18 вересня 2025 року Справа № 280/7099/25
м. Запоріжжя
Суддя Запорізького окружного адміністративного суду Артоуз О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження клопотання Військової частини НОМЕР_1 про залишення позовної заяви без розгляду у справі за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ) представник ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
14 серпня 2025 року до Запорізького окружного адміністративного суду засобами системи «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, в якій заявник просить суд:
визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) № 1448 від 17.05.2025 про результати службового розслідування стосовно солдата ОСОБА_1 ;
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапортів ОСОБА_1 про надання відпустки від 23.01.2025 та 26.02.2025 та не видання наказів про надання відпустки для лікування у зв'язку з хворобою на підставі довідки ВЛК ОКНП «ЧОКЛ» № 91 від 23.01.2025 та довідки ВЛК військової частини НОМЕР_5 № 348 від 26.02.2025;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорти ОСОБА_1 про надання відпустки від 23.01.2025 та 26.02.2025 та прийняти рішення з урахуванням висновків, викладених судом в рішенні;
у разі необхідності, вийти за межі позовних вимог згідно частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 19.08.2025 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 02.09.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі.
11 вересня 2025 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, який містить клопотання про залишення позовної заяви без розгляду. Відповідач вважає, що позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту від 23.01.2025 про надання відпустки, а також зобов'язання відповідача розглянути рапорт від 23.01.2025, та просить суд прийняти рішення з урахуванням висновків, викладених судом у рішенні, залишити без розгляду відповідно до ч. 1, 2 ст. 122, ч. 4 ст. 123, п. 8 ч. 1, ч. 2 ст. 240, ч. 2 ст. 262 КАС України.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з п. 10 ч.1 ст. 4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Суд, розглянувши клопотання, вивчивши письмові матеріали справи, зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 19.08.2025 позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху в тому числі з підстав пропуску строку звернення до суду.
28 серпня 2025 року на адресу суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви та поновлення строку звернення до суду.
Оцінивши повідомлені в заяві про поновлення строку звернення до суду обставини та наявні в матеріалах справи докази судом встановлено поважність причин пропуску позивачем строку звернення до суду.
В той же час, клопотання відповідача не містять інших доводів та доказів на підтвердження пропуску позивачем строку звернення до суду.
Відповідно до статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов'язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Зазначеною статтею визначаються строки звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом з метою досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Водночас, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. Водночас триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Тобто, законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й з об'єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.
День, коли особа дізналася про порушення свого права - це установлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день, коли мало бути прийняте рішення (вчинено дію), якщо таке рішення (дія) не було прийняте (не була вчинена).
Якщо цей день установити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав.
У постанові від 29.09.2022 у справі №500/1912/22 Верховний Суд зробив висновок, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У справі «Іліан проти Туреччини» Європейський суд з прав людини зазначив, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 29.11.2024 у справі №120/359/24 сформував такі висновки щодо застосування положень статей 122, 123 КАС України у правовідносинах, пропуск процесуального строку у яких пов'язаний з призовом до Збройних Сил України для виконання конституційного обов'язку із захисту суверенітету і незалежності Держави Україна: проходження особою військової служби, призваною по мобілізації у Збройні Сили України, може бути підставою для поновлення строку звернення до суду з кількох причин, пов'язаних із особливим статусом військовослужбовців та характером їхньої служби:
1) обмеження доступу до правової допомоги: під час служби військовослужбовці можуть перебувати у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, що обмежує можливість своєчасного звернення до суду;
2) виконання обов'язків служби: військовослужбовці, особливо в умовах воєнного стану, часто перебувають у стані, коли фізично або психологічно неможливо займатися приватними справами, зокрема ініціювати судові спори;
3) фактор часу: участь військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях може унеможливити дотримання, визначеного процесуальним законом, строку для звернення до суду;
4) повага до особливого статусу військовослужбовців: враховуючи виконання військовослужбовцями важливої функції із захисту держави, законодавство та судова практика мають враховувати обставини, пов'язані з проходженням військової служби, як вагому підставу для поновлення строку;
5) обов'язок держави забезпечувати реалізацію принципу рівного доступу до правосуддя: проходження військової служби може суттєво ускладнити реалізацію особами цього права, а отже, з метою належного забезпечення зазначеного принципу, може визнаватися об'єктивною причиною пропуску процесуального строку.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що поновлення процесуального строку є правом суду, яке останній реалізує, лише встановивши об'єктивну неможливість дотримання особою, яка подає скаргу, відповідних вимог процесуального закону щодо строків оскарження судового рішення (постанови Верховного Суду від 19.06.2020 у справі № 926/1037-б/15, від 14.06.2022 у справі № 904/3541/15, від 21.12.2022 у справі № 758/4418/19, від 14.06.2023 у справі № 513/155/15-ц, від 07.08.2024 у справі № 761/31360/14-ц тощо).
Отже, вирішення питання про поновлення процесуального строку належить до дискреційних повноважень суду, і у кожній конкретній справі суд має ґрунтовно перевіряти, чи є обставини, на які посилається заявник, такими, що свідчать про наявність поважних причин для поновлення строку.
Так, позивач оскаржує бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапортів про надання відпустки від 23.01.2025 та 26.02.2025 та не видання наказів про надання відпустки для лікування у зв'язку з хворобою на підставі довідки ВЛК ОКНП «ЧОКЛ» № 91 від 23.01.2025 та довідки ВЛК військової частини НОМЕР_5 № 348 від 26.02.2025.
Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Тобто бездіяльність суб'єкта владних повноважень є такою, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо певні дії повинні були бути вчинені, але не вчиняються суб'єктом владних повноважень на реалізацію покладеної на нього компетенції.
Надаючи оцінку доводам клопотання суд зазначає, що воно не містить доказів повідомлення позивача про результат розгляду рапортів про надання відпустки від 23.01.2025 та 26.02.2025. Доводи відповідача фактично є лише його міркуваннями з приводу того коли позивач мав дізнатися про порушення його прав без, однак які не знаходять свого підтвердження матеріалами справи.
Суд звертає увагу відповідача на те, що строк звернення до суду існує не для того, щоб надавати можливість суб'єкту владних повноважень уникнути відповідальності. Триваюче право повинно бути захищено, а триваюче порушення - припинено, тобто протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень може бути оскаржена до суду в будь-який час за весь період, протягом якого вона триває. В іншому разі суб'єкт владних повноважень отримав би легітимацію з боку держави у формі забезпечення можливості зловживання правом та безкінечне продовження протиправної поведінки з огляду на відсутність дієвого механізму спонукання до виконання обов'язку.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.02.2025 у справі № 990/29/22.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
У справі "Лелас проти Хорватії" Європейський суд з прав людини звернув увагу на те, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу.
На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
У справі "Bellet v. France" Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
У рішенні по справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" від 13 січня 2000 року та в рішенні по справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Отже, як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для залишення позовної заяви без розгляду у даній справі, а отже клопотання представника відповідача залишення позовної заяви без розгляду є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 122, 123, 240, 248, Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні клопотання Військової частини НОМЕР_1 про залишення позовної заяви без розгляду у справі за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ) представник ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, відмовити.
Копію ухвали надіслати учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та оскарженню не підлягає.
Заперечення на ухвалу можуть бути викладені в апеляційній скарзі на рішення суду.
Ухвала виготовлена та підписана 18 вересня 2025 року.
Суддя О.О. Артоуз