18 вересня 2025 року м. Київ справа №320/16847/25
Київський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Жука Р.В., суддів Білоноженко М.А., Парненко В.С., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Кабінету Міністрів України
про визнання протиправною та скасування постанови, зобов'язання вчинити дії,
І. Зміст позовних вимог.
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України (далі - відповідач), в якому просив суд:
- визнати, що Кабінет Міністрів України свідомо знехтував вимогами Закону України «Про Кабінет Міністрів України», згідно з яким до основних повноважень Кабінету Міністрів України у сфері соціальної політики належить, зокрема, забезпечення проведення державної соціальної політики, вжиття заходів щодо підвищення реальних доходів населення та забезпечення соціального захисту громадян, свідомо порушив присягу та знехтував міжнародними зобов'язаннями держави;
- визнати протиправною та скасувати незаконну постанову Кабінету Міністрів України від 21.07.2023 №754 «Деякі питання соціального захисту ветеранів війни та жертв нацистських переслідувань»;
- зобов'язати Кабінет Міністрів України виконати рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 № 3-р/2020, привести розрахунок допомоги до Дня Незалежності України у відповідність до вимог законодавства та вимог, викладених у рішенні Конституційного Суду України від 27.02.2020 № 3-р/2020 та міжнародних зобов'язань держави.
ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказує на те, що є інвалідом 2 групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-інвалідів війни, зокрема, на отримання щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України. Позивач зазначає, що встановлення постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2023 №754 «Деякі питання соціального захисту ветеранів війни та жертв нацистських переслідувань» щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України у розмірі меншому, ніж 8 мінімальних пенсій за віком - не відповідає вимогам чинного законодавства України, рішенню Конституційного Суду України від 27.02.2020 № 3-р/2020 та міжнародним зобов'язанням України.
Відповідач наголошує, що постанова Кабінету Міністрів України від 21.07.2023 №754 «Деякі питання соціального захисту ветеранів війни та жертв нацистських переслідувань» втратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2023 №1396 «Деякі питання соціального захисту осіб, які мають особливі та особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, ветеранів війни та осіб, що працюють в спеціальних умовах», а отже не підлягає оскарженню у судовому порядку.
ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.04.2025 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження колегією суддів у складі трьох суддів та призначено підготовче засідання.
03.06.2025 до Київського окружного адміністративного суду від Кабінету Міністрів України надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог.
03.06.2025 до Київського окружного адміністративного суду від позивача надійшла заява-заперечення на відзив на позовну заяву, де ОСОБА_1 вказує на протиправність доводів відповідача.
06.06.2025 до Київського окружного адміністративного суду від Кабінету Міністрів України надійшло клопотання про долучення доказів направлення на адресу позивача відзиву на позовну заяву.
13.06.2025 та 25.06.2025 до Київського окружного адміністративного суду від позивача надійшли заяви про відсутність можливості за станом здоров'я брати участь у судових засіданнях.
02.07.2025 до Київського окружного адміністративного суду від Кабінету Міністрів України надійшло клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.07.2025 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні 18.09.2025 суд відповідно до положень Кодексу адміністративного судочинства України перейшов до подальшого розгляду справи у порядку письмового провадження.
ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Розглянувши подані сторонами документи, з'ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням доказів, суд встановив такі обставини.
ОСОБА_1 є інвалідом 2 групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-інвалідів війни, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 05.03.2009.
У серпні 2023 року ОСОБА_1 , крім іншого, отримав одноразову допомогу у розмірі 2900 гривень, як інвалід війни, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.07.2023 №754 «Деякі питання соціального захисту ветеранів війни та жертв нацистських переслідувань».
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2023 №754 «Деякі питання соціального захисту ветеранів війни та жертв нацистських переслідувань», крім іншого, затверджений Порядок здійснення у 2023 році разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань».
Уважаючи, що постанова Кабінету Міністрів України від 21.07.2023 №754 «Деякі питання соціального захисту ветеранів війни та жертв нацистських переслідувань» є протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
V. Оцінка суду.
Розглянувши позовну вимоги ОСОБА_1 про визнання, що Кабінет Міністрів України свідомо знехтував вимогами Закону України «Про Кабінет Міністрів України», згідно з яким до основних повноважень Кабінету Міністрів України у сфері соціальної політики належить, зокрема, забезпечення проведення державної соціальної політики, вжиття заходів щодо підвищення реальних доходів населення та забезпечення соціального захисту громадян, свідомо порушив присягу та знехтував міжнародними зобов'язаннями держави, суд зазначає таке.
Згідно з частиною 1 статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення частини 2 статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом. Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов'язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви №17160/06 та №35548/06; п. 33).
Згідно з частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Відповідно до частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб з суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Суд звертає увагу на те, що частина 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України не визначає такого способу судового захисту порушеного права позивача, як «визнання, що суб'єкт владних повноважень свідомо знехтував вимогами законодавства, міжнародними зобов'язаннями/свідомо порушив присягу».
При цьому, відповідно до частини 2 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Так, захист порушених прав, свобод чи інтересів позивача в інший спосіб, не визначений у частині 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, матиме місце виключно з метою забезпечення ефективного способу судового захисту.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту порушеного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.
На переконання суду, враховуючи суть спірних правовідносин, визнання, що Кабінет Міністрів України свідомо знехтував вимогами Закону України «Про Кабінет Міністрів України», свідомо порушив присягу та знехтував міжнародними зобов'язаннями держави не призведе до ефективного захисту порушених прав позивача.
Так, встановлення судом порушення Кабінетом Міністрів України вимог чинного законодавства України та положень міжнародних договорів може бути підставою для визнання протиправними окремих дій, рішень чи бездіяльності такого органу державної влади, як суб'єкта владних повноважень.
З огляду на викладене, враховуючи обрання позивачем неефективного способу судового захисту, який не передбачений у частині 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволенні позовних вимог у цій частині.
Частинами 2 та 3 статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.
Згідно з підпунктом 18 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.
Обов'язковою ознакою нормативно-правового акта чи правового акта індивідуальної дії суб'єкта владних повноважень, для цілей їх застосування та оскарження, є створення ними юридичних (негативних) наслідків у формі права, обов'язків, їх зміни чи припинення.
Отже, до суду може бути оскаржений певний акт суб'єкта владних повноважень, який є чинним та створює юридичні наслідки.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09.02.1999 року у справі №1-7/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів), дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності.
Нормативно-правовий акт, який на момент прийняття судового рішення у судовій справі вже був не чинним, не підлягає повторно визнанню нечинним, в порядку статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України, враховуючи приписи частини третьої цієї статті, оскільки нормативний акт, що є не чиним не може бути оскаржений, а отже і скасованим в судовому порядку.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 09.11.2022 року у справі №640/10978/19.
Оскарженню підлягають чинні, активні нормативно-правові акти, а звідси - не підлягають оскарженню нормативно-правові акти, які втратили чинність. Суб'єкт правовідносин, до якого буде застосований чи застосується цей акт, якщо вважатиме, що цей нормативний документ порушує або порушуватиме його права чи інтереси, за наявності відповідного обґрунтування, може оскаржити нормативно-правовий акт як відразу після часу набрання ним чинності, так і будь-коли й тоді, якщо нормативно-правовий акт чинний і продовжує регулювати певні відносини, внаслідок яких, з погляду суб'єкта правовідносин, відбувається порушення його прав та/чи законних інтересів.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 14.02.2019 року у справі 826/5493/16
Ключовим у можливості оскарження нормативно-правового акта суб'єкта владних повноважень є саме його чинність, станом на момент звернення позивача до суду. Втрата чинності нормативно-правовим актом свідчить про відсутність предмета спору (об'єкта спірних правовідносин), а відтак і про відсутність можливості оскаржувати такі рішення до суду.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 19.12.2022 року у справі 816/2487/17.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач оскаржує постанову Кабінету Міністрів України від 21.07.2023 №754 «Деякі питання соціального захисту ветеранів війни та жертв нацистських переслідувань».
Так, пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2023 №1396 «Деякі питання соціального захисту осіб, які мають особливі та особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, ветеранів війни та осіб, що працюють в спеціальних умовах» встановлено, визнати такими, що втратили чинність, постанови Кабінету Міністрів України згідно з переліком, що додається.
Судом встановлено, що крім інших, у додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2023 №1396 «Деякі питання соціального захисту осіб, які мають особливі та особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, ветеранів війни та осіб, що працюють в спеціальних умовах» визначена й постанова Кабінету Міністрів України від 21.07.2023 №754 «Деякі питання соціального захисту ветеранів війни та жертв нацистських переслідувань».
Відповідно до пункту 7 постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2023 №1396 «Деякі питання соціального захисту осіб, які мають особливі та особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, ветеранів війни та осіб, що працюють в спеціальних умовах», ця постанова набирає чинності з 01.01.2024, крім пунктів 1-3 змін та пунктів 1-4 переліку постанов Кабінету Міністрів України, що втратили чинність, затверджених цією постановою, які набирають чинності з 01.07.2024.
Отже, з 01.07.2024 постанова Кабінету Міністрів України від 21.07.2023 №754 «Деякі питання соціального захисту ветеранів війни та жертв нацистських переслідувань» втратила чинність у зв'язку з набранням чинності окремими положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2023 №1396 «Деякі питання соціального захисту осіб, які мають особливі та особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, ветеранів війни та осіб, що працюють в спеціальних умовах».
При цьому, 07.04.2025 позивач звернувся до суду з позовом про оскарження постанови Кабінету Міністрів України від 21.07.2023 №754 «Деякі питання соціального захисту ветеранів війни та жертв нацистських переслідувань».
Отже, станом на момент звернення позивача до суду з цим позовом, спірна постанова Кабінету Міністрів України від 21.07.2023 №754 «Деякі питання соціального захисту ветеранів війни та жертв нацистських переслідувань» втратила чинність.
Ураховуючи викладене, у суду відсутні правові підстави для дослідження правомірності нормативно-правового акта, який втратив чинність, а саме - постанови Кабінету Міністрів України від 21.07.2023 №754 «Деякі питання соціального захисту ветеранів війни та жертв нацистських переслідувань».
Таким чином, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у частині оскарження постанови Кабінету Міністрів України від 21.07.2023 №754 «Деякі питання соціального захисту ветеранів війни та жертв нацистських переслідувань».
Щодо позовних вимог про зобов'язання Кабінету Міністрів України виконати рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 № 3-р/2020, привести розрахунок допомоги до Дня Незалежності України у відповідність до вимог законодавства та вимог, викладених у рішенні Конституційного Суду України від 27.02.2020 № 3-р/2020 та міжнародних зобов'язань держави, суд зазначає таке.
Згідно з положеннями статті 151-2 Конституції України, рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Відповідно до частин 1-2 статті 97 Закону України «Про Конституційний Суд України», суд у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов'язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення, додержанням висновку. Суд може вимагати від відповідних органів письмове підтвердження виконання рішення, додержання висновку.
Зі змісту вказаних норм права вбачається, що повноваження щодо контролю за виконанням рішень органу конституційної юрисдикції, у випадку встановлення порядку і строків їх виконання, покладаються безпосередньо на Конституційний Суд України.
Так, судом встановлено, що рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020 (у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України):
визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування;
окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
При цьому, суд звертає увагу, що у резолютивній частині рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020 відсутні положення, які встановлюють порядок і строк його виконання Кабінетом Міністрів України.
З огляду на викладене, суд не вбачає правових підстав для задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання Кабінету Міністрів України виконати рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 № 3-р/2020, привести розрахунок допомоги до Дня Незалежності України у відповідність до вимог законодавства та вимог, викладених у рішенні Конституційного Суду України від 27.02.2020 № 3-р/2020 та міжнародних зобов'язань держави.
VI. Судові витрати.
Згідно з пунктом 9 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп.
Судом встановлено, що позивач є інвалідом ІІ групи, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 05.03.2009.
Відповідно до частини 5 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, У разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Ураховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору, відсутні правові підстави для розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 132, 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Копію рішення надіслати учасникам справи.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Головуючий суддя Р.В. Жук
Судді: М.А. Білоноженко
В.С. Парненко