18 вересня 2025 року м. Київ № 320/38145/24
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративну справу,
за позовом ОСОБА_1
до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України
третя особа: Міністерство оборони України
про визнання бездіяльності протиправною, стягнення коштів,
ОСОБА_1 (позивач/ ОСОБА_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (відповідач / Украерорух), в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (Украерорух) щодо невиплати ОСОБА_1 як військовослужбовцю Збройних Сил України, відрядженому для проходження військової служби до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» з 24.02.2022 до 31.05.2023 в розмірі 30 000,00 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, що у сумі становить 455 357,14 гривень;
- стягнути з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (Украерорух) на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за період часу з 24.02.2022 до 31.05.2023 в розмірі 30 000,00 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, що у сумі становить 455 357,14 гривень;
- стягнути витрати на правничу допомогу з відповідача.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що позивач як військовослужбовець ЗСУ мав право на додаткову винагороду у розмірі 30 000,00 грн за період часу з 24.02.2022 до 31.05.2023, тому бездіяльність відповідача щодо невиплати на користь позивача додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», є протиправною.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 серпня 2024 року позовну заяву передано судді Жуковій Є.О.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2024 року визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду, поновлено строк звернення до суду з адміністративним позовом, відкрито провадження у справі № 320/38145/24, суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, витребувано від відповідача накази, розрахунково-платіжні відомості, видаткові касові ордери, реєстри зарахування коштів на карткові (поточні) рахунки, накопичувальну картку обліку заробітної плати, картку особового рахунку військовослужбовця позивача та інші документи, відомості, які містять інформацію щодо виплати позивачу грошового забезпечення та інших виплат за спірний період; копії наказів про призначення позивача на посади, про зарахування до списків особового складу, про зарахування на грошове забезпечення та виключення з грошового забезпечення; довідку-розрахунок про суму нарахованого та виплаченого грошового забезпечення за спірний період із зазначенням всіх складових нарахованого та виплаченого грошового забезпечення та підстав їх нарахування та виплати; копію послужного списку позивача; бойові розпорядження, бойові накази щодо участі позивача у бойових діях; копію Журналу бойових дій підрозділу за спірний період; копію рапорту (донесення) командира підрозділу про участь військовослужбовця у виконанні бойових (спеціальних) завдань; письмові пояснення та докази щодо наявності або відсутності дисциплінарних стягнень щодо позивача за спірний період, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов.
Відповідно до довідки про доставку електронного листа, документ в електронному вигляді «Ухвала про відкриття спрощеного провадження без проведення судового засідання» від 15.08.2024 по справі № 320/38145/24 доставлено до електронного кабінету ОСОБА_2 (представника позивача), Міністерства оборони України 16.08.2024 о 01:34.
Також згідно з розписками представник Міністерства оборони України копію позовної заяви отримав 27 серпня 2024 року, представник Державного підприємства обслуговування повітряного руху України - 09 вересня 2024 року.
28 серпня 2024 року до відділу документального забезпечення та контролю (канцелярія) Київського окружного адміністративного суду від представника третьої особи Міністерства оборони України надійшли пояснення, в яких третя особа заперечує проти задоволення позовних вимог та вважає їх такими, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.
Зазначає про відсутність підстав у позивача для нарахування та виплати спірної додаткової винагороди визначеної постановою Кабінету Міністрів України № 168, вказуючи на те, що на відряджених військовослужбовців Збройних Сил України розповсюджуються положення постанови Кабінету Міністрів України №104, пункт якої передбачає, що грошове забезпечення виплачується виходячи із посадових окладів, займаними в зазначених державних органах, установах та організаціях до яких відряджено, інших виплат, які установлені для відповідних працівників цих органів, установ, організацій, а також окладів за військовим (спеціальним) званням і надбавками за вислугу років у розмірах і порядку, визначеному законодавством для військовослужбовців.
07 листопада 2024 року до відділу документального забезпечення та контролю (канцелярія) Київського окружного адміністративного суду від представника Державного підприємства обслуговування повітряного руху України надійшов відзив на позовну заяву.
Відповідач з позовними вимогами не погоджується, вважає їх безпідставними і необґрунтованими. Зазначає, що виплати щомісячної додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» здійснюється за рахунок бюджетного фінансування. Украерорух згідно свого статуту є державним комерційним підприємством, яке не отримує жодного фінансування з державного бюджету, а джерело отримання доходу це надходження за надані послуги з аеронавігаційного обслуговування.
Відповідач вважає, що не є розпорядником бюджетних коштів та не вправі приймати рішення щодо здійснення виплат додаткової винагороди військовослужбовцям, що відряджені до Украерорух, зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України № 168 передбачено чіткий перелік осіб, на яких поширюється додаткова винагорода на період дії військового стану, зокрема на військовослужбовців, які проходять військову службу безпосередньо у Збройних Силах України, інформація про яких з поміж іншого, повинна міститись у спеціальних державних реєстрах. Однак даний перелік не передбачає виплату додаткової винагороди військовослужбовцям, які відряджені до інших підприємств, установ та організацій, у тому числі до Украерорух. Позивач був відряджений до державного підприємства, яке не підпорядковане Міністерству оборони України, а основні завдання і функції якого жодним чином не пов'язані з обороною держави та її територіальної цілісності.
07 жовтня 2024 року через систему «Електронний суд» до Київського окружного адміністративного суду від представника ОСОБА_1 надійшли заперечення на пояснення третьої особи, в яких позивач наполягає на безпідставності тверджень третьої особи про те, що додаткова винагорода не входить до структури грошового забезпечення, нарахування та виплата якого здійснюється відповідачем відрядженим військовослужбовцям.
18 жовтня 2024 року через систему «Електронний суд» до Київського окружного адміністративного суду від представника ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив, в якій позивач наполягає, що відрядження із займаної посади у Мністерстві оборони України не впливає на право отримання додаткової винагороди з огляду на те, що позивач має статус військовослужбовця і продовжує проходити військову службу в Украерорух.
З метою додержання розумного строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, суд визнав за можливе розгляд справи здійснювати за наявними матеріалами.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період з 1999 року по теперішній час позивач проходить військову службу в Збройних Силах України, що підтверджується посвідченням офіцера НОМЕР_1 від 25.06.1999.
Відповідно до витягу з наказу Міністра оборони України від 12.09.2014 № 528 позивача за його згодою було відряджено до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України із залишенням на військовій службі.
Відповідно до наказу відповідача № 545/о від 21.10.2024 позивача призначено на посаду інженера електрозв'язку ІІ категорії РСП «Київцентраеро» з 21.10.2014.
Згідно з наказом Регіонального структурного підрозділу Київський районний центр «Київцентраеро» № 469/о від 01.09.2017 позивача призначено на посаду інженера електрозв'язку 1-ї категорії (офіцера) служби зв'язку, навігації, спостереження РСП «Київцентраеро» з 14.08.2017.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 прийнято постанову №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», відповідно до пункту 1 якої, установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Не погодившись із бездіяльністю щодо невиплати додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» з 24.02.2022 до 31.05.2023 в розмірі 30 000,00 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу ЗСУ. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
У силу вимог частин першої-третьої статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992 (далі - Закон №2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає у тому числі проходження військової служби.
Статтею 2 Закону №2232-XII встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (Закон № 2011-XII), за змістом статті 1 якого, соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Так, пунктом 2 Указу Президента України від 24.02.2022 №53/2022 постановлено Кабінету Міністрів України в одноденний строк затвердити план заходів, передбачивши, зокрема забезпечення з 1 березня 2022 року підвищення грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України на 30 відсотків та доведення до 20 відсотків від початку 2022 року підвищення грошового забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служби України та Національної гвардії України.
На виконання вказаного Указу 28.02.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
У свою чергу, у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» встановлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка», виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Постановою Кабінету Міністрів України від 22.03.2022 № 350 до вищезазначеної Постанови № 168 були внесені зміни, згідно з якими абзац перший пункту 1 після слів «та поліцейським» доповнено словами «а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка».
Постановою Кабінету Міністрів України від 01.07.2022 № 754 до постанови Кабінету Міністрів України № 168 були внесені зміни, відповідно до яких в абз. 1 п. 1 слова «які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка» замінено словами «які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)».
В подальшому, з 01.06.2023 пункт 1 Постанови №168 викладено в наступній редакції «Установити, що на період воєнного стану особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, розмір такої додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах».
За правилами пункту 3 Постанови № 168 доручено Міністерству фінансів опрацювати питання щодо збільшення видатків відповідним розпорядникам бюджетних коштів для забезпечення реалізації цієї постанови.
Пунктом 5 Постанови № 168 передбачено, що вона набирає чинності з моменту опублікування та застосовується з 24.02.2022.
Таким чином, з 24.02.2022 у осіб, визначених у пункті 1 Постанови №168 виникло право на отримання додаткової винагороди в розмірі 30000 грн щомісячно. У тих співробітників, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, виникло право на отримання додаткової винагороди в розмірі 100000 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Як вже було встановлено судом, ОСОБА_1 - інженер електрозв'язку 1-ї категорії (офіцера) служби зв'язку, навігації, спостереження Регіонального структурного підрозділу Київський районний центр «Київцентраеро», відряджений до Украероруху із залишенням на військовій службі у Збройних Силах України (наказ Міністра оборони України від 12.09.2014 № 528).
На думку позивача, відповідачем повинна була здійснюватися виплата додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 168 за спірний період.
Однак, суд звертає увагу на те, що Постанова № 168 передбачає виплату щомісячної додаткової винагороди за певних обставин, зокрема, нею визначено чіткий перелік осіб, яким може бути виплачена щомісячна додаткова винагорода і цей перелік не передбачає її виплату військовослужбовцям, які перебувають на службі в Державному підприємстві обслуговування повітряного руху України.
У свою чергу, постановою Кабінету Міністрів України від 19.07.1999 № 1281 «Про створення об'єднаної цивільно-військової організації повітряного руху України» затверджено Положення про об'єднану військово-цивільну систему організації повітряного руху України, а також погоджено пропозицію Міністерства транспорту та Міністерства оборони України про утворення у складі Державного підприємства обслуговування повітряного руху України таких структурних підрозділів, в тому числі регіональних структурних підрозділів на базі цього підприємства.
Згідно з пунктом 4 цієї постанови, грошове та матеріальне забезпечення військовослужбовців, відряджених до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, здійснюється у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2001 № 104 «Про порядок і норми грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України, інших військових формувань, осіб начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і установ виконання покарань, відряджених до органів виконавчої влади та інших цивільних установ».
Разом з цим, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 07.02.2001 № 104 «Про порядок і норми грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців Збройних Сил, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, інших військових формувань, осіб начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби, відряджених до державних органів, установ та організацій», встановлено, що виплата грошового забезпечення провадиться за рахунок коштів тих державних органів, установ та організацій, до яких відряджені зазначені військовослужбовці, особи начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби.
Водночас, вказаною Постановою №104 передбачено, що грошове забезпечення виплачується виходячи з окладів за посадами, займаними зазначеними особами в державних органах, установах та організаціях, до яких вони відряджені, інших виплат, установлених для відповідних працівників цих органів, установ та організацій, а також окладів за військовими (спеціальними) званнями і надбавки за вислугу років у розмірах і порядку, визначених законодавством для військовослужбовців, осіб начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби.
Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що враховуючи положення постанови №104, виплата щомісячної додаткової винагороди передбаченої постановою №168 не розповсюджується на військовослужбовців, відряджених до державних органів, а грошове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил, відряджених до державних органів, установ та організацій регулюється постановою №104.
Крім того, вказана постанова №104 не передбачає виплату щомісячної додаткової винагороди військовослужбовцям, які перебувають на службі в Державному підприємстві обслуговування повітряного руху України, оскільки дане підприємство у списку не значиться.
Отже, суд зазначає, що додаткова винагорода відрядженим до Украероруху військовослужбовцям може бути виплачена лише при внесенні змін до даних постанов, які б регулювали порядок та підстави виплати додаткової винагороди військовослужбовцям, що відряджаються до державних підприємств, установ та організацій, а також наявності відповідного фінансування із державного бюджету України для здійснення даних виплат та видання відповідного наказу військового командира, начальника структурного підрозділу про виплату такої винагороди.
Відтак, враховуючи наведене вище, суд приходить до висновку, що Державне підприємство обслуговування повітряного руху України не входить до переліку міністерств та державних органів, зазначених в пункті 1 Постанови № 168 та Постановою № 168 не передбачена виплата додаткової винагороди військовослужбовцям Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, а відтак, останнє не має підстав для нарахування та виплати щомісячної додаткової винагороди, визначеної Постановою № 168.
При цьому, суд звертає увагу позивача, що не зважаючи на неодноразові зміни, внесені до пункту 1 Постанови № 168 працівників Украероруху не було включено до переліку осіб, яким виплачується додаткова винагорода.
У свою чергу, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.08.2024 у справі № 640/13029/22 дійшла наступного висновку:
«Визначена пунктом 1 первинної редакції Постанови № 168 додаткова винагорода в розмірі 30 000,00 гривень є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців (пункт 2 частини другої статті 9 Закону № 2011-ХІІ), тоді як абзацом 2 пункту 1 Постанови № 104 чітко визначено, що грошове забезпечення військовослужбовцям, відрядженим до державних органів, установ та організацій, виплачується виходячи з окладів за посадами, займаними зазначеними особами в державних органах, установах та організаціях, до яких вони відряджені, інших виплат, установлених для відповідних працівників цих органів, установ та організацій, а також окладів за військовими (спеціальними) званнями і надбавки за вислугу років у розмірах і порядку, визначених законодавством для військовослужбовців, а тому положення Постанови № 168 не поширюють свою дію на військовослужбовців, відряджених до державних органів, установ та організацій.
За встановленими у справі обставинами позивач є військовослужбовцем ЗСУ, який відряджений до ДКА (НЦУВКЗ) із залишенням на військовій службі та проходить військову службу безпосередньо в НЦУВКЗ, а тому до спірних правовідносин необхідно застосовувати положення Постанови № 104.
Таким чином, позивачу виплачуються тільки оклади за військовими званнями і надбавка за вислугу років у розмірах і порядку, визначених законодавством для військовослужбовців, а інші складові грошового забезпечення - як для відповідних працівників НЦУВКЗ.
Виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, відрядженим до НЦУВКЗ, здійснюється за рахунок коштів цієї установи, і оскільки додаткова винагорода в розмірі 30 000,00 гривень є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців, виплата якої для працівників цієї установи не передбачено, то й відсутні правові підстави для її виплати позивачу».
Ураховуючи наведене, суд вважає помилковим висновок позивача щодо поширення на позивача як військовослужбовця, відрядженого до державної установи Державне підприємство обслуговування повітряного руху України положень пункту 1 Постанови №168 щодо права на отримання додаткової винагороди в розмірі 30 000,00 гривень за кожен місяць спірного періоду.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що оскільки відповідач не мав правових підстав для нарахування та виплати позивачу додаткової щомісячної винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 з 24.02.2022 до 31.05.2023 в розмірі 30 000,00 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, що у сумі становить 455 357,14 гривень, то відповідач діяв правомірно.
Суд, вирішуючи справу, враховує наведені вище висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 23.05.2024 у зразковій справі № 640/13029/22.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Варто також враховувати п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, відповідно до якого обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно із частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Ураховуючи вищевикладене, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, відшкодуванню підлягають судові витрати сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, виключно у разі задоволення позовних вимог.
Оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні адміністративного позову, судові витрати відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
2. Судові витрати відшкодуванню не підлягають.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Жукова Є.О.