про закриття провадження у справі
18 вересня 2025 року м. Київ 320/26961/24
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О., здійснюючи розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративної справи,
за позовом ОСОБА_1 , яка діє у власних інтересах та як законний представник малолітніх дітей - ОСОБА_2 , ОСОБА_3
до Подільської районної в місті Києві державної адміністрації, Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області
третя особа: ОСОБА_4
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 , яка діє у власних інтересах та як законний представник малолітніх дітей - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (позивач/ ОСОБА_1 ) звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Подільської районної в місті Києві державної адміністрації (відповідач/ Подільська РДА), Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області (відповідач/ ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області), в якому просить суд:
- визнати протиправними та скасувати акт Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області від 18.04.2024 стосовно проведення перевірки підстав відмови ОСОБА_4 у знятті із зареєстрованого/задекларованого місця проживання (перебування) громадянки ОСОБА_1 та її малолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 ;
- визнати протиправними дії Подільської районної в місті Києві державної адміністрації щодо зняття із зареєстрованого місця проживання (перебування) ОСОБА_1 та її малолітніх дітей - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 ;
- зобов'язати Подільську районну в місті Києві державну адміністрацію поновити зареєстроване місце проживання (перебування) ОСОБА_1 та її малолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що рішення та дії відповідачів щодо зняття з реєстрації її та її малолітніх дітей є протиправними, оскільки суперечать законодавству та грубо порушують їх законні права та інтереси. Вказує, що заявником, яка є третьою особою у цій справі, подано неповний перелік документів, що було підставою для зняття з реєстрації. Крім цього посилається на судові рішення цивільної юрисдикції, які на думку позивача, підтверджують право позивачів на користування житлом і мають преюдиційний характер. Позивач вважає, що незаконне зняття з реєстрації місця проживання позивача та її дітей порушує їх соціальні та житлові права, спрямоване на позбавлення права користування квартирою, тоді як наявність у позивача такого права підтверджується судовими рішеннями.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 червня 2024 року позовну заяву передано судді Жуковій Є.О.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28 червня 2024 року відкрито провадження у справі № 320/26961/24, суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, витребувано від відповідача засвідчені належним чином у відповідності до вимог ст. 94 КАС України усі письмові докази, які слугували підставою для прийняття відповідачем спірного рішення, вчинення оскаржуваних дій/бездіяльності, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов.
Відповідно до довідки про доставку електронного листа, документ в електронному вигляді «Ухвала про відкриття спрощеного провадження без проведення судового засідання» від 28.06.2024 по справі № 320/26961/24 доставлено до електронного кабінету ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області 01.07.2024 о 21:07, до електронного кабінету адвоката Герасько М.Г. 11.07.2024 о 21:15.
Згідно з розпискою від 11.07.2024 позовну заяву було отримано представником ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області 11.07.2024.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що провадження по справі підлягає закриттю з наступних підстав.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За приписами пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що виникають у зв'язку зі здійсненням останнім владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід враховувати не лише суб'єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.
Так, суд повинен виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з цим, відповідно до приписів ч. 3 ст. 19 КАС України адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.
Натомість однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Відтак, помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на всі спори, стороною в яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних чи господарських справ недостатньо застосовувати виключно формальний критерій - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень), оскільки, як вже було зазначено вище по тексту цієї ухвали, визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер спірних правовідносин, з яких виник спір.
Отже, до справ адміністративної юрисдикції належать публічно-правові спори, які виникають, зокрема, з приводу виконання чи невиконання органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою чи службовою особою або іншим суб'єктом публічно-владних управлінських функцій і не обумовлені порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
Як встановлено судом зі змісту позовної заяви, позивач оспорює зняття її та її малолітніх дітей з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 .
Так, механізм здійснення декларування/реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), скасування декларування/реєстрації місця проживання (перебування), а також встановлює форми необхідних для цього документів визначає Порядок декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 року №265 (далі - Порядок).
При цьому, з аналізу позовної заяви та доданих до неї документів, суд приходить до висновку про незгоду позивача з позбавленням її та її малолітніх дітей права користування квартирою та зняттям з реєстраційного обліку, проведеним на підставі заяви власника житла ОСОБА_4 , тобто, спір стосується права користування житловим приміщенням, відповідно має приватноправовий характер.
Так, в позовній заяві ОСОБА_1 вказує, що вона та її малолітні діти були зареєстровані та на час подання позовної заяви проживали в квартирі за адресою: за адресою: АДРЕСА_1 , яка з 01.03.2002 належала матері позивача ( ОСОБА_5 ), однак, 21.11.2016 відбулось стягнення на предмет іпотеки (вказану квартиру), і право вланості на останню було зареєстровано за ОСОБА_4 .
Позивач наголосила, що ця квартира стала предметом спору в численних судових справах.
Так, як зазначено позивачем, а також було встановлено судом з Єдиного державного реєстру судових рішень:
У справі № 758/1323/17 предметом позову було скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно та визнання права власності на нерухоме майно, а також усунення перешкод у користуванні власністю та виселення.
Зокрема, ОСОБА_1 посилалась на те, що постановою Київського апеляційного суду від 22.09.2021 у вказаній справі встановлені обставини наявності права користування спірним житлом у ОСОБА_5 та членів її сім'ї (в тому числі позивача ОСОБА_1 ), якого наразі її позбавили, у зв'язку з чим позивач звернулась до суду з позовом у цій справі.
У справі № 752/11726/19 предметом позову було стягнення різниці вартості квартири і суми боргу, в межах якої накладався арешт на спірну квартиру.
У справі № 758/7584/23 рішення Подільської районної в місті Києві державної адміністрації від 21 квітня 2016 року, 21 листопада 2016 року, 20 лютого 2020 року про реєстрацію місця проживання; рішення Подільської районної в місті Києві державної адміністрації від 16 лютого 2023 року про відмову у знятті з реєстрації місця проживання; зобов'язання Подільської районної в місті Києві державної адміністрації зняти осіб з реєстрації місця проживання в квартирі; виселення осіб з квартири без надання іншого житлового приміщення.
Тобто, суд також звертає увагу, що судом цивільної юрисдикції вже розглядалась справа щодо оскарження рішення Подільської районної в місті Києві державної адміністрації стосовно зняття/відмови у знятті з реєстрації місця проживання у спірній квартирі.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
За правилами п. 1 ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
У порядку цивільного судочинства розглядаються спори щодо права особи на житло (приватизація житла, взяття на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або зняття з такого обліку, надання житла, користування жилим приміщенням у будинку державного чи приватного жилого фонду, житлово-будівельних кооперативів, у гуртожитках, установлення автономного опалення у приміщенні державного житлового фонду, зняття з реєстраційного обліку місця проживання за наявності спору, зобов'язання органу влади чи органу місцевого самоврядування здійснити необхідні дії щодо утримання в належному стані житлового будинку, виселення, а також спори щодо забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків тощо). Такі спори є житловими (цивільними), незалежно від участі у справі суб'єкта владних повноважень як відповідача
Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 826/3620/17, від 04 грудня 2019 року у справі № 820/212/18, від 19 лютого 2020 року у справі № 161/20662/18, у яких дійшла висновку, що позовні вимоги про визнання незаконною та скасування (зняття) з реєстрації місця проживання не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства. Також аналогічного змісту правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 27.07.2023 року у справі № 420/13945/22.
Спори цієї категорії систематично розглядаються судами цивільної юрисдикції, прикладом чого є постанова Касаційного цивільного суду від 16.05.2024 у справі № 461/24/22.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Також, як вже зазначалось вище, судом цивільної юрисдикції у справі № 758/7584/23 вже було предметом розгляду оскарження рішення Подільської районної в місті Києві державної адміністрації між цими самими сторонами стосовно зняття/відмови у знятті з реєстрації місця проживання у спірній квартирі.
Суд зауважує, що якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) та скасування таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
В межах спірних правовідносин, порушення своїх прав ОСОБА_1 вбачає у порушенні та позбавленні права на користування житлом, порушенні соціальних та житлових прав (про що безпосередньо вказує в позові), спричинених неправомірними, на його думку, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.
Оскільки ці наслідки пов'язані із поновленням порушеного права у сфері житлових відносин, то такий спір відноситься до сфери захисту цивільних (житлових) прав незалежно від участі у справі суб'єкта владних повноважень.
Так, спір виник через незгоду позивача з позбавленням права користування квартирою та зняттям з реєстраційного обліку її та її малолітніх дітей, проведеним на підставі заяви нового власника житла.
Таким чином правовідносини, які склалися між сторонами, незалежно від участі в них суб'єктів владних повноважень, є цивільно-правовими та не можуть бути предметом спору, що розглядається в порядку адміністративного судочинства, оскільки в цьому випадку існує спір приватноправового характеру, пов'язаний з правом користування квартирою.
Як вже звертав увагу суд, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів ». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Частиною 1 статті 238 КАС України визначено, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається (частина друга статті 239 КАС України).
Суд роз'яснює, що спірні правовідносини пов'язані із захистом приватних прав позивача та її малолітніх дітей, відтак даний спір не є публічно-правовим і має вирішуватися місцевим загальним судом за правилами цивільного судочинства.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що провадження по справі, слід закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України, та відповідно до ч. 1 ст. 239 КАС України слід роз'яснити позивачу, що правовідносини підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
Керуючись статтями 238, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Закрити провадження в адміністративній справі № 320/26961/24 за позовом ОСОБА_1 , яка діє у власних інтересах та як законний представник малолітніх дітей - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Подільської районної в місті Києві державної адміністрації, Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії.
2. Копію ухвали надіслати учасникам справи.
Ухвала суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст.256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена за правилами, встановленими ст.ст.293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Жукова Є.О.