ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"18" вересня 2025 р. справа № 300/157/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Скільського І.І., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідачі) в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 15.11.2024 №092750008056 про відмову у призначені пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи в колгоспі «Ленінська Іскра» за 1986-2002 роки повністю та призначити пенсію і здійснити її виплату, з урахуванням вказаного страхового стажу, з 11.11.2024.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено про те, що рішенням від 15.11.2024 №092750008056, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області відмовило позивачу в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з підстав відсутності необхідного страхового стажу.При цьому,не зараховано до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи в колгоспі «Ленінська Іскра» за 1986-2002 роки.Позивач вважає такі дії відповідача необґрунтованими та такими, що суперечать вимогам законодавства, оскільки трудовій книжці НОМЕР_1 містяться відповідні записи про періоди його роботи у колгоспі «Ленінська Іскра» з 15.01.1986 по 07.05.2003, що відповідає періодам роботи зазначеним у архівній довідці №Ш-8/04-01 від 22.07.2019 та №Ш-9/04-01 від 22.07.2019.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.01.2025 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження (а.с.27-28).
Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області скористалося правом на подання відзиву на позовну заяву (а.с.43-45). Представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечила та зазначила про те, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 15.11.2024 №092750008056 відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Згідно з наданими документами страховий стаж становить 8 років 20 днів. За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано: - періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки дата народження на титульній сторінці внесена некоректно та відсутня дата заповнення трудової книжки; - періоди згідно довідки №Ш-8/04-01 від 22.07.2019 до страхового стажу не зараховано, оскільки інформація щодо встановленого мінімуму відпрацьованих вихододнів потребує уточнення результатами перевірки, так як їх внесено згідно відомостей нарахування заробітної плати.З урахуванням наведеного, представник Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області просить суд в задоволенні позову відмовити.
Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області скористалося правом на подання відзиву на позовну заяву (а.с.35-37),у якому представник відповідача проти позову заперечує фактично з аналогічних підстав, зазначених у відзиві Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області.
Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, встановив таке.
ОСОБА_1 11.11.2024 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком.
У зв'язку з впровадженням принципу екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсій, вказана заява розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області, за результатами розгляду якої прийнято рішення від 15.11.2024 №092750008056 (а.с.22).
Згідно вказаного рішення, ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з підстав відсутності необхідного страхового стажу. При цьому до страхового стажу не враховано: - періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки дата народження на титульній сторінці внесена некоректно та відсутня дата заповнення трудової книжки; - періоди згідно довідки №Ш-8/04-01 від 22.07.2019 до страхового стажу не зараховано, оскільки інформація щодо встановленого мінімуму відпрацьованих вихододнів потребує уточнення результатами перевірки, так як їх внесено згідно відомостей нарахування заробітної плати.Згідно з наданими документами страховий стаж становить 8 років 20 днів.
Уважаючи такі дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області протиправними, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на момент врегулювання спірних правовідносин.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов'язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.
Водночас, у пункті 5 рішення №8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
За приписами пунктів 1, 6 частини 1 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду регулюють Закони України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-ХІІ), від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).
Статтею 8 Закону №1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Частиною 1 зазначеної статті передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: 1) громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом; 2) особи, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України "Про пенсійне забезпечення" - за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел, а також у випадках, передбачених цим Законом, - члени їхніх сімей.
Статтею 26 Закону №1058-IV передбачено, що з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу не менше 31 років.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажуз 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 19 до 29 років.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажуз 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 15 до 21 року.
Таким чином, ОСОБА_1 має право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки за наявності страхового стажу з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 19 до 29 років та після досягнення 65 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 15 до 21 року.
Відповідно до приписів частин 1, 2, 4 статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
За змістом статті 62 Закону №1788 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з вимогами частин 1, 2 статті 56 Закону №1788 до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Наведені положення свідчать про те, що єдиною підставою для не врахування до трудового стажу часу роботи колгоспника за фактичною тривалістю є невиконання встановленого мінімуму трудової участі саме без поважних причин.
Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 за №310 (далі - Основні Положення).
Відповідно до пунктів 1, 2 Основних Положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.
До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться:
- відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність;
- відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи;
- відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних Положень).
Згідно з пунктом 6 Основних Положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
Встановлений взірець трудової книжки колгоспника, містить окремі розділи: ІІІ "членство в колгоспі", де зазначаються відомості про прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі та причини такого припинення, відомості про документ, на підставі якого внесений запис; ІV "відомості про роботу" відомості про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, із зазначенням причин та відомості про документ, на підставі якого внесений запис; V "трудова участь у громадському господарстві" встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис.
Трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки (пункт 8 Основних Положень).
Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджено постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 (далі - Порядок №637).
Згідно із пунктом 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 20 Порядку №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. Додатково в довідці наводяться такі відомості: стосовно жінок, які працюють доярками (операторами машинного доїння), свинарками-операторами на підприємствах сільського господарства (в тому числі в колгоспах) - про виконання встановлених норм обслуговування.
Так, відповідно до записів трудової книжки ОСОБА_1 у період з 15.01.1986 по 07.05.2003 працював у колгоспі «Ленінська Іскра», який 14.08.1992 перейменовано в АПФ «Іскра» та 25.02.2000 реорганізовано в ТзОВ АПФ «Іскра».Записи засвідченні печаткою та містять відомості про документ, на підставі якого внесені записи(а.с.14).
Однак,Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, при розгляді заяви позивача та доданих документів, не враховало зазначені у трудовій книжці відомості про роботу позивача в колгоспі у період з 15.01.1986 по 07.05.2003. При цьому відмовляючи позивачу у призначенні пенсії за віком пенсійний орган вказав на те, що періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 не зараховані, оскільки дата народження на титульній сторінці внесена некоректно та відсутня дата заповнення трудової книжки, а періоди згідно довідки №Ш-8/04-01 від 22.07.2019 до страхового стажу не зараховано, оскільки інформація щодо встановленого мінімуму відпрацьованих вихододнів потребує уточнення результатами перевірки, так як їх внесено згідно відомостей нарахування заробітної плати.
Так, слід зазначити, що трудова книжка позивача не містить записів про встановлений у вказаному колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання чи не виконання позивачем річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі.
При цьому суд ще наголошує, що стаття 56 Закону №1788 визначає, що стаж роботи в колгоспі за період після 1965 року обчислюється за фактичною тривалістю роботи тільки тоді, коли член колгоспу не виконував встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві без поважних причин. Тобто, для неврахування до трудового стажу при його обчисленні часу роботи в колгоспі, або певного його періоду, необхідно встановити невиконання членом колгоспу встановленого у господарстві мінімуму трудової участі, а також те, що невиконання встановленого мінімуму трудової участі відбулось з вини члена колгоспу за відсутності поважних причин.
У матеріалах справи відсутні відомості про невиконання ОСОБА_1 , під час роботи у період з 15.01.1986 по 31.12.2002 встановленого мінімуму трудової участі, в тому числі без поважних причин.
Згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідно до пункту 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з пунктом 18 Порядку № 637, за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
При цьому суд звертає увагу на те, що положеннями Закону 1058-ІV підставою для призначення пенсії визначено виключно наявність страхового стажу необхідного розміру.
У даному випадку, на думку суду, відповідач беззаперечно міг встановити факт зайнятості позивача у період роботиз 1986 по 2002 роки, так як в трудовій книжці містяться відповідні записи.
Водночас, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Таким чином, власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі № 677/277/17 (провадження №К/9901/1298/17).
З огляду на наведене, певні недоліки щодо заповнення трудової книжки, а саме некоректністьдати народження на титульній сторінці та відсутність дати заповнення трудової книжки, не може бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Крім того, необхідно зазначити про те, що у разі незгоди з відомостями, зазначеними в документах позивача, пенсійний орган має право на реалізацію повноважень, наданих йому частиною третьою статті 44 Закону № 1058-IV, а саме: вимагати відповідні документи від підприємства, перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню тощо, проте таким правом суб'єкт владних повноважень не скористався.
Однак, матеріали справи не містять доказів щодо здійснення відповідачем перевірки достовірності відомостей про спірний період роботи позивача.
Наведені обставини свідчать про неналежну перевірку наданих позивачем документів, не повний та не об'єктивний розгляд заяви позивача, відсутність належних обґрунтувань рішення суб'єкта владних повноважень.
Разом з тим, період роботи позивача з 1986 по 2002 підтверджується архівними довідками№ Ш-8/04-01 від 22.07.2019 та № Ш-9/04-01 від 22.07.2019. Водночас, пенсійний орган вказуючи на те, інформація згідно довідки № Ш-8/04-01 від 22.07.2019щодо встановленого мінімуму відпрацьованих вихододнів потребує уточнення результатами перевірки, так як їх внесено згідно відомостей нарахування заробітної плати.
Однак, доказів проведення такої перевірки та її результатів суду не надано.
Водночас, суд звертає увагу позивача на те, що до страхового стажу ОСОБА_1 зараховано наступні періоди його роботи: з 01.03.2000 по 31.03.2000, з 01.06.2000 по 30.06.2000, з 01.10.2000 по 31.12.2000, з 01.05.2001 по 31.08.2001, з 01.03.2002 по 31.03.2002, з 01.05.2002 по 31.12.2002, що підтверджується розрахунком стажу роботи ОСОБА_1 (а.с.16).
Таким чином, позовні вимоги щодо зарахування до страхового ОСОБА_2 періодівроботи з 01.03.2000 по 31.03.2000, з 01.06.2000 по 30.06.2000, з 01.10.2000 по 31.12.2000, з 01.05.2001 по 31.08.2001, з 01.03.2002 по 31.03.2002, з 01.05.2002 по 31.12.2002, не підлягають задоволенню, оскільки такі уже зараховані пенсійним органом до його страхового стажу позивача.
Підсумовуючи вищевказане, суд уважає, що Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області протиправно не зарахувало до страхового стажу позивача спірніперіоди його роботи з 15.01.1986 по 29.02.2000, з 01.04.2000 по 31.05.2000, з 01.07.2000 по 30.09.2000, з 01.01.2001 по 30.04.2001, з 01.09.2001 по 28.02.2002, з 01.04.2002 по 30.04.2002.
Враховуючи те, що у трудовій книжці позивача наявні записи щодо періоду його роботи з 15.01.1986 по 07.05.2003, у колгоспі «Ленінська Іскра», який 14.08.1992 перейменовано в АПФ «Іскра» та 25.02.2000 реорганізовано в ТзОВ АПФ «Іскра»,містять записи про прийом на роботу, записи про звільнення, номери і дати документів на підставі яких їх внесено, а відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність дій щодо незарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 15.01.1986 по 29.02.2000, з 01.04.2000 по 31.05.2000, з 01.07.2000 по 30.09.2000, з 01.01.2001 по 30.04.2001, з 01.09.2001 по 28.02.2002, з 01.04.2002 по 30.04.2002, суд дійшов висновку про необхідність зобов'язання відповідача зарахувати зазначені періоди до страхового стажу позивача.
Зважаючи на те, що відповідачами визнається страховий стаж позивача 08 років20 днів, а також враховуючи висновки суду щодо протиправності дій пенсійного органу щодо не зарахування до страхового стажу позивача спірного періодуроботи з 15.01.1986 по 29.02.2000, з 01.04.2000 по 31.05.2000, з 01.07.2000 по 30.09.2000, з 01.01.2001 по 30.04.2001, з 01.09.2001 по 28.02.2002, з 01.04.2002 по 30.04.2002, у ОСОБА_1 ,який 09.11.2022 досягнув 63 років, наявний страховий стаж з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року більше 19 років, що дає йому право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Водночас, суд враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у цьому провадженні), сформовану у рішенні від 21.01.1999 р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії". Зокрема, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.
Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі Ковач проти України від 7 лютого 2008 року, п. 59 рішення у справі Мельниченко проти України від 19 жовтня 2004 року, п. 50 рішення у справі Чуйкіна проти України від 13 січня 2011 року, п. 54 рішення у справі Швидка проти України від 30 жовтня 2014 року, тощо).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
При вирішенні даного спору суд також бере до уваги, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
Суд також зазначає, що згідно з пунктом 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Відповідно до частини 3 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
З системного аналізу вищезазначених норм слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача.
Так, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у при значенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування'визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про призначення пенсії. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - призначити або відмовити в такому призначенні, однак виключно у тому випадку, коли для цього є законні підстави. За законом в спірних правовідносинах у відповідача немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Суд зазначає, що згідно з частиною 1 статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків зокрема, - пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Позивач досягнув пенсійного віку (63 роки) ІНФОРМАЦІЯ_1 та 11.11.2024звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у в Івано-Франківській області із відповідною заявою та необхідними документами. Отже, позивачу слід призначити пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» з дня зверненняіз відповідною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, а саме з 11.11.2024.
Відповідно до частини 1 статті 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Вимогами пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-ІV, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, встановлено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
У даній справі, органом призначення пенсії щодо розгляду заяви позивача від 11.11.2024 за принципом екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, рішенням якого відмовлено позивачу у призначенніпенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Тож, дії зобов'язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області.
Така позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 08.02.2024 по справі №500/1216/23 (провадження №К/990/37966/23).
Враховуючи те, що судом встановлено протиправність рішення про відмову у призначенні пенсії за віком, прийнятого Головним управління Пенсійного фонду України у Львівській області, з метою належного захисту прав позивача, суд уважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській областізарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період його роботи з 15.01.1986 по 29.02.2000, з 01.04.2000 по 31.05.2000, з 01.07.2000 по 30.09.2000, з 01.01.2001 по 30.04.2001, з 01.09.2001 по 28.02.2002, з 01.04.2002 по 30.04.2002та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з 11.11.2024.
Підсумовуючи наведене вище, суд уважає, що позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській областіпро скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії підлягає частковому задоволенню.
Частиною 8 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України суду надано право покласти судові витрати у справі повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір.
Враховуючи приписи ч.3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд присуджує за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, як зі сторони, внаслідок неправильного рішення якої виник спір, на користь ОСОБА_1 500 грн, сплаченого судового збору.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 15.11.2024 №092750008056 про відмову у призначені пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди його роботи з 15.01.1986 по 29.02.2000, з 01.04.2000 по 31.05.2000, з 01.07.2000 по 30.09.2000, з 01.01.2001 по 30.04.2001, з 01.09.2001 по 28.02.2002, з 01.04.2002 по 30.04.2002 та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з 11.11.2024.
У задоволенні решти вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (ідентифікаційний код юридичної особи 13814885) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер2186203856) сплачений судовий збір у розмірі 500 (п'ятсот) гривень 00 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) адреса: АДРЕСА_1 ;
відповідачі:
Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (ідентифікаційний код юридичної особи 13814885), адреса: вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016;
Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (ідентифікаційний код юридичної особи 20551088), адреса: вул. Січових Стрільців 15, м. Івано-Франківськ, 76018.
Суддя /підпис/ Скільський І.І.