17 вересня 2025 року справа №640/19524/20
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Щавінського В.Р., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва" до Головного управління Держпраці у Київській області про визнання протиправною та скасування постанови,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» з позовом до Головного управління Держпраці у Київській області, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу від 31.07.2020 № КВ781/1432/АВ/ТД/ФС.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.06.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Представником позивача подано до суду заяву про забезпечення позову, в якій просить вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №КВ781/1432/АВ/ТД/ФС від 31.07.2020 Головного управління Держпраці у Київській області до набрання законної сили рішенням у справі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.09.2020 у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.
Законом України від 13.12.2022 №2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» (далі - Закон №2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних Закону №2825-IX, з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
На виконання вимог зазначених приписів, Окружним адміністративним судом міста Києва адміністративну справу №640/19524/20 скеровано за належністю до Київського окружного адміністративного суду.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, головуючим суддею визначено Щавінського В.Р.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.01.2024 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що інспектором праці зроблено хибний висновок про вчинення Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» порушення частини першої статті 21 та частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України, а саме допуск до роботи працівника без укладення з ним трудового договору, оскільки взаємовідносини ОСОБА_1 та позивача виникли на підставі цивільно-правового договору, укладеного в письмовій формі згідно з вимогами статті 208 Цивільного кодексу України.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому наголошує на безпідставності доводів позивача з огляду на те, що у межах спірних правовідносин він діяв на підставі та у межах визначених законом. Отже, постанова Головного управління Держпраці у Київській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 31.07.2020 № КВ781/1432/АВ/ТД/ФС-103 складена на законних підставах.
Позивач подав відповідь на відзив, в якому зазначив, що аргументи викладені відповідачем у відзиві не відповідають дійсним обставинам справи, відтак позов Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» підлягає задоволенню.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази та з'ясувавши обставини справи, суд зазначає таке.
Як вбачається з матеріалів справи, Головним управління Держпраці у Київській області з 20.07.2020 по 24.07.2020 здійснено інспекційне відвідування Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» на предмет дотримання вимог законодавства про працю.
Під час проведення інспекційного відвідування виявлено порушення вимог частини першої статті 21 та частини третьої статті 24 КЗпП України, а саме допущено до роботи ОСОБА_1 , без укладення трудового договору, не оформленого наказом, розпорядженням власника або уповноваженого ним органу та без повідомлення Державної податкової служби про прийняття працівника на роботу, що є грубим порушенням трудового законодавства.
За результатами інспекційного відвідування інспектором праці Сідим Є.А. було складено Акт від 24.07.2020 № КВ784/1432/АВ.
Не погоджуючись з вказаним актом, позивач направив до Головного управління Держпраці у Київській області заперечення.
Головним управлінням Держпраці у Київській області розглянуто заперечення та повідомлено, що інспектором праці повно та об'єктивно проведено аналіз матеріалів інспекційного відвідування, за результатами якого складено акт інспекційного відвідування.
Відповідно до статті 265 КЗпП України, за результатами інспекційного відвідування, було винесено постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 31.07.2020 №КВ781/1432/АВ/ТД/ФС на Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» у розмірі 47230,00 гривень.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
У відповідності з положеннями частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно з частиною першою статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
За змістом статті 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим:
1) при організованому наборі працівників;
2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я;
3) при укладенні контракту;
4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі;
5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу);
6) при укладенні трудового договору з фізичною особою;
7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 ЦК України. За вказаною нормою договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі статтею 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядчик) зобов'язується на свій ризик, виконати певну роботу за завданням іншої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Згідно зі статтею 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли угоди з усіх істотних умов договору.
За положеннями частини першої статті 854 ЦК України замовник виплачує належну підрядчику суму за результатами виконаної роботи.
Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
За приписами статті 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Щодо наданих послуг винагорода за виконану роботу (надані послуги) виплачується виконавцю в розмірі, в терміни і в порядку, який встановлений в договорі (частина перша статті 903 Цивільного кодексу України).
Отже, трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема, у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 815/5427/17, від 04 липня 2018 року у справі № 820/1432/17, від 13 червня 2019 року у справі № 815/954/18, у справі №1840/2507/18, у справі № 824/896/18-а та від 03 березня 2020 року у справі № 1540/3913/18.
Характерними ж ознаками трудових відносин є:
систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат);
підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку;
виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 "Класифікатор професій", затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 №327 (далі також Класифікатор професій);
обов'язок роботодавця надати робоче місце;
дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо.
В залежності від характеру трудових функцій, обсягу роботи, її систематичності та постійності (сезонності) тощо, трудові договори можуть укладатись на невизначений строк (безстроковий договір), на визначений строк, встановлений за погодженням сторін (строковий договір) або ж на час виконання певної роботи. Таке правове регулювання трудових відносин щодо видів договорів наведено у статті 23 Кодексу Законів про працю України.
При цьому виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.
Отже, основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.
Основними ознаками трудового договору, є: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.
Зокрема, відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами (КЗпП України та інших актів трудового законодавства), що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг у цивільно-правових відносинах визначається в договорі, а те, що ним не врегулюване - чинним законодавством України.
Зі співставлення трудового договору з цивільно-правовим договором, відмінним є те, що трудовим договором регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного результату. Виконавець за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ним ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.
Згідно із статтями 1, 2 Цивільного кодексу України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом. Учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Відповідно до норм Цивільного кодексу України діє принцип свободи договору.
За приписами статті 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Отже, відносини, що виникають з цивільно-правового договору про надання послуг, не є тотожними з трудовими правовідносинами, а укладання цивільно-правового договору про надання послуг не свідчить про наявність трудових відносин між замовником та наданими виконавцем фізичними особами і може обумовлюватися свободою договору, визначеною Цивільним кодексом України. При цьому у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Між позивачем та ОСОБА_1 укладено цивільно-правовий договір про надання послуг (виконання робіт) від 04.05.2020.
Відповідно до пунктів 1.1. та 2.1.2 вказаного договору, замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання надати послугу озеленювача, замовник зобов'язується виплачувати виконавцю грошову винагороду один раз в місяць.
Між позивачем та ОСОБА_1 складено акти виконаних робіт, відповідно до яких всі вимоги та завдання, викладені в трудовій угоді виконані в повному обсязі, а саме покіс трави на прибудинкових територіях ЖЕД-2 згідно роботи навантаження професії озеленювача ЖЕД-2. Замовник сплачує винагороду за виконану роботу у сумі 5085, 00 гривень.
З аналізу вищезазначених обставин вбачається, що відносини з працівником ОСОБА_1 , оформлені шляхом укладення цивільно-правового договору. При цьому, за своїм характером такі роботи фактично є трудовими, оскільки не містять конкретних фізичних величин або ж об'ємів робіт. Крім того, зафіксовані договором відносини не містять змісту та очікуваного кінцевого результату, не включають у себе відомості щодо об'єкта надання послуг, його розташування, по-третє, не визначають порядок надання таких послуг.
Суд зазначає про те, що предметом цього договору є процес праці, що є ознакою трудових відносин та суперечить природі договору цивільно-правового характеру, предметом якого є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт. Натомість, уклавши цивільно-правовий договір з ОСОБА_1 , позивач фактично здійснив спробу підміни трудових відносин цивільно-правовими.
Відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Враховуючи наведене, суд вважає, що відповідачем обґрунтовано та правомірно встановлено порушення позивачем вимог трудового законодавства, за що і було накладено відповідний штраф.
Беручи до уваги зазначене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Оскільки адміністративний позов задоволенню не підлягає, то відсутні підстави для вирішення питання щодо розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 241-246 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Щавінський В.Р.