Україна
Донецький окружний адміністративний суд
18 вересня 2025 року Справа№640/5470/19
Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича, розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу № 640/5470/19 за адміністративним позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна Компанія Стандартінвест" (Україна, 79027, Львівська обл., місто Львів, вул. Пасічна, будинок 171, квартира 38)
до Головного управління ДПС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19) - відповідач 1,
Державної податкової служби України (04053, м. Київ, Львівська площа, 8) - відповідь 2,
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна Компанія Стандартінвест" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС у м. Києві № 1063875/33301588, яким відмовлено у реєстрації податкової накладної № 1 від 20.12.2018;
- зобов'язати Державну фіскальну службу України зареєструвати в Єдиному державному реєстрі податкових накладних податкову накладну від 20.12.2018 № 1 датою її подання - 20.12.2018.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 квітня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі № 640/5470/19, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що податковим органом у квитанції №1 не було зазначено конкретного критерію оцінки ступеня ризиків, достатнього для зупинення реєстрації податкової накладеної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, на підставі яких було здійснено зупинення реєстрації податкової накладної, а в рішенні № 1063875/33301588 від 30.01.2019 про відмову у реєстрації податкової накладної взагалі не зазначено, які саме порушення і в яких саме наданих документах містяться недоліки, а також яких саме документів не вистачає чи яку іншу інформацію необхідно надати. Також позивач посилався на те, що ним відповідачу було направлено в електронному вигляді всі належним чином оформлені необхідні документи, які підтверджують здійснення операцій по спірній податковій накладній.
01 серпня 2019 року від відповідачів надійшли відзиви у справі відповідно до яких вони просили відмовити у задоволенні позовної заяви.
У відзивах представники відповідачів цитували норми законодавства, що регулюють механізм реєстрації податкових накладних та їх зупинення, відмови у реєстрації.
Крім того, зазначили, що з метою з'ясування обставин справи, посилення доказової бази щодо правомірності здійснення дій та побудови належної позиції контролюючих органів, відповідачам потрібен був додатковий час для підготовки до справи.
09 вересня 2019 року від позивача до суду надійшла заява про місцезнаходження позивача: 01010, м. Київ, вул. Івана Мазепи, будинок 3, офіс 174.
13 грудня 2022 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 2825-ІХ “Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» (далі - Закон № 2825), який набрав чинності 15 грудня 2022 року.
На підставі п. 2 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2825 (в редакції Закону № 3863) проведений автоматизований розподіл адміністративних справ, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженому наказом Державної судової адміністрації України від 16 вересня 2024 року № 399.
За результатами автоматизованого розподілу адміністративних справ, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України, справа № 640/5470/19 передана на розгляд та вирішення Донецькому окружному адміністративному суду.
Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.05.2025 року, справу передано на розгляд судді Кониченку Олегу Миколайовичу.
02 червня 2025 року ухвалою суду адміністративну справу прийнято до провадження, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, розгляд справи розпочато спочатку.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 6, 8 ст. 18 Кодексу адміністративного судочинства України, у судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система.
Позовні та інші заяви, скарги та інші визначені законом процесуальні документи, що подаються до суду і можуть бути предметом судового розгляду, в порядку їх надходження підлягають обов'язковій реєстрації в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в день надходження документів.
Адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, судові експерти, державні органи та органи місцевого самоврядування, суб'єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в добровільному порядку.
Особи, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, подають процесуальні та інші документи, письмові та електронні докази, вчиняють інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, з використанням власного електронного цифрового підпису, прирівняного до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", якщо інше не визначено цим Кодексом.
Особливості використання електронного цифрового підпису в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі визначаються Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.
Абзацом другим підпункту 15.16 пункту 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система починає функціонувати через 90 днів з дня опублікування Державною судовою адміністрацію України у газеті “Голос України» та на веб-порталі судової влади оголошення про створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21 затверджено Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі - Положення про ЄСІТС).
В газеті "Голос України" від 04.09.2021 № 168 (7668) Вищою радою правосуддя опубліковано оголошення про початок функціонування трьох таких підсистеми (модулів) ЄСІТС: "Електронний кабінет"; "Електронний суд"; підсистема відеоконференцзв'язку.
З урахуванням статті 253 Цивільного кодексу України підсистеми "Електронний кабінет", "Електронний суд" та підсистема відеоконференцзв'язку офіційно розпочали функціонування 5 жовтня 2021 року.
Відповідно до п. 10 Положення про ЄСІТС, адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, судові експерти, державні органи та органи місцевого самоврядування, суб'єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють свої офіційні електронні адреси в ЄСІТС в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої офіційні електронні адреси в ЄСІТС у добровільному порядку.
Пункт 17 Положення про ЄСІТС визначає, що особам, які зареєстрували Електронний кабінет, суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Відповідно до пункту 25 Положення про ЄСІТС процесуальні та інші документи, пов'язані з розглядом справ у суді, можуть подаватися до суду виключно з використанням підсистеми "Електронний суд".
Згідно до Довідок про доставку електронного документу в кабінет Електронного суду ухвала про прийняття справи до провадження була доставлена відповідачу 1, відповідачу 2 02.06.2025 року о 17:19.
Доказів наявності електронного кабінету у позивача сторонами суду не надано.
У період з 22 серпня 2025 року по 12 вересня 2025 року суддя знаходився у щорічній відпустці.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору суті, суд установив наступне.
Позивач, Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна Компанія Стандартінвест" звернувся до суду 29.03.2019 року зазначивши своє місцезнаходження: 01015, м. Київ, вул. Лаврська, буд.16.
Як вже зазначав суд у цьому рішенні, 09 вересня 2019 року від позивача до суду надійшла заява про нове місцезнаходження позивача: 01010, м. Київ, вул. Івана Мазепи, будинок 3, офіс 174.
Відповідно до Витягу із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (Відповідь № 1460174 від 09.06.2025, 14:24:55), код ЄДРПОУ 33301588, отриманого на запит головуючого судді, місцезнаходження позивача: Україна, 79027, Львівська обл., місто Львів, вул. Пасічна, будинок 171, квартира 38.
Позивачем зазначена інформація не доведена до відома суду.
Ухвала про прийняття справи до провадження суду була направлена на адреси позивача: 01010, м. Київ, вул. Івана Мазепи, будинок 3, офіс 174 та 79027, Львівська обл., місто Львів, вул. Пасічна, будинок 171, квартира 38.
Означені поштові повідомлення були повернуті на адресу суду із відміткою «Повертається: за закінченням терміну зберігання».
17 червня 2025 року від представника відповідача 1 до суду надійшло клопотання про заміну відповідача правонаступником.
Ухвалою від 15 вересня 2025 року суд замінив відповідачів у справі, а саме, Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві, його правонаступником - Головним управлінням Державної податкової служби у місті Києві (код ЄДРПОУ ВП 44116011), а Державну фіскальну службу України - Державною податковою службою України (код ЄДРПОУ 43005393).
Ухвалою від 15 вересня 2025 року суд витребував у відповідачів інформацію щодо дати реєстрації Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна Компанія Стандартінвест" (Код ЄДРПОУ33301588) у якості платника податку на додану вартість та номер Свідоцтва платника ПДВ. У випадку анулювання та /або іншої підстави (перереєстрації, тощо) Свідоцтва платника ПДВ надати суду інформацію щодо дати та підстави анулювання Свідоцтва (іншу інформацію).
Зобов'язав відповідачів витребувану інформацію надати до суду у 3-денний строк з моменту отримання цієї ухвали засобами електронного зв'язку шляхом надсилання на електронну поштову скриньку суду: inbox@adm.dn.court.gov.ua або за допомого засобів Підсистеми ЄСІТС “Електронний суд».
17 вересня 2025 року ввідповідача 1 до суду надійшла заява про виконання вимог ухвали про витребування доказів у справі від 15 вересня 2025 року.
Так, відповідач 1 повідомив, що Свідоцтво платника податку - позивача було анульовано 28.09.2020 року, причина анулювання - надання декларації про відсутність поставок.
Судом встановлено наступне.
18 липня 2019 року між ТОВ «ІК «СТАНДАРТІНВЕСТ» та ТОВ «ЕНЕРДЖІ СЕРВІС» було укладено договір поставки №121-Т, предметом якого була поставка трансформатора ТДТС-16000/35-У1 (1 шт. ) вартістю 11115 429,00 грн.
За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТОВ «ІК «СТАНДАРТІНВЕСТ» здійснює види господарської діяльності, з яких основний: «Діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту (Код КВЕД 46.19)».
На виконання умов договору поставки ТОВ «ІК «СТАНДАРТІНВЕСТ» отримало від ТОВ «ЕНЕРДЖІ СЕРВІС» попередню оплату у розмірі 676650,41 грн, що підтверджується банківською випискою за 27.07.2018 року (попередня оплата 19.07.2018 року). Відповідно до вказаної господарської операції за правилом «першої події» позивачем 27.07.2018 р. складено податкову накладну №3, яку було зареєстровано у встановленому порядку.
20 грудня 2018 року Позивачем здійснено поставку товару (за видатковою накладною №РН-0000005 від 20 грудня 2018 p.), складено податкову накладну № 1 та направлено її на реєстрацію.
Реєстрацію податкової накладної № 1 від 20.12.2018 р. було зупинено.
У Квитанції від 14.01.2019 року №9304010195, якою повідомлено про зупинення, не вказано конкретних причин зупинення реєстрації податкової накладної № 1 від 20.12.2018 року, критеріїв ризиковості, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної, а міститься наступне посилання: «Відповідно до п.201.16 ст.201 Податкового кодексу України, реєстрація ПН/РК від 20.12.2018 №1 в Єдиному реєстрі податкових накладних зупинена. ПН/РК відповідає вимогам пп.1.6 п.1 "Критеріїв ризиковості платника податку". Пропонуємо надати пояснення та/або копії документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних».
Повідомленням №1 від 28.01.2019 р. та додатком до нього позивач надав податковому органу детальні пояснення та копії підтверджуючих документів.
У вказаних поясненнях позивач зазначив наступне «У зв'язку з веденням господарської діяльності ТОВ "ІК "Стандартінвест" було укладено з ПрАТ "Запоріжтрансформатор" Дог. №РР006469 від 18.07.18р. про придбання Трансформатора ТДНС-16000/35-У1 для подальшої реалізації ТОВ "ЕНЕРДЖІ СЕРВІС по Дог. №121-Т від 18.07. 2018р. ТОВ "ІК "Стандартінвест" відвантажив Трансформатор покупцю 20.12.18р., внаслідок чого була виписана та відправлена на реєстрацію ПН №1 від 20.12.18р. Прошу розглянути детальне Пояснення (Додаток №1) і розблокувати ПН №1 від 20.12.18р.». Кількість додатків 3.
Позивачем було отримано Рішення Головного управління ДФС у м. Києві № № 1063875/33301588 від 30.01.2019 року, яким було відмовлено у реєстрації податкової накладної № 1 від 20.12.2018.
Вказане Рішення не містить чіткої підстави для відмови у реєстрації - у полі «ненадання платником податку копій документів» виділено «Первинні документи щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунки- фактури/інвойси, акти приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладні (документи, які не надано підкреслити)».
При цьому комісією відповідача 1 не було підкреслено, які саме документи не були надані позивачем.
Позивач оскаржив рішенням відповідача 1 направивши скаргу до ДФС України.
13 лютого 2019 р. отримано рішення Комісії з питань розгляду скарг ДФС від 13 лютого 2019 р № 9011854710.
Зазначеним рішенням ДФС скарга позивача залишена без задоволення та рішення комісії ДФС без змін, оскільки відсутні копії документів, що підтверджують факт придбання та відсутні копії документів, що підтверджують факт реалізації та /або документи на надано у повному обсязі.
Позивач, не погоджуючись з рішеннями про відмову у реєстрації податкової накладної, вважаючи їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню, звернувся з відповідним позовом до суду, при вирішенні якого суд виходить з наступного.
У відповідності до ч.3 ст.3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Згідно з підпунктами "а", "б" пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин), об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України та постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України.
Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг, згідно положень пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України, вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню; б) дата відвантаження товарів.
Відповідно до пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.
Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.
За приписами пункту 74.2 статті 74 Податкового кодексу України в Єдиному реєстрі податкових накладних забезпечується проведення постійного автоматизованого моніторингу відповідності податкових накладних/розрахунків коригування критеріям оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації таких податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних. Критерії оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Відповідно до пункту 74.3 статті 74 Податкового кодексу України зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань, а також центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, для формування та реалізації єдиної державної податкової та митної політики
Згідно з пунктом 2 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2010 року №1246, податкова накладна - це електронний документ, який складається платником податку на додану вартість (далі платник податку) відповідно до вимог Податкового кодексу України в електронній формі у затвердженому в установленому порядку форматі (стандарті) та надсилається для реєстрації.
Пунктом 12 зазначеного Порядку передбачено- після надходження податкової накладної та/або розрахунку коригування до ДФС в автоматизованому режимі здійснюється їх розшифрування та проводяться перевірки: відповідності податкової накладної та/або розрахунку коригування затвердженому формату (стандарту); чинності електронного цифрового підпису, порядку його накладення та наявності права підписання посадовою особою платника податку таких податкової накладної та/або розрахунку коригування; реєстрації особи, що надіслала на реєстрацію податкову накладну та/або розрахунок коригування, платником податку на момент складення та реєстрації таких податкової накладної та/або розрахунку коригування; дотримання вимог, установлених пунктом 192.1 статті 192 та пунктом 201.10 статті 201 Кодексу; наявності помилок під час заповнення обов'язкових реквізитів відповідно до пункту 201.1 статті 201 Кодексу; наявності суми податку на додану вартість відповідно до пунктів 200-1.3 і 200-1.9 статті 200-1 Кодексу (для податкових накладних та/або розрахунків коригування, що реєструються після 1 липня 2015 р.); наявності в Реєстрі відомостей, що містяться у податковій накладній, яка коригується; факту реєстрації/зупинення реєстрації/відмови в реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування з такими ж реквізитами; відповідності податкових накладних та/або розрахунків коригування критеріям оцінки ступеня ризиків, достатнім для зупинення їх реєстрації відповідно до пункту 201.16. статті 201 Кодексу; дотримання вимог Законів України “Про електронний цифровий підпис», “Про електронні документи та електронний документообіг» та Порядку обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженого в установленому порядку.
Відповідно до пункту 13 Порядку №1246 за результатами перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку, формується квитанція про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування.
Аналогічні норми містяться у пункті 201.16 статті 201 Податкового кодексу України, згідно з яким реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 5 Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №117 (надалі - Порядок №117, чинний на момент виникнення спірних правовідносин), податкова накладна/ розрахунок коригування, які підлягають моніторингу, перевіряються на відповідність критеріям ризиковості платника податку, критеріям ризиковості здійснення операцій та показникам позитивної податкової історії платника податку.
Відповідно до змісту пункту 10 Порядку №117 критерії ризиковості платника податку, критерії ризиковості здійснення операцій, перелік показників, за якими визначається позитивна податкова історія платника податку, визначає ДФС та надсилає на погодження Мінфіну в електронній формі через систему електронної взаємодії органів виконавчої влади. ДФС оприлюднює на своєму офіційному веб-сайті погоджені критерії ризиковості платника податку, критерії ризиковості здійснення операцій, перелік показників, за якими визначається позитивна податкова історія платника податку.
Пунктом 13 Порядку №117 передбачено, що у квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування зазначаються: 1) номер та дата складання податкової накладної/розрахунку коригування; 2) порядковий номер, номенклатура товарів/послуг продавця, код товару згідно з УКТЗЕД/послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг, зазначені у податковій накладній/розрахунку коригування, реєстрація яких зупинена; 3) критерій(ї) ризиковості платника податку та/або критерій(ї) ризиковості здійснення операцій, на підставі якого(их) зупинено реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі, із розрахованим показником за кожним критерієм, якому відповідає платник податку; 4) пропозиція щодо надання платником податку пояснень та копій документів, необхідних для прийняття контролюючим органом рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі.
Так, зі змісту квитанцій, якими зупинено реєстрацію спірних податкових накладних, убачається, що контролюючим органом сформовано висновок про відповідність направлених позивачем на реєстрацію податкових накладних критеріям ризиковості платника податку, визначених підпунктом 1.6 пункту 1 “Критеріїв ризиковості платника податку».
Контролюючим органом у даній квитанції не зазначено конкретного та чіткого критерію ризиковості платника податку, достатнього для зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, на підставі якого здійснено зупинення реєстрації податкової накладної товариства, а зазначено лише загальне посилання на відповідність податкових накладних критерію ризиковості платника податку.
Натомість, принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень і положення пункту 13 Порядку №117 вимагають від контролюючого органу зазначення конкретного виду критерію.
Контролюючий орган не зміг пояснити обставини, на підставі яких дійшов висновку про відповідність податкової накладної критеріям ризиковості платника податку і не довів правомірність зупинення реєстрації зазначених накладних.
Таким чином, фіскальний орган був зобов'язаний у квитанції чітко вказати не тільки на конкретний вид критерію, який встановлений підпунктом 1.6 пункту 1 Критеріїв, а і на відповідне рішення, відповідно до якого товариство внесено до переліку ризикових платників.
Пунктами 6 та 7 Порядку №117 визначено, що у разі коли за результатами моніторингу платник податку, яким складено податкову накладну/розрахунок коригування, відповідає критеріям ризиковості платника податку, реєстрація таких податкової накладної/розрахунку коригування зупиняється. У разі коли за результатами моніторингу податкова накладна/розрахунок коригування відповідають критеріям ризиковості здійснення операції, крім податкової накладної/розрахунку коригування, складених платником податку, який має позитивну податкову історію платника податку, реєстрація таких податкової накладної/розрахунку коригування зупиняється.
З аналізу змісту вказаних норм убачається, що підставами для зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування є наступна відповідність:
1) платника податку - критеріям ризиковості платника податку;
2) податкової накладної/розрахунку коригування - критеріям ризиковості здійснення операції.
Отже, положення зазначених пунктів Порядку №117 є чіткими і не припускають неоднозначне (множинне) трактування обов'язків контролюючих органів.
У свою чергу, реєстрація поданих товариством податкових накладних зупинена, як зазначено у квитанції, через те, що ПН/РК відповідає певним вимогам “Критеріїв ризиковості платника податку», тобто, відповідачем застосовано критерії ризиковості платника податку до податкової накладної, а не до платника податку - позивача, що свідчить про те, що контролюючим органом реєстрацію накладної зупинено з підстав, які не передбачені Порядком № 117.
Водночас, згідно з пунктами 14, 15 Порядку №117 перелік документів, необхідних для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі, включає в себе: договори, зокрема зовнішньоекономічні контракти, з додатками до них; договори, довіреності, акти керівного органу платника податку, якими оформлені повноваження осіб, які одержують продукцію в інтересах платника податку для здійснення операції; первинні документи щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунки-фактури/інвойси, акти приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладні; розрахункові документи та/або банківські виписки з особових рахунків; документи щодо підтвердження відповідності продукції (декларації про відповідність, паспорти якості, сертифікати відповідності), наявність яких передбачена договором та/або законодавством. Письмові пояснення та копії документів, зазначених у пункті 14 цього Порядку, платник податку має право подати до контролюючого органу протягом 365 календарних днів, що настають за датою виникнення податкового зобов'язання, відображеного у податковій накладній/розрахунку коригування. Платник податку має право подати письмові пояснення та копії документів до декількох податкових накладних/розрахунків коригування, якщо такі податкові накладні/розрахунки коригування складені на одного отримувача - платника податку за одним і тим самим договором або якщо в таких податкових накладних/розрахунках коригування відображені однотипні операції (з однаковими кодами товарів згідно з УКТЗЕД або кодами послуг згідно з Державним класифікатором продукції та послуг).
Згідно з пунктами 18-21 Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №117 (надалі - Порядок № 117), письмові пояснення та копії документів, подані платником податку до контролюючого органу відповідно до пункту 15 цього Порядку, розглядаються комісіями контролюючих органів. Комісії контролюючих органів складаються з комісій регіонального рівня (комісії головних управлінь ДФС в областях, м. Києві та Офісу великих платників ДФС) та комісії центрального рівня (ДФС). Зазначені комісії приймають рішення про: реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі; відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі. Підставами для прийняття комісіями контролюючих органів рішення про відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування є: ненадання платником податку письмових пояснень стосовно підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній/розрахунку коригування, реєстрацію яких зупинено; ненадання платником податку копій документів відповідно до підпункту 4 пункту 13 цього Порядку; надання платником податку копій документів, які складені з порушенням законодавства.
Форма рішення про реєстрацію або відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в ЄРПН визначена додатком № 2 до Порядку №117.
Форма такого рішення передбачає, що у разі відмови в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в ЄРПН через ненадання платником податку копій документів, документи, які не надано, повинні бути підкресленими, тобто конкретно вказані.
Позивачем були надані необхідні документи, що пропонувались для надання податковим органом, проте, з рішення про відмову в реєстрації податкової накладної не зрозуміло, чому саме було прийнято рішення про відмову в здійсненні реєстрації, зважаючи на відсутність зазначення конкретного документа, якого не вистачає або який складено з порушеннями та не приймається до уваги.
Головною рисою індивідуальних актів є їхня конкретність (чіткість), а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб'єктами владних повноважень, які видають такі акти; розв'язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, настанов для їх розв'язання що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата, конкретної особи або осіб; чітка відповідність такого акту нормам чинного законодавства.
Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі “Суомінен проти Фінляндії» від 01 липня 2003 року вказано, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Отже, рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Таким чином, рішення Комісії Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, прийнято рішення № 1063875/33301588 від 30.01.2019 року, яким відмовлено у реєстрації податкової накладної № 1 від 20.12.2018 є протиправними та підлягає скасуванню.
Згідно з положеннями частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення зокрема про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Частина третя статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Відповідно до підпункту 201.16.4 пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна/розрахунок коригування, реєстрацію якої в Єдиному реєстрі податкових накладних було зупинено, реєструється у день настання однієї із таких подій:
а) прийнято рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних;
б) набрало законної сили рішення суду про реєстрацію відповідної податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.
У першому випадку податкова накладна, реєстрацію якої в Єдиному реєстрі податкових накладних було зупинено, реєструється у день прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної, яке ухвалюється саме Комісією, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації.
У другому випадку податкова накладна, реєстрацію якої в Єдиному реєстрі податкових накладних було зупинено, реєструється у день набрання законної сили рішення суду про реєстрацію відповідної податкової накладної.
Таким чином, нормами Податкового кодексу України чітко визначено настання такої події, як набрання законної сили рішенням суду про реєстрацію відповідної податкової накладної.
Пунктом 20 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2010 року №1246, встановлено, що у разі надходження до ДФС України рішення суду про реєстрацію або скасування реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування, яке набрало законної сили, такі податкові накладні та/або розрахунки коригування реєструються після проведення перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку (крім абзацу десятого), або їх реєстрація скасовується. При цьому датою реєстрації або скасування реєстрації вважається день, зазначений в такому рішенні, або день набрання законної сили рішенням суду.
Аналогічні за змістом норми містяться і в пункті 28 Порядку №117 (чинний на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до якого податкова накладна / розрахунок коригування, реєстрацію яких зупинено, реєструється у день настання однієї з таких подій:
- прийнято та набрало чинності рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі;
- набрання рішенням суду законної сили про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі.
Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Тобто законодавець передбачив обов'язок суду змусити суб'єкта владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому що втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Обрана судом форма захисту порушених прав у даному випадку не є втручанням у дискреційні повноваження відповідачів.
Відповідно до ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» практика Європейського суду з прав людини підлягає застосуванню судами як джерело права.
Згідно з судовою практикою Європейського суду з прав людини (рішення по справі Олссон проти Швеції від 24.03.1988) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.
При цьому, суд застосовує висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішенні від 01.07.2003 по справі "Суомінен проти Фінляндії", відповідно до яких, саме орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Крім того, суд враховує правову позицію, висловлену в рішенні Європейського Суду з прав людини від 20.10.2011 у справі "Рисовський проти України", в якому Суд зазначив, що принцип "належного урядування", зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків.
Відповідно до пунктів 19, 20 Порядку № 1246 (в редакції, яка чинна на час прийняття рішення у справі) податкова накладна та/або розрахунок коригування, реєстрацію яких зупинено, реєструється у день настання однієї з таких подій: прийняття в установленому порядку та набрання чинності рішенням про реєстрацію податкової накладної та/або розрахунку коригування; набрання рішенням суду законної сили про реєстрацію податкової накладної та/або розрахунку коригування (у разі надходження до ДПС відповідного рішення); неприйняття та/або відсутність реєстрації в установленому порядку рішення про реєстрацію або відмову в реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування. Внесення відомостей до Реєстру на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, здійснюється з дотриманням вимог цього Порядку. При цьому вимоги абзацу десятого пункту 12 цього Порядку не застосовуються до податкової накладної та/або розрахунку коригування, реєстрацію яких зупинено в установленому порядку. Датою внесення відомостей до Реєстру вважається день, зазначений в рішенні суду, або день набрання законної сили таким рішенням.
Вказане підтверджує що в межах даних правовідносин повноваження ДПС України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну не є дискреційними повноваженнями та виключною компетенцією відповідного органу.
Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № 11 (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді до спірних правовідносин не застосуовуються.
Суд звертає увагу сторін, що принцип правової визначеності серед інших складових частин, які забезпечують стабільність, сталість і незмінність правового регулювання та правозастосування, включає також і вимоги до необґрунтованого розширення дискреційних повноважень органів влади.
ЄСПЛ підкреслює, що словосполучення «згідно із законом», яке використовується у ст. 6 Конвенції, не лише вимагає дотримання національного закону, а й стосується якості такого закону (рішення ЄСПЛ від 28.03.2000 р. у справі «Baranowski v. Poland»). Суд нагадує, що національне законодавство має з достатньою чіткістю визначати межі та спосіб здійснення відповідного дискреційного права, наданого органам влади, щоб забезпечувати громадянам той мінімальний рівень захисту, на який вони мають право згідно з принципом верховенства права в демократичному суспільстві (рішення ЄСПЛ від 15.11.1996 р. у справі «Domenichini v. Italy»).
Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2021 року у справі № 480/4737/19 та від 8 лютого 2022 року у справі № 160/6762/21 дійшов висновку, згідно якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.
В постанові від 22.09.2022 року у справі № 380/12913/21 Верховний Суд сформулював визначення «ефективного правосуддя» та зазначив, що комплексний аналіз приписів КАС України дає суду підстави для висновку, що ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб'єктів. Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Зазначені висновки також відповідають позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 18 жовтня 2018 року у справах №822/584/18, №806/1316/18, від 23 листопада 2018 року у справі №826/8844/16 та від 20 грудня 2018 року у справі №524/3878/16-а.
Водночас у постанові від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18 Верховний Суд сформулював висновок, згідно якого у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єкт звернення дотримав усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
У справі №805/4508/16-а Верховний Суд зазначав, що стосовно судового контролю за дискреційними адміністративними актами суб'єктів владних повноважень Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію з цього питання, згідно якої національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (пункт 157 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus) заява № 32181/04); пункт 44 рішення у справі «Брайєн проти Об'єднаного Королівства» (Bryan v. the United Kingdom); пункти 156-157, 159 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus) заява № 32181/04; пункти 47-56 рішення у справі «Путтер проти Болгарії» (Putter v. Bulgaria) заява № 38780/02).
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 квітня 2008 року «Вассерман проти Росії» вказав, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
В даному випадку, задоволення позовних вимог щодо зобов'язати Державну Податкову службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну №1 від 20.12.2018 року, є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Однак, відповідачем на вимогу суду була надана інформація щодо того, що станом на час розгляду справи та прийняття рішення у справі Свідоцтво платника ПДВ № 333015826550, видане позивачу, анульоване 28.09.2020, Причина анулювання: надання декларацiй про вiдсутнiсть поставок.
Відсутність у позивача статусу платника ПДВ виключає можливість реєстрації податкової накладної.
Зазначене є підставою для відмови у задоволенні позову у частині зобов'язання ДПС України зареєструвати податкову накладну датою її подання - 20.12.2018 року.
У відповідності до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Частиною другою статті 74 КАС України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".
Проте, в межах розгляду даної адміністративної справи відповідачами, покладений на них приписами статті 77 КАС України обов'язок щодо доказування правомірності своїх рішень не виконано та не надано суду жодних доказів на обґрунтування законності вчинених дій щодо прийняття рішень про реєстрацію або відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних №1063875/33301588 від 30.01.2019, яким відмовлено у реєстрації податкової накладної № 1 від 20.12.2018, а тому позов підлягає частковому задоволенню.
Позивачем при поданні позову був сплачений судовий збір у сумі 3842 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 52 від 28.03.2019 року.
У відповідності до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Тому суд вважає за доцільне стягнути витрати зі сплати судового збору на користь позивача у розмірі 1921 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 1, оскільки спір виник внаслідок його неправомірного рішення.
Керуючись Конституцією України, Кодексом адміністративного судочинства України, Податковим кодексом України, суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна Компанія Стандартінвест" до Головного управління ДПС у м. Києві, Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС у м. Києві № 1063875/33301588 від 30.01.2019 року, яким відмовлено у реєстрації податкової накладної № 1 від 20.12.2018 року.
У задоволенні позовних вимог у іншій частині - відмовити.
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна Компанія Стандартінвест" (код ЄДРПОУ 33301588) сплачений ним судовий збір у розмірі 1921 грн (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна гривня) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (місцезнаходження: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19; код ЄДРПОУ 4116011), як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України.
Рішення складено та підписано 18 вересня 2025 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя О.М. Кониченко