ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"18" вересня 2025 р. справа № 300/4524/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Могили А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся в суд із позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що проходив військову службу в період з 27.08.2020 по 11.02.2025 у військовій частині НОМЕР_1 . Пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (надалі Постанова КМУ №103) до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (надалі Постанова КМУ №704) були внесені зміни, внаслідок яких пунктом 4 Постанови КМУ №704 у новій редакції встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Проте, первинна редакція пункту 4 Постанови КМУ №704 передбачала, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Отже, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Проте військовою частиною НОМЕР_1 за період з 27.08.2020 по 19.05.2023 протиправно не нараховано та не виплачено грошове забезпечення, в тому числі грошову допомогу для оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, із врахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованим шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законами про Державний бюджет за 2020-2023 роки, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,14 до Постанови КМУ №704. Крім цього зазначив, що відповідачем не проведено нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2022 рік 20 календарних днів, за 2023 рік - 5 календарних днів, за 2024 рік - 5 календарних днів, за 2025 рік - 3 календарних дні та грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, за 2021 рік - 14 календарних днів, за 2022 рік - 14 календарних днів, за 2023 рік - 14 календарних днів, за 2024 рік - 14 календарних днів, за 2025 рік - 14 календарних днів. Звернув увагу, що індексація грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення військовослужбовців та є однією з основних державних гарантій оплати їх праці, а її виплата здійснюється військовою частиною за місцем перебування військовослужбовця на грошовому забезпеченні, тому підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті. Останнє підвищення окладу за посадою відбулося у березні 2018 року, тому березень 2018 року став базовим місяцем для нарахування індексації заробітної плати за період з 27.08.2020 по 11.02.2025. Крім цього, відповідачем не нараховано та не виплачено матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань та грошову допомогу на оздоровлення за 2020-2025 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди під час проходження військової служби. Як наслідок, слід зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити вищевказані виплати.
Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву відповідно до якого проти позову заперечив. У відзиві зазначив, що згідно з пунктом 4 Постанови КМУ №704, в редакції Постанови КМУ №103, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Таким чином, твердження позивача про необхідність застосування, під час визначення розміру його посадового окладу та окладу за військовим званням, вимог Постанови КМУ №704 у попередній редакції (до внесення змін пунктом 6 Постанови КМУ №103), є необґрунтованими. Крім цього постановою Кабінету Міністрів України «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704» від 12.05.2023 №481 (надалі Постанова КМУ №481) внесено зміни до пункту 4 Постанови КМУ №704, якими встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Постанова КМУ № 481 набрала законної сили 20.05.2023. Застосування положень пункту 4 Постанови КМУ № 704 у попередній редакції (до внесення змін пунктом 6 Постанови КМУ №103) не буде відповідати вимогам правової визначеності та принципам збалансованості і обґрунтованості бюджету. Вказав, що позивачу з серпня 2020 по грудень 2024 року виплачувалася індексація грошового забезпечення. При цьому, у 2023 році індексація грошового забезпечення не нараховувалася та не виплачувалася з огляду на законодавчі обмеження, передбачені абзацом 18 пункту 3 розділу Прикінцеві положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік». Зазначив, що ОСОБА_1 в лютому 2025 року нараховано та виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки у розмірі 32843,58 грн. та грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, у розмірі 69668,20 грн. Звернув увагу, що в розрахунок розміру грошової допомоги на оздоровлення не входять винагороди. Просив суд відмовити у задоволенні позову.
Крім того, відповідачем 31.07.2025 подано клопотання про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду, оскільки позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом із тієї підстави, що з 19 липня 2022 року згідно зі ст.233 КЗпП України строк звернення до суду обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Згідно з ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.07.2025 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами справи, дослідивши письмові докази, встановив наступне.
ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням від 23.09.2021 серії НОМЕР_2 (а.с.26).
Згідно з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 11.02.2025 №42 ОСОБА_1 з 11.02.2025 виключено зі списків особового складу частини та знято зі всіх видів забезпечення. Вказаним наказом передбачено виплату позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2022 рік 20 календарних днів, за 2023 рік - 5 календарних днів, за 2024 рік - 5 календарних днів, за 2025 рік - 3 календарних дні та грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, за 2021 рік - 14 календарних днів, за 2022 рік - 14 календарних днів, за 2023 рік - 14 календарних днів, за 2024 рік - 14 календарних днів, за 2025 рік - 14 календарних днів (а.с.27-28).
Як вбачається з картки особового рахунку військовослужбовця ОСОБА_1 , розрахунковою величиною, яка застосовувалася для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням за посадою, яку позивач обіймав у період з серпня 2020 року по лютий 2025 року є 1762 грн. (а.с.57).
Позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 із рапортом від 27.05.2025, в якому просив нарахувати та виплатити: грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2022 рік - 20 календарних днів, за 2023 рік - 5 календарних днів, за 2024 рік - 5 календарних днів, за 2025 рік - 3 календарних дні; грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, за 2021 рік - 14 календарних днів, за 2022 рік - 14 календарних днів, за 2023 рік - 14 календарних днів, за 2024 рік - 14 календарних днів, за 2025 рік - 14 календарних днів; грошове забезпечення за період з 27.08.2020 по 19.05.2023, у тому числі грошову допомогу для оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованим шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законами про Державний бюджет за 2020-2023 роки, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,14 до Постанови КМУ №704; індексацію грошового забезпечення за період з 27.08.2020 по 11.02.2025 із застосуванням березня 2018 року, як базового місяця; матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2025 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди під час проходження військової служби (а.с.22-25).
Вказаний рапорт отриманий відповідачем 02.06.2025, що підтверджується трекінгом поштового відправлення (а.с.36).
Відповідь на вказаний рапорт позивача в матеріалах справи відсутня.
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати за спірні періоди грошового забезпечення та інших виплат у належному розмірі, звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
З фактичних обставин справи вбачається, що спірні правовідносини врегульовано, зокрема Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (надалі Закон №2232-XII) та Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (надалі Закон №2011-XII) (в редакціях чинних на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частин 1-3 статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає у тому числі проходження військової служби.
Статтею 2 Закону №2232-XII встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів (ч.1 ст.9 Закону №2011-XII).
Згідно з ч.2 ст.9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
За приписами частини 4 статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Кабінет Міністрів України 30 серпня 2017 року прийняв Постанову КМУ №704, якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років, пунктом 2 якої установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Станом на час прийняття Постанови КМУ №704 пункт 4 передбачав, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Починаючи з 24.02.2018 набула чинності Постанова КМУ №103, якою пункт 4 Постанови КМУ №704 викладено в новій редакції, яка передбачала, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, станом на 01.03.2018 пункт 4 Постанови КМУ №704 (в редакції п.6 Постанови КМУ №103) визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року.
Разом з цим, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 02.08.2022 (справа №440/6017/21) зазначив, що Закон України від 05.10.2000 №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (надалі Закон №2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (стаття 6 Закону №2017-III).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому, згідно з частиною 2 статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Верховний Суд зазначив, що законодавець делегував Кабінету Міністрів України повноваження на встановлення умов, порядку та розміру перерахунку пенсій особам, звільненим з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб і разом з цим наголосив, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» встановлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу Закон України про Державні бюджети України на 2020-2023 роки таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020-2023 роки не містять.
Тобто, положення пункту 4 Постанови КМУ №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою КМУ №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, до 01.01.2020 - набрання чинності Законом №294-IX, не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
В підсумку Верховний Суд, враховуючи те, що з 01.01.2020 положення щодо застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року як розрахункової величини для визначення посадових окладів не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, виснував, що для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням підлягає використанню розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Як наслідок, з урахуванням обставин справи грошове забезпечення позивача за період з 27.08.2020 по 19.05.2023 підлягало обчисленню, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Суд приймає до уваги те, що постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481 скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених Постановою №103, тобто скасовано положення яким було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Крім того, Кабінет Міністрів України п.2 цієї постанови вніс зміну до пункту 4 Постанови КМУ №704 установивши при цьому, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Суд зазначає, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року по справі №320/29450/24 визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України № 481 від 12.05.2023 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року по справі №320/29450/24 апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України залишено без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року по даній справі - без змін.
Згідно з ч.2 ст.265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
З системного аналізу наведеного слідує, що пункт 2 Постанови КМУ №481 набрав чинність 20.05.2023 та втратив чинність 18.06.2025, тому в період з 20.05.2023 по 18.06.2025 розрахункова величина для розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб застосовується в розмірі 1762 грн.
Відповідач у своїй діяльності повинен керуватися, зокрема обов'язковими до виконання постановами Кабінету Міністрів України, який за своїм конституційним статусом є вищим органом у системі органів виконавчої влади, при цьому відповідач не наділений правом діяти на власний розсуд всупереч вимог підзаконних нормативно правових актів, відступати від положень останніх, якщо такі є чинними, їх дія не зупинена в порядку, передбаченому Конституцією і законами України, або вони не визнані неконституційними, протиправними, нечинними чи не скасовані у судовому порядку.
Все вищевказане свідчить, що позивачу протиправно не нараховано та не виплачено грошове забезпечення з врахуванням посадового окладу та окладу за військове звання, які визначені шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ №704, що призвело до порушення його прав та недоотримання належного розміру грошового забезпечення за період проходження військової служби з 27.08.2020 по 19.05.2023 (включно).
Отже, відповідач протиправно не виплачував позивачу грошове забезпечення у належному розмірі за вказаний період.
З метою усунення порушення права позивача на належне йому грошове забезпечення та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав, суд вважає необхідним зобов'язати військову частину НОМЕР_1 за період з 27.08.2020 по 19.05.2023 (включно) здійснити нарахування та виплату грошового забезпечення позивача із визначенням посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ №704, та з урахуванням раніше виплачених сум.
Як наслідок, слід зобов'язати відповідача здійснити також перерахунок і виплату виплачених позивачу за спірний період: грошову допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань.
Щодо позову в частині нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2022-2025 роки, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, за 2021-2025 роки та індексації грошового забезпечення за період з 27.08.2020 по 11.02.2025 із застосуванням березня 2018 року, як базового місяця, суд зазначає наступне.
Як вбачається з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 11.02.2025 №42 позивачу передбачено виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2022 рік - 20 календарних днів, за 2023 рік - 5 календарних днів, за 2024 рік - 5 календарних днів, за 2025 рік - 3 календарних дні та грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, за 2021 рік - 14 календарних днів, за 2022 рік - 14 календарних днів, за 2023 рік - 14 календарних днів, за 2024 рік - 14 календарних днів, за 2025 рік - 14 календарних днів (а.с.27-28).
Виплата грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки у розмірі 32843,58 грн. та грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, у розмірі 69668,20 грн. підтверджується карткою особового рахунку військовослужбовця ОСОБА_1 (а.с.57).
Таким чином, позивачу виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2022 рік - 20 календарних днів, за 2023 рік - 5 календарних днів, за 2024 рік - 5 календарних днів, за 2025 рік - 3 календарних дні та грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, за 2021 рік - 14 календарних днів, за 2022 рік - 14 календарних днів, за 2023 рік - 14 календарних днів, за 2024 рік - 14 календарних днів, за 2025 рік - 14 календарних днів.
Суд зазначає, що підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення, зокрема посадових окладів особи. Зміна розміру доплат, надбавок та премій не впливає на встановлення базового місяця індексації для початку обчислення індексу споживчих цін при нарахуванні індексації, якщо не підвищується посадовий оклад.
Кабінетом Міністрів України 30 серпня 2017 року прийнято Постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою визначено інший порядок встановлення розміру посадового окладу військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу, а також змінено (підвищено) розміри посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням відповідних категорій військовослужбовців.
Вказана постанова набрала чинності 01.03.2018.
Отже, березень 2018 року став базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення позивача за період з 27.08.2020 по 11.02.2025, оскільки саме в цьому місяці відбулося підвищення посадового окладу позивача.
Згідно з карткою особового рахунку військовослужбовця позивачу нараховувалася та виплачувалася індексація грошового забезпечення за вказаний період із застосуванням березня 2018 року, як базового місяця (а.с.57).
Одночасно суд приймає до уваги те, що абзацом 18 пункту 3 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» № 2710-IX від 03.11.2022 року зупинено на 2023 рік дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», відтак обчислення індексу споживчих цін для нарахування сум індексації у 2023 році не здійснюється.
Надалі, статтею 38 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09 листопада 2023 року №3460-IX визначено, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з 01 січня 2024 року. Отже, у 2024 році право на проведення індексації заробітної плати працівників поновлюється.
У постанові Верховного Суду від 28 червня 2024 року по справі №200/2319/23 касаційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності військової частини щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2023 по 02.03.2023 включно, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку КМУ №1078 та зобов'язання військової частини нарахувати та виплатити таку індексацію, оскільки пунктом 3 «Прикінцеві положення» Закону України від 03.11.2022 №2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» зупинено на 2023 рік дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституційний Суд України у рішенні від 25.11.1997 року №6-зп вказав, що стаття 55 Конституції України не визначає, які саме рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади і місцевого самоврядування чи посадових і службових осіб можуть бути оскаржені, і встановлює принцип, відповідно до якого в суді можуть оскаржуватися будь-які рішення, дії та бездіяльність.
Разом з тим, Конституційний Суд України у зазначеному вище рішенні вказав, що частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що рішення, дія чи бездіяльність порушують або обмежують права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.
Також Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму щодо такого захисту.
Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.
Аналізуючи наведені норми та висновки Конституційного Суду України, слід зазначити, що під час розгляду справи суд повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача.
Завданням адміністративного судочинства, відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, є, зокрема захист прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень, у тому числі з боку державних органів.
Згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 ст. 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Відповідно до ч.1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з пунктом 8 статті 4 КАС України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.
Отже, судовому захисту в адміністративних судах України підлягають порушені права, свободи та законні інтереси особи в публічно-правових відносинах. При цьому визначальним для вирішення питання про обґрунтованість вимог особи у публічно-правовому спорі є встановлення факту порушення відповідних прав, свобод чи інтересів такої особи. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Оскільки, судом встановлено факт нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2022-2025 роки, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, за 2021-2025 роки та індексації грошового забезпечення за період з 27.08.2020 по 11.02.2025 із застосуванням березня 2018 року, як базового місяця, та позивачем не доведено бездіяльності відповідача щодо виплати таких грошової компенсації та індексації грошового забезпечення, то вказане свідчить про відсутність порушеного права позивача в цій частині позову, яке б потребувало судового захисту.
Таким чином, вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльність щодо проведення нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2022 рік - 20 календарних днів, за 2023 рік - 5 календарних днів, за 2024 рік - 5 календарних днів, за 2025 рік - 3 календарних дні, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, за 2021 рік - 14 календарних днів, за 2022 рік - 14 календарних днів, за 2023 рік -14 календарних днів, за 2024рік - 14 календарних днів, за 2025 рік - 14 календарних днів, індексації грошового забезпечення за період з 27.08.2020 по 11.02.2025 із застосуванням березня 2018 року, як базового місяця та зобов'язання відповідача здійснити виплату таких грошової компенсації та індексації грошового забезпечення, є необґрунтованими і такими, що до задоволення не підлягають.
Щодо позову в частині нарахування та виплати позивачу матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2025 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди під час проходження військової служби, суд зазначає таке.
Правила виплати грошового забезпечення військовослужбовцям у спірних правовідносинах врегульовані приписами Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджений наказом Міністерства оброни України від 07.06.2018 №260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (надалі Порядок №260).
Згідно з п.1 розділу ХХІІІ Порядку №260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Підставою для виплати допомоги на оздоровлення є: або рапорт військовослужбовця, або подія вибуття військовослужбовця у щорічну основну відпустку повної тривалості (у другу частину основної щорічної відпустки), а умовою проведення означеного платежу є набуття військовослужбовцем права на щорічну основну відпустку.
Пунктом 5 Постанови КМУ № 704 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надавати військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 2 розділу ХХІІІ Порядку №260 грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги.
За правилами абз. 1 п. 6 розділу ХХІІІ Порядку №260 розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Згідно з пунктом 1 розділу XXIV Порядку №260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України. До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги (п.7 розділу XXIV Порядку №260).
Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 прийнято постанову №168, пунктом 1 якої встановлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Суд враховує, що з огляду на зміст пункту 1 Постанови КМУ №168 така виплата є винагородою, яка виплачується лише у період дії воєнного стану, її розмір не є сталим, вона виплачується в залежності від виконання завдань, та визначається наказами командирів (начальників), що сукупно свідчить про тимчасовий характер такої додаткової винагороди.
Все вищенаведене свідчить про те, що відповідно до вимог Постанови КМУ №704 та Порядку №260 винагорода, передбачена Постановою КМУ №168, не підлягає включенню до місячного грошового забезпечення військовослужбовця, з якого визначається розмір матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення.
Верховний Суд у постанові від 10.04.2025 по справі 420/35446/23 констатував, що делегуючи Кабінету Міністрів України право визначати розміри грошового забезпечення, а Міністру оборони України установлювати порядок його виплати, законодавець установив певну ієрархію щодо визначення переліку складових грошового забезпечення, що враховуються при обчисленні окремих видів одноразових виплат для військовослужбовців. Тому саме положення Порядку № 260 унормували приписи Закону № 2011-ХІІ, установивши пряму норму щодо виключення винагороди із категорії складових грошового забезпечення, з суми яких обчислюється розмір допомоги на оздоровлення.
Такі правові висновки викладено Верховним Судом у постановах від 08 серпня 2024 року по справі №240/26703/23, від 23 вересня 2024 року по справі № 240/33138/23, від 28 жовтня 2024 року по справі №240/23483/23, від 07 листопада 2024 року по справі №240/1597/24 та від 16 січня 2025 року по справі № 240/31239/23.
За такого правового регулювання суд дійшов висновку, що обчислюючи розмір матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2025 роки, без щомісячної додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ № 168, відповідач діяв правомірно у відповідності до чинного правового регулювання, що свідчить про необґрунтованість заявлених позовних вимог у вказаній частині.
Решта аргументів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.
Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні по справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (від 9 грудня 1994 року №18390/91) вказав, що статтю 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень, детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра цього обов'язку може варіюватися залежно від характеру рішення. Необхідно також враховувати численність різноманітних тверджень, з якими сторона у справі може звернутися до судів, та відмінності, наявні в Договірних державах, стосовно передбачених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків, викладення та підготовки рішень. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
В рішенні «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року) суд також звернув увагу на те, що статтю 6 параграф 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.
У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто, мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Щодо посилань відповідача у відзиві на пропущення позивачем строку для звернення до адміністративного суду з позовом суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин») у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Верховний Суд у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України, в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, у постанові від 21.03.2025 по справі №460/21394/23 дійшов висновків, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
Крім цього, суд звертає увагу відповідача на те, що Верховний Суд в ухвалі від 23 липня 2024 року по справі №990/233/23, зазначив: «На підставі документів, які є у справі, та беручи до уваги пояснення сторін, суд з'ясував, що позивачка не отримувала письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні, як це передбачено у статті 116 КЗпП України.
Водночас, відлік строку для звернення до суду з позовом про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у розумінні статті 233 КЗпП України (у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-IX), пов'язується саме з днем одержання ним [працівником] письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні відповідно до статті 116 КЗпП України.
Варто зауважити також, що стаття 116 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-IX, теж покладала на «роботодавця» обов'язок у письмовій формі повідомити про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, перед виплатою зазначених сум.
З уваги на наведені міркування суд вважає, що позаяк позивач, як встановлено у справі, не отримала (при звільненні) письмового повідомлення ВРП про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні відповідно до приписів статті 116 КЗпП України, то для неї відлік строку для звернення до суду з позовом про виплату всіх сум, що належать їй при звільненні, - яким суд трактує цей позов - не починався, відповідно не може бути пропущений».
Доказів отримання позивачем при звільненні письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні відповідно до приписів статті 116 КЗпП України, відповідачем не надано. Крім цього, відповідачем не надано доказів надання відповіді на рапорт позивача від 27.05.2025.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для залишення без розгляду даної позовної заяви у зв'язку із пропуском позивачем строку звернення до суду.
Підсумовуючи наведене вище суд вважає, що позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії підлягає до часткового задоволення.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 27.08.2020 по 19.05.2023 (включно) з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , Івано-Франківська область) перерахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) грошове забезпечення за період з 27.08.2020 по 19.05.2023 (включно) з врахуванням посадового окладу і окладу за військове звання, які визначені шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , Івано-Франківська область) перерахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) грошову допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, з врахуванням посадового окладу і окладу за військове звання за період з 27.08.2020 по 19.05.2023 (включно), які визначені шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя /підпис/ Могила А.Б.