту з метою підтримання експлуатаційного парку локомотивів, а без підтримання парку локомотивів у належному стані (здійснення необхідних ремонтів) неможливо виконати покладені Державою завдання з забезпечення мобілізаційної готовності й цивільної оборони, оскільки вказане не може бути підставою для порушення законодавства «Про автомобільний транспорт», обов'язок дотримання якого зумовлений необхідністю забезпечення безпеки дорожнього руху.
Як встановлено частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Як встановлено судом, оспорюване рішення відповідача відповідає критеріям, визначеним статтею 19 Конституції України та статтею 2 КАС України.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Варто також враховувати п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, відповідно до якого обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно із частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Ураховуючи вищевикладене, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що позов Акціонерного товариства «Українська залізниця» не підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, відшкодуванню підлягають судові витрати сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, виключно у разі задоволення позовних вимог.
Оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні адміністративного позову, судові витрати відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. У задоволенні позову Акціонерного товариства «Українська залізниця» відмовити повністю.
2. Судові витрати відшкодуванню не підлягають.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Жукова Є.О.