з
18 вересня 2025 року №260/363/25
Київський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючої судді Кочанової П.В., суддів: Діски А.Б., Жукової Є.О., розглянувши в письмовому порядку за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про скасування понижуючих коефіцієнтів,-
27 січня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Кабінету Міністрів України, третя особа Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, в якій просить скасувати понижуючі коефіцієнти Постанови КМУ № 1 від 03 січня 2025 року та повернути розмір його інвалідної пенсії до попереднього рівня.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 03.01.2025 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», яка звужує зміст та обсяг існуючих його прав та свобод, оскільки пенсійним органом на підставі оскаржуваної постанови Уряду виплачується пенсія із застосуванням обмежувальних коефіцієнтів.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року, адміністративну справу № 260/363/25 передано за підсудністю до Київського окружного адміністративного суду.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №260/363/25 розподілено судді Кочановій П.В.
Протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 20 березня 2025 року було визначено склад колегії: головуюча суддя Кочанова П.В., судді Діска А.Б., Жукова Є.О.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21 березня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження колегією суддів, призначено підготовче засідання на 29 квітня 2025 року об 11:00 год. Залучено в якості третьої особи Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області.
Представник Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області подав до суду письмові пояснення, в яких просив відмовити у задоволенні позову, оскільки спірна постанова є законною, а пенсія позивачу виплачується обґрунтовано та у відповідності до чинних положень ст.46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1.
У письмових поясненнях позивач у відповідь на доводи пенсійного органу наголошував на протиправності та незаконності обмеження розміру його пенсії, оскільки первинним застосуванням є норми Закону України «Про пенсійне забезпечення звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», якими не передбачено застосування понижуючих коефіцієнтів.
Представник відповідача подав до суду відзив, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, що постанова КМУ від 03.01.2025 року №1 ухвалена на виконання статті 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», яка прямо уповноважує Кабінет Міністрів України встановити порядок застосування коефіцієнтів до пенсійних виплат, що перевищують 10 прожиткових мінімумів, визначених для осіб, які втратили працездатність. Кабінет Міністрів України реалізував делеговану законом нормотворчу компетенцію, що відповідає статтям 6, 19, 113 Конституції України - у частині функціонального розподілу влади і дії виконавчої влади в межах, передбачених Конституцією і законами.
Відповідач зазначає, що метою прийняття оскаржуваної постанови є забезпечення виконання норм Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», які передбачають оптимізацію видатків на пенсійне забезпечення, що фінансується за рахунок державного бюджету.
Відповідач вважає, що у зв'язку з триваючою повномасштабною збройною агресією російської федерації проти України, перед державою постали фінансові та оборонні виклики, які об'єктивно потребують збалансованого і відповідального розподілу бюджетного ресурсу. У цьому зв'язку постанова Кабінету Міністрів України виступає як інструмент правового регулювання, спрямований на ефективне використання публічних фінансів, і має тимчасовий, пропорційний та обґрунтований характер. Вона не скасовує право на пенсію, а лише дозволяє скоригувати її відповідно до умов воєнного часу.
У цьому контексті постанова Кабінету Міністрів України є засобом правового механізму, який забезпечує раціональне використання публічних коштів та є тимчасовим, пропорційним та обґрунтованим заходом, який не позбавляє права на пенсію, але дозволяє адаптувати її до реалій воєнного часу. Отже, відповідач вважає, що застосування коефіцієнтів до пенсійних виплат є тимчасовим, пропорційним та обґрунтованим заходом, що не позбавляє позивача права на пенсію, але дозволяє адаптувати її до реалій воєнного часу.
При цьому, як вказує відповідач, стаття 64 Конституції України прямо передбачає, що в умовах воєнного стану можуть обмежуватися права і свободи людини, крім прав, передбачених частиною другою цієї статті. Соціально-економічні права, зокрема, право на пенсію - не є абсолютними і можуть бути обмежені у виняткових умовах. Це також підтверджується: Рішенням Конституційного Суду України від 26.12.2011 № 20-рп/2011, у якому вказано, що соціально-економічні права не є абсолютними і можуть бути змінені з урахуванням суспільних потреб і можливостей бюджету; Рішенням КСУ від 19.06.2001 № 9-рп/2001, де суд зазначив, що реалізація права на пенсію повинна співвідноситися з фінансовими можливостями держави.
Отже, відповідач вважає, що оскаржувана постанова була ухвалена на підставі прямої норми Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» і має легітимну мету - забезпечення фінансової збалансованості державного бюджету в умовах воєнного стану. Вона є тимчасовим, пропорційним та правомірним інструментом регулювання пенсійних виплат, не суперечить Конституції України та чинному законодавству, не скасовує права на пенсію, а лише коригує обсяг надмірних виплат, що здійснюються за рахунок державного бюджету. Це свідчить про відсутність правових підстав для визнання постанови протиправною чи її скасування, а також про необґрунтованість позовних вимог.
Судове засідання, призначене на 29 квітня 2025 року, відкладено до 3 червня 2025 року о 10:00 годині.
У зв'язку з сигналом повітряної тривоги, фіксація судового засідання призначеного на 3 червня 2025 року о 10:00 год. не проводилась. Розгляд справи відкладено до 12 червня 2025 року о 13:00 год.
У відповіді на відзив позивач наголошував, що застосування при перерахунку пенсії та при виконанні рішень судів щодо виплати пенсій, призначеної відповідно до Закону №2262-ХІІ, постанови Кабінету Міністрів України, якою змінюються умови та / чи норми пенсійного забезпечення, зокрема постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», є протиправним. Зокрема, зменшення розміру пенсії звужує зміст та обсяг існуючих прав частини категорій військових, що суперечить ст.24 Закону №2262-ХІІ, яка передбачає рівність конституційних прав і свобод перед законом та виключає можливість застосування привілеїв чи обмежень.
У підготовчому засіданні 12.06.2025 колегія суддів ухвалила закрити підготовче провадження та призначити розгляд справи по суті. Ураховуючи подані клопотання позивача про розгляд справи за його відсутності та відсутність заперечень з боку представника відповідача колегія суддів ухвалила здійснювати подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.
Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Позивач, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Закарпатській області, як отримувач пенсії по інвалідності відповідно до Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи і має право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни.
Як вбачається з розрахунку про перерахунок пенсії по пенсійній справі №0701007088-Міноборони ОСОБА_1 , Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області проведено позивачу з 1 січня 2025 року перерахунок пенсії. Після проведеного перерахунку пенсії, підсумок пенсії (з надбавками) становить, 32 422,01 грн., з урахуванням максимального розміру пенсії - 27 458,67 грн., з урахуванням пониження суми 27 458,67 грн. згідно ПКМУ №1 від 03.01.2025 року становить - 25 385,67 грн.
Судом встановлено, що статтею 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» визначено, що у 2025 році у період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року № 379/95-ВР «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України» (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.
На виконання статті 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» від 03.01.2025 № 1, пунктом 1 якої установлено, що «…у період воєнного стану у 2025 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, Законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «;Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 р. № 379/95-ВР «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України» (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення:
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,5;
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,4;
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,3;
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,2;
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,1.
Для осіб, пенсії яким призначено (перераховано) відповідно до актів законодавства, зазначених в абзаці першому цього пункту, та які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», і в яких розмір пенсії, обчисленої відповідно до частини першої статті 27, абзацу другого частини першої статті 28 і статті 29 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, коефіцієнти застосовуються до відповідних сум перевищення пенсії, призначеної (перерахованої) відповідно до актів законодавства, зазначених в абзаці першому цього пункту, понад суму пенсії, обчислену відповідно до частини першої статті 27, абзацу другого частини першої статті 28 і статті 29 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Пунктом 2 постанови установлено, що у період воєнного стану у 2025 році коефіцієнти, визначені пунктом 1 цієї постанови, не застосовуються до пенсій (пенсійних виплат) осіб, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, а також до пенсій в разі втрати годувальника, призначених членам сім'ї загиблих (померлих, зниклих безвісти) таких осіб, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру ветеранів війни, отриманими Пенсійним фондом України у порядку інформаційної взаємодії з Міністерством у справах ветеранів.
Таким чином, вважаючи, що положення Постанови Кабінет Міністрів України від 03.01.2025 № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», порушують його права та законні інтереси, зокрема, право на належне пенсійне забезпечення, передбачене Конституцією України та спеціальним законом, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Конституція України закріплює головні засади організації держави та суспільства, утверджує конституційні права, свободи та обов'язки людини і громадянина, конституційний (державний і суспільний) лад.
Статтею 1 Конституції України проголошено, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно із статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відтак, враховуючи предмет спору, суд повинен перевірити, чи прийнято спірні постанови Кабінету Міністрів України на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, добросовісно, пропорційно.
Відповідно до статті 113 Конституції України встановлено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади та у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
За приписами статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України, зокрема, забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України; забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України; спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади тощо.
Організацію, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України визначає Закон України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 №794-VII (далі Закон №794-VII).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону №794-VII (тут і далі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
За приписами пункту 3 частини першої статті 2 Закону №794-VII до основних завдань Кабінету Міністрів України належить, зокрема, забезпечення проведення бюджетної, фінансової, цінової, інвестиційної, у тому числі амортизаційної, податкової, структурно-галузевої політики; політики у сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту, охорони здоров'я, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;
Відповідно до статті 3 Закону №794-VII діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах верховенства права та законності.
Згідно з положеннями статті 4 вказаного Закону Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Статтею 117 Конституції України визначено, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.
Згідно з приписами частини першої - третьої статті 49 Закону № 794-VII Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.
Частиною другою цієї ж статті встановлено, що акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.
Конституційний Суд України у пункті 2.1 рішення від 26 грудня. 2011 року №20-рп/2011 зазначив, що Кабінет Міністрів України повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.
19.11.2024 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024 № 4059-IX (далі Закон № 4059-IX).
Як зазначалось вище, на виконання статті 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» від 03.01.2025 № 1.
Таким чином, Законом України «Про Державний бюджету України на 2025 рік» та постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 установлено додаткові підстави для обмеження шляхом застосування коефіцієнтів розміру пенсій, призначених на підставі Закону № 2262-ХІІ.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною другою статті 64 Конституції України встановлено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61 62, 63 цієї Конституції.
Відповідно до статті 3 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ (далі -Указ № 64/2022), у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Отже, у період дії в Україні воєнного стану, введеного Указом № 64/2022, не обмежені конституційні права і свободи людини і громадянина, які встановлені статтею 46 Конституції України.
Згідно з абзацом першим преамбули Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII (далі Закон - № 2262-XII, тут і далі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) цим Законом визначаються умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.
Абзацом третім преамбули Закону № 2262-ХІІ встановлено, що держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Згідно з частинами першою і третьою статті 11 Закону № 2262-ХІІ законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.
Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007, від 22.05.2008 № 10-рп/2008 та від 30.11.2010 № 22-рп/2010 Конституційний Суд України дійшов висновку, що законом про Державний бюджет України не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві; у разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.
В абзаці третьому пункту 4 мотивувальної частини рішення від 28.08.2020 № 10-р/2020 Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
Відповідно до приписів частини третьої статті 8 Конституції України норми Конституції України є нормами прямої дії.
У разі суперечності між правовими нормами Закону України про Державний бюджет України та правовими нормами спеціальних законів України, якими врегульовано ті ж самі правовідносини, застосуванню підлягають правові норми спеціальних законів України.
Суд звертає увагу, що Законом №2262-ХІІ і Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не передбачено обмеження розміру пенсій, розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, шляхом застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів.
Згідно з частиною четвертою статті 63 Закону № 2262-ХІІ усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.
У постанові від 12.11.2019 у справі № 826/3858/18 Верховний Суд сформував такий правовий висновок: «…безпосередній словесний, логіко-граматичний та юридичний аналіз конструкцій та змісту вказаних правових норм дає підстави вважати, що перерахунок раніше призначених пенсій визначений статтею 63 Закону № 2262-XII. Кабінету Міністрів України лише надано право на встановлення умов, порядку та розміру для перерахунку пенсій, передбачених вказаною статтею».
При цьому, обчислення пенсії встановлюється статтею 43 Закону, яка має загальний характер та визначає вихідні дані відносно визначення грошового забезпечення для встановлення розміру як призначуваних пенсії, так і для перерахунку останніх, що є однорідними правовідносинами, виходячи зі змісту процитованого Закону.
Верховний Суд неодноразово підтверджував, що постанови Кабінету Міністрів України або інші підзаконні акти не можуть встановлювати максимальні обмеження пенсій, які суперечать Закону №2262-XII і рішенню КСУ від 20 грудня 2016 року. Зокрема, постанови Верховного Суду від 09 лютого 2021 (справа №640/2500/18), від 10 вересня 2021 року (№300/633/19), від 24 вересня 2021 року (№370/2610/17) підтверджують висновок, що такі обмеження суперечать Конституції й законам України.
У постанові Верховного Суду від 16 грудня 2021 року (справа №400/2085/19) Суд дійшов висновку про протиправність обмеження та застосовував норми Закону №2262 з урахуванням правової позиції КСУ. Разом з тим, постанова Верховного Суду від 09 червня 2022 року (справа №520/2098/19) закріпила позицію про пріоритет Закону №2262 над постановами КМУ, такими як №103/2018 .
У контексті вищезазначеного суд відхиляє доводи відповідача про можливість Уряду встановлювати обмеження розміру пенсій в період воєнного стану задля забезпечення збалансованого і відповідального розподілу бюджетного ресурсу та про наявність у відповідача дискреційних повноважень на прийняття постанов, які є інструментами тимчасового правового регулювання, що спрямовані на ефективне використання публічних фінансів, і коригують пенсійне забезпечення відповідно до умов воєнного часу.
Крім того, колегія суддів зазначає, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання реалізації конституційного права на соціальний захист, сформулювавши низку правових позицій щодо гарантій для військовослужбовців та членів їхніх сімей.
За змістом статей 17, 65 Основного Закону України громадяни України, які захищають Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, виконують конституційно значущі функції, тож держава повинна надавати їм і членам їхніх сімей особливий статус та забезпечувати їх додатковими гарантіями соціального захисту відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України як під час проходження служби, так і після її закінчення; щодо осіб, на яких покладено обов'язок захищати Україну, її незалежність та територіальну цілісність, та членів їхніх сімей частиною 5 статті 17 Конституції України встановлено особливий соціальний захист, який не обмежено умовами й рівнем, визначеними у статті 46 Основного Закону України [абзаци другий, третій пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 18 грудня 2018 року № 12-р/2018, абзац одинадцятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 25 квітня 2019 року № 1-р(II)/2019].
Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції, згідно із якими: «З урахуванням встановленого Конституцією України функціонального призначення Збройних Сил України, в умовах триваючої збройної агресії російської федерації проти України законодавче регулювання порядку реалізації права на соціальний захист, гарантованого частиною першою статті 46 Конституції України, має здійснюватися у системному взаємозв'язку з вимогами щодо посиленого соціального захисту військовослужбовців у розумінні частини п'ятої статті 17 Основного Закону України»; «припис частини п'ятої статті 17 Конституції України чітко покладає на державу конституційний обов'язок щодо створення системи посиленої соціальної підтримки військовослужбовців і членів їхніх сімей»; «виконання державою конституційного обов'язку щодо забезпечення посиленого соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних або резервістів покликане не тільки забезпечити соціальний захист кожного з них індивідуально, а й сприяти виконанню громадянами України обов'язку щодо захисту Вітчизни - України, її суверенітету, незалежності та територіальної цілісності»; «заходи в сфері оборони держави мають бути своєчасними, послідовними та комплексними, оскільки від їх ефективного запровадження залежить стан обороноздатності України» [абзаци четвертий - сьомий підпункту 5.1 пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 06 квітня 2022 року № 1-р(II)/2022].
У розвиток висловленої позиції Конституційний Суд України у рішенні від 12 жовтня 2022 року №7-р(II)/2022 вказав на те, що встановлений частиною 5 статті 17 Основного Закону України обов'язок держави забезпечити соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, поширюється як на громадян України, які безпосередньо перебувають на такій службі, так і на тих, яких звільнено з неї.
Тобто, на Державу покладається конституційний обов'язок посиленого соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії російської федерації проти України, розпочатої у лютому 2014 року, а також осіб, які вже виконали свій обов'язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності.
З урахуванням вказаних рішень Суду, норми статті 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та Постанова КМУ №?1 від 03.01.2025 року щодо застосування понижуючих коефіцієнтів при виплаті пенсій не відповідають Конституції України, оскільки порушують принципи соціального захисту військовослужбовців, закріплені в Основному Законі, зокрема у статтях 17, 46, 65 та 95.
Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини, зокрема у рішенні «Ейрі проти Ірландії» (Airey v. Ireland, рішення від 09.10.1979), зазначив, що подальша реалізація соціальних та економічних прав здебільшого залежить від ситуації, особливо фінансової, яка склалася в даній державі. З іншого боку, Конвенція має тлумачитися у світлі ситуації сьогодення, і вона покликана гарантувати особі реальні права, що можуть бути практично реалізовані у сферах, які вона охоплює.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) зазначив, що принцип «належного урядування» зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти належним і якомога послідовнішим способом. При цьому на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків.
З огляду на встановлені вище судом обставини, враховуючи те, що положення оскаржуваної постанови КМУ від 03.01.2025 №1 спричинило порушення прав та інтересів позивача, колегія суддів дійшла висновку, що наявна правова підстава для судового захисту, передбаченого статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Як наслідок, колегія суддів вважає за необхідне визнати протиправною та нечинною Постанову Кабінету Міністрів України № 1 від 3 січня 2025 року в частині встановлення та застосування понижуючого коефіцієнта для пенсій інвалідів війни.
Щодо позовних вимог в частині повернення розміру інвалідної пенсії до попереднього рівня, суд зазначає наступне.
Пунктом 9 частини першої статті 4 КАС України визначено, що відповідач - суб'єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.
За приписами пункту 3 частини першої статті 2 Закону №794-VII до основних завдань Кабінету Міністрів України належить, зокрема, забезпечення проведення бюджетної, фінансової, цінової, інвестиційної, у тому числі амортизаційної, податкової, структурно-галузевої політики; політики у сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту, охорони здоров'я, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.
Частиною першою статті 58 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом, соціальні та інші виплати, передбачені законодавством України, та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду. Пенсійний фонд є самоврядною неприбутковою організацією і здійснює свою діяльність на підставі статуту, який затверджується його правлінням.
Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим Кабінетом Міністрів України від 23 липня 2014 року №280 (далі - Положення №280), передбачено, що Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
Підпунктом 6 пункту 4 Положення №280, зокрема визначено, що Пенсійний фонд України відповідно до покладених на нього завдань, організовує, координує та контролює роботу територіальних органів щодо:
- забезпечення своєчасної та у повному обсязі виплати пенсій, допомоги на поховання, здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг відповідно до закону та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством.
Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження як безпосередньо, так і через утворені в установленому порядку територіальні органи - Управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об'єднані управління (далі - управління Фонду), на які відповідно до Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління (затверджене Постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року №28-2), покладається, зокрема: призначення (здійснення перерахунку) і виплата пенсії, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інших виплат відповідно до законодавства.
Відповідно до Положення про Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України в м. Києві від 22.12.2014 №28-2 встановлено, що Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі є територіальними органами Пенсійного фонду України.
Підпунктом 7 пункту 4 Положення визначено, що Головне управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, здійснює призначення (перерахунок) та виплату пенсій військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу та іншим особам (крім військовослужбовців строкової служби та членів їх сімей), які мають право на пенсію згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»
Отже, відповідно до покладених завдань і функцій Пенсійний фонд України та його територіальні органи є суб'єктами владних повноважень у сфері загальнообов'язкового пенсійного забезпечення, які здійснюють призначення та виплату пенсій.
Враховуючи, що Кабінет Міністрів України, який визначений позивачем у справі як відповідач не є належним суб'єктом владних повноважень у сфері загальнообов'язкового пенсійного забезпечення, який здійснює призначення та виплату пенсій, вимога позивача про повернення розміру інвалідної пенсії до попереднього рівня задоволенню не підлягає.
Судом враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідач.
Згідно положень ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розподіл судових витрат за наслідками розгляду даної справи не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», як інвалід війни ІІ групи.
Керуючись ст.ст. 72-77, 139, 241-246, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про скасування понижуючих коефіцієнтів - задовольнити частково.
Визнати протиправною та нечинною Постанову Кабінету Міністрів України № 1 від 3 січня 2025 року в частині встановлення та застосування понижуючого коефіцієнта для пенсій інвалідів війни.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Повний текст судового рішення складено та підписано 18 вересня 2025 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Кочанова П.В.
Судді: Діска А.Б.
Жукова Є.О.