ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"18" вересня 2025 р. справа № 640/2609/20
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Микитюка Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Верховного Суду України, Верховного Суду, Державної казначейської служби України, про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Верховного суду України (далі відповідач), Верховного Суду (далі відповідач), Державної казначейської служби України (далі відповідач), в якому просить визнати протиправними/незаконними та такими, що порушують трудове законодавство дії щодо невиплати заробітної плати та інших нарахувань передбачених чинним законодавством про оплату праці та стягнути з Верховного Суду України та Верховного Суду на її користь 334 545,33 грн заборгованості по заробітній платі, компенсації втрати частини доходів заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а також моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з червня 2007 позивач перебуває в трудових відносинах з Верховним Судом України. Наказом від 31.10.2019 №236-К позивача звільнено з посади головного консультанта (судді) Верховного Суду України. З початку роботи у Верховному Суді України і до липня 2018 року включно позивач отримувала винагороду за свою працю у вигляді заробітної плати. Проте, починаючи з липня 2018 року, всупереч частині першій статті 21 КЗпП України, виплату заробітної плати їй припинено.
Заборгованість з виплати заробітної плати станом на 31.10.2019 становить 334 545,33 грн, про що свідчить довідка Верховного Суду України №38 від 01.11.2019 (видана за підписом в.о. Голови Верховного Суду України Гуменюка В.І. та головного бухгалтера Мисаки В.І.), у якій вказано, що нарахована заробітна плата за вказаний період не була виплачена з причини відмови Державної казначейської служби України опрацьовувати платіжні документи для виплати заробітної плати працівникам.
Вказує, що невиплата заробітної плати порушує ст. 43 Конституції України, яка гарантує право на своєчасне одержання винагороди за працю.
З наведених підстав просить позовні вимоги задовольнити.
У відзиві на позовну заяву поданому до суду 03.03.2020 за підписом голови ліквідаційної комісії Верховного Суду України Л.В. Соловйової (а.с.26-30), представник відповідача просила відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своєї позиції зазначила, що враховуючи ту обставину, що Верховний Суд України перебуває у стані припинення, належним представником ВСУ як юридичної особи є лише голова комісії з припинення або інша особа, яка діє за дорученням голови цієї комісії. Інші особи не мають права представляти Верховний Суд України в його відносинах з третіми особами та виступати у суді від імені зазначеної установи.
Одними з видів змін в організації виробництва і праці, що відповідно до п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України можуть слугувати підставою для розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця є ліквідація, реорганізація підприємства, установи, організації.
З аналізу положень ст.4 ст.105, ч. 5 ст.111 ЦК України вбачається, що з моменту призначення комісії з припинення юридичної особи або ліквідатора саме на них покладається обов'язок вжиття заходів щодо закриття відокремлених підрозділів юридичної особи (філій, представництв) та відповідно до законодавства про працю здійснення звільнення працівників юридичної особи, що припиняється.
Так, головою комісії Сердюк В. видано наказ №146-К від 16.07.2018 про звільнення ОСОБА_1 з 17.07.2018 у зв'язку з ліквідацією Верховного Суду України на підставі попередження про наступне вивільнення, разом з повним здійсненням розрахунку по заробітній платі з дотриманням положень Закону 889-VІІІ. Позивач відмовилась від ознайомлення із наказом №146-к, що підтверджується відповідним актом, складеним 16.07.2018.
Наказ про звільнення із займаної посади ОСОБА_1 до відкриття провадження у цій справі не був оскаржений чи скасований у встановленому законом порядку у строки, встановлені ст. 233 КЗпП України.
Отже, позивачка починаючи з 17.07.2018 не перебуває в трудових відносинах з Верховним Судом України, оскільки її було звільнено в межах чинного законодавства.
Окрім того, довідки про заробітну плату й інші доходи, видані за підписами в.о. Голови та головного бухгалтера ВСУ не мають жодної юридичної сили та не створюють жодних правових наслідків, оскільки особи, які їх видали, не наділені такими повноваженнями, позаяк видача таких довідок належить виключно до компетенції комісії з припинення ВСУ, яка у свою чергу і нараховує заробітну плату працівникам апарату ВСУ відповідно до взятих на себе зобов'язань за паспортами бюджетної програми та кошторисами на 2018-2020 роки у відповідності до Бюджетного кодексу України. При цьому розпорядником бюджетних коштів вищого рівня є Верховний Суд, через який здійснюється відповідне фінансування на підставі звернень зазначеної комісії.
З наведених підстав представник відповідача просила відмовити у задоволенні позову.
У відзиві на позов від 03.03.2020 представник Верховного суду просить відмовити у задоволенні позову з огляду на те, що з 21.06.2018 згідно з записом у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Верховний Суд України знаходиться у стані припинення. Створено ліквідаційну комісію, до виключних повноважень якої відноситься безпосереднє здійснення фінансування видатків, пов'язаних із завершенням ліквідації Верховного Суду України в 2018-2020 роках. Фінансування заходів з ліквідації, розпорядником бюджетних коштів вищого рівня, яким є Верховний Суд, здійснюється на підставі відповідних звернень виключно ліквідаційної комісії. Ліквідаційна комісія Верховного Суду України продовжує діяти відповідно до прийнятих на себе зобов'язань щодо нарахування заробітної плати працівникам апарату Верховного Суду України. На сьогодні, звернень від ліквідаційної комісії Верховного Суду України до Верховного Суду щодо збільшення видатків за будь-якими статтями не надходило (а.с. 49-51).
У відзиві на позовну заяву поданому 12.03.2020 представником Верховного Суду України за довіреністю Охрімчуком Н.В., відповідач позовні вимоги визнав частково та просив їх задовольнити (а.с. 54-64).
У відповіді на відзиви, поданій до суду 18.03.2020 позивач підтримала позовні вимоги з мотивів та підстав наведених у позові (а.с. 68-75).
Ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.02.2020 відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи (а.с. 18).
Станом на 15.12.2022 день набрання чинності Законом України від 13.12.2022 №2825-IX "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" (далі - Закон №2825-IX) адміністративну справу №640/2609/20 Окружним адміністративним судом міста Києва розглянуто не було.
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Закону №2825-ІХ (в редакції Закону України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 16.07.2024 №3863-IX "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ") адміністративну справу передано на розгляд та вирішення Івано-Франківському окружному адміністративного суду.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.03.2025 справу прийнято до провадження та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.169-170).
04.04.2025 на адресу суду від Голови ліквідаційної комісії Верховного Суду України надійшли додаткові пояснення.
До суду 07.04.2025 від Верховного Суду надійшов відзив на позовну заяву, з якого слідує, що відповідач заперечує проти позовних вимог, зазначаючи, що долучена до позовної заяви довідка про розмір заробітної плати за підписом виконувача обов'язків Голови Верховного Суду України за обставин здійснення ліквідації цього суду і утворення ліквідаційної комісії є неналежним доказом. Просив у задоволенні позову відмовити.
Розгляд даної справи здійснено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін з урахуванням строку перебування головуючого судді в основній щорічній відпустці, в порядку черговості.
Розглянувши наявні в матеріалах справи документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини.
Згідно наказу №146-К від 16.07.2018 "Про звільнення ОСОБА_1 " за підписом Голови ліквідаційної комісії Верховного Суду Сердюка В.В., вбачається, що відповідно до ч.4 ст. 105 Цивільного кодексу України, пункту 7 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VІІІ, пункту 1 частини першої, частини четвертої статті 87 Закону України "Про державну службу" та статті 24 Закону України "Про відпустки", ОСОБА_1 , головний консультант (судді), звільнена з 17.07.2018 із займаної посади у зв'язку з ліквідацією Верховного Суду України. Наказано виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі середньомісячної заробітної плати та грошову компенсацію за невикористані 15 календарних днів щорічної основної відпустки за період з 14.09.2017 по 17.07.2018. Підстава: попередження про наступне вивільнення (а.с.43).
Згідно з актом про відмову працівника апарату Верховного Суду України від ознайомлення з наказом, складеним 16.07.2018, ОСОБА_1 відмовилась від ознайомлення з наказом від 16.07.2018 №146-к (а.с.44).
З довідки Голови ліквідаційної комісії Верховного Суду України про розрахунок працівника при звільненні вбачається, що ОСОБА_1 , головний консультант (судді), звільнена з 17.07.2018 із займаної посади відповідно до пункту 5 Плану заходів з припинення діяльності Верховного Суду України шляхом ліквідації, затверджених наказом в.о. керівника апарату від 10.04.2018 №17/0/18-18 та наказу №146-к від 16.07.2018. Під час звільнення ОСОБА_1 нараховано та виплачено заробітну плату за фактично відпрацьований час у липні 2018 року, грошову компенсацію за невикористану відпустку та вихідну допомогу у розмірі середньомісячної заробітної плати.
Разом з тим, звертаючись до суду з позовом, позивач долучила до матеріалів позовної заяви довідку №38 від 01.11.2019 за підписом в.о. Голови Верховного Суду України В.І. Гуменюка та головного бухгалтера В.І. Мисаки про те, що заборгованість з виплати заробітної плати ОСОБА_1 у період з липня 2018 року по жовтень 2019 року становить 334 545,33 грн (а.с.7-8).
При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 125 Конституції України суд утворюється, реорганізовується і ліквідовується законом, проект якого вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя.
Згідно з частинами третьою - четвертою статті 105 Цивільного кодексу України(далі -ЦК України) учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється.
Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управління юридичної особи.
До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.
Частиною п'ятою статті 111 ЦК України визначено, що ліквідаційна комісія (ліквідатор) вживає заходів щодо закриття відокремлених підрозділів юридичної особи (філій, представництв) та відповідно до законодавства про працю здійснює звільнення працівників юридичної особи, що припиняється.
Частиною першою статті 235 КЗпП України, визначено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Відповідно до частин другої - третьої статті 5 Закону №889-VIII відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Пунктом 4 частини першої статті 7 Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII "Про державну службу" (далі - Закон №889-VIII) встановлено, що державний службовець має право на оплату праці залежно від займаної посади, результатів службової діяльності, стажу державної служби та рангу.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР "Про оплату праці" заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Положеннями пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України встановлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 цього Закону).
Пунктом 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII передбачено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.
Статтею 89Закону № 889-VIII визначено, що державний службовець зобов'язаний до звільнення з посади чи переведення на іншу посаду передати справи і довірене у зв'язку з виконанням посадових обов'язків майно (далі - майно) особі, уповноваженій суб'єктом призначення у відповідному державному органі. Уповноважена особа зобов'язана прийняти справи і майно.
Факт передачі справ і майна засвідчується актом, що складається у двох примірниках і підписується уповноваженою особою, керівником служби управління персоналом відповідного державного органу та державним службовцем, який звільняється. Один примірник акта видається державному службовцю, який звільняється, другий примірник або його копія долучається до особової справи цього державного службовця.
У разі якщо через невиконання обов'язку щодо передачі справ і майна створено істотну загрозу публічним інтересам, особа може бути притягнена до відповідальності згідно із законом.
Спірні правовідносини, яким надається правова оцінка судом, виникли з приводу наявності (чи відсутності) правових підстав стягнення на користь позивача з Верховного Суду України заборгованості із заробітної плати державного службовця, яка зазначена у довідці Верховного Суду України про заробітну плату й інші доходи №38 від 01.11.2019 за період з липня 2018 року по жовтень 2019 року (за підписом в.о. Голови Верховного Суду України Гуменюка В.І. та головного бухгалтера Мисаки В.І.).
Представник відповідача В. Соловйова, заперечуючи позовні вимоги, вказала на те, що довідки, які видані за підписом в.о. Голови Верховного Суду України, враховуючи і довідку №38 від 01.11.2019, не можуть братись до уваги при вирішенні даного спору, оскільки саме Комісія з припинення Верховного Суду України, відповідно до прийнятих на себе зобов'язань, здійснює нарахування заробітної плати працівникам апарату цього суду, при цьому розпорядником бюджетних коштів вищого рівня є Верховний Суд, через який здійснюється відповідне фінансування на підставі звернень комісії. Відтак, винятково комісія з припинення Верховного Суду України уповноважена видавати відповідні довідки.
Суд погоджується з такими доводами представника відповідача з огляду на таке.
Положеннями частин першої, третьої статті 55 КАС України, визначено, що сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Юридична особа незалежно від порядку її створення, суб'єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи, суб'єкта владних повноважень), або через представника.
Отже, КАС України передбачає можливість Верховного Суду України, що є юридичною особою, бути стороною у адміністративному процесі й брати участь у справі, в тому числі, особисто - в порядку самопредставництва через свого керівника.
У той же час, загальні положення про юридичну особу наведені у главі7розділуІІ ЦК України. Згідно з приписами частин другої, третьої статті 81 ЦК України, юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу. Юридична особа приватного права може створюватися та діяти на підставі модельного статуту в порядку, визначеному законом. Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.
Цим Кодексом встановлюються порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права. Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом.
Тобто, загальні положення про юридичну особу, наведені у ЦК України, розповсюджуються й на юридичних осіб публічного права, до яких, виходячи з вказаного у законодавстві визначення, належить й Верховний Суд України, однак, за виключенням питань, які стосуються порядку утворення та правового статусу юридичних осіб публічного права.
У той же час, стаття 105 ЦК України, не зачіпає питань, які б стосувались порядку утворення та правового статусу юридичних осіб публічного права, натомість, унормовує відносини, пов'язані з процедурою виконання рішення про припинення юридичної особи.
Відповідно до частин першої, третьої, четвертої згаданої статті 105 ЦК України, учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов'язані протягом трьох робочих днів з дати прийняття рішення письмово повідомити орган, що здійснює державну реєстрацію.
Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється.
Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управління юридичної особи.
До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.
Згідно з положеннями частини першої статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Ураховуючи наведені законодавчі приписи, належним представником юридичної особи, яка згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань перебуває у процесі припинення, може бути лише голова ліквідаційної комісії або її член за дорученням голови цієї комісії.
Тобто, для перевірки наявності у особи права підписувати позовні та інші заяви, відзиви, скарги та інші визначені законом процесуальні документи, що подаються до суду і можуть бути предметом судового розгляду, достатньо наявності у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань даних, які є достовірними, зокрема, про перебування юридичної особи у процесі припинення, у тому числі дані про рішення щодо припинення юридичної особи, відомості про комісію з припинення (ліквідатора, ліквідаційну комісію тощо).
Такі висновки зроблено Верховним Судом у постанові від 30.03.2020 (справа №826/16935/18), в якій суд касаційної інстанції вирішував спірне питання наявності/відсутності повноважень у виконуючого обов'язки голови Верховного Суду України Гуменюка В.І. на представництво інтересів Верховного Суду України під час звернення до суду з позовом у жовтні 2018 року.
Спільним наказом Державної судової адміністрації України та Верховного Суду "Про деякі питання, пов'язані з ліквідацією судів" від 07.06.2019 № 560/90-ОД, затверджено склад ліквідаційної комісії, зокрема, Верховного Суду України, та визначено, що головою цієї комісії є Соловйова Л.В .
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року № 1402-VIII, прийнятий на виконання положень Закону України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02.06.2016 № 1401-VIII, передбачив ліквідацію Верховного Суду України та створення нового органу державної влади - Верховного Суду.
Верховний Суд створюється на матеріально-технічній базі Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України.
З дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку (пункти 5, 7Розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII).
Було розпочато ліквідаційну процедуру щодо Верховного Суду України і 21.06.2018 до реєстраційної справи Верховного Суду України було внесено запис щодо початку припинення Верховного Суду України як юридичної особи, процедура припинення стосовно якого досі не завершена.
Водночас, Конституційний Суд України 18.02.2020 ухвалив Рішення№ 2-р/2020 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень пунктів 4, 7, 8, 9, 11, 13, 14, 17, 20, 22, 23, 25 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII (далі - Рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 р. № 2-р/2020), яким визнав такими, що не відповідають Конституції України(є неконституційними), положення розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII зі змінами, зокрема, пункт 7 «та ліквідуються" в частині Верховного Суду України.
Зазначеним пунктом 7 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів", до визнання його неконституційним в частині передбачалось, що з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку. До припинення діяльності статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов'язки, гарантії суддів цих судів визначаються Законом України "Про судоустрій і статус суддів".
Ухвалюючи таке рішення в зазначеній частині, Конституційний Суд України вказав, що Законом № 1401 не змінено конституційних функцій Верховного Суду України та його місця у системі судоустрою України. Крім того, Законом № 1401 не скасовано та не обмежено прав і свобод людини і громадянина, на чому наголошено у висновках Конституційного Суду України від 20 січня 2016 року № 1-в/2016, від 30 січня 2016 року № 2-в/2016.
Таким чином, системний аналіз змін до Конституції України, внесених Законом № 1401, вказує на те, що вони не були спрямовані на припинення діяльності та ліквідацію Верховного Суду України як органу державної влади через вилучення слова "України" - власної назви держави - із словесної конструкції "Верховний Суд України".
Конституційний Суд України вважає, що Закон № 1401, не порушив принципу інституційної безперервності функціонування найвищого інституту судової влади, який після набрання чинності Законом № 1401 продовжує діяти під назвою "Верховний Суд".
Конституційний Суд України визнав неконституційними положення щодо ліквідації Верховного Суду України, проте інша частина положень пункту 7 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" неконституційними не визнавались.
Також, у резолютивній частині свого Рішення від 18.02.2020 № 2-р/2020 (пункт 5) Конституційний Суд України рекомендував Верховній Раді України невідкладно привести положення законодавства у відповідність із цим Рішенням.
Згідно зі статтею 152 Конституції України, закони та інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні (стаття 75 Конституції України). Це означає, що право приймати закони, вносити до них зміни у разі, коли воно не здійснюється безпосередньо народом (статті 5, 38, 69, 72 Конституції України), належить виключно Верховній Раді України (пункт 3 частини першої статті 85 Конституції України) і не може передаватись іншим органам чи посадовим особам.
Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Конституції України). З наведеного випливає, що Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта (Рішення Конституційного Суду України у справі №1-31/2000 від 14 грудня 2000 року).
Таким чином, обов'язком Верховної Ради України згідно зі конституційно встановленою законодавчою процедурою для належної реалізації Закону № 1401 необхідно внести відповідні зміни до нього у зв'язку з визнанням неконституційними його окремих положень.
Сама юридична сила рішень Конституційного Суду України про визнання неконституційними окремих положень закону зобов'язує органи державної влади вчинити дії, спрямовані на приведення законодавства у відповідність з новою редакцією «базового» закону. З метою юридичного регулювання функціонування найвищого суду у системі судоустрою України законодавець має визначити спосіб, який з метою забезпечення інституційної безперервності функціонування найвищого інституту судової влади повинен вирішити питання переходу суддів Верховного Суду України у Верховному Суді, а також визначитися щодо способу припинення юридичної особи Верховного Суду України.
В свою чергу наказ Державної судової адміністрації України та Верховного Суду від 07.06.2019 № 590/90-ОД "Про деякі питання, пов'язані з ліквідацією судів", яким утворено ліквідаційну комісію з метою забезпечення виконання рішення щодо припинення (ліквідації) та запобіганню неефективному використанню бюджетних коштів Верховного Суду України, не було скасовано.
Визнання положення пункту 7 розділу XII щодо слів "та ліквідуються" в частині Верховного Суду України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) не обумовлюють автоматично нелегітимність вказаного Наказу як індивідуально акту (рішення суб'єкта владних повноважень), дія якого вичерпується його виконанням (пункт 19 частина перша статті 4 КАС України).
Ураховуючи мету створення ліквідаційної комісії, а також чинну редакцію положення пункту 7 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а також правові наслідки, які виникли внаслідок визнання окремих норм неконституційними, це не вплинуло на повноваження комісії з припинення та процедури припинення юридичної особи.
Питання інституційного дуалізму Верховного Суду України та Верховного Суду має бути вирішено парламентом шляхом прийняття відповідного закону, про що зазначалося вище.
Вказана правова позиція сформована Верховним Судом у постанові від 24.06.2021 у справі № 826/15959/18.
Враховуючи вказану правову позицію, варто зазначити, що з 21.06.2018 згідно з відомостями, які містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (запис 10701100010024389), Верховний Суд України (ЄДРПОУ 00019034) знаходиться у стані припинення. У графі відомості про керівника юридичної особи зазначено: "Сердюк В.В., керівник". Разом з цим у графі "відомості про осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у т.ч. підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації, тощо зазначено "Соловйова Любов Володимирівна - голова комісії з припинення".
Приписами статті 105 ЦК України чітко визначено, що саме до комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи.
Отже, дієздатність юридичної особи здійснюється через комісію з припинення діяльності управління, а дії комісії розглядаються, як дії самої юридичної особи.
Таким чином, спірна довідка про заробітну плату й інші доходи №38 від 01.11.2019 за період з липня 2018 року по жовтень 2019 року, долучена позивачем до позовної заяви, не може братись до уваги при вирішенні цього спору, оскільки саме Ліквідаційна комісія з припинення Верховного Суду України відповідно до прийнятих на себе зобов'язань здійснює нарахування заробітної плати працівникам апарату цього суду. При цьому розпорядником бюджетних коштів вищого рівня є Верховний Суд, через який здійснюється відповідне фінансування на підставі звернень саме Ліквідаційної комісії.
Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом у постанові від 08.09.2022 у справі №640/27288/20 за позовом ОСОБА_1 до Верховного Суду України в особі виконуючого обов'язки Голови Верховного Суду України Гуменюка В.І., Комісії з припинення Верховного Суду України в особі Голови - Соловйової Л.В., Державної казначейської служби, за участю третьої особи - Верховного Суду, про стягнення заборгованості із заробітної плати (за період - з квітня 2019 року по 31 жовтня 2020 року).
При вирішенні спору судом також враховано ту обставину, що наказом №146-к від 16.07.2018 "Про звільнення ОСОБА_1 " за підписом Голови ліквідаційної комісії Верховного Суду Сердюка В.В., відповідно до ч.4 ст. 105 Цивільного кодексу України, пункту 7 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VІІІ, пункту 1 частини першої, частини четвертої статті 87 Закону України "Про державну службу" та статті 24 Закону України "Про відпустки", ОСОБА_1 , головний консультант (судді), звільнена з 17.07.2028 із займаної посади у зв'язку з ліквідацією Верховного Суду України.
З довідки Голови ліквідаційної комісії Верховного Суду України про розрахунок працівника при звільненні вбачається, що ОСОБА_1 , головний консультант (судді), звільнена з 17.07.2018 із займаної посади відповідно до пункту 5 Плану заходів з припинення діяльності Верховного Суду України шляхом ліквідації, затверджених наказом в.о. керівника апарату від 10.04.2018 №17/0/18-18 та наказу №146-к від 16.07.2018. Під час звільнення ОСОБА_1 нараховано та виплачено заробітну плату за фактично відпрацьований час у липні 2018 року, грошову компенсацію за невикористану відпустку та вихідну допомогу у розмірі середньомісячної заробітної плати.
Матеріали справи не містять доказів про те, що наказ №146-к від 16.07.2018 про звільнення із займаної посади ОСОБА_1 , на час вирішення даної справи, був оскаржений чи скасований у встановленому законом порядку.
Отже, позивачка починаючи з 18.07.2018 не перебуває у трудових відносинах з Верховним Судом України, оскільки її було звільнено у межах чинного законодавства, а відтак позовні вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі за період з липня 2018 року по жовтень 2019 року у розмірі 334 545,33 грн є безпідставними та необґрунтованими.
Що стосується позовних вимог про стягнення компенсації втрати частини доходів заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а також моральної шкоди, то суд зазначає, що вони є похідними від вимоги про стягнення заробітної плати, в якій судом відмовлено, а тому у їх задоволенні слід відмовити.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінивши докази, наявні в матеріалах справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
в задоволенні позову ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Верховного Суду України (код ЄДРПОУ - 3063921084, вул. Пилипа Орлика, 4, м. Київ, 01043), Верховного Суду (код ЄДРПОУ - 41721784, вул. Пилипа Орлика, 8, м. Київ, 01043), Державної казначейської служби України (код ЄДРПОУ - 37567646, вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01601), про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, - відмовити.
Сторонам рішення надіслати через підсистему "Електронний суд".
Перебіг процесуальних строків, початок яких пов'язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ "Мої справи".
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя /підпис/ Микитюк Р.В.