18 вересня 2025 року №320/31474/25
Київський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Лиска І.Г. суддів Білоноженко М.А., Кочанової П.В. розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ТОВ "Сумський центр здоров'я" до Кабінету Міністрів України про визнання протиправною бездіяльність,
До Київського окружного адміністративного суду звернулось ТОВ «Сумський центр здоров'я з позовом до Кабінету Міністрів України, в якому просить суд:
-визнати бездіяльність Кабінету Міністрів України, що виражається у неприйнятті постанови «Про деякі питання надання маркетингових та інших послуг, пов'язаних з реалізацією лікарських засобів кінцевому споживачу, та застосування інструментів фактичного зменшення закупівельних цін після переходу права власності на товари» протиправною;
-зобов'язати Кабінет Міністрів України прийняти Постанову «Про деякі питання надання маркетингових та інших послуг, пов'язаних з реалізацією лікарських засобів кінцевому споживачу, та застосування інструментів фактичного зменшення закупівельних цін після переходу права власності на товари».
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що він є суб'єктом господарювання в Україні та відповідно до ліцензійних умов провадить діяльність з роздрібної реалізації лікарських засобів та виробів медичного призначення на підставі отриманої ліцензії № 642 від 24.07.2012р.. Законом України від 12.02.2025р. №4239-IX (який вступає в дію з 28.04.2025р.) доповнено Закон України «Про лікарські засоби» від 04.04.1996р. статтею 201 «Обмеження при здійсненні господарської діяльності з реалізації лікарських засобів». Частиною 1 статті 201 ЗУ «Про лікарські засоби» визначено: «Укладення господарських договорів, предметом яких прямо або опосередковано є надання у місцях здійснення роздрібної торгівлі лікарськими засобами маркетингових послуг, послуг з промоції лікарських засобів, інших послуг, пов'язаних з реалізацією лікарських засобів кінцевому споживачу, дозволяється виключно між суб'єктами господарювання, які здійснюють виробництво або імпорт лікарських засобів з аптекою та/або аптечною мережею. Порядок та умови надання таких послуг затверджуються Кабінетом Міністрів України». Позивач стверджує, що на дату подання позову Відповідачем не затверджено порядок та умови укладення господарських договорів, предметом яких прямо або опосередковано є надання у місцях здійснення роздрібної торгівлі лікарськими засобами маркетингових послуг, послуг з промоції лікарських засобів, інших послуг, пов'язаних з реалізацією лікарських засобів кінцевому споживачу. Таким чином, позивач вважає, що зволікання з прийняттям Відповідачем зазначеного Порядку та умов надання таких послуг є протиправною бездіяльністю, оскільки така бездіяльність порушує права суб'єктів господарювання, які провадять діяльність з роздрібної реалізації лікарських засобів та виробів медичного призначення. Адже відсутність Порядку та умови надання маркетингових послуг з промоції лікарських засобів, інших послуг, пов'язаних з реалізацією лікарських засобів кінцевому споживачу робить неможливим для відповідних суб'єктів господарювання надання цих послуг. Наслідком чого є отримання збитків суб'єктами господарювання через неможливість надання маркетингових, послуг з промоції лікарських засобів, інших послуг, пов'язаних з реалізацією лікарських засобів кінцевому споживачу.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву в якому останній просив відмовити в задоволенні позовних вимог та вважає наведені позивачем доводи безпідставними та необґрунтованими.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача - Кабінету Міністрів України про залучення третьої особи - Міністерство охорони здоров'я України.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду закрито підготовче засідання та призначено судове засідання до колегіального розгляду справи по суті.
Позивачем подано до суду клопотання в якому останній просив розгляд справи здійснювати за його відсутності. Представник відповідача подав до суду заяву в якій залишив, розгляд клопотання позивача про розгляд справи без його участі, на розсуд суду.
У зв'язку з поданими клопотаннями та на підставі ст.194, 205 КАС України, протокольною ухвалою колегія суддів вирішила подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.
Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи та об'єктивно оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності, колегія суддів встановила наступні обставини.
ТОВ «Сумський центр здоров'я» зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 26.10.2021 за №1004801070039082753.
Департаментом оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками рішенням №642 від 24.07.2012 ТОВ «Сумський центр здоров'я» видано ліцензію на роздрібну торгівлю лікарськими засобами, що підтверджується витягом з ліцензійного реєстру провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами, імпорту лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів) станом на 04.11.2024.
Указом Президента України від 12.05.2025р. №82/2025 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 12 лютого 2025 року "Про додаткові заходи щодо забезпечення доступності лікарських засобів для українців".
Підпунктом 5 пункту статті 2 рішення Ради національної безпеки і оборони України від 12 лютого 2025 року "Про додаткові заходи щодо забезпечення доступності лікарських засобів для українців" Кабінету Міністрів України доручено ужити заходів щодо встановлення заборони з 1 березня 2025 року на здійснення маркетингових послуг, послуг із промоції лікарських засобів, інформаційних та інших послуг, пов'язаних із реалізацією лікарських засобів кінцевому споживачу, стосовно лікарських засобів, що застосовуються юридичними особами незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, фізичними особами - підприємцями, які провадять господарську діяльність з виробництва лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами, імпорту лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів), до впровадження Кабінетом Міністрів України окремого реферування оптових цін на всі лікарські засоби.
Постановою Кабінетом Міністрів України від 14.02.2025р. №168 (яка набула чинності з 01.03.2025р.) доповнено Постанову Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 р. №929 "Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами, імпорту лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів)" (Офіційний вісник України, 2016 р., N 99, ст. 3217) пунктом 22 такого змісту:
"22. Установити, що юридичним особам незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, фізичним особам - підприємцям, які провадять господарську діяльність з виробництва лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами, імпорту лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів), до впровадження Кабінетом Міністрів України окремого реферування оптових цін на всі лікарські засоби забороняється:
1)надання маркетингових послуг, послуг із промоції лікарських засобів, інформаційних та інших послуг, пов'язаних з реалізацією лікарських засобів кінцевому споживачу;
2)використовувати практики чи методи, а також вчиняти дії, які призводять до фактичного зменшення закупівельних цін після переходу права власності на товари, включаючи використання механізмів відтермінованих знижок, кредитних нот, бонусів або інших форм зворотного коригування ціни. ".
Пізніше, Постановою Кабінетом Міністрів України від 25.02.2025 р. № 207 вказаний пункт 22 було викладено в новій редакції:
«Установити, що юридичним особам незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, фізичним особам - підприємцям, які провадять господарську діяльність з виробництва лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами, імпорту лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів), до запровадження Кабінетом Міністрів України окремого реферування оптових цін на всі лікарські засоби забороняється надання маркетингових послуг, послуг із промоції лікарських засобів, інформаційних та інших послуг, пов'язаних з реалізацією лікарських засобів кінцевому споживачу. При цьому дозволяється проведення операцій, які передбачають повне або часткове відшкодування вартості відпущених лікарських засобів у межах соціально орієнтованих програм підтримки пацієнтів, які реалізуються виключно в інтересах і на користь кінцевих споживачів.»
04.04.2025 р. Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 439, яка набула чинності 17.04.2025 р. (далі - «Постанова № 439»), якою Кабінет Міністрів України з посиланням на статтю 203 Закону України “Про лікарські засоби» затвердив: Порядок реферування цін на лікарські засоби, Порядок декларування цін на лікарські засоби в Національному каталозі цін, Порядок створення та управління Національним каталогом цін.
Згідно з нормами пункту 1 Порядку реферування цін на лікарські засоби, затвердженого Постановою № 439, цим Порядком визначено механізм розрахунку граничних референтних цін за одиницю лікарської форми лікарських засобів, дозволених до застосування в Україні, на основі останніх доступних даних про ціни на них в референтних країнах, отриманих з офіційних джерел уповноважених державних органів зазначених країн.
10.05.2025 р. згідно з наказом № 795 Міністерством охорони здоров'я на виконання пункту 8 Порядку реферування цін було затверджено Перелік граничних референтних цін на лікарські засоби. 19.05.2025 р. згідно з наказом № 841 Перелік граничних референтних цін на лікарські засоби, було викладено в новій редакції. Перелік граничних референтних цін на лікарські засобі та перелік відомостей щодо офіційних джерел даних про ціни на лікарські засоби у референтних країнах оприлюднено на офіційному веб-сайті МОЗ (https://moz.gov.ua/uk/nacionalnij-katalog-cin).
Законом України від 12.02.2025р. №4239-ІХ (який вводиться в дію з 28.04.2025р.) доповнено Закон України «Про лікарські засоби» від 04.04.1996р. статтею 201 «Обмеження при здійсненні господарської діяльності з реалізації лікарських засобів».
Частиною 1 статті 201 ЗУ «Про лікарські засоби» визначено: «Укладення господарських договорів, предметом яких прямо або опосередковано є надання у місцях здійснення роздрібної торгівлі лікарськими засобами маркетингових послуг, послуг з промоції лікарських засобів, інших послуг, пов'язаних з реалізацією лікарських засобів кінцевому споживачу, дозволяється виключно між суб'єктами господарювання, які здійснюють виробництво або імпорт лікарських засобів з аптекою та/або аптечною мережею. Порядок та умови надання таких послуг затверджуються Кабінетом Міністрів України».
28 березня 2025р. на сайті Міністерства охорони здоров'я (МОЗ) України (https:/moz.gov.ua/uk/form/full_search) для громадського обговорення оприлюднено проект постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання надання маркетингових та інших послуг, пов'язаних з реалізацією лікарських засобів кінцевому споживачу, та застосування інструментів фактичного зменшення закупівельних цін після переходу права власності на товари».
В публікації зазначено, що пропозиції та зауваження до проекту постанови, надсилаються протягом 30 днів з дати публікації на адресу МОЗ: м. Київ, 01601, вул. М. Грушевського 7, e-mail: moz.pharm@moz.gov.ua.
28 квітня 2025р. закінчився строк на надання пропозицій, зауважень щодо вказаного Проекту Постанови Кабінету Міністрів України.
Позивач стверджує, що станом на день подання даного позову відповідачем на виконання вимог частини 1 статті 201 ЗУ «Про лікарські засоби» не прийнято Постанову «Про деякі питання надання маркетингових та інших послуг, пов'язаних з реалізацією лікарських засобів кінцевому споживачу, та застосування інструментів фактичного зменшення закупівельних цін після переходу права власності на товари».
На думку Позивача зволікання з прийняттям вказаної Постанови є протиправною бездіяльністю зі сторони Відповідача, у зв'язку з чим, останній звернувся до суду з даним позовом. Надаючи оцінку правовідносинам які склалися, колегія суддів зазначає наступне.
Так, повноваження Кабінету Міністрів України у спірних правовідносинах, зокрема, регламентовано Конституцією України, Законом України від 27.02.2014 № 794-VIІ «Про Кабінет Міністрів України» (із змінами і доповненнями) (далі - Закон № 794-VIІ), Законом України від 04.04.1996 № 123/96-ВР «Про лікарські засоби» (далі - Закон № 123/96-ВР), постанова Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 № 950 «Про затвердження Регламенту Кабінету Міністрів України» (далі - Постанова № 950).
Згідно з частиною першою статті 113 та статтею 116 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, забезпечує виконання Конституції і законів України, актів Президента України, здійснює внутрішню політику держави, вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, забезпечує проведення фінансової політики, політики у сфері соціального захисту забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Уряд є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України здійснює, виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.
Аналогічні положення стосовно основних завдань Кабінету Міністрів України також містить у собі частина перша статті 2 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», де зазначено, що до основних завдань Кабінету Міністрів України належать, зокрема, забезпечення проведення бюджетної, фінансової, цінової, інвестиційної, у тому числі амортизаційної, податкової, структурно-галузевої політики; політики у сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту, охорони здоров'я, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.
Згідно з положеннями статті 19 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною і Радою України, вирішення питань державного управління у сфері економіки та фінансів, соціальної політики, праці та зайнятості, охорони здоров'я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, природокористування, правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина, запобігання і протидії корупції, розв'язання інших завдань внутрішньої і зовнішньої політики, цивільного захисту, національної безпеки та обороноздатності.
Частиною другою статті 3 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» визначено, що Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої, третьої статті 4 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Згідно з частиною першою статті 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.
Відповідно до частин другої та третьої статті 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України. Акти Кабінету Міністрів України з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань видаються у формі розпоряджень Кабінету Міністрів України.
Згідно з положеннями пункту 2 частини першої статті 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» основними повноваженнями Кабінету Міністрів України, зокрема, є забезпечення проведення державної політики у сферах охорони здоров'я, санітарно-епідемічного благополуччя, охорони материнства та дитинства, освіти, фізичної культури і доступність для громадян послуг медичних, освітніх та фізкультурно-оздоровчих закладів.
Також відповідно до частини другої статті 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Уряд України здійснює також інші повноваження, визначені Конституцією га законами України.
Порядок проведення засідань Кабінету Міністрів України, підготовки прийняття рішень, визначення інших процедурних питання його діяльності у мирний час і в умовах правового режиму воєнного стану встановлено Регламентом Кабінету Міністрів України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 № 950 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 9 листопада 2011 р. № 1156).
Відповідно до § 29 Регламенту визначено, що акти Кабінету Міністрів нормативного характеру видаються у формі постанов. Постанови Кабінету Міністрів видаються з питань: - затвердження положення, статуту, порядку, регламенту, правил, методики та в інших випадках, коли суспільні відносини потребують нормативно-правового врегулювання; - затвердження, прийняття міжнародного договору або приєднання до нього.
Відповідно до § 3 2 Регламенту передбачено, що проекти актів Кабінету Міністрів готуються на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів, доручень Прем'єр-міністра, а також за ініціативою членів Кабінету Міністрів, центральних органів виконавчої влади, державних колегіальних органів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій з дотриманням вимог цього Регламенту.
Розроблення проекту акта починається невідкладно після отримання відповідного завдання та триває виходячи з необхідності врахування у загальному часі підготовки проекту акта вимог, встановлених цим Регламентом щодо часу, достатнього для погодження проекту акта заінтересованими органами, та часу, достатнього для проведення правової експертизи Мін'юсту та експертизи Секретаріату Кабінет Міністрів.
Відповідно до § 33 Регламенту зазначено, що головним розробником проекту акта Кабінету Міністрів є орган, який вносить проект акта до Кабінету Міністрів.
Розробниками проектів актів Кабінету Міністрів є міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, державні колегіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації відповідно до своєї компетенції.
Проект акта Кабінету Міністрів підлягає обов'язковому погодженню всіма заінтересованими органами, а також Мінфіном, Мінекономіки та Мінцифри.
Мінфін під час погодження проекту акта опрацьовує підготовлені розробником фінансово-економічні розрахунки впливу реалізації акта на надходження та витрати державного та/або місцевих бюджетів. За результатами розгляду Мінфін оформляв висновок за встановленою ним формою.
Мінекономіки під час погодження проекту акта опрацьовує його на предмет впливу реалізації акта та показники економічного і соціального розвитку, а також відповідності зобов'язанням України за угодою про заснування Світової організації торгівлі. За результатами опрацювання Мінекономіки оформляє висновок за встановленою ним формою.
Мінцифри проводить цифрову експертизу проекту акта згідно з § 37-1 цього Регламенту та за результатами оформляє висновок за встановленою ним формою.
Під час опрацювання проекту акта Кабінету Міністрів повинні бути вжиті вичерпні заходи для врегулювання розбіжностей (проведені узгоджувальні процедури, консультації наради, робочі зустрічі тощо).
Відповідно до § 37 Регламенту розробник надсилає заінтересованому органу проект акта Кабінету Міністрів, завізований керівником органу, який є розробником, разом з пояснювальною запискою, а також порівняльною таблицею (якщо проектом акта передбачено внесення змін до інших актів Кабінету Міністрів).
У разі висловлення до проекту акта Кабінету Міністрів, поданого центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів через міністра, зауважень і пропозицій, проект акта повертається розробнику для його доопрацювання та внесення в установленому порядку на розгляд міністра.
Відповідно до § 38 Регламенту визначено, що розробник визначає строк погодження проекту акта Кабінету Міністрів заінтересованими органами з урахуванням складності та обсягу проекту, характеру його терміновості, пріоритетності та строків виконання завдань, установлених актами законодавства, протокольними рішеннями Кабінету Міністрів, дорученнями Прем'єр-міністра. Строк погодження проекту акта Кабінету Міністрів повинен бути достатнім для належного його опрацювання заінтересованими органами та становити не менш як десять днів з дня надходження проекту акта на погодження, крім випадків, коли строк виконання відповідного завдання становить менш як місяць.
Приписами § 42 Регламенту передбачено, що для проведення публічних консультацій проекти нормативно-правових актів Кабінету Міністрів разом з матеріалами до них оприлюднюються розробником на його офіційному веб-сайті, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до § 48 Регламенту визначено, що проекти актів Кабінету Міністрів вносяться на розгляд Кабінету Міністрів Прем'єр-міністром, Першим віце-прем'єр-міністром, віце-прем'єр-міністром, міністром, який не очолює міністерство, а також міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади (крім тих органів, діяльність яких спрямовується та координується Кабінетом Міністрів через відповідних міністрів), державними колегіальними органами, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями.
У § 54 Регламенту передбачено, що проект акта Кабінету Міністрів опрацьовується у Секретаріаті Кабінету Міністрів у строк, що становить не більш як 15 днів, виходячи з того, що він повинен бути розглянутий Кабінетом Міністрів, як правило, протягом одного місяця з дня його погодження.
Відповідно до § 55 Регламенту зазначено, що опрацьований проект акта Кабінету Міністрів, зазначений у підпункті 1 пункту 2 § 28-1, разом з матеріалами, поданими головним розробником, та висновком Секретаріату Кабінету Міністрів, а також висновком Європейської Комісії ( у разі наявності) включається д о порядку денного засідання відповідного урядового комітету.
Якщо за результатами розгляду проекту акта на засіданні урядового комітету розбіжності щодо нього врегульовано та підтримано позицію головного розробника, такий проект подається для розгляду на засіданні Кабінету Міністрів.
Відповідно до § 55-1 Регламенту передбачено, що розглянутий на засіданні урядового комітету проект акта Кабінету Міністрів включається д о порядку денного чергового засідання Кабінету Міністрів. До проекту акта крім матеріалів, поданих головним розробником, та висновку Секретаріату Кабінету Міністрів, а також висновку Європейської Комісії (у разі наявності) додаються витяг з протоколу засідання урядового комітету і довідка про розбіжності щодо проекту акта, якщо їх не врегульовано після розгляду урядовим комітетом.
Акт Кабінету Міністрів приймається, якщо за результатами розгляду на засіданні проект такого акта підтримано більшістю голосів посадового складу Кабінету Міністрів або за нього проголосувало половина посадового складу Кабінету Міністрів, включаючи Прем'єр-міністра.
Прийняті акти Кабінету Міністрів Прем'єр-міністр підписує на засіданні Кабінету Міністрів. Акт, прийнятий Кабінетом Міністрів з поправками, оформляється у визначений ним строк.
Як вбачається з матеріалів справи, дорученням Прем'єр-міністра України Шмигаля Д.А. від 05.03.2025 №6634/1/1-25 відповідно до Закону України від 12.02.2025 № 4239-ІX «Про внесення змін до деяких законів України щодо особливостей державної реєстрації лікарських засобів, які можуть закуповуватися особою, уповноваженою на здійснення закупівель у сфері охорони здоров'я, та врегулювання окремих питань, пов'язаних з реалізацією лікарських засобів» доручено міністрам, іншим керівникам центральних органів виконавчої влади (за списком) відповідно до компетенції забезпечити виконання положень Закону згідно з планом організації підготовки проектів актів та виконання інших завдань, необхідних для його реалізації.
Відповідно до абзацу третього підпункту 7 пункту 1 розділу І в установленому порядку подати на розгляд Кабінету Міністрів відповідний проект акта та доручено МОЗ - скликання Мінекономіки, Мінфін, Мінцифри, Мін'юст, Держлікслужба, Департамент соціальної політики та охорони здоров'я подати до 31.03.2025 на розгляд Кабінету Міністрів України відповідний проект акта (пункт 1.2 плану організації підготовки проектів актів та виконання інших завдань, необхідних для його реалізації Закону України « Про внесення змін до деяких законів України щодо особливостей державної реєстрації лікарських засобів, які можуть закуповуватися особою, уповноваженою на здійснення закупівель у сфері охорони здоров'я, та врегулювання окремих питань, пов'язаних з реалізацією лікарських засобів»).
В подальшому, Міністерство охорони здоров'я України листом від 09.06.2025 №24-04-18627/2-25 подало на розгляд Уряду України проект постанови Кабінету Міністрів України на виконання статті 20-1 Закону України «Про лікарські засоби» (вх. № 18371/0/1-25 від 10.06.2025) та просили розглянути вищезазначений акт на найближчому засіданні Кабінету Міністрів України, додавши до листа наступні додатки: проект акта на 10 арк, пояснювальна записка на 5 арк, довідка про погодження на 1 арк, протокол узгодження позицій на 21 арк, висновок Мін'юсту на 11 арк та інформаційно-довідкові матеріали на 80 арк.
Відповідно до витягу з протоколу засідання Урядового комітету з питань цифрової трансформації, інновацій, розвитку освіти, науки та технологій, охорони здоров'я, соціальної політики, молоді та спорту, захисту довкілля, природних ресурсів, національної безпеки і оборони, азартних ігор та лотерей від 20.06.2025 № 16 (документ від 20.06.2025 № 5-16/1/25-8) було вирішено: подати проект постанови для розгляду на засіданні Кабінету Міністрів України після його доопрацювання Міністерством охорони здоров'я України з урахуванням зауважень Мін'юсту та Секретаріату Кабінету Міністрів України щодо виключення пункту 8 з проекту Порядку та умов надання маркетингових послуг, послуг з промоції лікарських засобів, інших послуг, пов'язаних з реалізацією лікарських засобів кінцевому споживачу, у місцях здійснення роздрібної торгівлі лікарськими засобами та за результатами додаткового опрацювання проекту акта з Державною регуляторною службою України.
Інші зауваження Мін'юсту та застереження Урядового офісу координації європейської та євроатлантичної інтеграції Секретаріату Кабінету Міністрів України взяти до відома.
Листом Секретаріату Кабінету Міністрів України від 24.06.2025 №15526/0/2-25 було повернуто проект постанови Уряду України до головного розробника - Міністерства охорони здоров'я України, який був внесений МОЗ листами від 09.06.2025 №24-04/18627/2-25 та 13.06.2025 № 24-04/19235/2-25, з урахуванням рішення Урядового комітету з питань цифрової трансформації, інновацій, розвитку освіти, науки та технологій, охорони здоров'я, соціальної політики, молоді т а спорту, захисту довкілля, природних ресурсів, національної безпеки і оборони, азартних ігор та лотерей від 20.06.2025 (витяг з протоколу № 16, пункт 8).
Листом Секретаріату Кабінету Міністрів України від 10.07.2025 №17017/0/2-25 надано прохання до Міністерства охорони здоров'я України в одноденний строк проінформувати Уряд України про стан виконання рішення Урядового комітету з питань цифрової трансформації, інновацій, розвитку освіти, науки та технологій, охорони здоров'я, соціальної політики, молоді та спорту, захисту довкілля, природних ресурсів, національної безпеки і оборони, азартних ігор та лотерей від 20.06.2025 (витяг з протоколу №16, пункт 8).
Листом Міністерства охорони здоров'я України від 11.07.2025 № 24-04/22282/2-25 (вх. № 22510/0/1-25 від 14.07.2025) було проінформовано Уряд України, що Міністерство охорони здоров'я України розглянуло лист Секретаріату Кабінету Міністрів України від 10.07.2025 №17017/0/2-25 щодо проекту постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання надання маркетингових та інших послуг, пов'язаних із реалізацією лікарських засобів кінцевому споживачу, та застосування інструментів фактичного зменшення закупівельних цін після переходу права власності на товари» та повідомило, що станом на 11.07.2025 вищезазначений проект постанови доопрацьовано Міністерством охорони здоров'я України відповідно до рішення Урядового комітету та відповідний пакет документів готується для направлення на розгляд Кабінету Міністрів України.
В позовній заяві, позивач стверджує, що бездіяльність відповідача полягає в зволіканні з прийняттям Постанови «Про деякі питання надання маркетингових та інших послуг, пов'язаних з реалізацією лікарських засобів кінцевому споживачу, та застосування інструментів фактичного зменшення закупівельних цін після переходу права власності на товари».
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що ст. 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
З аналізу зазначених норм належить зробити висновок, що право на захист виникає у випадку порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод та інтересів особи, яка звертається за захистом порушеного її права.
При цьому протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень має місце у тому випадку, коли в межах повноважень суб'єкта владних повноважень існує обов'язок вчинити конкретні дії, але він не виконаний (постанова Верховного Суду від 11.08.2020 у справі №320/5970/1, № 440/2568/20 від 23.04.2021).
Протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
У постанові Верховного Суду від 03.06.2020 у справі № 464/5990/16-а колегія суддів роз'яснила, що для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Крім того, потрібно з'ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість/протиправність бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.
Як протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
У постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 14.04.2019 у справі № 342/158/17 міститься висновки щодо визнання протиправною бездіяльність.
Відповідно до пункту 37 Постанови як протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в невчиненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними й реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Згідно з пунктом 38 Постанови для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Крім того, потрібно з'ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість/протиправність бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.
Аналогічна правова позиція містяться у постанові Верховного Суду від 23.04.2021 у справі № 440/2568/20.
Таким чином, беручи до уваги вищевикладене суд дійшов висновку про відсутність бездіяльності відповідача з приводу незабезпечення прийняття постанови Кабінету Міністрів України «Про деякі питання надання маркетингових та інших послуг, пов'язаних з реалізацією лікарських засобів кінцевому споживачу, та застосування інструментів фактичного зменшення закупівельних цін після переходу права власності на товари».
Щодо твердження позивача про те, що зволікання з прийняттям Постанови Кабінетом Міністрів України «Про деякі питання надання маркетингових та інших послуг, пов'язаних з реалізацією лікарських засобів кінцевому споживачу, та застосування інструментів фактичного зменшення закупівельних цін після переходу права власності на товари» є протиправною бездіяльністю зі сторони Відповідача, яка порушує права суб'єктів господарювання, що провадять діяльність з роздрібної реалізації лікарських засобів та виробів медичного призначення оскільки відсутність Порядку та умови надання маркетингових послуг з промоції лікарських засобів, інших послуг, пов'язаних з реалізацією лікарських засобів кінцевому споживачу робить неможливим для відповідних суб'єктів господарювання надання цих послуг суд зазначає наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 14.02.2025р. №168» від 25.02.2025 р. № 207 Постанову Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 р. № 929 “Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами, імпорту лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів)» (Офіційний вісник України, 2016 р., № 99, ст. 3217) доповнено пунктом 2-2 такого змісту:
“2-2. Установити, що юридичним особам незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, фізичним особам - підприємцям, які провадять господарську діяльність з виробництва лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами, імпорту лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів), до запровадження Кабінетом Міністрів України окремого реферування оптових цін на всі лікарські засоби забороняється надання маркетингових послуг, послуг із промоції лікарських засобів, інформаційних та інших послуг, пов'язаних з реалізацією лікарських засобів кінцевому споживачу.
04.04.2025 р. Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №439 «Деякі питання державного регулювання цін на лікарські засоби», набула чинності 17.04.2025р., якою затверджено Порядок реферування цін на лікарські засоби, Порядок декларування цін на лікарські засоби в Національному каталозі цін, Порядок створення та управління Національним каталогом цін.
Отже, з набранням чинності Постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання державного регулювання цін на лікарські засоби» від 04.04.2025р. №439 скасовано заборону надання маркетингових послуг, послуг із промоції лікарських засобів, інформаційних та інших послуг, пов'язаних з реалізацією лікарських засобів кінцевому споживачу.
Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо особливостей державної реєстрації лікарських засобів, які можуть закуповуватися особою, уповноваженою на здійснення закупівель у сфері охорони здоров'я, та врегулювання окремих питань, пов'язаних з реалізацією лікарських засобів» від 12.02.2025р. №4239-IX, який вводиться в дію з 28.04.2025р., доповнено Закон України «Про лікарські засоби» від 04.04.1996р. №123/96-ВР статтею 201 «Обмеження при здійсненні господарської діяльності з реалізації лікарських засобів».
Коментованою статтею визначено, що укладення господарських договорів, предметом яких прямо або опосередковано є надання у місцях здійснення роздрібної торгівлі лікарськими засобами маркетингових послуг, послуг з промоції лікарських засобів, інших послуг, пов'язаних з реалізацією лікарських засобів кінцевому споживачу, дозволяється виключно між суб'єктами господарювання, які здійснюють виробництво або імпорт лікарських засобів з аптекою та/або аптечною мережею. Порядок та умови надання таких послуг затверджуються Кабінетом Міністрів України».
При цьому ні стаття 201 «Обмеження при здійсненні господарської діяльності з реалізації лікарських засобів» Закону України «Про лікарські засоби» від 04.04.1996р. №123/96-ВР, ні інші статті цього Закону не передбачають заборони надання відповідними суб'єктами господарювання маркетингових послуг, послуг з промоції лікарських засобів, інших послуг, пов'язаних з реалізацією лікарських засобів кінцевому споживачу чи положень, які б визначали виникнення у відповідних суб'єктів господарювання права на надання маркетингових послуг, послуг з промоції лікарських засобів, інших послуг, пов'язаних з реалізацією лікарських засобів кінцевому споживачу виключно з моменту затвердження Кабінетом Міністрів України Порядку та умов надання таких послуг.
З огляду на наведене вище, суд критично ставиться до твердження Позивача, згідно якого відсутність затвердженого Відповідачем Порядку та умови надання маркетингових послуг з промоції лікарських засобів, інших послуг, пов'язаних з реалізацією лікарських засобів кінцевому споживачу робить неможливим для відповідних суб'єктів господарювання надання цих послуг.
Щодо способу захисту обраного позивачем в даній справі суд зазначає, що за статтею 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Згідно частини третьої статті 6 КАС України звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Згідно частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Отже, з наведеної норми Конституції України вбачається, що судова юрисдикція поширюється не загалом на всі суспільні правовідносини, а лише на такі, що врегульовані нормами права, тобто наявність юридичного спору.
У свою чергу неодмінними елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її обов'язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.
Відповідні зміни або перешкоди можуть бути створені протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.
Якщо відповідні рішення, дії чи бездіяльність протиправно, на думку особи, спричинили виникнення, зміни чи припинення прав та обов'язків особи (тобто є юридично значимими), особа може порушити питання про визнання протиправними таких рішень, дій чи бездіяльності в судовому порядку.
Таким чином, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або має місце інше ущемлення прав чи свобод.
При цьому позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Водночас задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об'єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.
Колегія суддів звертає увагу, що гарантоване статтею 55 Конституції України право на судовий захист можливе лише у разі наявності такого порушеного права і логічним обґрунтуванням такого порушення.
Таким чином, порушене право має бути реальним, стосуватися індивідуального вираженого права або інтересів особи, яка стверджує про його порушення.
Аналогічну позицію встановлено Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а саме у статті 13 Конвенції «Право на ефективний засіб юридичного захисту» проголошено: «Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження».
Також, Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії.
Водночас, способи захисту права, як передбачені законом дії, що безпосередньо спрямовані на захист права. Такі дії є завершальними актами захисту у вигляді матеріально-правових дій або юрисдикційних дій щодо усунення перешкод на шляху здійснення суб'єктами своїх прав або припинення правопорушень, відновлення становища, яке існувало до порушення. Саме застосування конкретного способу захисту порушеного чи запереченого права і є результатом діяльності по захисту прав.
Отже, адміністративний суд, отримавши позовну заяву, повинен встановити наявність факту порушення права та застосувати конкретний спосіб захисту порушеного права, шо залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Завданням адміністративного судочинства, як визначено у частиною першої статті 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України передбачено право суду захистити право позивача в інший спосіб, аніж це передбачено у попередніх пунктах цієї норми, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав.
Також згідно з частиною 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 13 Конвенції передбачено право особи, права та свободи якої було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушених прав та бути адекватним наявним обставинам.
Крім того, право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції, не є абсолютним, воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг.
Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також мас бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 33 рішення від 21.12.2010 у справі «Перетяка та Шереметьев проти України»).
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або законних інтересів особи па момент її звернення до суду.
При цьому, таке порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Тобто, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у відповідних законодавчих актах право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.08.2018 у справі № 826/4406/16, від 26.06.2018 у справі № 802/1064/17-а, від 03.07.2018 у справі № 826/16634/16.
Разом з тим, саме по собі порушення вимог закону рішенням суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов'язковою умовою для цього є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів відповідним рішенням.
З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд має пересвідчитись у належності особі яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Колегія суддів зазначає, що адміністративне судочинство спрямоване саме на захист порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, таким чином для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити чи у зв'язку з прийняттям відповідного рішення чи діями суб'єкта владних повноважень порушуються права позивача.
Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.
Таким чином, у розумінні КАС України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди має похідний характер від встановлення судом самого факту їх порушення, адже відсутність порушеного права, свободи чи інтересу виключає необхідність їх захисту або відновлення.
Саме по собі порушення вимог закону діями (бездіяльністю) або рішеннями суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов'язковою умовою визнання їх незаконними є доведеність позивачем порушення цими діями або рішенням безпосередньо його прав та охоронюваних законом інтересів.
Враховуючи викладене, особа повинна довести факт порушення її прав чи охоронюваних законом інтересів позивача з боку відповідача внаслідок прийняття рішення.
Аналогічна позиція висловлена в окремих рішеннях Конституційного Суду України, зокрема рішення від 25.11.2017 № 6-рп/1997 за конституційним зверненням громадянки України щодо офіційного тлумачення частини другої статті 55 Конституції України та статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України (справа громадянки України щодо права на оскарження в суді неправомірних дій посадової особи) та від 25.12.1997 № 9-зп/1997 у справі за конституційним зверненням громадян України та інших громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води).
Окрім того, в рішенні Верховного Суду від 28.02.2019 по адміністративній справі № 522/3665/17, зазначено, що в контексті завдань адміністративного судочинства (ст. 2 КАС України) звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.
Отже, обов'язковою умовою для задоволення позову є доведеність позивачем порушення саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема, наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов. Аналогічні правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 504/4148/16-а, від 06.11.2019 у справі №826/15078/17, від 30.06.2020 у справі № 640/1609/19.
Таким чином, доводи позивача не містять обґрунтування порушення його прав, оскільки в матеріалах справи не вбачається підтвердження бездіяльності відповідача щодо неприйняття відповідної постанови Кабінету Міністрів України, оскільки головним аргументом товариства є припущення щодо зволікання з прийняттям вищезазначеного акта Уряду України.
Відповідно до частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до частини першої та частини другої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування та питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (абзац другий частини другої статті 77 КАС України).
Відповідно колегією суддів, враховуючи вимоги частини другої статті 2 КАС України не встановлено протиправну бездіяльність Кабінету Міністрів України, у неприйнятті постанови «Про деякі питання надання маркетингових та інших послуг, пов'язаних з реалізацією лікарських засобів кінцевому споживачу, та застосування інструментів фактичного зменшення закупівельних цін після переходу права власності на товари».
Згідно частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню. Відповідно до статті 139 та статті 143 КАС України, враховуючи висновки суду за наслідками вирішення справи, у суду відсутні процесуальні підстави для вирішення у справі питання щодо розподілу судових витрат. Від інших учасників по справі судові витрати до розподілу судом не заявлено.
Керуючись статтями 2, 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 264 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Головуючий - суддя Лиска І.Г.
Судді: Білоноженко М.А.
Кочанова П.В.
Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 18 вересня 2025 р.