ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"18" вересня 2025 р. справа № 300/999/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі судді Скільського І.І., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач) в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №092750012106 від 17.01.2025 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 з 01.09.1975 по 25.05.1976, з 03.01.1980 по 24.03.1980, з 07.10.1989 по 07.12.1989, з 10.06.1992 по 31.07.1992, з 28.06.1988 по 23.08.1989, з 08.02.1990 по 11.01.1991, а також з 03.12.1992 по 20.04.1994, та призначити пенсію з 10.01.2025.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що звернувся до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком. Однак,рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №092750012106 від 17.01.2025 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. При цьому, відповідачем до страхового стажу не зараховано періоди:- навчання з 01.09.1975 по 25.05.1976 згідно свідоцтва №104 від 25.05.1976, оскільки неповний запис по батькові (Яросл.);-період роботи з трудової книжки НОМЕР_1 з 03.01.1980 по 24.03.1980, оскільки наявне виправлення в даті звільнення; періоди роботи згідно трудової НОМЕР_2 ;-з 07.10.1989 по 07.12.1989, оскільки відсутні підстави звільнення (наказ та номер наказу); - період безробіття з 10.06.1992 по 31.07.1992, оскільки не зазначено вид допомоги; -періоди роботи на території рф з 26.06.1988 по 23.08.1989, з 08.02.1990 по 11.01.1991, оскільки відсутнє підтвердження нездійснення іншою державою пенсійнихвиплат за зазначений період; - період роботи на території рф з 03.12.1992 по 20.04.1994, у зв'язку із припиненням з 01.01.2023 рф участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Позивач уважає неправомірним таке незарахування спірних періодів, оскільки у пенсійного органу були всі необхідні документи для їх зарахування до страхового стажу позивача. З метою захисту порушеного права на пенсійне забезпечення звернувся до суду з цією позовною заявою.
Ухвалою суду від 19.02.2025 відкрито провадження в цій адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с.37-38).
Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву (а.с.43-45). Так, у відзиві представник відповідача зауважила, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №092750012106 від 17.01.2025 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. При цьому, за результатами розгляду поданих документів до страхового стажу не зараховано періоди: - навчання з 01.09.1975 по 25.05.1976 згідно свідоцтва №104 від 25.05.1976, оскільки неповний запис по батькові (Яросл.); - період роботи з трудової книжки НОМЕР_1 з 03.01.1980 по 24.03.1980, оскільки наявне виправлення в даті звільнення; періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_3 ; - з 07.10.1989 по 07.12.1989, оскільки відсутні підстави звільнення (наказ та номер наказу); - період безробіття з 10.06.1992 по 31.07.1992, оскільки не зазначено вид допомоги; - періоди роботи на території рф з 26.06.1988 по 23.08.1989, з 08.02.1990 по 11.01.1991, оскільки відсутнє підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначений період; - період роботи на території рф з 03.12.1992 по 20.04.1994, у зв'язку із припиненням з 01.01.2023 рф участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Таким чином, у позивача наявний страховий стаж 13 років 10 місяців 15 днів, що недостатньо для призначення пенсії за віком. Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги позивача є безпідставним та такими, що суперечать нормам чинного законодавства, просила відмовити у задоволенні позовних вимог.
Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, встановив такі обставини.
Позивач, 10.01.2025 звернувся до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №092750012106 від 17.01.2025 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. За результатами розгляду поданих документів до страхового стажу не зараховано періоди: - навчання з 01.09.1975 по 25.05.1976 згідно свідоцтва №104 від 25.05.1976, оскільки неповний запис по батькові (Яросл.); - період роботи з трудової книжки НОМЕР_1 з 03.01.1980 по 24.03.1980, оскільки наявне виправлення в даті звільнення; періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_3 ; - з 07.10.1989 по 07.12.1989, оскільки відсутні підстави звільнення (наказ та номер наказу); - період безробіття з 10.06.1992 по 31.07.1992, оскільки не зазначено вид допомоги; - періоди роботи на території рф з 26.06.1988 по 23.08.1989, з 08.02.1990 по 11.01.1991, оскільки відсутнє підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначений період; - період роботи на території рф з 03.12.1992 по 20.04.1994, у зв'язку із припиненням з 01.01.2023 рф участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (а.с.32-33).
Не погоджуючись з такими діями відповідача, з метою захисту порушеного права, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується приписами Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України, а також бере до уваги положення законів та підзаконних нормативно-правових актів у відповідних редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05 листопада 1991 року №1788-XII "Про пенсійне забезпечення (далі- Закон №1788) та Законом України від 09 липня 2003 року №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV), іншими законами і нормативно-правовими актами, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Статтею 8 Закону №1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Частиною 1 зазначеної статті передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: 1) громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом; 2) особи, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України "Про пенсійне забезпечення" - за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел, а також у випадках, передбачених цим Законом, - члени їхніх сімей.
Відповідно до приписів частин 1, 2, 4 статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно з частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 років.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 років.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 15 до 22 року.
Частинами 1 та 2 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно із частиною 4 статті 24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно зі статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII (далі - Закон №1788-XII), до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до ст. 62 Закону №1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно вимог статті 62 Закону №1788-ХІІ, постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Також відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані. наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок.
Також, згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Наказом Міністерства праці України №58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників.
Відповідно до пункту 1.1 «Загальні положення» Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Пунктами 1.1, 2.2, 2.4 Інструкції №58 передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника; до трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Одночасно, пунктами 2.6, 2.8-2.10 Інструкції передбачено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму. Згідно пунктів 2.11-2.12 Інструкції відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження. Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Слід зазначити, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, зокрема за неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки, іншої документації з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 21.02.2018 року по справі №687/975/17, у якій зазначено, що на особу не може перекладатися тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Крім того, згідно з пунктом 1.5 Інструкції №58 питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 "Про трудові книжки працівників", цією Інструкцією та іншими актами законодавства.
Таким чином, трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Водночас, в постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №687/975/17 викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Окрім того, Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а та від 04.09.2018 по справі №423/1881/17 висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Формальні неточності у документах, а також внесення виправлення до запису в трудовій книжці працівником підприємства, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист, тобто позбавляти позивача його право на належне пенсійне забезпечення у відповідності до вимог Конституції України та Законів.
Також у постанові від 06.03.2018 по справі №754/14898/15-а Верховний Суд дійшов висновку, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
У постанові Верховного Суду від 19.02.2019 по справі №575/530/17 також вказано про заборону допущення відповідачами (органами пенсійного фонду) певного формалізму при зверненні осіб про призначення чи перерахунку пенсії.
Такі правові позиції Верховного Суду відповідно до вимог частини 5 статті 242 КАС України мають враховуватись судами при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Таким чином, відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу позивача період роботи з трудової книжки НОМЕР_1 з 03.01.1980 по 24.03.1980, вказавши на наявне виправлення в даті звільнення; періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_3 з 07.10.1989 по 07.12.1989, вказавши на відсутність підстави звільнення (наказ та номер наказу) та період безробіття з 10.06.1992 по 31.07.1992, вказавши про те, що не зазначено вид допомоги, оскільки підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки, а певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
При цьому, у разі незгоди з відомостями, зазначеними в документах позивача, пенсійний орган має право на реалізацію повноважень, наданих йому частиною третьою статті 44 Закону № 1058-IV, а саме: вимагати відповідні документи від підприємства, перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню тощо, проте таким правом суб'єкт владних повноважень не скористався.
Наведені обставини свідчать про неналежну перевірку наданих позивачем документів, не повний та не об'єктивний розгляд заяви позивача, відсутність належних обґрунтувань рішення суб'єкта владних повноважень та передчасні висновки про відмову в призначенні пенсії.
При виникненні у відповідача сумнівів щодо права позивача на отримання пенсії, відповідач має право перевірити достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Однак, матеріали справи не містять доказів щодо здійснення відповідачем перевірки достовірності відомостей про спірні періоди роботи позивача.
Враховуючи наведене спірні періоди період роботи з трудової книжки НОМЕР_1 з 03.01.1980 по 24.03.1980 та періоди згідно трудової книжки НОМЕР_3 з 07.10.1989 по 07.12.1989, з 10.06.1992 по 31.07.1992 підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача.
Пунктом 8 Порядку №637 визначено, що період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
Підставою для не врахування навчання згідно навчання з 01.09.1975 по 25.05.1976 згідно свідоцтва №104 від 25.05.1976, слугувало неповний запис по батькові (Яросл.).
При цьому, відповідачем не надано доказів, які підтверджують відсутність підстав для зарахування до страхового стажу позивача період навчання з 01.09.1975 по 25.05.1976. Посилання відповідача на неповний запис по батькові (Яросл.). вказують на надмірний формалізм суб'єкта владних повноважень,що не може бути підставою для не врахування періоду навчання до страхового стажу позивача.
З огляду на вищевикладене, період навчання позивача з 01.09.1975 по 25.05.1976підлягає зарахуванню до його страхового стажу.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 працював на території російської федерації, у період з 28.06.1988 по 23.08.1989, з 08.02.1990 по 11.04.1991 та з 03.12.1992 по 20.02.1994.
Спірні періоди роботи позивача підтверджуються записами трудової книжки серії НОМЕР_4 (а.с.21-30). Усі записи зроблені належним чином та не викликають жодних сумнівів щодо їх достовірності. Жодних доводів на спростування недійсності зазначених записів трудової книжки позивача відповідач не наводить.
При цьому, як вбачається зі змісту рішення відповідача на позовну заяву, спірного рішення до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи: з 28.06.1988 по 23.08.1989, з 08.02.1990 по 11.01.1991, оскільки відсутнє підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначений період таз 03.12.1992 по 20.04.1994, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Щодо відсутності підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначений період з 28.06.1988 по 23.08.1989, з 08.02.1990 по 11.01.1991, суд зазначає наступне.
Частиною 1 ст. 4 Закону № 1058-IV встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається, зокрема, з міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі - Угода) пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої вони проживають.
Метою Угоди є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов'язань "відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди". Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов'язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.
Статтею 5 Угоди передбачається, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.
Частинами 2-3 статті 6 Угоди передбачено, що для встановлення права на пенсію громадянам держав-учасників Угоди враховується трудовий стаж, придбаний на території будь-якої з цих держав, а так само на території колишнього СРСР за час до набрання чинності цієї Угоди. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Таким чином, на громадян України, які працювали на територіях інших держав учасниць Співдружності Незалежних Держав, які приєднались до вказаної Угоди, розповсюджувалась дія нормативних актів приймаючої Держави в галузі пенсійного забезпечення, у тому числі тих, які визначали порядок зарахування трудового стажу, його пільгового обчислення.
Отже, під час вирішення питання про наявність у позивача права на пенсію за віком відповідачем повинен був бути врахований трудовий стаж набутий позивачем на території будь-якої з держав - учасниць Угоди, в тому числі на території російської федерації.
Крім того, Законом України від 25.04.2024 за №3674-ІХ "Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання питання обчислення страхового стажу та пенсійного забезпечення" (який набрав чинності з 23.06.2024) внесено зміни до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Так, доповнено Закон №1058-IV статтею 241 періоди трудової діяльності за межами України, які зараховуються до страхового стажу.
За змістом частини 2 статті 241 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України.
У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.
Разом з тим, станом на момент прийняття спірного рішення про відмову у призначенні пенсії та рішення у цій адміністративній справі, Кабінетом Міністрів України не визначено порядку підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат.
Водночас, відповідно до частини 3 статті 44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
В контексті досліджуваного правого регулювання слід відзначити, що право органів, які призначають пенсію, вимагати від фізичних осіб дооформлення прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі, не повинно нівелювати обов'язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів.
В даному випадку орган пенсійного забезпечення не здійснив жодних дій, спрямованих на отримання відомостей або додаткових документів, на підставі яких можна було б переконатися у достовірності інформації зазначеної у трудовій книжці позивача.
Таким чином, відповідач протиправно не зарахував до страхового стажу позивача періоди його роботи з 28.06.1988 по 23.08.1989, з 08.02.1990 по 11.01.1991 згідно трудової книжки НОМЕР_4 , а відтак вказані періоди підлягають зарахуванню до страхового стражу позивача.
Щодо неврахування відповідачем до страхового стажу позивача періоду роботи на території російської федерації у період з 03.12.1992 по 20.04.1994, у зв'язку з припиненням з 01.01.2023 участі російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, суд зазначає наступне.
Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Вказана Угода підписана Україною та Російською Федерацією та відповідно, була обов'язкова для застосування в спірний період державними органами вказаних держав.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Отже, наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Відповідно до статті 13 Угоди від 13.03.1992 кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення. Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Згідно з частиною 1 статті 25 Закону України «Про міжнародні договори України» припинення дії міжнародного договору України звільняє Україну від будь-якого зобов'язання щодо виконання договору і не впливає на права, зобов'язання чи правове становище України, що виникли в результаті виконання договору до припинення його дії.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійною забезпечення постановлено про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення», вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві.
З огляду на визначені наслідки припинення дії міжнародного договору слід дійти висновку, що денонсація Угоди від 13.03.1992 означає, що вказана Угода припинила породження зобов'язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників цієї Угоди, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення вказаної Угоди.
Суд наголошує на тому, що закон не має зворотної дії в часі. До того ж не зарахування стажу роботи в період чинності міжнародної угоди, які працювали за межами України, у зв'язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, - є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Так, працюючи за межами України, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення.
Також судом враховано, що предметом цього спору є правова оцінка рішенню територіального пенсійного фонду України,зокрема щодо відмови в зарахуванні періодів роботи позивача в російській федерації до трудового (страхового) стажу, що дає право на пенсію в Україні, набутого в період чинності такого міжнародного договору. Здійснюючи трудову діяльність у такі періоди позивач мав легітимні очікування щодо зарахування таких періодів до страхового стажу та належне пенсійне забезпечення.
Отже, суд вважає безпідставним посилання відповідача на вихід росії з Угоди від 13.03.1992, як на підставу для незарахування позивачу стажу, набутого на території російської федерації в період дії такої угоди для всіх її учасників.
Записи трудової книжки позивача про спірні періоди роботи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особу права на отримання пенсії тільки з тих міркувань, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації припинено співробітництво з країною-агресором.
Окрім цього, позиція відповідача суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на призначення пенсії не пов'язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин державами-учасницями Угоди.
Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини в справі Стреч проти Сполученого Королівства ("STRETCH v. THE UNITED KINGDOM " № 44277/98).
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("MALTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS v. GERMANY " № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).
Суд зазначає, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі "Колишній Король Греції та інші проти Греції" (FormerKingofGreeceandOthers v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).
Судом встановлено, що згідно трудової книжки № НОМЕР_4 позивач у період з 03.12.1992 по 20.02.1994 працював на території російської федерації.
Таким чином, період роботи на території російської федерації у період з 03.12.1992 по 20.02.1994 підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.
Водночас, період з 21.02.1994 по 20.04.1994 не підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача, оскільки такий не підтверджений жодними документами.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Встановлені судом обставини, з огляду на критерії правомірності поведінки суб'єкта владних повноважень, вказують на протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, які полягають у прийнятті рішення №092750012106 від 17.01.2025 про відмову у призначенні пенсії, оскільки таке рішення прийнято безпідставно, необґрунтовано та непропорційно. Отже, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №092750012106 від 17.01.2025 про відмову у призначенні пенсії належить скасувати як протиправне.
Щодо дотримання умов передбачених статтею 26 Закону № 1058 для призначення пенсії за віком, в частині наявності у позивача загального страхового стажу, то суд зазначає про те, що суд роблячи висновки про необхідність зарахувати до страхового вищезазначений період роботи не здійснював його обрахунок, оскільки такими повноваженнями наділений пенсійний орган.
З огляду на зміст положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, уповноваженим органом для призначення (перерахунку) пенсії є Пенсійний фонд України, до компетенції якого і входить розгляд документів.
Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій суб'єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд приймаючи рішення, не перебирає на себе повноважень територіального органу Пенсійного Фонду України щодо призначення пенсії особі та обрахунку стажу за її заявою.
Водночас, суд звертає увагу на те, що статтею 58 Закону України “Про пенсійне забезпечення» передбачено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, тобто Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
У разі задоволення позову суд, відповідно до пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України, може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (абзац 2 частини четвертої статті 245 КАС України).
Таким чином, на переконання суду, для ефективного відновлення порушених відповідачем прав позивача, необхідно позов задовольнити частково;визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №092750012106 від 17.01.2025 про відмову в призначенні пенсії за віком; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській областізарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди з 01.09.1975 по 25.05.1976, з 03.01.1980 по 24.03.1980, з 28.06.1988 по 23.08.1989, з 07.10.1989 по 07.12.1989, з 08.02.1990 по 11.01.1991 з 10.06.1992 по 31.07.1992, з 03.12.1992 по 20.02.1994 таповторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 10.01.2025 з урахуванням правової оцінки наданої судом у цьому рішенні.
Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
В підтвердження судових витрат у справі позивачем подано квитанцію від 17.02.2025 про сплату судового збору за подання позовної заяви до суду у розмірі 1211,20 грн (а.с.36).
З огляду на часткове задоволення позову, ОСОБА_1 належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1000 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов задовольнити частково.
Визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №092750012106 від 17.01.2025 про відмову в призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди: з 01.09.1975 по 25.05.1976, з 03.01.1980 по 24.03.1980, з 28.06.1988 по 23.08.1989, з 07.10.1989 по 07.12.1989, з 08.02.1990 по 11.01.1991 з 10.06.1992 по 31.07.1992, з 03.12.1992 по 20.02.1994 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 10.01.2024 з урахуванням правової оцінки наданої судом у цьому рішенні.
У задоволенні решти вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (ідентифікаційний код юридичної особи 14099344) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_5 ) сплачений судовий збір у розмірі 1000 (одна тисяча) гривень 00 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_5 ) адреса: АДРЕСА_1 ;
відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (ідентифікаційний код юридичної особи 14099344) адреса: майдан Свободи, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх, м. Харків, 61022.
Суддя /підпис/ Скільський І.І.