17 вересня 2025 року м. Житомир справа № 240/13065/25
категорія 112010203
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Леміщак Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом, у якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо припинення з 01.01.2025 нарахування та невиплати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, проживаючому у зоні гарантованого добровільного відселення .
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області провести донарахування та виплату до пенсії непрацюючому пенсіонеру проживаючому у зоні гарантованого добровільного відселення з 01.01.2025 в розмірі 2361 грн щомісячно.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач починаючи з 01.01.2025 протиправно невиплатив підвищення до пенсії, встановлене ст. 45 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон № 796-XII). Пунктом 1 постанови № 1524 установлено, що у 2025 році факт проживання у безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26.04.1986 чи у період з 26.04.1986 до 01.01.1993 для встановлення, продовження чи припинення доплат, передбачених статтею Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік», У разі відсутності відповідних відомостей у Єдиному державному демографічному реєстрі, Реєстрі територіальної громади та в інших державних реєстрах встановлюється органом Пенсійного фонду України за сукупності таких обставин: - особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи; - у Єдиному державному демографічному реєстрі, відомчій інформаційній системі Державної міграційної служби відсутні відомості про зміну місця проживання такою особою у період після 01.01.1993. У період з 21.05.1993 по 22.10.1993 позивач проживала у с. Черевики Коростенського району та працювала у м. Овруч в Овруцькому промкомбінаті що підтверджується записами у трудовій книжці .
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.
Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області подало відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог та зазначає, що за результатами звірки з Єдиним державним демографічним реєстром, дата реєстрації за місцем проживання Позивача: в АДРЕСА_1 , яке відноситься до зони безумовного (обов'язкового) відселення, з 15.04.1961 по 30.08.1978, з 25.10.1986 по 21.05.1993; в АДРЕСА_2 , яке відносяться до зони гарантованого добровільного відселення - з 22.10.1993 по даний час. Оскільки за результатами звірки не підтверджена інформація про постійне проживання в зоні гарантованого добровільного відселення чи в зоні безумовного (обов'язкового) відселення в період з 22.05.1993 по 21.10.1993, а тому з 01.01.2025 доплата за проживання в зоні гарантованого добровільного відселення позивачу не встановлена.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до такого висновку.
Позивач є непрацюючим пенсіонером та перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.
Відповідно до копії паспорту позивача вона з 26.10.1993 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , яке згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 № 106 відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.
Як вбачається з Витягу з реєстру територіальної громади № 2025/003010890 від 04.03.2025, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , була зареєстрована з 15.04.1961 по 30.08.1978 за адресою: АДРЕСА_1 ; з 25.10.1986 по 21.05.1993 за адресою: АДРЕСА_1 ; з 22.10.1993 за адресою: АДРЕСА_2 .
Крім того, наявною у матеріалах справи копією трудової книжки № НОМЕР_1 підтверджується, що з 01.12.1988 по 15.12.1997 позивач працювала в Овруцькій швейній фабриці " Овручанка" .
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 24.05.2021 у справі № 240/10328/20 Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити із 17.07.2018 нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно з законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
З 01.01.2025 змінились обставини, з якими пов'язана виплата вищевказаного підвищення (доплати) до пенсії та її розмір відповідно до ст. 45 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік", в якій зазначено:
"Установити, що у 2025 році на період дії воєнного стану в Україні доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлюється за умови, що такі особи проживали або працювали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення, станом на 26.04.1986 чи у період з 26.04.1986 до 01.01.1993, у зв'язку з чим особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. Доплата за проживання на зазначених територіях встановлюється у розмірі 2361 гривня".
Вирішуючи даний спір та надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з наступного.
Трудовою книжкою позивача НОМЕР_2 підтверджується, що в спірний період з 21.05.1993 по 22.10.1993 позивач працювала в Овруцькій швейній фабриці "Овручанка", що належить до зони гарантованого добровільного відселення.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, визначені Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-ХІІ від 28.02.1991 (далі Закон № 796-ХІІ).
Відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ (редакція, чинна до 01.01.2015), громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: - у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України».
28.12.2014 прийнятий Закон України “Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» № 76-VIII від 28.12.2014 (далі Закон № 76-VIII), який набрав чинності 01.01.2015, підпунктом 7 пункту 4 Розділу І якого внесені зміни до Закону № 796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
04.02.2016 прийнятий Закон України “Про внесення зміни до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 987-VIII від 04.02.2016, який згідно з Розділом ІІ “Прикінцеві положення» набрав чинності з 01.01.2016 і яким внесена до Закону № 796-ХІІ стаття 39 такого змісту: “Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».
Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Конституційний Суд України у Рішенні від 17.07.2018 № 6-р/2018 вказав, що обмеження чи скасування Законом № 76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов'язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон № 76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
У Рішенні Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 установлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону № 796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом № 76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону № 796-ХІІ вказане Рішення не містить.
Тому з 17.07.2018 відновила дію редакція статті 39 Закону № 796-ХІІ, яка була чинною до 01.01.2015 (тобто в редакції від 09.07.2007). Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону № 987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом № 987-VIII.
Стаття 39 у редакції Закону № 987-VIII, яка чинна з 01.01.2016, урегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження.
Однак редакція статті 39, яка була чинна до 01.01.2015, урегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів.
Сукупність наведених норм дає підстави для висновку, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17.07.2018 № 6-р/2018 відновлено право на отримання доплати непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, а саме у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у зразковій справі № 240/4937/18 зазначено, що Конституційний Суд України у Рішенні від 25.01.2012 № 3-рп/2012, крім іншого, вирішив: в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116 Конституції України треба розуміти так, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України; в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 95, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 БК України та пункту 2 частини першої статті 9 КАС України в системному зв'язку з положеннями статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 117 Конституції України треба розуміти так, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності.
У постанові від 18.03.2020 у зразковій справі № 240/4937/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що Рішення Конституційного Суду України від 25.01.2012 № 3-рп/2012 не надає права Кабінету Міністрів України зменшувати розмір виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, а Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України у разі, якщо законом прямо не передбачено розмір таких виплат.
Із 17.07.2018 відновлено дію статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, що діяла до 01.01.2015 в частині, яка не змінена Законом України від 04.02.2016 № 987-VIII “Про внесення зміни до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 та статті 39 Закону № 796-ХІІ, позивач має право на підвищення до пенсії, як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення.
З матеріалів справи вбачається, що з 01.01.2025 позивачу припинено виплату доплати, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному ст. 39 Закону № 796-XII на підставі Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" № 4059-IX від 19.11.2024 (далі - Закон № 4059-IX) та постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання здійснення у 2025 році на період воєнного стану в Україні доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення" № 1524 від 27.12.2024, яка набрала чинності з 01.01.2025 (далі - Постанова № 1524).
Особам, які після аварії на Чорнобильській АЕС (26.04.1986) самостійно або у встановленому законодавством порядку за направленнями обласних державних адміністрацій змінили місце проживання за межі зон безумовного (обов'язкового) відселення або гарантованого добровільного відселення та в подальшому повернулися на постійне місце проживання до цих зон, а також особам, які зареєстрували своє місце проживання чи переїхали на постійне місце проживання до зазначених зон після аварії на Чорнобильській АЕС, доплата за проживання в таких зонах не встановлюється.
Виплата доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення непрацюючим пенсіонерам припиняється після залишення особою свого місця постійного проживання на зазначених територіях та декларування/реєстрації місця проживання за межами зон безумовного (обов'язкового) відселення та зон гарантованого добровільного відселення, що підтверджується відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів.
Для встановлення виплат, передбачених цією статтею, Пенсійному фонду України забезпечити звірення відомостей про постійне місце проживання одержувачів доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення із відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів для продовження чи припинення відповідних виплат, а також приведення розмірів доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення та пенсійних виплат у відповідність із цією статтею.
Також при прийнятті рішення суд враховує, що пунктом 1 Постанови № 1524 установлено, що у 2025 році факт проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26.04.1986 чи у період з 26.04.1986 до 01.01.1993 для встановлення, продовження чи припинення доплат, передбачених статтею 45 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік», у разі відсутності відповідних відомостей у Єдиному державному демографічному реєстрі, Реєстрі територіальної громади та в інших державних реєстрах встановлюється органами Пенсійного фонду України за сукупності таких обставин:
- особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи;
- у Єдиному державному демографічному реєстрі, відомчій інформаційній системі Державної міграційної служби відсутні відомості про зміну місця проживання такою особою у період після 01.01.1993.
Оскільки Пенсійний фонд України було зобов'язано забезпечити звірення відомостей про постійне місце проживання одержувачів доплати за проживання у зоні гарантованого добровільного відселення із відомостями не лише Єдиного державного демографічного реєстру, а й інших державних реєстрів, то суд дійшов висновку, що позивачу протиправно не здійснено з 01.01.2025 нарахування та виплату спірної доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, що має статус особи потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи та постійно проживає у зоні гарантованого добровільного відселення згідно з вимогами статті 45 Закону України “Про Державний бюджет на 2025 рік».
Також варто зазначити, що з 01.01.2025 виплату вказаної доплати до пенсії позивачу Пенсійним фондом слід проводити з урахуванням статті 45 Закону № 4059-IX та Постанови № 1524.
Таким чином, з огляду на наведене суд вважає, що відповідно до заявлених позовних вимог порушене право позивача підлягає захисту шляхом визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо ненарахування та невиплати позивачу доплати, як непрацюючому пенсіонеру, відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ, та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ з урахуванням норм статті 45 Закону України "Про Державний бюджет на 2025 рік" з 01.01.2025.
Відповідачем не доведено правомірності своєї бездіяльності щодо ненарахування та невиплати позивачу доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ, суд вважає, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими і такими, що підлягають до задоволення.
Частинами 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За наведених обставин у їх сукупності, враховуючи межі заявлених позовних вимог, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню.
У зв'язку з відсутністю документально підтверджених судових витрат питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись статтями 2, 9, 77, 90, 139, 242-246, 260-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, буд. 7, м. Житомир, Житомирська обл., Житомирський р-н, 10003, ЄДРПОУ 13559341) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 з 01.01.2025 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, проживаючому у зоні гарантованого добровільного відселення.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області провести донарахування та виплату до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, проживаючому у зоні гарантованого добровільного відселення, з 01.01.2025 в розмірі 2361 грн щомісячно.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Д.М. Леміщак
Повний текст складено: 17 вересня 2025 р.
17.09.25