про повернення позовної заяви
18 вересня 2025 року м. Київ № 320/45995/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Жукова Є.О., ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї матеріалами
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1
треті особи 1. Міністерство оборони України; 2. Генеральний штаб Збройних сил України
провизнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, визнання протиправним та скасування наказу
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 , треті особи: Міністерство оборони України; Генеральний штаб Збройних сил України, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 і в/ч НОМЕР_1 щодо його незаконного затримання, направлення та утримання.
- визнати протиправним та скасувати наказ про його зарахування до списків особового складу.
- зобов'язати відповідачів повернути його до ІНФОРМАЦІЯ_2 для оформлення відстрочки за ст. 23 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу».
- зобов'язати відповідачів утриматися від примусу до складання присяги та підписання будь-яких документів.
- визнати умови його утримання такими, що порушують ст. 28 Конституції та ст. З ЄКПЛ.
- зобов'язати відповідачів допустити незалежну медичну комісію та надати йому належну медичну допомогу.
- зобов'язати відповідачів забезпечити його право на здійснення догляду за тіткою-інвалідом І групи.
- визнати бездіяльність поліції щодо невнесення відомостей до ЄРДР протиправною.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.09.2025 позовну заяву розподілено судді Жуковій Є.О.
Вирішуючи питання щодо відкриття провадження в даній справі суд виходить з наступного.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано одне із основоположним прав людини - право на справедливий суд, що передбачає можливість безперешкодного звернення до суду за захистом своїх прав.
В національному законодавстві дане право випливає із положень Конституції України, у частині другій статті 55 якої закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Реалізація права на суд залежить як від інституційних та організаційних чинників, так і від особливостей здійснення окремих судових процедур.
Приписами частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їхній захист, визначеним у цій статті шляхом.
Практикою Європейського суду з прав людини, сформованою, зокрема, в рішеннях від 20 травня 2010 р. у справі "Пелевін проти України" (п. 27), від 30 травня 2013 року у справі "Наталія Михайленко проти України" (п. 31) визначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою: регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
Відповідно до положень частини 1 статті 1 КАС України, Кодекс адміністративного судочинства України визначає юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, встановлює порядок здійснення судочинства в адміністративних судах.
Пунктом 3 частини 1 статті 171 КАС України встановлено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.
Зі змісту зазначеного положення вбачається, що нормами процесуального права на позивача покладається обов'язок належного оформлення заяви по суті справи, тобто позовної заяви, яка повинна відповідати вимогам встановленим статтями 160, 161, 172 КАС України.
Так, статтею 172 Кодексу адміністративного судочинства України регламентується об'єднання і роз'єднання позові.
Зі змісту частини першої статті 172 КАС України вбачається, що в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Похідною вимогою в розумінні пункту 23 частини першої статті 4 КАС України є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Як вбачається, з прохальної частини позовної заяви, позивачем сформовано наступні позовні вимоги:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 і в/ч НОМЕР_1 щодо його незаконного затримання, направлення та утримання.
- визнати протиправним та скасувати наказ про його зарахування до списків особового складу.
- зобов'язати відповідачів повернути його до ІНФОРМАЦІЯ_2 для оформлення відстрочки за ст. 23 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу».
- зобов'язати відповідачів утриматися від примусу до складання присяги та підписання будь-яких документів.
- визнати умови його утримання такими, що порушують ст. 28 Конституції та ст. З ЄКПЛ.
- зобов'язати відповідачів допустити незалежну медичну комісію та надати йому належну медичну допомогу.
- зобов'язати відповідачів забезпечити його право на здійснення догляду за тіткою-інвалідом І групи.
- визнати бездіяльність поліції щодо невнесення відомостей до ЄРДР протиправною.
Аналіз заявлених позовних вимог дає підстави дійди висновку, що позивачем об'єднано в одне провадження кілька вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, з огляду на наступне.
Положеннями частини 1 статті 1 Кримінально процесуального кодексу України (далі - КПК України) встановлено, що порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.
Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (частина 1 статті 2 КПК України).
Статтею 303 КПК України визначаються, рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, та право на оскарження.
Так, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора: бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування.
Отже, позовні вимоги щодо бездіяльності уповноважених осіб, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань підлягають розгляду в порядку кримінального судочинства.
Частиною 1 статті 1 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
За правилами пункту 1 частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно із пунктом 10 частини другої статті 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на його думку, рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, і ці наслідки пов'язані з порушенням особистих немайнових та майнових прав, то такі спори відносяться до захисту цивільних прав, незалежно від участі у справі суб'єкта владних повноважень як відповідача.
Варто зазначити, заявлені позивачем позовні вимоги відмінні як за підставами виникнення, так і за поданими доказами, що вказує на самостійність таких вимог.
При цьому, суд враховує, що для з'ясування правомірності та обґрунтованості кожної заявленої позовної вимоги є необхідним з'ясування значного обсягу обставин та дослідження документів, що підтверджує відмінність предмету спору у кожному конкретному випадку.
Відповідно до вимог статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Так, у справі "Bellet v. France", Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Крім того, ЄСПЛ у рішенні від 28 березня 2006 року у справі Мельник проти України (Melnyk v. Ukraine), заява № 23436/03, пункти 22-23, 26, а також у рішенні від 18 лютого 2011 року по справі Мушта проти України, заява № 8863/06, пункти 37, 38, 47, розкриваючи зміст принципу юридичної визначеності в контексті передбаченого у п. 1 ст. 6 ЄКПЛ права на доступ до суду зазначив, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.
Відповідно до частини 4 статті 172 КАС України не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Аналогічне правило викладене в частині 6 статті 21 КАС України, згідно якої не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку щодо неможливості об'єднання в одне провадження позовних вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства.
Суд наголошує, що підхід щодо неможливості об'єднання позовних вимоги, що належить розглядати за правилами різної юрисдикції, спрямований головним чином на забезпечення дотримання принципу ефективного захисту порушеного права особи судом встановленим законом.
Так, проаналізувавши зміст заявлених позовних вимог та предмет спору, суд дійшов висновку, що позивачем об'єднано в одне провадження кілька вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства.
Поряд з цим, суд враховує, що з огляду на характер спірних правовідносин, що виникли між сторонами, роз'єднання позовних вимог з їх подальшим розглядом адміністративним судом за таких обставин є неможливим.
Пунктом 6 частини 4 статті 169 КАС України визначено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).
Відповідно частин 6 та 8 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу. Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Враховуючи вищевикладені обставини, з огляду на порушення позивачем правил об'єднання позовних вимог передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, позовна заява підлягає поверненню.
Керуючись пунктом 6 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, Київський окружний адміністративний суд, -
1. Повернути позовну заяву ОСОБА_1 .
2. Копію ухвали про повернення позовної заяви і додані до неї документи надіслати позивачу.
3. Довести до відома позивача, що у відповідності до частини восьмої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Жукова Є.О.